Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2491)
З потоку життя (5575)
Душі криниця (3163)
Українці мої... (1407)
Резонанс (1397)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1599)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (233)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
Дякую тоб╕, вчителько, що розв╕яла м╕й смуток, що допомогла мен╕ перебороти особист╕ негаразди...


ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ ВОЛОДИМИР СОСЮРА
...використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до ╖хн╕х простих рем╕н╕сценц╕й, а творчо...


«…МЕН╤ ╤ ВДЕНЬ, ╤ ВНОЧ╤ СНИТЬСЯ ОТА БЛАГОДАТЬ НАД ДН╤ПРОМ…»
ОБРАЗ УКРА╥НИ В ТВОРЧОСТ╤ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


НАША СОНЯЧНА В╤КТОР╤Я
З перших хвилин було таке в╕дчуття, що зустр╕ла р╕дну людину. Р╕дну за духом, помислами.


МАР╤Я ПРИГАРА
В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 24.10.2014
«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»

На допомогу вчителев╕

Про талановитого молодого педагога — вчителя укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури «Укра╖нсько╖ г╕мназ╕╖» м. С╕мферополя Людмилу Петр╕вну Оскому в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» ми вже розпов╕дали, зокрема, про те, що хоча вона ╕ працю╓ в школ╕ всього лише п’ятий р╕к, проте вже чимало досягла на осв╕тн╕й нив╕, що п╕дтверджено численними перемогами ╖╖ учн╕в на ол╕мп╕адах з укра╖нсько╖ мови та в ╕нших р╕зноман╕тних творчих конкурсах. Сама ж вчителька ставала переможницею таких конкурс╕в для молодих педагог╕в, як «Педагог╕чний дебют», «Зроби крок за горизонт». А тепер Людмила Петр╕вна взяла участь у Республ╕канському конкурс╕ «Найкращий класний кер╕вник». На цей конкурс молода учителька представила виховний зах╕д, присвячений юв╕лею Андр╕я Сам╕йловича Малишка. ╤ хоча у нас, в Криму, зважаючи на обставини, що склалися, тепер у мод╕ лише представники «великомогучей» л╕тератури, але — при вс╕й поваз╕ до ╖хн╕х творчих здобутк╕в — х╕ба вони зможуть вит╕снити з наших душ те, що ув╕чнив сво╓ю поез╕╓ю Андр╕й Малишко, який теми любов╕ до Матер╕, Вчителя, Батьк╕вщини п╕дняв до загальнолюдських духовних висот. Бо вони — сп╕льн╕ для вс╕х людей, якою б мовою не були осп╕ван╕. Тож не випадково вчителька Людмила Оскома звернулася до творчост╕ укра╖нського поета Андр╕я Малишка — ╕ перемогла!

Св╕й в╕дкритий виховний зах╕д у 10-му клас╕ НВК «Укра╖нська школа-г╕мназ╕я» Людмила Петр╕вна розпочала з того, що коротко представила себе поважному жур╕.
Вона розпов╕ла, що горда ╕ щаслива в╕д того, що працю╓ вчителем. ╤ намага╓ться так навчати сво╖х учн╕в, щоб вони теж почувалися щасливими. Ось уже п’ятий р╕к сво╓╖ роботи велику увагу прид╕ля╓ духовно-моральному вихованню учн╕в.
Вчителька вважа╓, що саме моральне виховання ╓ основою вс╕х основ. В╕д того, що заронив, пос╕яв педагог у душу дитини, залежатиме, що зведе вона сама в майбутньому, як будуватиме сво╖ вза╓мини з оточуючими. Тому ╕ виб╕р ╖╖ науково-методично╖ проблеми теж припав на духовно-моральне виховання учн╕в.
Людмила Петр╕вна розпов╕ла про св╕й педагог╕чний проект «Духовно-моральне виховання як основа гармон╕йного розвитку особистост╕ учн╕в». Мета ╖╖ досл╕дження — розробити та впровадити програму духовно-морального виховання учн╕в шляхом соц╕ально-педагог╕чно╖ п╕дтримки становлення та розвитку високоморально╖, в╕дпов╕дально╖, творчо╖, ╕н╕ц╕ативно╖ особистост╕. Основн╕ матер╕али етап╕в цього проекту вчителька уже з╕брала в папку класного кер╕вника, яку поклала на ст╕л перед жур╕.
— Я спод╕ваюся, що ця розробка буде затребувана колегами ╕ знайде застосування в педагог╕чних колах, — говорить Людмила Петр╕вна. — Проект «Розробка та впровадження програми духовно-морального виховання учн╕в» п╕дходить до свого лог╕чного завершення. Але на досягнутому ми не зупиня╓мося!
— Цей навчальний р╕к, — розпов╕да╓ дал╕ Людмила Петр╕вна, — буде присвячений використанню ╕м╕тац╕йно-╕грових технолог╕й в рамках духовно-морального спрямування урок╕в та виховних заход╕в. Уже сьогодн╕ використовую у сво╖й д╕яльност╕ елементи театрально╖ педагог╕ки, яка покликана розкрити творчий потенц╕ал кожно╖ дитини. Я впевнена, що безталанних д╕тей не бува╓, потр╕бно т╕льки розглянути, розвинути, в╕дкрити те, що живе в кожн╕й особистост╕.
Мо╖ учн╕ з ц╕кав╕стю беруть участь у театрал╕зованих виставах на уроках рос╕йсько╖ мови та л╕тератури, укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, п╕д час позакласних виховних заход╕в.
У цьому ви зможете переконатися прямо зараз. Ваш╕й уваз╕ ми пропону╓мо фрагмент л╕тературно-музично╖ композиц╕╖ Андр╕я Сам╕йловича Малишка. Цей зах╕д покликаний не т╕льки сформулювати моральну св╕дом╕сть, моральн╕ почуття, але й «включити» школяр╕в у р╕зн╕ види д╕яльност╕, де розкриваються ╖хн╕ моральн╕ в╕дносини (любов до р╕дного краю, повага до батьк╕в, усв╕домлення краси природи, спонукання до трудово╖ д╕яльност╕, ц╕нн╕сть дружби ╕ любов╕ в житт╕ людини).
...╤ ось у клас╕ розпочалася театрал╕зована сценка, яка уявно перенесла глядач╕в в укра╖нську св╕тлицю родини Андр╕я Малишка. Роль мами майбутнього поета ╥вги Базилихи з╕грала Ед╕╓ Рамазанова, батька Сам╕йла Микитовича — Олександр Данилейко, юного поета Андр╕я Малишка з╕грав Ярослав Гончаров. З ц╕╓╖ коротенько╖ сценки присутн╕ дов╕далися, що родина Малишк╕в була незаможною. Батько працював важко у пол╕, щоб п╕дзаробити, шив чоботи. Бувало, вибирався нав╕ть на зароб╕тки у каховськ╕ степи далеко╖ Тавр╕╖. Свого батька-годувальника родина проводжала, як годиться за укра╖нським звича╓м, — хл╕бом-с╕ллю на вишитому рушнику, ╕ це з дитинства вбирав душею майбутн╕й поет.
Мати ж виховувала д╕тей, часто сп╕вала ╖м п╕сн╕. Малий Андр╕й дуже любив, коли мама сп╕вала йому, часто просив ╖╖ про це.
Та швидко проминуло дитинство, ╕ Андр╕ю Малишку теж треба було вирушати у свою житт╓ву дорогу. Звичайно ж, що з маминим вишитим рушником-оберегом. Ось зв╕дки з’явилася в╕дома на увесь св╕т «П╕сня про рушник», яку природньо, як справжня укра╖ночка, виконала кримська татарочка Ед╕╓ Рамазанова.
Батьк╕вський пор╕г, «незрадливу материнську усм╕шку», свою першу дорогу-стежину поет запам’ятав на усе життя. Тож прозвучала на сьогодн╕шньому Малишковому свят╕ й п╕сня «Стежина», яку душевно засп╕вала Аня Фролова.
Андр╕й Малишко ус╕м серцем любив не т╕льки свою малу батьк╕вщину, а й чар╕вне м╕сто Ки╖в. Захоплюючись його красою, в╕н написав цикл п╕сень про нашу столицю: «П╕сня про Ки╖в», «Ки╖вськ╕ зор╕», «Ки╖вський вальс».
На екран╕ присутн╕ змогли переглянути коротенький в╕деоф╕льм про Ки╖в у супровод╕ п╕сн╕ «Ки╖вський вальс», а учн╕ Ал╕на Волов╕кова, ╤лля З╕нченко, Ольга Лебед╓ва та Володимир Барченко тим часом красиво й натхненно станцювали вальс.
Було продекламовано л╕ричний в╕рш, присвячений Андр╕╓м Малишком дружин╕, в╕дом╕й поетес╕ Любов╕ Забашт╕. А ще д╕ти розпов╕ли про те, що Андр╕й Сам╕йлович найб╕льше шанував ╕ любив профес╕ю вчителя. Може, тому, що саме шк╕льний учитель зум╕в розлед╕ти в сво╓му учнев╕ задатки незвичайного таланту ╕ п╕дтримував його творч╕ поривання. Тож, як говорив на заход╕ один з ведучих, сво╓ю п╕снею «Вчителько моя» поет в╕ддячив, вклонився усьому вчительству. ╤ наш╕ десятикласники подякували сво╖й вчительц╕ ╕ присутн╕м на заход╕ педагогам, виконавши цю в╕чну ╕ неперевершену п╕сню.
П╕д час виконання учнями п╕сн╕ на екран╕ проб╕гали фото ╖хн╕х усм╕хнених учител╕в. П╕сля виступу д╕ти, не стримуючи емоц╕й, казали добр╕, тепл╕, щир╕ слова вдячност╕ ╕ любов╕ сво╓му найкращому класному кер╕внику — Людмил╕ Петр╕вн╕ Оском╕. Вони називали ╖╖ вчителем в╕д Бога, сво╓ю другою мамою, дякували за ╖╖ доброту, чуйн╕сть. За те, що завдяки ╖й однокласники стали дружними та р╕дними.
Звичайно, що в╕д таких сл╕в у кожного вчителя виростають «крила» ╕ сльози щастя бринять в очах! Адже повага ╕ любов учн╕в для педагога, думаю, важать набагато б╕льше, н╕ж перемога у якомусь конкурс╕.
Впевнена, що д╕ти, вихован╕ на таких духовно-моральних заходах, як цей, де пощастило побувати, обов’язково стануть справжн╕ми, хорошими людьми, що ╕ ╓ найвищим завданням ╕ призначенням кожного вчителя.

Любов СОВИК

ФРАГМЕНТ Л╤ТЕРАТУРНО-МУЗИЧНО╥ КОМПОЗИЦ╤╥, ПРИСВЯЧЕНО╥ ЮВ╤ЛЕЮ АНДР╤Я МАЛИШКА, П╤ДГОТОВЛЕНО ВЧИТЕЛЕМ УКРА╥НСЬКО╥ МОВИ ТА Л╤ТЕРАТУРИ НВК «УКРА╥НСЬКА ШКОЛА-Г╤МНАЗ╤Я» ЛЮДМИЛОЮ ОСКОМОЮ


(Голос за кадром)
Ось я бачу т╕ оч╕ син╕╖,
Пальц╕ в╕дчую завжди вузлуват╕.
Б’╓ться мороз в посив╕лому ╕не╖,
Мерзнуть шибки
у Малишков╕й хат╕.
Он в╕н сидить —
 не хитрюга м╕й батько,
Пару чоб╕т все тача╓ в базарики.
Тихий ╕ чесний,
 звичайно — багатько,
Крапля ол╕╖, сухар до сухарика.
Може, в╕н чоб╕т продасть
 для почину,
Сонце над ним стане рад╕стю
 прошите,
Мати ж останню продасть
 сп╕дничину
Нам на штани, на букварики
й зошити.

Укра╖нська св╕тлиця. У центр╕ к╕мнати стоять батьки Андр╕я Малишка: ╥вга Базилиха (у вишит╕й сорочц╕, з намистом на ши╖, босон╕ж, ╕з чоботами за плечима), Сам╕йло Микитович (високий, статний, з розк╕шними вусами).
Батько: Ох! Як втомився я сьогодн╕. Доводиться косити в т╕й сторон╕ (показу╓ праворуч) молод╕ трави й ос╕нню отаву.
Мати: С╕дай, Сам╕йле, трошки в╕дпочинь!
Батько: Нема╓ часу на в╕дпочинок! Треба лагодити «чорнобривц╕», а то д╕вчата зачекалися чоб╕тк╕в ╕з фарбовано╖ шкуратини…
(С╕дають на лаву, батько почина╓ шити чоботи, заходить малий Андр╕й ╕з купою книжок ╕ зошит╕в)
Андр╕й (зн╕маючи капелюха): Добривеч╕р, батьку! Добривеч╕р, мамо!
Мати: ╤ди-но сюди, Дусику! Подивися, ╕з домашнього полотна зшила я тоб╕ торбинку, щоб ти носив книжки (да╓ хлопцев╕ торбину).
Андр╕й: Спасиб╕, мамо! Буде мен╕ тепер куди покласти «знання» сво╖! А ще… (задумався, пот╕м рад╕сно виголосив) я на ц╕й торбинц╕ друкованими л╕терами напишу сво╓ ╕м’я ╕ пр╕звище!
Батько: Е-е, сину! Знову ти про свою науку! Чи поможе вона тоб╕ дв╕ ниви-десятини обробляти? Краще вчися чоботи шити! З цього будеш коп╕йчину мати!
Андр╕й: Та що ви, тату! Навчання — св╕тло, а неуцтво — тьма! Якщо вчитель щось раптом запита╓, а я не дам в╕дпов╕д╕. Це був би великий сором!
Батько: Ох, який розумний! В╕двадити тебе в╕д науки треба! (З╕ см╕хом кида╓ в сина чоботарський ретяг, той розбива╓ться). Одн╕ збитки в╕д тебе, он нав╕ть ретяг розбився! (До дружини) ╥вго, я п╕ду збиратися на зароб╕тки в каховськ╕ степи, у далеку Тавр╕ю.
(У св╕тлиц╕ залишаються Андр╕й ╕з мат╕р’ю. Хлопець с╕да╓ б╕ля матер╕).
Андр╕й: Чом у тебе в кос╕ заб╕л╕ла раптом сивина?
Мати: В╕д любов╕, в╕д тривог, над╕й: ти ж у мене не один, сину м╕й.
Андр╕й: А в бабус╕ голова б╕л╕ш, тож мене бабуся любить б╕льш?
Мати: В не╖ д╕ти – доньки ╕ сини – додають, сердешн╕й, сивини.
Андр╕й (кладе голову на кол╕на): Матусю дорогенька, засп╕вай сво╓му синочку любому! Засп╕вай про ту журавку, що залишилася з малими д╕тьми, про вдовину ниву, незас╕яну, незорану, ╕ про ча╓чку-небогу «при бит╕й дороз╕», про зелений яв╕р, що у воду нахилився.
Мати (сп╕ва╓):
Засп╕ваймо про ру╖ну,
Про нашу р╕дну Батьк╕вщину.
Як С╕ч славна воювала,
Кров за нар╕д проливала.
Кров р╕кою червон╕╓,
А мо╓ серденько мл╕╓.
Н╕хто труп╕в не хова╓,
Похорон╕в не справля╓.
Чорний ворон оп╕вноч╕
Виклював козацьк╕ оч╕.
У св╕тлицю зайшов батько ╕з м╕шком.
Андр╕й (р╕зко вста╓): Н╕, матусю, така к╕нц╕вка занадто сумна! Ось послухай: «Чорний ворон оп╕вноч╕ не клю╓ козацьк╕ оч╕».
Батько: Ти послухай, стара, що в╕н ото вигаду╓. Ну й чудна, ╖й-Богу, дитина! Родино, проводжайте батька у далеку путь!
(Андр╕й обн╕ма╓ батька, мати пода╓ синов╕ рушник)
Мати (пода╓ чолов╕ков╕ рушник): Нехай тебе Бог у дороз╕ боронить в╕д усього лихого, нехай з╕рка осв╕тлю╓ шлях, а ми чекатимемо батька-годувальника!
(Батько виходить
з╕ св╕тлиц╕)
Андр╕й: Мамо, а мене будеш у дорогу рушниками проводжати? Буде рушник вести мене по життю, допомагатиме жити?
Мати: Я тоб╕, сину, вишитими рушниками дорогу вистелю... Будуть ╕з тебе люди! В╕д сл╕в тво╖х будуть оживати, битися, щем╕ти й т╕шитися людськ╕ серця.
Ти добре, сину,
 проживеш,
Як знатимеш, куди ╕деш,
╤ як зум╕╓ш там, де став,
Стояти так, щоб не упав.
Ти добре, сину,
 проживеш,
Коли н╕кого не пригнеш
╤ пройдеш так житт╓йську путь,
Щоб ан╕ бить, н╕ битим буть.
Ти добре, синку, проживеш,
Як сирот╕ сльози утреш,
Слабких в╕д сильних захистиш,
Живих ╕з духом п╕дкр╕пиш.
Ти чесно, синку, проживеш,
Коли з неправдою порвеш.
Бо правдою ти пройдеш св╕т —
Це м╕й святий тоб╕ зав╕т.
Андр╕й: Матусю, я пам’ятатиму тв╕й зав╕т усе життя! Знаю, материнська любов дару╓ людин╕ крила. Тво╓ серце завжди лаг╕дне ╕ добре, ╕ завжди стривожене за долю сво╖х д╕тей. Воно в╕дчува╓ щастя ╕ б╕ду, рад╕сть ╕ печаль, ╕ кожно╖ мит╕ ладне лет╕ти за тисяч╕ к╕лометр╕в до сво╓╖ дитини.
Мати (д╕ста╓ вишитий рушник):
Ой прийми, синочку,
рушничок в╕д мене,
В╕д зла, в╕д спокуси хай береже тебе.
Його вишивала р╕зними нитками,
Тихо поливала др╕бними сльозами.
У ц╕м вишиванн╕ вс╕ мо╖ старання,
На тебе, м╕й сину, вс╕ мо╖ спод╕вання.
Ой ╕ди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунку в╕д мами, сину, не цурайся.
Додому вертайся
скоренько-скоренько,
Бо болить у мене за тобою
 серденько.
Я буду за тебе та й Бога молити,
Щоб могла щаслива ще тебе зустр╕ти.
(Звучить «П╕сня про рушник»)
Ведучий ╤: Так, дитинство мина╓ швидко, але дитяча любов до матер╕ завжди гр╕╓ наше серце, роблячи його чутлив╕шим, а життя — наповнен╕шим. Не важливо, чи далеко ви в╕д батьк╕всько╖ хати, чи близько, чи жива мама, чи ╖╖ вже нема... Про все це добре знав Андр╕й Сам╕йлович Малишко.
Ведучий ╤╤: Андр╕й Малишко... Поет-л╕рик в╕д Бога. Якщо в╕рити в те, що Бог вил╕пив першу людину з глини, то Андр╕я Малишка, як сина селянського й поета, напевно, вихоплено з вогню та з р╕дного ╜рунту – в╕д ступн╕в до чуприни, й сповито мелод╕╓ю народно╖ п╕сн╕, мов крайкою веселковою.
Малишко... Коли дума╓ш про поета, в душ╕ оживають чар╕вн╕ струни його поез╕й, його н╕жного ╕ бентежного серця.
Ведучий ╤: Батьк╕вський пор╕г, розкв╕тла калина п╕д в╕кном р╕дно╖ хати, протоптана стежка до школи, лелече гн╕здо на клун╕, усм╕хнене в╕конце тепло╖ дом╕вки, незрадлива мамина усм╕шка ╕з сльозою на щоц╕... Усе це – «берег» дитинства, який да╓ нам душевний гарт, силу ╕ рад╕сть, який треба знати, любити, пронести через усе життя. Андр╕й Малишко так згаду╓ сво╓ дитинство: «Зда╓ться, знову бачу ту нешироку, але шумну дорогу, покриту першим сн╕гом, уторовану й пригладжену селянськими саньми. А навесн╕ стежка ожива╓, сповню╓ться пахощами кв╕т╕в, звеселя╓ оч╕ подорожн╕х буянням р╕знобарвно╖ рослинност╕».
Ведучий ╤╤: Це був перший шлях у житт╕ поета. В╕н починався в Обухов╕, на Ки╖вщин╕, ╕з пагористого кутка ╕ слався до батьк╕вського над╕лу за далекою околицею, в пол╕, а там — аж на берег Дн╕пра, до пристан╕. Ц╕╓ю дорогою п╕д яворами возили малого Андр╕йка на с╕ножать, нею в╕н вирушав у Ки╖в. ╤ багато раз╕в повертався сюди юнаком ╕з великого м╕ста на р╕дне об╕йстя, пам’ятаючи все життя оту стежину.
(Луна╓ п╕сня «Стежина»)
Ведучий ╤: Стежиною життя Андр╕й Малишко окремо вид╕ляв дерево, що прикраша╓ степ. У ботан╕ц╕ воно ╕мену╓ться кленом платановидним, а народ назива╓ його красивим словом «яв╕р». Яв╕р огорта╓ сво╓ю гов╕рливою кроною не лише широк╕ шляхи ╕ схили, але й старовинн╕ народн╕ думи. Бджоли беруть в╕д нього мед, а люди — п╕сн╕.
Дорога п╕д яворами — це дорога народного життя, сповнена духовно╖ велич╕ ╕ нев’янучо╖ краси. ╤ одну ╕з сво╖х книжок Малишко так ╕ назвав: «Дорога п╕д яворами».
Читець 1:
В теплiм мiсяцi у травнi
Шепче явiр думи давнi,
В синiм мiсяцi у квiтнi
Думи явора столiтнi.
За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,
Дужа хвиля набiга╓,
Корiнь явору лама╓.
Але вiн на те байдужий,
Не схитнеться навiть, дужий...
Бо закоханий на волi
У лани широкополi,
В канiвськi веселi кручi,
В хвилi гордi та ревучi.
Вiн, людському серцю милу,
Береже одну могилу.
Ведучий ╤╤: ╤ в поез╕╖, ╕ в житт╕ Малишка була одна нерушна п╕двалина, м╕цний ╕ неп╕двладний жодним землетрусам ╜рунт – р╕дна земля. В╕н ходив ╖╖ нивами, дорогами, л╕сами й луками, вслухався в солов’╖ний сп╕в, у закличне журавлине курликання, в гом╕н д╕бров ╕ притишений шум золотоколосих пол╕в. Для нього було щастям знайти чисте джерело, щоб «води напитись ╕з глибин земл╕». Спрагло вдивлявся в╕н у «синю далину неба», в «б╕л╕ полотнища сн╕г╕в», у трепетн╕ барви райдуги, у все, що розкривали перед ним, шукачем земно╖ краси, сповнен╕ чар╕вност╕ незр╕внянн╕ картини його В╕тчизни.
Читець 2: 
Ти мене з дитинства
 п╕д╕ймала,
Хл╕б дала ╕ п╕сню солов’я,
В╕двела дор╕г мен╕ чимало,
Земле, зореносице моя!
Що дороги, що високе жито
╤з веселим сонцем пополам.
Р╕дну, добру, у кров╕ умиту,
Я тебе н╕кому не в╕ддам!
Як тебе на голос не вп╕знати?
Серце, ╕ життя мо╓, ╕ кров,
Найсвят╕ше слово наше – мати,
Р╕дна земле, правда ╕ любов!
Нас малих доглянула, зростила,
З╕р дала – осл╕пленим колись,
Силу – серцю, соколин╕ крила,
Щоб нав╕ки в небо п╕днялись.
Т╕льки нам все жити, не вмирати,
Зерно с╕ять, зацв╕тати знов.
Т╕льки щастя нам дано багате,
То велике щастя наше – мати,
Батьк╕вщина – правда ╕ любов!
Ведучий ╤: Письменник шанував не т╕льки свою малу батьк╕вщину, в╕н ус╕м серцем полюбив Ки╖в. Чар╕вне це м╕сто восени, коли дерева одягнен╕ у р╕знобарвн╕ шати: в золотому вбранн╕ стоять липи, червон╕ють кетяги горобини, б╕л╕ють каштани. При╓мно йти по опалому листю, вслухаючись у його шаруд╕ння. А взимку! Це ж казковий витв╕р мистецтва з╕ сн╕гу! Навесн╕, коли пробуджуються дерева п╕сля зимового сну, розкриваються бруньки, газони забарвлюються кульбабами у жовтий кол╕р.
Вулиц╕ ╕ площ╕, бурхливий рух транспорту, красуня-р╕чка — все це надиха╓ ╕ раду╓ погляд будь-якого гостя або жителя цього м╕ста. Не встояв ╕ Андр╕й Малишко. В╕н написав цикл п╕сень про це м╕сто: «П╕сня про Ки╖в», «Ки╖вськ╕ зор╕», «Ки╖вський вальс».
(В╕деоф╕льм про Ки╖в у супровод╕ п╕сн╕ «Ки╖вський вальс»)
http://video.bigmir.net/show/263554/
Ведучий ╤╤: Малишко шукав св╕й ╕деал не лише в л╕тературн╕й прац╕, але й в особистому житт╕. Сво╖м чутливим серцем в╕н прагнув ╕ родинного щастя, ╕ домашн╕х радощ╕в у тих╕й гаван╕, мав над╕ю знайти там розраду й пораду, джерело сили й натхнення. Останн╕ п’ятнадцять рок╕в Андр╕й Сам╕йлович прожив у шлюб╕ з в╕домою поетесою Любов’ю Забаштою. ╥й в╕н присвячу╓ не одну поез╕ю з╕ свого доробку.
Читець 3:
У розлив╕ дзв╕нко╖ просин╕,
В безгом╕нн╕ ясних св╕тань
Стану я тоб╕ кленом росяним,
А вже ти, як ромашка, встань:
Щоб у мене зоря влюбилася,
А у тебе за брата гр╕м,
Щоб тоб╕ вся земля св╕тилася
Так, як ти у житт╕ мо╖м.
В сн╕гов╕╖, морозом витими,
У холодну ╕ сиву рань
Я тебе всю закрию в╕тами,
А вже ти, як ромашка, встань!
Щоб дзвен╕ла дорога пташкою
╤ д╕вчата шептали в сн╕:
– Бачиш, клен подружив
з ромашкою,
Значить, добр╕й прийти весн╕!
Ведучий ╤: Майже чотири десятил╕ття Андр╕й Малишко сипав з╕ свого поетичного неба на землю розма╖т╕ з╕рки-поез╕╖, викликаючи захоплення у сво╖х шанувальник╕в. В╕н був великим поетом, поетом плоть в╕д плот╕ свого народу, сво╓╖ епохи.
Як же подякувати народному митцев╕? В╕дпов╕дь проста. Прислухаймось до сл╕в великого ген╕я: «Де б не був, де б не шукав дороги, Я не забуду вчителя старого». Адже задаток незвичайного таланту побачив у хлопцев╕ учитель географ╕╖ В. Грушецький. В╕н п╕дтримав поривання Андр╕я вийти на широку дорогу життя. Тому ╕ збер╕г Андр╕й Сам╕йлович Малишко у сво╓му серц╕ глибоку повагу ╕ любов до вчител╕в. «Я шаную ╕ люблю, – писав в╕н, – найб╕льше одну профес╕ю – вчителя. Без учителя не може людина ╕снувати, без його прац╕ вона буде темною ╕ увесь св╕т буде темним, коротким ╕ невт╕шним стане життя».
Зворушливою п╕снею «Вчителько моя» поет низько вклонився всьому вчительству за його самов╕ддану працю.
Ведучий ╤╤: А ми розд╕ля╓мо думку Андр╕я Малишка ╕ хочемо подякувати вс╕м педагогам, адже саме ви прищеплю╓те нам, сво╖м вихованцям, любов до знань, с╕╓те в серцях зерно прекрасного, св╕тлого, в╕чного, в╕дкрива╓те складний духовний св╕т буття, да╓те мудр╕ поради.
Низький укл╕н вам, дорог╕ вчител╕, за профес╕онал╕зм, витримку, терп╕ння, за любов до обрано╖ справи, самов╕ддан╕сть ╕ багатство душ╕.
Хай зас╕яна невтомною працею осв╕тянська нива урожа╖ть новими талантами, яскравими особистостями та визначними перемогами й здобутками в житт╕, а слово Вчителя буде завжди святим ╕ чистим на земл╕.
Бажа╓мо вам м╕цного здоров’я, щиро╖ радост╕, безхмарних благословенних дн╕в, творчо╖ наснаги, нових педагог╕чних звершень!
(Звучить п╕сня «Вчителько моя». Сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14179

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков