Версiя для друку Обговорити в форумi

 5 грудня в Національному музеї Голодомору-геноциду в Києві відбулася презентація книги «Лохвиччина: фольклорно-етнографічні студії та матеріали».

 Ініціатор видання, голова громадської організації «Моя провінція» Яніна Алєєва розповіла: «Ця книжка завдячує своєю появою моїй бабусі, Горошко Людмилі Василівні (1921 – 1996), яка народилася в Лохвиці, прожила важке життя дитини «ворога народу», була змушена покинути свою малу батьківщину, проте мала прозорливу наполегливість розповідати своїм онучкам історію родини і правду про наше походження. Моє дитинство, яке минуло на Слобожанщині, було оповите розповідями про чарівну Лохвицю й Лохвиччину, а вперше відвідати цей край я змогла вже в дорослому віці».

 «Моя провінція» вже кілька років здійснює культурно-просвітницьку та історико-краєзнавчу діяльність на Лохвиччині.

 Лохвиччина, попри все багатство етнокультурної спадщини, до сьогодні залишалася недостатньо дослідженою етнографічно.

 В спілкуванні Яніни Алєєвої з кандидаткою історичних наук, провідною науковою співробітницею відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Галиною Бондаренко виникла ідея провести етнографічну експедицію по Лохвиччині на Полтавщині. Було створено дослідницьку групу, до якої увійшли кандидати наук Галина Бондаренко, Олена Таран, Микола Бех, Ірина Коваль-Фучило, Зінаїда Косицька, Оксана Омельчук, фотохудожник Сергій Фролов, кінорежисера Ганна Яровенко та Яніна Алєєва.

 Дослідники не отримали жодної допомоги від держави. Яніна Алєєва оголосила у фейсбуці про збір коштів. Відгукнулися небайдужі люди не тільки із Лохвиці, але й із навколишніх країв, які посильно допомагали коштами (від 100 до 1000 гривень). Однак зібрана сума була недостатньою. Довелося звернутися до місцевих підприємців. Передусім допоміг Григорій Шамрицький, організувавши цілу команду з підтримки експедиції. Були вирішені логістичні питання та питання харчування. Щодня науковців розвозили в різні села, де їх зустрічали сільські голови, приділяючи час і увагу. Галина Мельник поселила експедицію у власному хостелі. Власниця кав’ярні Інна Зрібняк забезпечила харчування.

 У вересні 2020 року, між двома ковідними карантинами, упродовж семи днів експедиція дослідила 22 села і місто Лохвицю, познайомилася з багатьма людьми. Після цього три роки готували книгу. Всі учасники експедиції перехворіли на ковід. А потім повномасштабне вторгнення Росії. Але все-таки книга вийшла друком.

 У монографії представлено синхронний зріз народної культури окремого району. Зафіксовано трансформацію та сучасний стан побутування господарських занять, традиційного харчування, одягу, родинних і календарних обрядів, релігійності населення краю. Науковці проаналізували усноісторичні сюжети, упорядкували локальний пісенний фольклор, схарактеризували декоративно-прикладне мистецтво. Джерельною базою дослідження, окрім розповідей респондентів, стали музейні експозиції та фонди. У ході експозиції науковці ознайомилися з експозиціями Лохвицького краєзнавчого музею ім. Г. Сковороди, музейних кімнат і кутків у селах Бадаква, Гамаліївка, Жабки, Ісківці, Піски, Токарі, Вирішальне, Харківці, Свиридівка та Яхники. Деякі з них мають значний доробок власних пошукових досліджень з історії села, його культури та побуту. Книга містить фрагменти записів музейних працівників про історію сіл, окремі свята, копії рідкісних музейних світлин, що стосуються традиційної архітектури, колективізації краю, умов праці.

 Особливістю книги «Лохвиччина» є поєднання науково-теоретичних розвідок авторів з публікацією джерел. У додатках уміщено розділи «Пісенний фольклор» і «Фольклорно-етнографічні матеріали». Для зручності користування фольклорно-етнографічні тексти тематично рубриковані. До видання включено раніше не опубліковану автоетнографічну розповідь наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського В. Балушка про повсякденне життя в Лохвиці в 1960-1970-х роках.

 Рукописи експедиційних записів обсягом 528 сторінок передано на зберігання до Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту.

 Упродовж 1648–1781 років Лохвиця була сотенним містом Миргородського та Лубенського (з 1658 року) козацьких полків. До неї входило 25 сіл, більшість яких існують донині і які експедиція вивчала.

 У передмові Галина Бондаренко зазначає: «Одним із завдань наукової роботи було виявлення глибини історичної пам'яті, пошуки козацької ідентичності населення, яку вдалося зафіксувати».

 Презентація завершилася невеликим концертом, у якому Людмила Колісник заспівала пісню «Ой, качуре мій», а молодіжний гурт «Шум’я» продемонстрував автентичну манеру лохвицького співу.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 08.12.2023 > Тема "Ми єсть народ?"