Версiя для друку Обговорити в форумi

Те, що відбувається сьогодні на Донбасі, дуже важко уявити на  відстані. Більшість «фахівців» описує місцеві події, сидячи за сотні кілометрів на м’яких диванах, по-менторськи віщаючи «з прекрасного далекого». Журналісти вітчизняних ЗМІ давно покинули Донецьк. Їхнє уявлення про те, що відбувається, так і застигло у весні, відірвавшись від нинішньої реальності. У новинах і коментарях багато відвертої глупоти, але важливо відійти від ярликів і зрозуміти, що відбувається насправді. Лише точний діагноз і максимальна об’єктивність, а не самообман і фейк допоможуть лікувати хворобу.

Перше враження від Донецька — це відчуття інших реалій. Усі символи Української держави знищені: прапори зняті, герби грубо збиті. На адміністративних будівлях розвиваються тепер лише прапори «Новоросії», «ДНР» і різних воєнізованих формувань, типу «Російської православної армії» й «Оплоту». Ними ж «прикрашені» графіті на вулицях. Всі колишні приміщення органів влади зайняті новими структурами у вигляді «міністерств» і військових баз. На вулицях повно озброєних людей у камуфляжі, а автомат — пересічний атрибут повсякденності. У гуртожитках розселилися сім’ї членів незаконних озброєних формувань і біженці з міст, що постраждали в ході АТО. Ці люди погано орієнтуються в місті, запитуючи, як пройти. Натомість багато донеччан виїхали в надії повернутися, коли все закінчиться. Але поки кінця не видно.
Саме місто живе за інерцією, на старому запасі сили: жителі ходять на роботу і службу, звичайними маршрутами просувається пасажирський транспорт, комунальні служби чистять місто (навіть висаджують квіти на клумбах, як було заведено в дні добробуту), в будинках є світло і гаряча вода. Бригади енергетиків цілодобово ведуть роботи з ремонту і заміни ліній електропостачання, пошкоджених у результаті бойових дій. Місто не відчуває останніми днями проблем із водопостачанням. Щодо продуктів, то необхідний мінімум у магазинах є. Щодоби випікається близько 90 тонн хліба. Ажіотажу нема. Штатно працюють птахофабрика, пивзавод, кондитерська і макаронна фабрики, молочний завод. За оперативними даними, частково відновлено виробництво кондитерських виробів на фабриці «Конті», відкрилися фірмові магазини підприємства.
Проблема № 1 для жителів — це відсутність пенсій, зарплат і соціальних виплат. Майже всі банки, окрім «Ощадного», закриті, банкомати порожні. Відсутність виплат дуже озлоблює людей, які не мають відношення до сепаратизму, а чесно працювали всі ці роки. В такий спосіб важко змусити полюбити центральну владу. Це грає на руку ДНР, оскільки без засобів до існування, за матеріальну допомогу і паї, люди, які спочатку не хотіли цього, сьогодні йдуть на співпрацю з новим центром сили. Власне, це все місто.
Постійним нагадуванням про нові реалії слугує канонада, яка стала звичним атрибутом для городян. Часом гуркіт настільки сильний, що хочеться сісти або сховатися, хоча стіни — слабка надія на захист, радше, тільки психологічна. Люди розуміють, коли йде «від нас», а коли «звідти». Легко відрізняють звук РСЗВ, танків і САУ, або мінометів. Перші б’ють серіями, пронизливо гудучи. Другі нагадують гучний удар палиці по жерсті. Треті розриваються голосно і далеко розкидаються. Та все ж краще під час обстрілу сховатися. Принаймні це захистить, якщо не від прямого попадання, то від уламків.
Навіть у самому Донецьку існує ніби два виміри: більш-менш благополучний центр, куди поки рідко долітають снаряди, і розбиті околиці в Петровському, Куйбишевському і Київському районах, де жити практично неможливо, люди звідти пішли, а їхні будинки перетворилися на руїни. Справжня рана, що кровить, на тілі міста — це аеропорт, де не стихають кровопролитні бої. У центрі з великих об’єктів постраждали краєзнавчий музей, «Донбас Арена» і стара будівля Палацу молоді «Юність».
Смерть у місті стала звичною: хтось загинув від обстрілу, чийсь син, чоловік і батько склав голову в рядах ДНР. Кожна така історія — це трагедія. Маховик розкручується: все більше людей втягується у криваву м’ясорубку братовбивчої війни. Життя змінило ставлення до смерті. Ті, хто не виїхав, ставляться до можливості загинути з жахливим фаталізмом. Жертв серед мирних городян за чотири місяці обстрілу — вже не одна сотня, хоча загальної статистики по місту немає. Особливо страшно, коли гинуть діти. Смерть наздоганяє людей на вулиці, в транспорті, у власних ліжках. Виходячи з будинку або лягаючи спати, не знаєш, чи повернешся, чи прокинешся. Межа така тонка, як у тієї дівчинки, яка 19 жовтня дивом не потрапила під багатотонні конструкції стадіону, що звалилися. Підписання угоди в Мінську у вересні для городян нічого не змінило. Жовтень, мабуть, став найкривавішим місяцем з початку боїв у Донецьку. Близько 10 днів було затишшя, але з 5 листопада все поновилося з колишньою силою. Знову гуркіт стоїть такий, що тремтять вікна і відчиняються двері. В результаті розриву міни загинуло двоє підлітків, які грали у футбол у дворі школи № 63.
З тим же відчуттям невідбутності сприймається в Донецьку політична реальність у вигляді «незалежної республіки». Є й справжні ентузіасти, які вірять у світле майбутнє при ДНР. Є чимало тих, хто в ході політичних катаклізмів утратив усе: статус, бізнес, доходи, тому тихо ненавидить нову владу. Загалом, особливого підйому не помітно ні з приводу «незалежності», ні з приводу нових «лідерів», позбавлених харизми. Але і жити по-старому, як вони кажуть, «з олігархами і фашистами», люди не хочуть. Приходу ж «Правого сектора» відверто бояться. До того ж надто багато крові випущено останнім часом на білий світ. Чітко про настрої городян сьогодні важко сказати. Це — величина непостійна: навесні число прибічників єдиної держави було явно більшим. Усі, хто ідентифікував себе з єдиною Україною, або виїхали, або зачаїлися, не афішуючи свої погляди. Говорити сьогодні в Донецьку про цілісність держави небезпечно, і це — не перебільшення. Нема відчуття захищеності. До речі, сайт «Укрінформ» внесений до списку шкідливих на першому місці. Зараз у Донецьку домінує лише одна точка зору і зрозуміло, яка саме. Водночас люди погано уявляють, що буде далі: хто платитиме пенсії і зарплати, як відновити зруйноване, як працюватимуть підприємства. З одного боку, велику роль відіграє телебачення. Українських каналів немає, а російські і місцеві настільки підігрівають антидержавні настрої, що армія ДНР не відчуває нестачі добровольців. З іншого боку, загибель такої маси людей у результаті обстрілу лише підсилює антагонізм. Імовірно, саме таким був сценарій тих зовнішніх сил, хто перетворив Донбас на поле битви.
Загалом, гостро відчувається вакуум влади в місті. Лише нещодавно міські і районні структури «інтегрувалися» в систему, демонструючи свою лояльність. Низка чиновників вимушена була звільнитися з роботи. У місті йде процес перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Раніше оголошена перереєстрація ЗМІ і політичних організацій.
Окремо необхідно сказати про вибори 2 листопада. Так, ділянок було в 3-4 рази менше, ніж зазвичай, що дало ефектну телевізійну картинку. Так, торгували поблизу ділянок подекуди овочами за зниженими цінами. Так, явка завищена, але люди реально йшли голосувати не під дулами, а за власним бажанням, цілими сім’ями. Навіщо? Чому? Це питання до політологів і психоаналітиків.
Але Донецьк живе. Багато тих, хто виїхав, зараз повернулися: не можна вічно поневірятися. У столиці Донбасу своєчасно почався опалювальний сезон, у житлові будинки вдень подається гаряча вода, працюють школи і виші. На тлі постійних залпів городяни намагаються пережити кошмар, що впав на їхні голови.

Назарій СЕРГІЄВ
м. Донецьк
(«Укрінформ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2014 > Тема "Ми єсть народ?"