Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2588)
З потоку життя (5673)
Душі криниця (3192)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1417)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
Дякую тоб╕, вчителько, що розв╕яла м╕й смуток, що допомогла мен╕ перебороти особист╕ негаразди...


ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ ВОЛОДИМИР СОСЮРА
...використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до ╖хн╕х простих рем╕н╕сценц╕й, а творчо...


«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»
Про талановитого молодого педагога — вчителя укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


НАША СОНЯЧНА В╤КТОР╤Я
З перших хвилин було таке в╕дчуття, що зустр╕ла р╕дну людину. Р╕дну за духом, помислами.


МАР╤Я ПРИГАРА
В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 21.03.2014
«…МЕН╤ ╤ ВДЕНЬ, ╤ ВНОЧ╤ СНИТЬСЯ ОТА БЛАГОДАТЬ НАД ДН╤ПРОМ…»

ОБРАЗ УКРА╥НИ В ТВОРЧОСТ╤ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Перечитуючи поез╕ю ╕ прозу Т. Г. Шевченка, не можна не пом╕тити, яка в нього невимовна туга за красою, за вс╕м прекрасним. За справжньою, земною красою, — поет не любив н╕чого штучного, неприродного, на противагу сп╕вцям «чисто╖ краси» шукав прекрасне в житт╕-бутт╕, в людин╕. Звертаючи увагу сучасник╕в на те, на як╕й чудесн╕й земл╕, в раю, вони живуть, з палким нестримним почуттям захоплювався р╕дними кра╓видами:

Дивлюсь — аж он передо мною,
Неначе дива виринають,
╤з хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак,
Хатки б╕леньк╕ виглядають,
Мов д╕ти в б╕лих сорочках
У п╕жмурки в яру гуляють…

Це — про миле серцю Придн╕пров’я. Через ус╕ його твори лейтмотивом проходить образ знедолено╖ Укра╖ни. Вона в нього не загальне, а конкретне, зриме поняття: могила, що з в╕тром розмовля╓, обдурена Катерина, Перебендя з кобзою, гайдамаки, що «святили» нож╕… Н╕би жива ╕стота з╕ сво╖ми радощами ╕ болями. До не╖ зверта╓ться як син до кровно╖ матер╕. Обо╓ мучаться в невол╕:

Св╕те тихий, краю милий,
Моя Укра╖но!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?

Син просить мат╕р не впадати у в╕дчай, спод╕ватися на кращу долю.

Воскресни, мамо! ╤ вернися
В св╕тлицю-хату; Опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась
Гр╕хи синовн╕ несучи.

Готовий пожертвувати власним життям, аби вона була щасливою:

Я так ╖╖, я так люблю
Мою Укра╖ну убогу,
Що прокляну святого бога,
За не╖ душу погублю!

В╕н опоетизову╓ Укра╖ну, свою Батьк╕вщину. Справд╕, важко знайти в св╕тов╕й л╕тератур╕ письменника, який би так був захоплений р╕дним кра╓м, пост╕йно «в╕дкриваючи» його ╕ для себе, ╕ для всього св╕ту. Х╕ба з таким п╕╓тетом «в╕дкривали» художньо Пушк╕н — Рос╕ю, Шексп╕р — Англ╕ю, Данте — ╤тал╕ю? Закинутий в далеку Орську фортецю, де, здавалось би, солдатський побут налаштову╓ на м╕стику ╕ розпач, ╕ тут славить життя, згаду╓ отчий край:

Сонце заходить, гори чорн╕ють,
Пташечка тихне, поле н╕м╕╓,
Рад╕ють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… ╕ серцем лину
В темний садочок на Укра╖ну…

Укра╖на для Шевченка — найсвят╕ше благо. Досить сказати, що т╕льки в поем╕ «Гайдамаки» слово «Укра╖на» повторю╓ться 50 раз╕в, «Дн╕про» — 30. Та й сама поема — про землю батьк╕в, ╖╖ славне минуле. А взагал╕-то для нього ц╕ два власн╕ ╕менники — р╕внозначн╕:

Згадавши той веселий край,
╤ Дн╕пр той, дужий, круторогий,
╤ молоде╓ те╓ горе,
╤ молодий той гр╕шний рай!

Певна р╕ч, Дн╕про тут асоц╕ю╓ться з веселим кра╓м — Укра╖ною. ╤ не т╕льки тут: в як╕й поез╕╖ не мовилося б про цю старовинну р╕ку, що чимало побачила за св╕й довгий в╕к, перед нами поста╓ величний образ поетово╖ батьк╕вщини. Це один з його незм╕нних символ╕в Укра╖ни, як ╕ сив╕ могили, червона калина. Сумуючи на засланн╕, в ц╕й незамкнут╕й тюрм╕, за отчим кра╓м лине душею в дивну казку — на Укра╖ну. Йому, одинокому

Зда╓ться, кращого нема╓
Н╕чого в бога, як Дн╕про,
Та наша славная кра╖на.

Згаду╓, як недавно довелось за╖хати у те «найкраще╓ село», в якому зелен╕ сади повсихали, б╕леньк╕ хати повалялись, ставки бур’яном поросли. Все руйну╓ться в сел╕ (як, м╕ж ╕ншим, ╕ в нин╕шн╕ непевн╕ часи!) ╕ в╕н, заплакавши, «по╖хав знову на чужину». Йому уявля╓ться ╕ншою Укра╖на, коли не останеться в н╕й «сл╕ду панського»:

Меж горами старий Дн╕про.
Неначе в молоц╕ дитина,
Красу╓ться, любу╓ться
На всю Укра╖ну.
А понад ним зелен╕ють
Широк╕╖ села,
А у селах, у веселих
╤ люди весел╕.

Село пор╕вню╓ з╕ святковою писанкою. Одначе його мучить те, що люди дос╕ в невольничих ярмах. Та все ж воно «неначе писанка». Укра╖на «зажурилась, заплакала, як мала дитина», а Дн╕про — «неначе в молоц╕ дитина». А що прекрасн╕ше за дитину, найчист╕ше твор╕ння природи!
До реч╕, слово «рай» як символ у Шевченка не т╕льки рел╕г╕йний атрибут, а й щось величне, прекрасне, майже ╕деальне. Жити, як у раю, значить весело ╕ щасливо жити. Недарма ж у в╕рш╕ «Якби ви знали, панич╕» в╕н обурю╓ться, що дехто кр╕пацьке село ра╓м назива╓. В ╕нш╕й поез╕╖ «Зацв╕ла в долин╕ червона калина» виграють кольори калини в цв╕ту, б╕ленько╖ хати ╕ розкв╕тло╖ в╕д кохання д╕вчини в б╕л╕й свитин╕, козака молодого ╕ щебетливого соловейка. Природа ╕ люди зливаються в ╓дине, автор захоплено вигуку╓:

Якого ж ми раю
У Бога блага╓м?
Рай у серце л╕зе,
А ми в церкву л╕зем,
Заплющивши оч╕, —
Такого не хочем…

Кажуть, ц╕каво простежити, чим починав ╕ чим зак╕нчив митець. У Шевченка, зна╓мо, перш╕ поетичн╕ акорди про «Дн╕пр широкий» (в╕домий початок балади «Причинна»), могили в степах, га╖… Паралел╕ сам╕ напрошуються, коли чита╓ш його передсмертний в╕рш «Чи не покинуть нам, небого». Так жарт╕вливо зверта╓ться до музи, кажучи, що вже пора «заходиться риштовать вози в далекую дорогу, на той св╕т…» А там:

…над самим Флегетоном,
Або над Ст╕ксом, у раю,
Неначе над Дн╕пром широким,
В гаю — предв╕чному гаю
Поставлю хаточку, садочок,
Кругом хатини насаджу…
Дн╕про, Укра╖ну згада╓м,
Весел╕ селища в гаях,
Могили — гори на степах —
╤ веселенько засп╕ва╓м…

Невимовна туга за Укра╖ною, Дн╕пром ╕ в листах, щоденнику, якого розпочина╓ вести в останн╕ м╕сяц╕ заслання, в червн╕ 1857 р. За обсягом щоденник невеликий, охоплю╓ один р╕к ╕ один м╕сяць, але ж який м╕сткий за фактажем, глибиною думок та емоц╕йною напругою! Особливо зворушують розпов╕д╕ про траг╕чн╕ людськ╕ дол╕. Вже на початку щоденника, за 18 липня, чита╓мо опов╕дь про рядового Скобел╓ва, кр╕пака родом з Херсонщини, який задушевно сп╕вав укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, зокрема, «Тече р╕чка невеличка»: «Я забывал, что я в казармах слушаю эту очаровательную песню. Она меня переносила на берега Днепра, на волю, на мою милую родину». Не варто, гадаю, перел╕чувати ус╕х, про кого пише автор щоденника. Про що б не занотовував, його серце ╕ думки з нею — Укра╖ною.
Листи нашого ген╕я теж дихають любов’ю до р╕дного краю, до кого б ╖х не адресував. ╤ для кожного знаходив добре слово. Ось, прим╕ром, уривок з листа в╕д 20 грудня 1847 року до М. Лазаревського: «Так мен╕ тепер тяжко, так тяжко, що якби не над╕я хоч коли-небудь побачить свою безталанную кра╖ну, то благав би Господа о смерт╕».

Там Дн╕про крутоберегий —
╤ над╕я, брате,
Не дають мен╕ в невол╕
О смерт╕ благати.

Неможливо без душевного щему читати листи до родича Варфолом╕я Шевченка, з сестрою якого був одружений брат поета Йосип. 1859 року поет просить його купити д╕лянку земл╕ п╕д садибу на берез╕ Дн╕пра. Занурюючись у це листування, розум╕╓ш: життя Кобзаря п╕сля заслання ущерть виповнене жагучим бажанням жити на Укра╖н╕ мил╕й, про що, власне, мр╕яв повсякчас, ╕ запов╕дав ще 1845 року в «Запов╕т╕» саме тут поховати, де ╕ «лани широкопол╕, ╕ Дн╕про, ╕ круч╕». Настав час, коли бажання наст╕льки загострилось, що життя втрача╓ сенс: «В Петербурз╕ я не всиджу, — в╕н мене задушить. Нудьга така, що нехай бог боронить всякого хрещеного ╕ нехрещеного чолов╕ка» (з листа в╕д 2 листопада 1859 р.); «…мен╕ ╕ вдень, ╕ вноч╕ сниться ота благодать над Дн╕пром, що ми з тобою оглядали» (з листа в╕д 20 серпня 1859 р.); «Видко Дн╕про, та здалека, а мен╕ його треба коло порога» (з листа в╕д 2 листопада 1859 р.). Болюча мр╕я знайти спок╕й на р╕дн╕й земл╕ не покида╓ ╕ незадовго до смерт╕: «Та напиши, чи той ╜рунт у Трощинського над самим Дн╕пром, бо як не над Дн╕пром, то мен╕ й за копу його не треба» (з листа в╕д 1-18 лютого 1860 р.); «…зараз же напиши мен╕, щоб я знав, що з собою робити: чи ╖хати мен╕ весною в Кан╕в, чи н╕» (з листа в╕д 22 с╕чня 1861 р.).
Укра╖на, ╖╖ символ Дн╕про в його творчост╕ поста╓ як: «Нема на св╕т╕ Укра╖ни, нема╓ другого Дн╕пра» («╤ мертвим, ╕ живим»); «А все-таки ╖╖ люблю, мою Укра╖ну широку, хоч я по ╖й ╕ одинокий» («Х╕ба самому написать»); «Свою Укра╖ну люб╕ть, люб╕ть ╖╖… во время люте, В останню тяжкую минуту, За не╖ Господа мол╕ть» («В каземат╕»). ╤ пророче застереження: «Погибнеш, згинеш, Укра╖но, Не стане знаку на земл╕… Во злоб╕ сини тво╖ тебе уб’ють» («Ос╕я». Глава 14). Блага╓ Господа: «А вс╕м нам вкуп╕ на земл╕ ╢диномисл╕╓ подай ╕ братолюб╕╓ пошли» («Злоначинающих спини»). Справд╕, пророч╕ слова! Саме вони стосуються ╕ нас, сучасник╕в, що вийшли на ╢вромайдан з його пристрастями ╕ бор╕ннями в╕дстоювати сво╖ людськ╕ права.
Як бачимо, Укра╖на була для Кобзаря не т╕льки р╕дним кра╓м, батьк╕вщиною, але й поневоленою землею, яка ма╓ сво╓ ╕сторичне право на волю, власну державн╕сть. Чи не нам адресуються й оц╕ в╕щ╕ слова Поета: «Прив╕тай же, моя ненько! Моя Укра╖но! Мо╖х д╕ток нерозумних, як свою дитину?».
Насамк╕нець скажу: моя стаття-рефлекс╕я, — аж н╕як не науков╕ студ╕╖, а спроба як учителя доторкнутися до велич╕ Шевченкового слова саме з огляду осмислення нашо╖ ментальност╕. Нам, учителям-укра╖н╕стам, варто вчитатися в це Слово, обпектися ним, щоб не бути байдужими до реал╕й сучасного життя. ╤, зв╕сно, налаштовувати сво╖х вихованц╕в на громадянську активн╕сть.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель-укра╖н╕ст, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
с. Пруди,
Сов╓тський район, АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13010

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков