(Продовження. Поч. у № 18). Державницькі устремління гетьмана переплітаються з його особистим життям, зокрема із взаєминами з дочкою генерального судді В. Кочубея Мотрею, що робить твір масштабним художнім полотном з вельми розгалуженим і загостреним сюжетом, в якому наявні історичні, політичні, соціальні, побутові, романтичні, романічні, криваві й трагічні ситуації, картини та епізоди. Особливо майстерно виписані у творі картини жорстокого зруйнування російськими військами гетьманської столиці м. Батурина та бій під Полтавою, який передано засобами народної поетики і символіки, властивої для творів не лише сучасної авторові, а й древньої літератури, зокрема «Слова о полку Ігоревім». Наведемо уривки з відповідних епізодів твору: Почув Петро, підійнявся, Горить і лютує: «Взяти, взяти, - викрикає. - Батурин зубами!» І кинулась Москва вража Битись з козаками... * * * Що ходило, не стояло - Під ножем пропало; Що стояло, не ходило - В огні запалало... Український гетьман і шведський король програли бій. Але емоційне напруження в поемі не спадає. Карл ХІІ і І. Мазепа залишають українську землю. Гетьман тяжко переживає розлучення з батьківщиною: З жалю умліває. І захопив землі жменю, На коня піднявся І, як кинув Україну, Сльозами заллявся. Але і в таких обставинах гетьман не втрачає самовладання. Це сильний і цілеспрямований характер, здатний подолати будь-які труднощі. І. Мазепа свідомий того, що його діяльність у майбутньому буде належно оцінено. Передаючи бунчук і булаву полковникові Пилипу Орлику, він усю провину перед батьківщиною і народом за трагічну невдачу в спробі звільнення бере на себе: «Нехай їден безталанний Я зазнаю лиха; Нехай їден я загину...» У поемі «Мазепа, гетьман український» С. Руданський створив цільний, оригінальний, поетично достовірний образ головного персонажа, показавши, що державний діяч, який відстоює незалежність своєї Батьківщини, не може бути ворогом і зрадником свого народу. Величезний історичний і фольклорний матеріал про Івана Мазепу він творчо переплавив так, що художній образ українського гетьмана заграв новими, чіткими політичними барвами. Саме тому твір заборонявся до друку і в царській Росії, і за радянської влади. Втілені в поемі погляди С. Руданського на діяльність І. Мазепи виявилися пророчими. Сьогодні в державному масштабі визначається величезна роль, яку відіграв цей видатний державний діяч у бороть-бі за суверенітет і незалежність України. Пішов він з України знеславленим, вертається ж з почестями й визнанням. Майже одночасно з поемою «Мазепа, гетьман український» С. Руданський завершує поему «Іван Скоропада», сюжет якої є ніби логічним продовженням поетичного відображення подій, що відбувалися в Україні після поразки І. Мазепи і Карла ХІІ під Полтавою. Здобувши несподівано важливу перемогу, Петро І відверто розпочав знищувати гетьманську державу. Він заборонив обирати народом гетьмана і призначав його своїми указами. Якщо ж і відбувалися інколи формальні вибори гетьмана, то його кандидатура обо-в’язково погоджувалась з царем. Саме після І. Мазепи і був обраний гетьманом України Іван Ілліч Скоропадський (1654 - 1724), колишній генеральний осавул, а опісля - полковник Стародубського полку (1706 - 1708). Це була людина слабовільна і нездатна на рішучі дії. В складних умовах він неспроможний був керувати державою, а тим паче відстоювати її суверенітет і незалежність. Таким знає український народ гетьмана Івана Скоропадського, так оцінюють його діяльність історики як вітчизняні, так і зарубіжні. Користуючись науковими джерелами, С. Руданський звертав увагу й на народну думку, враховував відображення цієї постаті в усних переказах, оповіданнях, історичних піснях і, звичайно, опублікованих художніх творах письменників різних літератур. Завдяки саме отакій копіткій роботі, образ гетьмана Івана Скоропадського йому вдалося змалювати яскраво і колоритно. Сюжет поеми дає читачеві повну уяву про недолуге гетьманування Івана Скоропадського, який своєю бездіяльністю і боягузтвом сприяв, власне, закабаленню московським царем українського народу, а Україну позбавив самостійності, а отже, й державності. Поема побудована у формі монолого-діалогів відомих історичних осіб України і Росії, а саме: І. Скоропадського, якого автор глумливо називає Скоропадою, та П. Полуботка. Згадуються в ній і московський цар Петро І та його військові і цивільні чиновники - Міняйло, Шафіру, Толстой, Ізмайлов, Вельямін і Жураховський. Якщо П. Полуботок відстоює суверенітет України, то Петро І зі своїми прибічниками і однодумцями робить все можливе, щоб позбавити Україну навіть примарної самостійності. І їм в цьому допомагає український гетьман, якого автор порівнює з Совою, що сидить на престолі і спокійно спостерігає за безчинствами російських чиновників та їх царя: Сидить Сова на камені, Лупає очима; Сидить гетьман Скоропада Та й ниже плечима. Не згадає, не зміркує, Що йому робити... Аж до нього Полуботок Почав говорити... Рядки ці є експозиційними, а всі наступні події відбуваються в поемі на обширній території Російської імперії, починаючи від України і кінчаючи бурхливими хвилями Ладозького озера. Докір Полуботка гетьманові за його байдуже ставлення до долі України є зав’язковою частиною сюжету, яка ло-гічно вливається в русло подій історико-соціального і політичного характеру. Застосовуючи прийом напластування фактів і епізодів, автор створює оригінальну і сумну картину колоніального становища України за часів гетьманування Івана Скоропади. Образ гетьмана виписано в зневажливому, гумористично-карикатурному плані, бо ж недаремно він порівнюється з совою, яка вдень спить, а вночі займається ловлею мишей для споживання. В той же час, коли гетьман спить, в Україні відбуваються події жахливі і трагічні. Кожною строфою поет майстерно відтворює збиткування московського царя і його воєвод над українським народом. Картини ці вражають читача не лише зухвалістю і жорстокістю колонізаторів, а й їх ненавистю до українського народу: 1. Чи й гетьмана наказного Москва поважає, Що козаків, куди хоче, В него відіймає? 2. Сяка-така Москалина, І той, як удома! 3. А московські воєводи, П'явки України, Чи зсисають мало крови Кожної години? 4. І як в гетьмана дурного Кілька сіл не стало, Тоді йому аж на серці Ніби легше стало. 5. А Вкраїна гола, гола, Саранча літає, І повітря, ядь смертельну На людей зливає І в Києві, Чернігові, По містах усюди, Як солома по Вкраїні Повалили люди. 6. Тоді Петро до гетьмана Ближче приступився: «А що, каже, Скоропадо, Будемо робити? Межи Вільгою і Доном Тра канаву рити. Але мені Москви жалко, Москва - моя мати, А пішли ти кілька тисяч Козаків чубатих». Кульмінацію розвитку сюжету поеми С. Руданський вкладає буквально у кілька рядків. Гетьман, зрештою, усвідомлює свою провину перед українським народом, перед своєю державою. Він кається, промовляючи: Мати моя мила! Чом ти мене ще маленьким В воді не втопила? І, як наслідок згубної його діяльності, вірніше, бездіяльності, Україна втратила повністю свою незалежність. Фінальні рядки поеми є одночасно й розв’язкою всіх подій і конфліктів твору, які історично вірогідні і зрозумілі читачеві й спонукають його до роздумів над долею вітчизни: Не видала б Україна Ні жалю, ні болі, Не програла б Московщині Ні прав, ані волі. Тепер годі, все пропало, Усе через мене! Прости мене Україно, Прости, моя нене! Саме цим каяттям гетьмана І. Скоропади поет стверджує думку, що боротьба за незалежність своєї Вітчизни буде продовжуватися до тих пір, доки Україна не стане суверенною, незалежною державою. Сюжет поеми «Павло Полуботок» безпосередньо пов’язаний з сюжетом розглянутих поем - «Мазепа, гетьман український» і «Іван Скоропада». В його основі теж історичні події, пов’язані із взаємовідносинами між Україною і Росією. Після втрати Україною своєї самостійності, а отже, і державності гетьман Лівобережної України Павло Леонтійович Полуботок (1660 - 1724) почав домагатися від московського царя Петра І скасування створеної ним Малоросійської колегії, яка владу гетьмана зводила нанівець. Він домагався права обирати гетьмана народом. Наміри і діяльність Павла Полуботка не подобалися Петрові І. Непокірного гетьмана цар підступно заарештував і запроторив до Петропавлівської фортеці, де той і загинув. Поема «Павло Полуботок» - сюжетна, з чіткими елементами, пов’язаними в основному з життям і державною діяльністю центрального персонажа, який, подібно гетьманові І. Мазепі, у запеклому двобої з намісником російського царя в Україні Вельяміном сміливо відстоює суверенітет своєї Батьківщини і волю для свого народу. Художніми засобами народно-пісенної поетики і символіки поет відтворює ці історичні події, які були суперечливими і кривавими: То не ворон же то чорний Із соколом б’ється: То Вельямін з Полуботком За права дереться. Розпочинається поема риторичним зверненням-запитанням до Павла Полуботка з проханням стати на захист «козацької волі»: Полуботку, Полуботку, Наказний гетьмане! А хто ж тобі гетьманськую Булаву дістане? Полуботку, Полуботку, Голубе, соколю! А як же ж ти підіймешся За козацьку волю? Перипетійні сюжетні епізоди поеми майстерно відтворюють скарги посланців гетьмана до російського царя, в яких толерантно, образно і правдиво оповідається про безчинства його адміністрації в Україні. Ці події зав’язують гострий соціально-політичний вузол і поступово переростають в кульмінацію, яка є емоційно наснаженою, принциповою і становить діалог між Павлом Полуботком і Петром І. Нелегку полеміку із знахабнілим московським царем веде гетьман сміливо, з достоїнством людини, яка переконана у правдивості своїх дій і вчинків. Він не прохає, а докоряє Петрові І за те, що той самочинно порушив давні угоди між Україною і Москвою, які заключав ще Богдан Хмельницький, поневолив український народ, але одночасно виявився безсилим задушити його прагнення до волі, правди і незалежності: Що нічого тобі, царю, З України ждати, Україна - не дитина, Вона волю має, А вільного не неволя, - Правда пригортає. Звичайно, такого зухвальства жорстокий цар стерпіти не міг, і, побоюючись українського гетьмана, його вільнолюбивого характеру, він позбавив його волі - заарештував. Хоча розв’язка в поемі й має конкретний характер, але філософсько-дидактичний відтінок в її сюжеті дуже помітний. До ув’язненого українського гетьмана прибуває сам цар на бесіду і прохає його вибачити за свій бездушний вчинок. Він навіть запобігає перед гетьманом, пропонує йому ліки, які прихопив з собою. Але Павло Полуботок відмовляється рішуче і від бесіди, і від ліків. Саме цією відмовою він здобуває моральну, психологічну і етичну перемогу над російським можновладцем. У фінальній строфі поеми віднаходять розв’язку всі події, які стосуються протистояння і полеміки та безкомпромісної боротьби між українським гетьманом і російським царем. Тут ніби робиться підсумок всім конфліктам, що стосуються взаємин між Україною і Росією і робиться пророче передбачення: Живо, живо Павла й Петра На світі не буде, Тоді обох нас розсудять Правдивії люди. Правда, за народними переказами, яких безсумнівно дотримувався С. Руданський, завжди долає кривду. В наш час Україна, нарешті, домоглася своєї незалежності. Справа, за яку боровся і за яку загинув гетьман Павло Полуботок, перемогла. Вона стала реальністю. Поет С. Руданський мріяв про цей час. Петро КИРИЧОК, доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету.
ХУДОЖН╢ ЗОБРАЖЕННЯ «МОВНОГО РЕЙДЕРСТВА» У ПОЕТИЦ╤ ╤ВАНА НИЗОВОГО
ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»
