Версiя для друку Обговорити в форумi

Вірші Лесі Українки «Колискова», «Вишеньки», «На зеленому горбочку», «Мамо, іде вже зима», «Літо краснеє минуло», казки «Метелик», «Біда навчить», «Лелія» та інші запали в душу багатьом поколінням дітей, увійшовши до золотого фонду української дитячої літератури.
Не вельми радісним було дитинство самої поетеси: на дванадцятому році життя вона захворіла на туберкульоз і через хворобу не ходила до школи. Однак під наглядом матері, талановитої письменниці Олени Пчілки, Леся здобула добру освіту, навчаючись вдома з приватними учителями, а далі – систематичною самоосвітою. Не тільки засвоїла курс «шкільних» предметів, а й глибоко вивчила музику, мистецтво, широко і своєчасно знайомилася зі світовою культурою, опанувала латинську, німецьку, французьку, англійську, грецьку, польську, болгарську, італійську, іспанську мови. Віршувати почала з дев’яти літ. Як писав І. Франко, «…ся хвора, слабосила дівчина – трохи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну». Її найкращий твір — драма-феєрія «Лісова пісня», що став хрестоматійним, сповнений оптимізму, віри в творчі сили народу.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель, член Національної спілки письменників України
с. Пруди Совєтського району в Криму

Леся УКРАЇНКА

ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА

Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
А де корабель наш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока.
Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне…
Ось промінь останній!..
Прощай,
Веселеє сонечко ясне!

ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ

З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, –
бо весняна вода,
як воля молода!

ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО

Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі,
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
– І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться! –
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька.
Як зима та згине,
І заквітне ваше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

КОЛИСКОВА

Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, —
Сон пропаде…
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

ВИШЕНЬКИ

Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, —
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

* * *

У маленькій хатинці,
 у тихім куточку
Мати спить і дитина
 маленька.
У віконце одчинене
 линуть з садочка
Урочисті пісні соловейка.
Спить маленький;
матусину руку щільненько
Обняли рученята дрібнії;
Перед ним красні мрії
 снуються легенько,
Невиразні, але чарівнії.
Раптом стихло усе…
 і з небес залунала
Пісня та чарівна янголина.
Тую пісню дитина
 крізь сон почувала, —
І всміхалася любо дитина.

ТІШСЯ, ДИТИНО…

Тішся, дитино,
 поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка
 літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
Мрія полине
 із думкою вкупці
Геть у далекі світа, –
Крил не втинай
 сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
Чи пам’ятаєш ти
 казку-дивницю,
Як то колись принесла
Тую цілющу-живущу
 водицю
Дрібна пташина мала?
Їй не страшні були
 дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори, –
Мала крильцята прудкі.
Так твоя думка
 швиденько полине,
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.
І як приступить
 журба невсипуща
Та до серденька твого, –
Тая росиця цілюща-живуща
Буде живити його.
Хай же та мрія
із думкою вкупці
Лине в незнані світа, –
Крил не втинай
 сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2014 > Тема ""Джерельце""