Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 24.04.2009
НАБЛИЖАЛИ ПЕРЕМОГУ, ЯК МОГЛИ…

Наближа╓ться 65-р╕чниця Велико╖ Перемоги, зв╕льнення р╕дно╖ земл╕ в╕д фашистських нелюд╕в. У ц╕ дн╕ вс╕, хто так чи ╕накше причетний до в╕йни, знову ╕ знову переживають под╕╖ того суворого часу ╕ повертаються спогадами у свою юн╕сть. З кожним роком тих, хто перем╕г у ц╕й жахлив╕й в╕йн╕, залиша╓ться все менше ╕ менше. ╤ все дорожчими ╕ ц╕нн╕шими ╓ для мого покол╕ння спогади про т╕ далек╕ дн╕, наповнен╕ ратним трудом ╕ перемогою.
Хтось мудрий сказав, що у в╕йни не ж╕ноче обличчя. В╕йна – чолов╕ча робота. ╤ в цьому, мабуть, ╓ доля ╕стини. Але... В╕йна. Кров. Смерть. ╤менники ж╕ночого роду. ╤ Батьк╕вщина теж. ╥╖ захисниками в хвилини небезпеки ставали ╕ ж╕нки.
У нашому сел╕ добре знають ╕ поважають Б╕лоус В╕ру ╤ван╕вну. Вона – ╓дина ж╕нка-ветеран в╕йни, як╕й нещодавно виповнилося 87 рок╕в. У роки в╕йни В╕ра ╤ван╕вна була машин╕стом паровоза, доставляла на фронт молодих б╕йц╕в, добровольц╕в, тих, хто життя сво╓ не жал╕в, боровся з ненависним ворогом.
У шк╕льному музе╖ збер╕гаються спогади В╕ри ╤ван╕вни про в╕йну, а також тих ветеран╕в, як╕ вже в╕д╕йшли у в╕чн╕сть.
Ось про що пригаду╓ В╕ра ╤ван╕вна.
╤з р╕дно╖ Знам’янки, що на К╕ровоградщин╕, дев’ятнадцятир╕чною вона ступила за пор╕г, за яким гуркот╕ла в╕йна, свист╕ли кул╕, димилися вирви в╕д м╕н ╕ снаряд╕в.
1941 р╕к видався незвичайно щедрим: г╕лля дерев гнулося п╕д вагою плод╕в, на полях дозр╕вав багатий урожай. Такою бачила вона ╕з в╕кна паровозно╖ будки свою Укра╖ну, перетинаючи ╖╖ ╕з заходу на сх╕д. ╥╖ бригада тод╕ зд╕йснювала ще мирний рейс за маршрутом ст. Пом╕чна – м. К╕ровоград. Доставили вантаж до м╕сця призначення, а назад по╖зда уже не було. Бригаду В╕ри ╤ван╕вни в╕дправили резервом – одним паровозом, але до станц╕╖ не до╖хали. Станц╕я була захоплена фашистами. Бригада повернулася в м╕сто К╕ровоград ╕ чекала особливого розпорядження.
А тим часом ворог наближався до м╕ста. Бригад╕ дали по╖зд з евакуйованими верстатами ╕ обладнанням заводу «Червона з╕рка». Цей ешелон вона повела через станц╕ю П’ятихатки на Стал╕нград. З кожною по╖здкою дорога ставала коротшою, л╕н╕я фронту зм╕щувалась на зах╕д. На очах юно╖ д╕вчини у ру╖ни перетворювалися м╕ста ╕ села, гор╕в хл╕б на полях. ╥╖ бригада обслуговувала фронт, доставляла туди бойову техн╕ку, паливо, поповнення для в╕йськових частин. А зворотний шлях – в основному сан╕тарн╕ по╖зди з пораненими б╕йцями.
Через деякий час в╕дкрили новий маршрут ╕ В╕ра ╤ван╕вна доставляла вантаж Стал╕нграда. Це було не просто. Ворогу не вдавалося надовго зупинити рух по╖зд╕в. П╕д безперервним бомбардуванням зал╕зничники в╕дновлювали полотно, ешелони метр за метром рухались до ц╕л╕.
Враховуючи специф╕ку роботи зал╕зничник╕в, ╕з них було сформовано в╕йськово-експлуатац╕йне в╕дд╕лення № 8 (ВЕВ-8). П╕д час його створення вс╕ члени бригади пройшли атестац╕ю.
В роки в╕йни довелося В╕р╕ ╤ван╕вн╕ побувати ╕ в Криму на станц╕╖ Керч-2. Жахливу картину вона запам’ятала назавжди. В╕д безперервного обстр╕лу ╕ бомбардувань гор╕ла земля, не встигали виносити поранених, море було червоне в╕д кров╕. Беручи участь в евакуац╕╖ поранених через протоку, була В╕ра ╤ван╕вна ╕ сан╕таркою, ╕ медсестрою, збирала патрони, р╕зала бинти з б╕лизни. Рятувати поранених, зменшити ╖хн╕ страждання – нелегке, але благородне завдання.
Груп╕ д╕вчат-сан╕тарок було наказано переправити поранених на протилежний берег (Тамань). Там вона ╕ знайшла св╕й штаб, товариш╕в з ВЕВ-8.
П╕сля визволення Дн╕пропетровсько╖ област╕ В╕ра ╤ван╕вна прибула у В. Токмак, а зв╕дти в 1944 роц╕ ╖╖ направили в Пологи. У Пологах було орган╕зовано дорожньо-техн╕чну школу. В╕ра ╤ван╕вна пройшла курси викладач╕в ╕ готувала спец╕ал╕ст╕в. Зал╕зничн╕й галуз╕ необх╕дне було поповнення. П╕сля зак╕нчення школи ╖╖ в╕дрекомендували в депо Пом╕чна, а в 1946 роц╕ направили в Прибалтику.
З 1973 року В╕ра ╤ван╕вна живе в Криму, в сел╕ Орл╕вка. Понад 15 рок╕в працювала приймальницею комплексно-прийомного пункту. Завжди старалася робити для людей т╕льки при╓мне, щоб заслужити в╕д них подяку. ╤ тепер В╕ра ╤ван╕вна вважа╓, що ╖╖ робота п╕д час в╕йни не була такою важливою, як у д╕юч╕й арм╕╖ чи партизанському загон╕. Вона з╕ сво╓ю бригадою в т╕ сувор╕ роки була б╕йцем трудового фронту. Але й понин╕ В╕ра ╤ван╕вна пиша╓ться тим, що зробила св╕й внесок у загальну перемогу над ворогом. Пропахл╕ паровозним димом, голодн╕, холодн╕, не залишали фронт без наказу ╕ жодного разу не з╕рвали доставку важливого вантажу.
Незважаючи на все пережите, вона дяку╓ дол╕, що ось уже 64 роки живе п╕д мирним небом. Про т╕ во╓нн╕ роки нагадують В╕р╕ ╤ван╕вн╕ орден Червоного прапора, медаль «За мужн╕сть» ╕ ще багато нагород.
Глибока шана Вам, В╕ро ╤ван╕вно, ╕ в╕чна пам’ять тим, хто пол╕г у т╕ 1418 дн╕в ╕ ночей, коли над нашим кра╓м вирувала страшна в╕йна, несучи горе, сльози та кров. Вам – наш доземний укл╕н ╕ вдячн╕сть за те, що ми живемо п╕д мирним небом.
Юр╕й БАРД╤Н,
учень 8-го «б» класу Орл╕всько╖ ЗОШ Роздольненського району АРК.

ЛЕТЯТЬ У ВИР╤Й ЖУРАВЛ╤

Був ос╕нн╕й ранок. Св╕тл╕ пром╕нц╕ пробивались кр╕зь с╕ру зав╕су, наближали народження нового дня. Усю н╕ч т╕тка Наталка не могла заснути: щось не давало спокою, серце то тривожно стискалось, то билося, мов пташка в кл╕тц╕. Може, тому, що сьогодн╕ день народження Дмитра. А може, з чолов╕ком б╕да? В╕н з перших дн╕в на фронт╕... Взяла з╕ столу с╕мейну фотограф╕ю... Сидить вона, по обидва боки – синочки-близнюки, а в╕н, високий, широкоплечий, сто╖ть, обнявши ╖х сво╖ми сильними руками. Вс╕ – усм╕хнен╕, весел╕, щаслив╕, одягнен╕ по-святковому... З╕бралися на випускний веч╕р... Сам╕ ще молод╕, а сини – доросл╕, вже й школу зак╕нчили... Тепер – здобувати осв╕ту...
А на ранок страшна зв╕стка облет╕ла м╕стечко: в╕йна...
З фронту приходили скуп╕ листи: небагатосл╕вним був ╖╖ коханий Дмитро... Але в кожному слов╕ тривога за дружину, син╕в...
Т╕тка Наталка п╕днялась з л╕жка, одяглась, стала розч╕сувати волосся... Подивилась у дзеркало: на не╖ дивилась змарн╕ла ж╕нка ╕з сивиною на скронях. Коли з’явилась сивина, вона нав╕ть не пом╕тила.
У жовтн╕ не одержала в╕д чолов╕ка жодного листа... Тривожно було... А ще оця н╕ч... Що вона в╕щу╓? Вийшла з хати. Надвор╕ прохолодно. Сьогодн╕ день народження Дмитра... Дн╕ народження в с╕м’╖ завжди перетворювалися на свята. Чолов╕к ран╕ше приходив з роботи. Вона зустр╕чала його з синочками. Пам’ята╓, як тримала ╖х на руках, як сп╕вала колискових п╕сень, як почали б╕гати, як просили батька взяти на роботу в МТС, де в╕н зав╕дував майстернею. Росли, вчились на в╕дм╕нно, мр╕яли стати льотчиками, обов’язково в╕йськовими...
Сьогодн╕ т╕тка Наталка приготу╓ картоплю, спече святковий пир╕г ╕з б╕лого пшеничного борошна – будуть в╕дзначати день народження чолов╕ка, батька. Батьку виповнилось 37, а синам незабаром 17.
Надвеч╕р перед хатою зупинилась «полуторка». ╤з каб╕ни вийшов в╕йськовий. Назустр╕ч йому вилет╕ли сини. В╕йськовий зупинився. Хлопц╕, як дв╕ крапл╕ води, були схож╕ на батька. Незнайомець м╕цно потиснув руки юнакам, поплескав по плечу ╕ тихо-тихо сказав: «Я такими вас ╕ уявляв... Батько пишався вами...».
Неспок╕й, тяжке передчуття охопило брат╕в. Чому «пишався»? Чому в минулому час╕? Невже щось трапилось? «Тяжко мен╕, сини, було принести цю траг╕чну зв╕стку... Нема╓ батька, загинув..., загинув смертю хоробрих... Дмитро залишився в╕рним присяз╕... Виконав завдання ц╕ною власного життя...», – зак╕нчив свою розпов╕дь в╕йськовий. До п╕зньо╖ ноч╕ сид╕ли вс╕ за столом. Мати, з╕щулена, принишкла, сид╕ла мовчки. Жодного слова не промовила.., ╕ т╕льки сльози лилися з очей...
День народження батька перетворився на поминки...
Рано-вранц╕ вс╕ по╖хали на братську могилу, де заснув в╕чним сном командир танка, старший лейтенант, батько двох син╕в-близнюк╕в... У цей день осирот╕ла с╕м’я: не стало батька, чолов╕ка, людини. Не д╕йшов старший лейтенант до р╕дного м╕стечка всього 50 к╕лометр╕в. Упав на п╕вдороз╕, упав, ст╕каючи кров’ю. Мабуть, ╕дучи в б╕й, в╕н думав про них, сво╖х син╕в-сокол╕в, про свою милу дружину, ╕, мабуть, проклинав ту страшну в╕йну.
Т╕тка Наталка, як т╕нь, ходила по хат╕... Сини, як могли, п╕дтримували мат╕р. ╥м було боляче дивитись на не╖. Фашисти принесли страшне горе в с╕м’ю. Жага помсти оволод╕ла ╖хн╕ми серцями за батька, за тисяч╕ смертей, за спален╕ м╕ста ╕ села, за передчасну материнську стар╕сть, за муки ╕ страждання, за все страх╕ття...
Одного ранку мати проводжала син╕в на курси танк╕ст╕в, а значить – на в╕йну. Ранок похмурий, дощовий. У неб╕ клином лет╕ли у вир╕й журавл╕.
– Синочки, ми зустр╕немося... Журавл╕ повернуться з вир╕ю, принесуть на сво╖х крилах весну, ╕ ми... обов’язково зустр╕немось... Щодня я буду виходити за ворота ╕ дивитимуся – виглядатиму вас ╕з далеких дор╕г... Повертайтесь!
– Ми повернемося до тебе, наша р╕дна, ╓дина ненечко.
Т╕тка Наталка чекала син╕в, жила в╕сточками в╕д них. Через три м╕сяц╕ сини с╕ли за важел╕ танк╕в. А мати сво╓ю веч╕рньою ╕ ранковою молитвою намагалась обер╕гати д╕тей.
В╕йна, в╕йна... Яка це страшна потвора, яка безжальна, несправедлива...
Гинули люди, гор╕ли танки, земля гор╕ла. Справжн╓ пекло, ╕ в нього попали брати-близнюки: Курська дуга... Прохор╕вка... Страшний танковий б╕й... Там загинули сини т╕тки Наталки...
Осирот╕ла назавжди ╖╖ оселя... Здавалося, що горе поселилося в кожному куточку хати, у кожн╕й кл╕тинц╕ ╖╖ т╕ла... Розраду знаходила т╕льки в робот╕... На День Перемоги ╖хала на братську могилу до Дмитра... До синочк╕в ╖хати не могла, не було здоров’я...
Все життя нестерпний б╕ль пронизував серце матер╕, коли в╕дл╕тали у вир╕й журавл╕ ╕ коли вони повертались ╕з вир╕ю.
Вони в╕дл╕тали, ╕ поверталися ранньою весною... А мати все життя чекала й не могла дочекатися найр╕дн╕ших. Вони в╕длет╕ли, щоб н╕коли не повернутись до р╕дного порога, до осирот╕ло╖, прибито╖ горем матер╕...
Сили покидали стареньку т╕тку Наталку... Кожного дня ╖╖ в╕дв╕дували односельц╕, доглядала за т╕ткою ╖╖ подруга. Увечер╕ стан здоров’я пог╕ршився... Т╕тка Наталка д╕стала калиточку, в як╕й збер╕гався ╖╖ немудрий скарб – грош╕. «Дорога подружко, ти для мене найр╕дн╕ша людина, поховай мене, в╕дправ поминальн╕ об╕ди, пом’яни гр╕шну душу... Я п╕ду до сво╖х милих синочк╕в ╕ чолов╕ка... Постав пам’ятничок на могилц╕, а на надгробн╕й плит╕ хай виб’ють силуети трьох журавл╕в. Одного – вожака-журавля, а двох менших, що летять за ним... Хай завжди будуть з╕ мною, хай летять у безсмертя...», – це були передсмертн╕ слова т╕тки Наталки.
Спить в╕чним сном мати Наталка, дружина Наталка. Обер╕гають ╖╖ сон т╕ журавл╕, як╕ вибит╕ на надгробн╕й плит╕.
В╕йна забрала в не╖ все: чолов╕ка, ╖╖ син╕в, як╕ так ╕ не стали батьками, вона так ╕ не стала бабусею... ╕ до останнього дня не висохли вдовин╕ сльози... в╕йна перетворила ╖╖ життя на страждання, на муку...
«Хай завжди повертаються журавл╕ з вир╕ю, хай безхмарним ╕ чистим буде небо. Хай н╕коли не стар╕ють передчасно матер╕. Хай д╕ти народжуються, щоб працювати, творити, дбати про щасливу стар╕сть сво╖х батьк╕в», – з цими думками вмирали геро╖ в╕йни, з цими думками живемо й ми – нащадки славних прад╕д╕в.
Юл╕я МАЗУРОВА,
учениця 11-го «а» класу школи-г╕мназ╕╖ № 3 м. Красноперекопська.

ЩОБ ЗНОВ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ Б╤ДИ...

Св╕тило сонце,
пташечки сп╕вали,
Здавалося, н╕що
 не врочило б╕ди,
Б╕ля будинк╕в молодь
 на г╕тар╕ грала,
╤ мр╕йно посм╕халися д╕ди.
Аж раптом загуд╕ли в неб╕
Ворож╕╖ фашистськ╕ л╕таки.
«В╕йна, – кричали
 всюди люди, –
╤дуть на нашу землю вороги».
╤ встав народ
на захист Батьк╕вщини,
╤ зав’язався
той смертельний б╕й.
Лиш уперед до самого загину,
А в╕дступать не думай ╕ не см╕й.
Бо за плечима матер╕ та д╕ти,
Батьк╕вська хата, р╕чка, л╕с,
Бо за плечима
 р╕дна Батьк╕вщина
╤ та земля, що всю в╕йну
 ти б╕ля серця н╕с.
╤ ось, нарешт╕,
 сорок п’ятий, травень.
╤ ворог свою голову схилив
Перед народом,
 що за честь держави
Життя м╕льйон╕в положив.
Пройшло немало –
 ш╕стдесят три роки,
Але повинн╕ пам’ятати
 ми завжди
Цей в╕копомний подвиг
нашого народу,
Щоб знов не повторилося б╕ди.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7178

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков