Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 200-РIЧЧЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА ВIДОМИЙ ПОЕТ I ЛIТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ МИХАЙЛО ЯКОВИЧ ВИШНЯК ПIДГОТУВАВ МОНОГРАФІЮ «СЛОВОМ ШЕВЧЕНКА НАТХНЕННI», ПРИСВЯЧЕНУ ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ СВIТОГЛЯДНИХ I ЛІТЕРАТУРНО-ЕСТЕТИЧНИХ УПОДОБАНЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ. «КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ» У СЬОГОДНІШНЬОМУ НОМЕРІ ПОЧИНАЄ ПУБЛІКАЦІЮ ОКРЕМИХ ЇЇ СТОРІНОК.

Слово Тараса Шевченка і його діла справили і продовжують справляти величезний вплив на формування світоглядних позицій і творчих уподобань цілих поколінь майстрів красного письменства в країнах усіх земних континентів. В Україні ж, мабуть, не було жодного справжнього поета, який би не звіряв своє слово з огненною музою Кобзаря. Не є винятком у цьому і чи не найбільший український лірик XX століття Володимир Сосюра, який глибоко шанував Шевченка, неодноразово називаючи його своїм «безсмертним вчителем».
Йому він присвятив кілька статей, зокрема, такі, як: «Орел України», «Шевченко з нами», «Не з тих джерел» та інші.
Ці статті засвідчують те, що все свідоме життя Сосюри тісно пов’язане з іменем Шевченка, який завжди був для нього взірцем самовідданого служіння слову і своєму народові та Україні. «У моїй творчості, — зазначав Сосюра, — це як сонце для всього сущого. Ще маленьким я захоплювався «Катериною», перекладав російською мовою «Кавказ». Дихання Шевченківського генія я відчував, коли починав поетичний шлях, і відчуваю й зараз у силі його неперевершеного гніву, його безсмертної любові» [1, 60].
А на схилі своїх літ, вже будучи визначним майстром слова, в 1964 році – році 100-річчя від дня смерті Шевченка, він писав: «Грозова муза Шевченка осяяла мої перші поетичні кроки. Вона зігрівала моє серце і в дні моєї поетичної юності й зрілості і зігрівала його, коли сніг років затуманив моє волосся» [2, 62]. А згадуючи свої перші поетичні кроки і називаючи імена тих поетів, які вплинули на нього своєю творчістю, допомогли самому сформуватись як письменнику, на чільне місце він завжди ставив ім’я Тараса Шевченка. Про Шевченківський вплив йдеться і в його неопублікованій автобіографічній поемі «Володька» [3, 5].
 А перша зустріч майбутнього поета з Шевченком відбулася ще в його дитячі літа, коли він, майже дитина, подорожував з батьком містами і селами Донеччини в пошуках хоч якогось заробітку. Тоді, як він згадував, «майже в кожній сільській хаті бачив «Кобзаря». Особливо полюбилися підлітку Сосюрі уже згадані Шевченківські поеми «Катерина», «Кавказ», а ще – «Гайдамаки» та «Варнак». А вплив Шевченкового послання «І мертвим, і живим…» з пророчими словами:

Розкуються незабаром
Заковані люди,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори,
I потече стоpiками
Кров у синє море [4, 349] —

відчутний уже у власних творах поета, зокрема, у його вірші «Відплата», в якому теж ідеться про час розплати з ворогами «за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив».
Неодноразово Сосюра звертався у своїй поезії і до образу Тараса Шевченка. Можна стверджувати, що Шевченківський образ проймає всю його поетичну спадщину, починаючи з поем «Дніпрельстан» (1926), в якій виражені прагнення здійснити Шевченкові заповіти, та «Відповідь» (1927), спрямованої проти спроб фальсифікації спадщини Великого Кобзаря, і аж до останніх прижиттєвих збірок «Поезія не спить» (1961), «Осінні мелодії» (1964), «Весни дихання» (1964) та посмертної збірки «За владу Рад» (1968). Всі разом ці твори, в яких змальовано образ Кобзаря, складають своєрідну поетичну Шевченкіану.
Починаючи ще з довоєнних років, Сосюра присвятив Шевченку і цілу низку окремих віршів. Найбільш відомі з них – «Кобзареві» (1938), «Поетові» (1938), «Кобзар» (1939).

За жанровими різновидами вони належать до посвят – ліричних портретів. У них Шевченко постає перед читачами як наш сучасник, що заслужив велику любов свого народу за подвижницьке життя ради нього. І за це йому будуть вдячними і нинішні, і прийдешні покоління. Саме про це йдеться у Сосюринському вірші «Поетові»:
Промчать віки, і вежі яснокрилі
Нові міста знесуть
 у синь висот,
Та на твою заквітчану могилу
Все буде йти, як і тепер, народ.
[5, 248].

Особливою відмінністю вищеназваних, як і наступних творів Сосюри про Шевченка, є поєднання в них викривального пафосу з публіцистичною пристрастю, піднесеної патетики з використанням народнопоетичних засобів, а також органічна гармонія суму та радості, туги та оптимізму.
Особливо часто став звертатися Сосюра до образу Шевченка в часи Другої світової війни, коли над Україною нависла смертельна небезпека фашистського поневолення. З-під його пера з’являються такі твори, як: «Шевченко в Донбасі», «Т. Г. Шевченко», «Шевченко з нами», «Син», поема «Безсмертні». В них Шевченко ніби оживає і стає в ряди воїнів-борців за звільнення рідної землі-України від фашистських полчищ.
Дотримуючись манери поетичного письма Шевченка, Сосюра ніби його устами проголошує заклики до борців – нещадно бити ворога. Особливо великого значення надає Сосюра мобілізуючій ролі Шевченкового слова, його полум’яним пісням:

Ідуть полки на вражі зграї,
Й між ними ти, твої пісні.
Твоє ім’я звучить і сяє
В моїй донецькій стороні.

Незламність і безсмертя народу України автор передає через Шевченківські мотиви і образи, виступаючи як поет-новатор. Пісні Кобзаря символізують у творах Сосюри волелюбність і непереможність українського народу:
Такий народ не можна вбити,
Раз він такого дав співця.
Традиціями Шевченка позначений і один з чи не найбільших за образно-емоційним багатством творів Сосюри часів Другої світової війни «Лист до земляків», який можна віднести до монологічного послання, жанру, котрий зустрічається і в Шевченка. Наслідуючи свого попередника, який, звертаючись до своїх «дітей-дум», закликав їх іти в поневолену Україну, допомагати людям, Сосюра за аналогією з Шевченком відсилає своє «слово смугляве» в окуповану ворогом Україну:

Хай же з кулями поруч
 летить моє слово смугляве,
В нім любов лиш до вас,
 а до ката – ненависть і гнів.
Хай летить моє слово до вас
 крізь хитливі заграви,
До моїх побратимів, до любих
 моїх земляків [6, 262].

Написаний у важкі для країни дні, в грудні 1941 року, коли вся Україна вже була окупована ворогом, вірш Сосюри набув великої популярності. Його широко друкували фронтові газети, журнали, альманахи, поширювали в листівках. У творі органічно поєднані епічні елементи оповіді з глибоким ліризмом, автор вдається до зміни тональності і строфічного тембру, що сприяє піднесенню ідейного задуму твору збудити патріотичні почуття, ненависть до ворога і віру в перемогу. Щоб «Лист до земляків» міг дістатися за призначенням і не був знищений на окупованій території фашистами, його вмістили всередину тексту поеми Т. Г. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля») після слів «а мати пшеницю на панщині жне», що вийшла друком у київському видавництві «Укрвидав».
Відгомін знаменних Шевченкових слів — «немає в світі України, немає другого Дніпра» — відчувається і в знаменитому вірші Сосюри «Любіть Україну», написаному вже після звільнення Києва в 1944 році і названому Олесем Гончаром поетичною сповіддю:

Для нас вона в світі єдина, одна
В просторі солодкому чарі...

Проте тут Сосюра не повторює свого великого вчителя, а через яскраві пейзажі, деталі виразно малює картини сучасної йому України. Велика пристрасть і щирий ліризм, як і в Шевченка, злилися у вірші Сосюри воєдино і створюють виразний образно-емоційний ефект.
І в повоєнні роки поет продовжував і надалі звертатися до образу Шевченка, яскраво змальовуючи його як в окремих віршах («Якби ти глянув на Вкраїну милу», 1961), так і в поемах «Безсмертні» (1947), «Україна» (1951), «Дочка лісника» (1957). А образи Шевченка і мотиви його творчості продовжували бути невід’ємними атрибутами Сосюринської повоєнної поезії. Це сприяло подальшому вдосконаленню образної системи його лірики та її стильових ознак.
Нерідко Сосюра вдавався до окремих трансформацій і образних переосмислень з поезії Шевченка. Так, використовуючи його образи із класичного Шевченківського вірша «Садок вишневий коло хати» («Співають ідучи дівчата», «Вечірня зіронька встає», «Хрущі над вишнями гудуть» та інші), Сосюра, не порушуючи Шевченківської ритміки, у своєму вірші «Уже достигли полуниці» (1948) створює своєрідний ліричний малюнок:

Уже достигли полуниці,
Росу вечірню трави п’ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі шевченківські гудуть [7, 50].

А в іншому вірші «Я так люблю твої турботи» (зб. «Щастя сім’ї трудової», 1961), використовуючи образи Шевченка, він передає піднесене почуття любові до рідної землі:

Я так люблю твої турботи,
Земля моя, життя моє!
Робітники ідуть з роботи,
Вечірня зіронька встає.
У тьмі ревів Дніпро кошлатий,
В пороги хвилями б’ючи,
І йшли співаючи дівчата,
Як бивсь татарин уночі.

Переосмислюючи поетичні образи Шевченка і трансформуючи їх через своє світобачення та надаючи їм ознак сучасності, Сосюра вдосконалював свою поетичну майстерність, свій образний дивосвіт.
У багатьох творах Сосюри, як і в Шевченка, простежуються народнопісенні традиції. В дусі народної пісні написаний його вірш «Ой у полі гне тополі», в якому помітний Шевченківський вплив, зокрема, його балади «Тополя». При всій відмінності поетичної тональності та ритміки обидва твори близькі своєю образністю:
У Т. Шевченка:

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги
гне тополю
До самого долу
[8, 113].

У В. Сосюри:

Ой у полі
гне тополі
Вітер та на вольній
волі
Темні віти нахиляє,
Жовте листя з них
зриває [9, 79].

Як і Шевченко, Сосюра романтизує описане, надає йому легкого, елегійного забарвлення, переносячи предмет зображеного в сферу людських почувань:

Листя сповнене привіту
Буде з вітром гомоніти…
О якби то старість знову
Стала юністю, братове.

Отже, використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до їхніх простих ремінісценцій, а творчо трансформував, переосмислював і, таким чином, вдосконалював власну поетику, збагачував свою образну систему.

Михайло ВИШНЯК,
професор, доцент кафедри української філології
Кримського інженерно-педагогічного університету

ЛІТЕРАТУРА:
1. Сосюра В. Шевченко з нами // Сосюра В. Зібрання творів: в 10 т. – К.: Дніпро, 1972, — Т. 10. – С. 60.
2. Сосюра В. Орел України //Сосюра В. Зібрання творів: в 10 т. – Т. 10. — С. 62.
3. Бурляй Ю. Володимир Сосюра. – К.: ДВХВ, 1959. – С. 5.
4. Шевченко Т. Зібрання творів: в 6 т. – К.: Наукова думка, 2003. – Т. 1. – С. 349.
5. Сосюра В. Твори: в 10 т. – Т. 2. – С. 248.
6. Там само. – С. 262.
7. Там само. – Т. 3. – С. 50.
8. Шевченко Т. Зібрання творів: в 6 т. – Т. 1. – С. 113.
9. Сосюра В. Твори: в 10 т. – Т. 5. – С. 79.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"