Версiя для друку Обговорити в форумi

Березень в Україні -  не тільки місяць "жіночий", коли восьмого числа наші квіти пошани матерям, коханим (от якби так щодня!), а й місяць шевченківський в прямому розумінні цього слова. Це - місяць народження (і смерті теж) нашого генія-пророка Тараса Григоровича Шевченка.
Сьогодні "Джерельце" радо надає одну зі своїх сторінок постійним авторам - дев'ятикласникам Прудівської ЗОШ Совєтського району (вчитель В. Латанський), яким вдалося якоюсь мірою "поєднати" ці дві світлі березневі дати. Отож не судіть їхні роздуми занадто. А спробуйте, любі джерелята, й собі написати щось подібне для улюбленого "Джерельця". Домовились?
"Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високий і так щиро людський ідеал жінки-матері..."
Іван Франко.
"Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері..."
Максим Рильський.

НІ, НЕ ОДНА З ТЕМ!..
Для Тараса Шевченка, як на мене, жіноча доля була не просто однією з тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки для нього - це, насамперед, доля його рідної матері, котру передчасно "у могилу нужда та праця положила", це його рідні сестри: Катря, Марія та Ярина, оті "го-лубки молодії", в яких "у наймах коси побіліли"; це, зрештою, його перша юнача любов Оксана Коваленко, збезчещена, як і Катерина з однойменної поеми. Отже, недоля жіноча була для нього і соціальною, й особистою трагедією. Вигук болю, що вирвався з його грудей при думці про майбутнє його сестер:
"А сестри! сестри! Горе вам... Для кого в світі живете?.." - адресувався, безумовно, усім тодішнім жінкам.
І ось на захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко, щоб розказати цілому світові про їхні страждання. Одні тільки назви творів про жінок багато про що говорять: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Так, наймичками, відьмами, совами, черницями і хтозна ще ким були тоді жінки. Та й зараз їхня доля не краща. По яких тільки світах наших матерів і сестер не зустрінеш на заробітках: по італіях, греціях, бельгіях і бозна-де...
Таня ВАКУЛЕНКО.

ЯК ТАЯ МАТИ МОЛОДАЯ
Шевченкові дівчата й жінки не лише багатостраждальні, а й, як правило, - це я помітив читаючи його поеми, ліричні вірші, - красиві душею, вродою, високоморальні. Ридаючи над понівеченою долею жінок, він підносить їх на найвищий п'єдестал моральної краси, материнської величі. Такою є Ганна з поеми "Наймичка", Мар'яна і Катерина
з однойменних поем. Мати з дитиною на руках завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, ідеалом краси, ніжності, благородства. Чи не тому давно вже стали крилатими оці його мелодійні рядки.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Антон САХАРОВ.

А ПОЧАЛОСЯ ВСЕ З АДАМА І ЄВИ
Споконвіку жінка живе потребою когось любити, оберігати, жертвувати собою. Як у біблійній легенді: Єва зірвала заборонений плід і не шкодує за той гріх, бо без нього не було б найголовнішого - любові, а значить - і життя на землі.
Згадала я цю легенду, коли читала поему "Катерина". За своєю вдачею ця селянська дівчина щира, довірлива. Її серце відкрите до людей, як квітка до сонця. Тому вона "покохала москалика, як знало серденько". Сама чесна, вона вважає таким і обранця свого серця, віддається йому, бо вірить, що стане його дружиною. Вона не підозрює в офіцерові негідника, занапащує і свою дівочу честь, і честь своїх батьків. Шевченко знає, що її попереду чекає, і з батьківською ніжністю-тривогою застерігає:
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Якби нині, в наш час, дівчата бодай краєм вуха прислухались до цього застереження! Менше тоді було б дітей-сиріток, покинутих або підкинутих молодими матерями,
котрих обманули оті "обранці серця".
Валя БОГОСЛОВСЬКА.

КРІМ СЕРЦЯ, Є ЩЕ РОЗУМ
Хіба можна виправдовувати Катерину? Я захоплююсь щирістю і глибиною її почуттів, але ж у людини, крім серця, є ще розум, нарешті,
обов'язок перед найдорожчими людьми - батьками! Вони бачили, до чого йдеться, попереджали її, а вона легковажила їх порадами, і ця зневага тяжко покарала сердешну дівчину: материнство з великого щастя стало для неї невимовним горем. Так, вона зганьбила не лише дівочу честь, а й звела передчасно у могилу своїх батьків, бо такої ганьби вони не могли пережити. З якою гіркотою вимовляє мати: "Оддячила!"
Хочу жити так, щоб і собі не почути від мами чи тата цього докірливого слова. Нехай не в іронічному, а в прямому значенні скажуть колись оте: "Оддячила, дочко! Спасибі!".
Настя ГРИГОРОВИЧ.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ
Поеми і вірші Тараса Григоровича про жіночу долю написані ніби на одному подиху. Чесне слово, таке в мене враження. Здається, ці вірші просто нашіптувалися йому Жінкою, яку переповнюють почуття, неспокій, смуток і тривога за долю дитини. Мені особливо запала в душу Ганна з поеми "Наймичка". Якщо Катерина, покинувши дитину, кінчає життя самогубством, то Ганна забула особисте горе і жила задля сина. Її материнська любов така могутня, що ця жінка щодня, щомиті впродовж десятків років терпить найбільшу тортуру для матері - бути Маркові матір'ю і не мати від нього синівської ласки. Лише перед смертю вона відкриває страшну таємницю:
"Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Павло ПАНЮШКІН.

ПРОВИНА
Не знаєш ти один лишень,
А може, й знать не хочеш,
Чого в матусі цілий день
Такі печальні очі.

Що скоїлось? Не знаєш ти,
Чом ненька не сміється
І промінь ласки золотий
З її очей не ллється?

Чом серце зболено щемить,
Не промовляє: "Синку!"
Глянь: стали сивими умить
Іще три волосинки...

Це ти страждання їй приніс,
Твоя у тім провина...
Стань перед нею - не гордись! -
Смиренно на коліна!
Василь ЛАТАНСЬКИЙ.

ЙОГО ВЕСЬ СВІТ
ЧИТАЄ НИНІ
Яка країна є щаслива?
Напевно, та, в якої є
Герої, мова, небо синє,
Є патріоти, головне.

І соромно, коли нащадки
Героїв тих, хто захища
Країну нашу, матір нашу,
Про них так легко забува...

Коли не можеш хоч щось вдіять,
А серце рветься, ти повір,
Й ніхто не може зрозуміти,
То кращий друг - лише папір.

Чому ж Тарас не птах, скажіте,
Не сокіл? Чом він не літа?
Чому ж у наймах та у наймах
Минають юнії літа?

Він стане іншим.
Все він зможе,
Засяє сонцем поміж хмар.
Він подарує Україні
Безсмертну книгу - свій "Кобзар".

Його весь світ читає нині,
Його пісні - глибінь ріки.
Пишайся, рідна Україно,
Шевченко в нас
один такий!
Олена НОСОВА, ЗОШ № 29.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2003 > Тема ""Джерельце""