Версiя для друку Обговорити в форумi

Вчителько моя...

Хоч і кажуть, що перше враження, як правило, буває помилковим, але таки не завжди! У цьому я переконалася, коли познайомилася із молоденькою вчителькою Вікторією Долиною, яка прийшла до нашої школи. З перших хвилин було таке відчуття, що зустріла рідну людину. Рідну за духом, помислами.
Скільки тепла, домашнього затишку, світлої сонячної енергетики принесла Вікторія у наш колектив! Пригадую, як часом приходили після уроків до учительської знервовані, розбиті тим, що діти не сприймають предмет, не вчать уроків, а батьки належним чином не контролюють навчання своїх дітей. А Вікторія, усміхаючись, переконує нас у тому, що до проблем треба ставитися по-філософськи, розуміти дітей, дивитися на цей світ (і на себе) їхніми очима (і їй, молоденькій, це справді найліпше вдавалося). А щоб «перемкнути» нас від похмурих думок до чогось приємнішого, наша юна колега пригадувала якийсь смішний випадок із життя, фрагмент дитячої пісеньки чи цитату з нашої ж літератури. Це було так мило і весело! «Зцілені» сміхом, ми вже йшли на уроки ніби окрилені, заряджені не зрозумілою нам енергетикою. Саме Вікторія надавала нам сил і наснаги.
Цю енергетику відчуваємо не тільки ми, учителі. Діти теж зачаровані своєю улюбленою вчителькою. Тож коли минулого року наша Вікторія Вікторівна взяла участь у республіканському конкурсі «Найкращий класний керівник», у нас, її колег, не було жодного сумніву, що саме її клас буде найкращим і що саме вона отримає це почесне звання. Так і сталося: восени минулого року керівництво кримського Міністерства освіти і науки відзначило нашу Вікторію Вікторівну почесним дипломом і грошовою премією.
Сонячна привабливість, доброта, людяність, почуття обов’язку, відповідальності перед собою і дітьми — це ті риси, які цінують учні Вікторії Вікторівни. Недарма багато старшокласниць, яких навчає В. В. Долина, вибрали нелегкий педагогічний шлях і у майбутньому будуть навчати «мови золотої», як їхня улюблена вчителька. Ось, наприклад, як оцінює свою учительку української мови та літератури учениця 11-Б класу Себія Зекер’яєва: «Вікторія Вікторівна не тільки хороший учитель, який прекрасно викладає предмет. Вона легко може порозумітися, знайти спільну мову з кожним учнем, підібрати «ключик» до кожного з нас. Я пишаюся тим, що мене навчає саме Вікторія Вікторівна. Переконана, що крім «Найкращого класного керівника» вона у майбутньому здобуде ще не одне почесне звання. Але найкращою нагородою для нашої вчительки, я вважаю, є також і те, що ми її дуже любимо і бажаємо всього найкращого у житті».
До цих теплих, щирих дитячих слів з повагою і вдячністю приєднуємося і ми, колеги нашої Вікторії Вікторівни, й бажаємо їй нових творчих ужинків-перемог на педагогічній ниві!

Галина КАЧУЛА,
учитель української мови та літератури НВК «Школа-гімназія № 25»
м. Сімферополь

«ЛЮБЛЮ ТЕБЕ Я, УКРАЇНО!»
СЦЕНАРІЙ ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ, ЯКИЙ ПІДГОТУВАЛА І ПРОВЕЛА ВІКТОРІЯ ДОЛИНА, КЛАСНИЙ КЕРІВНИК 5–Г КЛАСУ, УЧИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ (ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КАТЕГОРІЯ) НВК «ШКОЛА-ГІМНАЗІЯ № 25» м. СІМФЕРОПОЛЬ

Ведучий. Україна! Скільки глибини у цьому співучому слові... Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес, тихі плеса річок, сині очі озер та ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори. Полісся і Крим, біленькі полтавські хати. І велич міських краєвидів — усе це наша Україна!
1-й учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни, він любить її, поважає її закони і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.
2-й учень. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 році. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.
3-й учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.
4-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
Символами України завжди були хліб, рушник та калина.
5-й учень.
У полі калина, у полі калина
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
6-й учень. Кожна пора дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти, осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір’я, де б не ріс кущ калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас — верба і калина.
7-й учень. Перша квіточка — наша родиночка. Друга квіточка — рідна сторона. Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».
1-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною.
Пісня «Калина»
2-й учень. Але найбільше багатство нашої держави — це діти. Ви зміцнюєте нашу державу Україну, робите її ще багатшою.
3-й учень.
Над землею сонце встало,
Путь-дорогу осіяло.
Добрий ранок, Чорне море,
Добрий день, Карпатські гори!
Над землею пісня лине.
Це для тебе, Україно!
Гарна путь, славна путь —
Українські діти йдуть!
Кліп «Про Україну», під цей кліп виходять діти.
Дівчинка.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
 любов’ю і миром,
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
 в неї не забігла.
Проспівати:
Хай здоров’я не зраджує Вам!
Мир нехай не покине родину,
Хай Вам щастя і радість, й любов
Вишиваним цвіте рушником.
Підносить хліб і сіль гостям
Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна — це наша Батьківщина.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила,
То як же не любить мені тебе.
Щасливі ми, що живемо на такій чудесній землі — в нашій славній Україні, тут корінь роду українського. Тут жили наші прадіди, діди. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.
На землі великій є одна країна:
Гарна, неповторна,
 красна, як калина.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна!
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ведуча. Підходить до деревця роду, показує.
Колись давним-давно на нашій рідній землі перекидали люди маленьку насінинку, ніби зігріваючи її своїми руками. Та й вирішили дати життя — посадили. Опинившись у ґрунті, зернятко не гаяло часу, одразу проросло. Із землі пробився ніжний паросток, який з часом виріс у розкішне дерево, яке й об’єднало всі народності України в єдину родину. Тому й називають таке дерево деревом роду, бо стовбур у нас один, а ви, діти, — його гілочки, такі різні, талановиті, неповторні.
(Підходить до деревця роду)
(Виходить дівчинка)
4-й учень.
Я з того краю, де ростуть смереки.
Я з того краю, де живуть лелеки,
Я з того краю, де сопілка грає,
Я з того краю, де журби немає.
Я з того краю, де росте калина,
Мій рідний краю, я — твоя дитина.
5-й учень.
Україно, лагідна і мила!
Водночас велична і проста!
Ти мене з дитинства полонила,
Закохала в сонячні жита.
У Дніпрову воду синю-синю,
У небес невичерпну блакить,
В шум гаїв, у пісню солов’їну,
Що не мовкне в вихорі століть.
Я зросла між вишень та калини,
Назбирала райдужних надій
У садів травневій хуртовині
І в жовтневій казці золотій.
Я зросла, не знаючи печалі,
Мов трава безжурна, степова.
Тут мене в дитинстві колисали
Шепіт нив і тиша лісова.
Тут знайшла я розуму і сили.
Ця прекрасна лагідна земля
Дивним зіллям серце напоїла,
Щось мені у спадок віддала.
Я без неї — ластівка безкрила,
Я без неї — то уже не я.
Україно! Лагідна і мила,
Солов’їна спадщино моя!
6-й учень.
Україно рідна!
Україно-мати!
Ми про тебе пісню
Хочемо співати.
Катя Бужинська «Як у нас на Україні»
7-й учень.
На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
1-й учень.
Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі
 на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!
2-й учень.
Люблю твої ліси, струмки,
 джерельця,
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!
Дівчинка.
Українка я маленька,
 українці батько й ненька.
Українкою я звуся
 і цим іменем горджуся!
Батько, мати, брат, сестричка,
І всі інші члени роду —
Всі належать до одного
Українського народу.
Бо родитись українцем –
Це велика честь і слава!
Рідний край свій полюбити —
Найважливіша є справа!
Ми веселі і кмітливі,
Серйозні, не пустотливі,
Залюбки вивчаєм звичаї народу,
Що передаються від роду до роду.
І живуть тут люди
 добрі, працьовиті,
І скажу, до речі, ще й талановиті.
Твоя, Вкраїно, я дитина,
Краплинка рідного народу,
Твоєї доленьки клітина.
Я – україночка від роду!
Землі цієї я — краплина!
Хлопчик.
Я – син великого народу,
Його дитина, українець!
Ми є діти українські –
 хлопці та дівчата,
Рідний край наш – Україна,
 красна і багата.
Ми — українці — велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках
 червона калина,
Рідна земля для нас всіх — Україна.
3-й учень.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як квіти, і трави, і води.
Любіть Україну у радості мить,
Любіть і в годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Ведучий.
Хай буде щасливою вільная днина,
Хай буде веселою Україна,
Хай сонце світить людям весняне,
Хай крига зимою в серцях розтане.
Велике спасибі вам, люди добрі,
Вдячні ми всім, хто прийшов на це свято!
Звучить пісня «Україна»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"