Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...


ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


СЛОВО, ЩО ВОСКРЕСЛО, МОВ ФЕН╤КС
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


В╤СНИК УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
Якнайвище п╕дн╕май, Василю, сво╖ в╕трила, щоб п╕д ними якнайшвидше Крим повернувся в р╕дну для...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 28.06.2013
ОХОТА Й КЕБЕТА ДО МАЛЯРСТВА В ТАРАСА ПРОКИНУЛИСЯ ЗМАЛКУ: ДЯКИ ТА ВЧИТЕЛ╤ МАЛЮВАННЯ

До 200-р╕ччя Кобзаря

Тарас Григорович Шевченко-Груш╕вський родом ╕з Звенигородського пов╕ту. В цьому зеленому дивокра╖ Укра╖ни було два села — Моринц╕ й Кирил╕вка. Там був рай Шевченкового дитинства. Хлопчик вештався абиде, бавився соб╕ на вол╕, як ум╕в ╕ бажав, чи сам, чи з ╕ншими такими, як в╕н, недоглянутими кр╕пацькими д╕тьми. Н╕хто його не спиняв, н╕хто не навчав; гуляв на вулиц╕, город╕, в саду, левад╕; хата стояла на краю села – не оминав н╕ л╕су, н╕ поля. До господи вертався, зазвичай, замурзаний, часом з гулею, часом ╕з р╕зачкою в живот╕, коли на╖сться грушок-гниличок. Уже згодом художник ╕ поет багато раз╕в повертався в спогадах у дитинство, коли робив перш╕ кроки малювання у м╕сцевих священик╕в…
Письменник ╕ педагог, б╕ограф Шевченка Олександр Якович Кониський (1836-1900) писав: «Охота ╕ кебета до малярства прокинулися в Тараса Шевченка ще змалку. Де й на чому можна було, в╕н виводив крейдою або вуглем сво╖ «малюнки». Р╕ч певна, що ще в школ╕ учител╕ й товариш╕ пом╕тили за ним «малярську кебету». Таку охоту ма╓ майже кожний селянський хлопець — мазати крейдою ф╕гури» (Кониський О. Тарас Шевченко-Груш╕вський: Хрон╕ка його життя. — К., 1991. — С. 20).
Як стверджують у споминах б╕бл╕ографи Кобзаря, зокрема О. Кониський, О. Лазаревський, а пот╕м ╕ В. Маслов (Маслов В. Т. Г. Шевченко [Биограф. очерк. — М., 1847]. — С. 10.), а за ними ╕ М. Чалий (Чалый М. Жизнь и произведения Шевченко [(Свод материалов для его биографии). — К., 1882]. — С. 11), Тарас╕в батько в╕ддав сина першим разом у науку до м╕щанина Губського. Хто був отой «м╕щанин Губський», про це н╕хто дос╕ не пов╕дав. У Кирил╕вц╕ того часу була одна-╓дина церковна школа, а господарями-вчителями там були попи, властиво, дяки; значить, год╕ гадати, щоб при церковн╕й школ╕ учителював м╕щанин. Тим-то я стою за те, що, коли справд╕ Тарас учився у Губського, дак останн╕й був н╕хто ╕нший, як кирил╕вський п╕п Василь Губський (Кониський О. Тарас Шевченко-Груш╕вський: Хрон╕ка його життя. — К., 1991. С. 30).
Василь Губський — син кирил╕вського попа ╤вана Губського, народився ╕ зр╕с у Кирил╕вц╕ й до 1795 року був тут дяком, того року його висвячено на попа в Кирил╕вку, де правив церковну службу та вчив д╕тей грамоти до 1819 року. Тод╕, очевидно, Тарас був ще такий малий, що про його науку малярству не могло бути й мови. В к╕нц╕ грудня 1819 року ки╖вська консистор╕я заборонила Василю Губському «поповать и отрешила його в заштат». Приводом до немилост╕ церковного начальства стало його «богохульство»: що кирил╕вськ╕ попи Василь та Терент╕й (Помазанський. – В. Ж.) п╕сля похорону на кладовищ╕, не поскидавши ще риз (фелон╕в), завелись за молодицю «малмужку» (погана ж╕нка; гульв╕са. — В. Ж.) битися прилюдно. До того ж Терент╕й не зг╕рш, як ╕ отець Василь, любив добре випити. Певна р╕ч, що Губський, опинившись «в заштат╕» за такий неморальний вчинок, мусив довго ждати, щоб йому вид╕лили другу параф╕ю. Ц╕лком можливо, що в╕н пристав до кирил╕вських дяк╕в, а може, ╕ в церкв╕ правив за дяка та учителював у церковн╕й школ╕ та вчив м╕сцеву д╕твору малювати.
В╕домо, що багато Кобзаревих твор╕в — автоб╕ограф╕чн╕. Елементи особист╕сного, як стверджують шевченкознавц╕, ╓ й у пов╕ст╕ «Княгиня», яка «…почина╓ться автоб╕ограф╕чним вступом (спогади про дитинство ╕ юн╕сть. — В. Ж.)». Знаходжу в твор╕ так╕ рядки: «В эту-то почти счастливую для меня эпоху случилось преобразование в школе: прислали к нам из самого Киева стихарного дьячка (очевидно, це й був дяк Богорський, якого, за св╕дченням Ки╖всько╖ консистор╕╖, призначено в Кирил╕вку. – В. Ж.). Совгирь, слипый, сначала было поартачился, но принужден был уступить перед лицом закона, и, собравши всю свою мизерию в одну торбу, закинув ее на плечи, взял патерь щю в руку, а тетрадь из синей бумаги с сковородинскими псалмами в другую и пошел искать себе другой школы» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 3. — К., 2003. — С. 154).
Совгир — це вуличне пр╕звисько, а справжн╓ його пр╕звище — Павло Хомич Рубан (1802 — р. с. н.) — нестихарний дяк села Кирил╕вки Звенигородського пов╕ту; був ск╕сний ╕ на тому косому оц╕ мав б╕льмо (нестихарний дяк — священик, що не мав права носити стихар — довгий, з широкими рукавами, зазвичай парчевий, одяг диякон╕в ╕ дяк╕в, який надягають п╕д час церковно╖ в╕дправи, оск╕льки не призначений оф╕ц╕йно, а обраний прихожанами — В. Ж.). Восени 1822 року малого Тараса в╕ддали до нього вчитися грамоти та малювання. П╕сля реформи духовно╖ школи в Укра╖н╕, що ввела триступеневе навчання священнослужителями, у 1820-х роках в укра╖нськ╕ села зам╕сть виборних дяк╕в почали посилати стихарних дяк╕в, тобто тих, хто ск╕нчив нижчу духовну осв╕ту — духовне училище (бурсу).
Про те, що найб╕льше доп╕кав Тарасов╕ дяк Совгир, пише й Олександр Кониський, який нав╕ть через багато рок╕в не забув, що дяк був «…зростом високий, кремезний, схожий на запорожця, коли б не був однооким, за що в сел╕ й дражнили — сл╕пий». Вдач╕ суворо╖, б╕льш за все не подобалося Тарасов╕ те, що, як настане субота, «году╓» школяр╕в «березовою кашею» — молотить дитяч╕ попи березовими прутами – вибивав дур╕сть (Див.: Кониський О. Тарас Шевченко-Груш╕вський: Хрон╕ка його життя. — К., 1991. — С. 30).
Не дивно, що Тарас не раз т╕кав ╕з дяково╖ «школи». Про покарання р╕зками Шевченко розпов╕дав аж у Санкт-Петербурз╕, навчаючись малювання в Академ╕╖ мистецтв, приятелю, живописцю-пейзажисту Василю ╤вановичу Штернбергу (1818-1845), який в╕дтворив 1840 року ту опов╕дку в малюнку ол╕вцем «Покарання р╕зками». Ц╕каве спостереження щодо ц╕╓╖ роботи шевченкознавця Володимира Макаровича Яцюка (1946-2012), який стверджу╓, що на робот╕ Штернберга сценка, де мають покарати малого, то — Тарас — хлопчик у передчутт╕ «екзекуц╕╖» сто╖ть перед лавою ╕ одн╕╓ю рукою чуха╓ потилицю, а другою — п╕дтриму╓ вже трохи спущен╕ штанц╕. Погляд учня малювання н╕би зупинився на товстому пучку р╕зок у правиц╕ дяка. Праворуч од «наставника ╕ благод╕йника» виструнчився «консул» — «годувальник березовою кашею». Попри еск╕зний характер замальовки й зрозум╕лу «ретроспективн╕сть» ╕ шаржован╕сть образу малого Тараса, його портретн╕ риси все ж добре вгадуються, якщо з╕ставити з натурним проф╕лем дорослого поета роботи Штернберга. Начерк Шевченкового приятеля ц╕кавий не лише як унаочнення б╕ограф╕╖ митця й художн╕й документ ╕з життя села, а й тим, що в сюжет╕ вперше зустр╕ча╓мо зворушливий образ поета-дитини, п╕дказаний Шевченком «другов╕-братов╕».
Ц╕кавий спомин про «сл╕пого дяка Совгиря» збер╕г у споминах ╕ Варфолом╕й Шевченко, який також проходив у нього «науку повчання»: «Совгир той зростом був високий, широкоплечий, дивився б запорожцем, коли б не був зизооким (за те його ╕ продражнили — сл╕пим). Вдач╕ в╕н був суворо╖. Б╕льш за все не подобалося Тарасов╕ те, що, було, як прийде субота, дак в╕н сво╖м звича╓м ╕ почне ус╕х нас годувати березовою кашею. Та й се б ще дарма, — така каша була у нас р╕ч звичайна, — лихо в тому, що, було, б’╓ ╕ наказу╓, щоб сам ти лежав, не кричав, а «не борзявся», виразно читав «помни день суботний». Було, як д╕йде черга до мене, так я вже не прошу помилування, а благаю т╕льки, щоб в╕н змилосердився та звел╕в ради суботи свято╖ придержати мене хоч трохи. В╕н, було, й змилосердиться, ╕ звелить придержати та вже так випорить мене, що л╕пше б було не благати мен╕ милосерд╕я» (Див.: Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 26-27).
Розпов╕дями про «навчання малювати в Совгиря» Тарас Григорович д╕лився й на засланн╕ оф╕церу генерального штабу Олекс╕ю ╤вановичу Макше╓ву (1822-1892): «Особливо св╕жа у мене в пам’ят╕ розпов╕дь Шевченка про школу, в як╕й в╕н учився. По суботах, перед тим, як розпустити по дом╕вках ус╕х нас, — розпов╕дав в╕н, — ╕ правих, ╕ винуватц╕в с╕кли, примовляючи четверту запов╕дь. Обов’язок цей виконував «консул», тоб╕ж старший у клас╕ (Див.: Спомини про Тараса Шевченка. — К.: Дн╕про, 1988. — С. 246).
Колоритну постать Совгиря — приблудного дяка (певно, з останн╕х укра╖нських «мандрованих дяк╕в». — В. Ж.) та сво╖ понев╕ряння в нього Тарас Шевченко згадав не раз у сво╖х творах, скрасивши великодушним гумором спогад про г╕ркоту дитинства та сп╕вчуття до його нелегкого с╕льського життя одинака та невдахи: «Мир праху твоему, слипый Совгирю! Ты, горемыка, и сам не знал, что делал; тебя так били, и ты так бил и не подозревал греха в своем простосердечии! Мир праху твоему, жалкий скиталец! Ты был совершенно прав!» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 3. — К., 2003. — С. 154-155).
Навчання у Совгиря ск╕нчилося неспод╕вано: до Кирил╕вки прислали з Ки╖всько╖ консистор╕╖ нового «стихарного» дяка, хоч громада не хот╕ла його приймати, бо Павло Рубан подобався сво╖м голосом. До реч╕, хата дяка, де вчився Т. Шевченко, збереглася, над нею в 1960 роц╕ зроблено спец╕альне накриття.
…Про Лисянку ╕ таке ж нестерпне навчання в дяка Тарас Шевченко описав в «Автоб╕ограф╕╖», що, не витримавши знущань Совгиря, «збунтував» ╕ вт╕к у це м╕стечко, «…где и нашел себе учителя живописи, отца диакона, тоже спартанца. Терпеливо бродяга-школяр носил из Тикича три дня ведрами воду и растирал медянку на листе» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 191).
Через село Почапинц╕, що за три версти в╕д Моринц╕в, Тарас прийшов п╕шки в Лисянку — волосне м╕стечко Звенигородського пов╕ту. Тримав у торбин╕, як дорогоц╕нний скарб, «книжечку з кунштиками» (в╕нь╓тками), яку «одолжил» у Богорського, к╕лька аркуш╕в паперу, ол╕вець та малярську щ╕точку. Лисянка манила славою ╕конописця диякона ╢фрема, що рознеслася на округу. Згодом багато раз╕в згадував поет Лисянку в пов╕ст╕ «Прогулка с удовольствием и не без морали», у в╕ршах ╕ в проз╕. Збереглася криниця, з яко╖ за переказами носив воду «малярчик» ╕ яку тепер називають «Шевченковою», тут встановлено скульптуру – Тарасик з коромислом на плечах ╕ в╕драми б╕ля н╕г. ╤м’ям Шевченка в Лисянц╕ названо вулицю й середню школу, встановлено пам’ятник – молодий Тарас сидить на камен╕ з книгою в одн╕й руц╕, й з пером — у друг╕й.
З Лисянки Тарас поверта╓ться в Кирил╕вку, пасе громадську череду та йде в найми до вчителя-дяка Петра Федоровича Богорського (1803, с. Кирил╕вка Звенигородського пов. — р. с. н.) — у нього Шевченко був «школярем-попихачем»: носив воду, топив грубу, читав зам╕сть нього псалтир над померлими, а вже пот╕м, у в╕льний час — навчався грамоти та малюванню. Навчання було платне, але Шевченки не мали чим платити, то Тарас за навчання в╕дробляв, але в 1826 роц╕ вт╕к, не стерп╕вши знущань. У лист╕ до редактора ж. «Народное чтение» Т. Шевченко, не називаючи пр╕звища дяка, писав: «Это первый деспот, на которого я наткнулся в моей жизни, поселил во мне на всю жизнь глубокое отвращение и презрение ко всему насилию одного человека над другим» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 195).
Навчався малюванню Тарас у 1827-1828 роках ╕ в священика Григор╕я ╤вановича Кошиця (1797 — р. с. н.), якого в сел╕ називали «Грицько П’яний», про що й розпов╕да╓ Феофан Лебединцев: «С╕м’я цього сус╕ди була в найближчому знайомств╕ з нами, ╕ якщо, прим╕ром, при╖здив до нас у гост╕ о. Григор╕й з сво╓ю дружиною Ксен╕╓ю Прокоп╕вною, то широкохвостою буланою ╖х кобилою здеб╕льшого правив Тарас, майбутн╕й укра╖нський поет, ╕ в╕н же годував ╖╖ у наш╕й стайн╕ ╕ водив на водоп╕й до Нечитайлового ставка. На т╕й сам╕й одинок╕й кобильчин╕ привозив в╕н сина о. Григор╕я Яся до науки у Богуслав ╕ згодом у Ки╖в» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 40).
Вечорами Тарас «щось читав» на кухн╕, малював або «повторював псалми ╕ жит╕я святих», як згадували Кошиц╕ та ╖хн╕ знайом╕. Коли поет у вересн╕ 1845 року при╖здив у Кирил╕вку, священик запросив його до себе в гост╕. Як згадував троюр╕дний Тарас╕в брат Варфолом╕й Шевченко, Тарас Григорович розпитував Кошиця про сво╖х шк╕льних товариш╕в. ╢ верс╕я, що молодий Тарас Шевченко сватався до дочки о. Кошиця — Феодос╕╖, але священик не дав згоди на «нер╕вний», на його думку, шлюб.
Розпов╕в Варфолом╕й Григорович ╕ про саму Кирил╕вську школу, бо й сам у н╕й вчився: «Кирил╕вська церковна школа була звичайною хатою б╕ля храму на майдан╕, об╕драна, не обмазана, шибки у в╕кнах повибиван╕; в╕д сус╕дн╕х хат вона в╕др╕знялася т╕льки тим, що була б╕льша за ╖х, стояла на одшиб╕, без двору...

Тут жили в окрем╕й св╕тлиц╕ й дяки, в Кирил╕вц╕ ╖х було два, ╕ у кожного були сво╖ школяр╕. Через усю школу стояв довгий ст╕л, за ним ╕ вчилися разом ус╕ школяр╕. Кому не ставало м╕сця, той с╕дав просто на дол╕вц╕. Кожен школяр повинен був п╕ти в сус╕дний сад Грицька П’яного ╕ там крадькома нар╕зати вишневих р╕зок, принести ╖х у школу, ждучи, доки тими р╕зками учитель виб’╓ його. Не битим лишався т╕льки той школяр, до якого не доходила черга через те, що учитель утомиться, було, б’ючи ╕ ляже спочивати.
Науку починали звичайно з «Аз, буки, вед╕, глаголь» ╕, вивчивши азбуку, починали складати слова. «Поскладавши було «тлю-тля», — розпов╕дав мен╕ Тарас, — вийду я з школи на вулицю, гляну на яр, а там мо╖ щаслив╕ ровесники грають соб╕ на солом╕ б╕ля клун╕, не знаючи, що ╓ на св╕т╕ ╕ дяк, ╕ школа. Дивлюся, було, я на них та й думаю: чому я такий безталанний, нащо мене сердешного мордують над букварем отим клятим? Махну рукою та драла через цвинтар в яр до отих щасливих ровесник╕в в теплу солому ╕ т╕льки що почну барахтатись, аж ось ╕дуть два «псалтирники»; беруть мене п╕д плеч╕, ведуть в школу, а в школ╕... сам╕ зна╓те, що чинять школярам за ут╕кання» (Див.: Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 26-27).
З 1828 року Тарас став козачком ╕ перебрався з пом╕щиком Павлом Васильовичем Енгельгардтом (1795-1849), у якого служив, у село В╕льшана до пансько╖ садиби. На той час хлопчина вже малював — ол╕вцем, вуглинкою на ст╕нах хл╕ва й конюшн╕ зображував птах╕в, людей, церкву. Зд╕бност╕ кр╕пака в панських покоях були пом╕чен╕. Управителем В╕льшан був Данило Дмитренко, штабс-ротм╕стр у в╕дставц╕, а пом╕чником кирил╕вського ма╓тку — Ян Стан╕славович Димовський (р. н. н. – 1860, Лисянка). Це д╕д ╤ван упросив Яна, з яким майже приятелював, узяти внука Тараса хоч би «хлопчиком з доручень» – ╕ той не в╕дмовив. Можливо, сподобалися кмiтливiсть i спритнiсть хлопчика, риси, так╕ необхiднi для конторника, а можливо, справдi вже тодi Тарасик вирiзнявся вмiнням читати, писати, до того ж – ще й малювати. Якийсь час Тарас був за слугу в неодруженого Димовського й д╕став в╕д нього «перш╕ початки елементарно╖ науки», але б╕льше часу козачкував у панському ма╓тку. Ян Стан╕славович, безземельний шляхтич, випускник Дерптського ун╕верситету, взявся вчити Тараса читати й писати польською мовою, давав книжки. Розпов╕дав про сво╖ кра╖, за якими сумував.
Димовський поводився з Тарасом не як ╕з кр╕паком, а як ╕з «в╕льним ╕ незалежним». Поляк був доброю натурою, це в╕н порекомендував панов╕, що ╖хав до В╕льна, включити Тараса до складу ек╕пажу маляром – мабуть, передбачив майбутн╓ зд╕бного хлопчика з Кирил╕вки. Тепл╕ спогади про Яна Стан╕славовича митець надовго закарбував у серц╕, надсилав ╕з Санкт-Петербурга прив╕ти. Димовський помер у богад╕льн╕ при Лисянському костьол╕, поховання не збереглося.
У В╕льшан╕ мешкав самобутнiй живописець ╕ педагог, який славився портретним та ╕конописним живописом Степан Степанович Превлоцький (р. н. н. – р. с. н.) – перший учитель майбутн╕х укра╖нських портретист╕в Григорiя Лапченка й Iвана Сошенка. В нього, напевне, також брав початковi уроки малювання й Тарас, який пiзнiше, перебуваючи в Ки╓вi 1846 року, наймав у колезького секретаря, чиновника 14-го класу ╤вана Житницького куток у будиночку на Козиному болотi (нинi в тiй садибi, провулок Тараса Шевченка, 8 – Л╕тературно-мемор╕альний будинок-музей Тараса Шевченка — ф╕л╕я Нац╕онального музею Тараса Шевченка. Тут Кобзар проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 кв╕тня 1847 року. — В. Ж.). Нагада╓мо, що ╤. ╤. Житницький був зятем брата художника-самоука Степана Превлоцького (одного з перших художник╕в-наставник╕в поета) та другом ще одного художника — ╤вана Сошенка.
…На в’╖зд╕ в Шевченкове, об╕ч зеленого поля гостей черкаського села зустр╕ча╓ «малий Тарас» — оперся на ц╕пок; б╕ля н╕г ягня – в руц╕ – книжка, ╕ згадалося поетове: «Мен╕ тринадцятий минало. / Я пас ягнята за селом. / Чи то так сонечко с╕яло, / Чи так мен╕ чого було?». Серед б╕льш як п╕втисяч╕ твор╕в художника Тараса Шевченка — портрети, жанров╕ композиц╕╖, кра╓види, малюнки на б╕бл╕йн╕ й л╕тературн╕ сюжети, книжков╕ ╕люстрац╕╖ та ще багато чого, що залишилось у стад╕╖ численних замальовок, еск╕з╕в, начерк╕в – у цьому масив╕ найдорогоц╕нн╕ш╕ для нього, певно, були т╕, як╕ намалював у дитинств╕. ╤ як╕ не збереглися…

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник ╕ публ╕цист
Фото автора
Список використаних джерел:
Шевченко В. Спомини про Тараса Григоровича Шевченка. — К., 1931. — С. 17; Шевченк╕вський словник. — Т. 1. — К., 1976. — С. 78; Дзюба I. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. — К., 2008. — С. 24; Ун╕версальна енциклопед╕я «Черкащина». Упорядник В╕ктор Жадько. – К., 2010. – С. 93, 470, 757.

В. Штернберг. Покарання р╕зками. 1840

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11954

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков