Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4458)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4136)
Українці мої... (1668)
Резонанс (2130)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1068)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (334)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (211)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАЖКА Ц╤НА ЗА ПОВЕРНЕННЯ В УКРА╥НУ
П╕дполковник д╕╓во╖ Арм╕╖ УНР Митрофан Очеретько…


ПРЕЗИДЕНТ ╤З ДРУЖИНОЮ ПРИВ╤ТАЛИ УКРА╥НЦ╤В З ДНЕМ ВИШИВАНКИ
За роки спротиву агрес╕╖ вишиванка стала неформальним одностро╓м ус╕х, хто в╕дстою╓ людян╕сть,...


В УКРА╥Н╤ В╤ДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ
У трет╕й четвер травня в Укра╖н╕ традиц╕йно в╕дзначають День вишиванки…


РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ
Автор розпов╕да╓ про бойов╕ д╕╖ у 2014—2015 роках, про побратим╕в ╕ ворог╕в…


КОМУ НАЛЕЖИТЬ УКРА╥НА?
На виставц╕ зокрема експону╓ться альбом з фронтовими замальовками…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2024 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 08.03.2024
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»

╢ в укра╖нськ╕й церкв╕ та укра╖нському в╕йську особливий тип капелана. Священник, який прийшов служити Богу п╕сля служби, скаж╕мо, у Пов╕трянодесантних в╕йськах. Отц╕ – у минулому десантники та спецпризначенц╕ – мають ╕ спортивну п╕дготовку, ╕ богословську осв╕ту (а кр╕м не╖, ще парочку цив╕льних профес╕й), ╕ стрибки з парашутом, ╕ навички сп╕лкування з б╕йцями. Вони надвитривал╕ у всьому – чи то служб╕ в арм╕╖, чи то богослуж╕нн╕ в храм╕. ╥хню ефективн╕сть неможливо переоц╕нити, вони дуже сво╖ для кожного б╕йця «на нулях».

Священник ПЦУ Дмитро Каленюк – один з них. Йому 35 рок╕в. В╕н родом з Волин╕, ╕ з першого дня в╕йни в╕н у в╕йську. Ми зустр╕лися ╕з геро╓м нашо╖ публ╕кац╕╖ у Ки╓в╕, де в╕н навча╓ться на курсах капелан╕в. Нашу розмову переривають дзв╕нки, ╕ на деяк╕ з них отець Дмитро в╕дпов╕да╓: якщо це дружина, побратим, волонтер або вдова загиблого побратима.

- У нас п╕д оп╕кою двадцять одна родина загиблого, я сп╕лкуюся ╕з вдовами та д╕тьми. ╤ це були гармон╕йн╕ подружжя – о. Дмитро перерива╓ розмову та просить в слухавку набрати п╕зн╕ше.

Ми сидимо в одному з ТЦ на ки╖вськ╕й Оболон╕ ╕ отець перепов╕да╓ ╕стор╕ю одн╕╓╖ вдови, як╕й наснився ╖╖ чолов╕к у мить загибел╕. Тримаючи руку на голов╕ (на м╕сц╕ влучання), в╕н казав: “Я втомився, Катю, в╕дпочину”. А пот╕м наснився на сороковий день у бл╕ндаж╕, на якому проросли кв╕ти. В╕н там був серед побратим╕в ╕ з посм╕шкою казав: «Все добре, Катю!». Напевно, це ╕ ╓ те, що називаються божественним зв’язком ╕стинного подружжя, який не зника╓ ╕ п╕сля загибел╕ чолов╕ка.  

Я розпов╕даю капелану про дитячу к╕мнату у цьому ТРЦ, раджу привести туди власних д╕ток, якщо вони пров╕дають його у столиц╕. Отець Дмитро показу╓ на сво╓му смартфон╕ фото донечок ╕ каже, що молодш╕й з них було в╕с╕м м╕сяц╕в, коли розпочалася в╕йна.

- Я п╕шов у в╕йськкомат, а ╖х з дружиною та обома мамами попросив хоч ненадовго ви╖хати. Я мр╕яв бути священником з дитинства. Але коли я вже мав богословську осв╕ту, не посп╕шав висвячуватися (приймати сан священника), хот╕в набути досв╕ду, мудрост╕. А поки – працював бухгалтером. Тож до початку велико╖ в╕йни стати священником не встиг. А ще ран╕ше я в╕дслужив в арм╕╖, бо просто хот╕в мати такий досв╕д. ╤ хоча через м╕й зр╕ст ╕ ф╕зп╕дготовку мене запрошували у президентський полк, я напол╕г саме на десантних в╕йськах. Тож в╕йну я зустр╕в п╕дготовленим.

Спочатку ми стояли на б╕лоруському кордон╕, а пот╕м дали коротку в╕дпустку ╕ сказали, що дал╕ – Бахмут. Я добре розум╕в, що таке Бахмут, ╕ хот╕в туди ╖хати вже в духовному сан╕. Щоб мати можлив╕сть спов╕дати та причащати побратим╕в перед бо╓м. Зрештою, так ╕ сталося.

Я намагався бути ╕з хлопцями у найгаряч╕ших м╕стах. Я був з б╕йцями, коли вони тримали дорогу на Бахмут. Дорога, яку цив╕льн╕ називали дорогою життя, а в╕йськов╕ – дорогою смерт╕. Ми виходили по н╕й з побратимом ╕ виносили т╕ло нашого загиблого друга. Обо╓ поранен╕, евакую╓мо загиблого… ╤ тут в╕н сказав, що сил у нього уже нема╓, не може ╕ти. ╤ я тод╕ запропонував його спов╕дати. Це ╕ спов╕дь була, ╕ покаяння. ╤ у побратима – наче сили додалося, ми д╕йшли. Там багато хлопц╕в полягло... 

ПРО ПОБРАТИМ╤В ТА ЧУДЕСА НА НУЛЯХ

Як я себе почуваю зараз? Мо╓ т╕ло «в оренд╕» Збройних Сил Укра╖ни ╕ я представник Богообраного народу, якому треба пок╕нчити з найб╕льшим злом на земл╕. ╤ я маю бути поруч з б╕йцями ╕ зробити все, щоб на в╕йн╕ ╕з драконом ми сам╕ не перетворилися на дракона.

╤, зв╕сно, треба допомагати кожному побратиму. Посид╕ти з ним, посп╕лкуватися, поплакати разом, якщо треба. Часом нав╕ть ти не ма╓ш н╕чого говорити, в╕н сам хоче щось сказати або мовчати. Побратими мають знати, що ти ╓, повинн╕ мати тв╕й номер моб╕льного.

Зазвичай, зорган╕зовуючи оце духовне життя, я робив на в╕йн╕ об’╖зди. Сам дзвонив на п╕дрозд╕л: “Прив╕т, як справи, планую до вас ╖хати п╕слязавтра”. Ну, людина ма╓ п╕дготуватися до розмови з капеланом, до причастя.

Я служив у сот╕й бригад╕ ТРО, це неймов╕рн╕ люди, надзвичайн╕, добровольц╕… От, скаж╕мо, доларовий м╕льйонер. Реально, людин╕ 60 рок╕в виповнилося, а в╕н пише рапорт, щоб залишили в арм╕╖, бо хоче бути тут, з хлопцями. Мав меблевий б╕знес, зараз орган╕зував виробництво FPV-дрон╕в, школу FPV-п╕лот╕в. В╕н дуже в╕руюча людина. А другому – 19 рок╕в лише. Трет╕й полишив закордон ╕ повернувся в Укра╖ну воювати. ╤ такою щемною ╓ турбота вс╕х цих людей одне про одного!

Не дивуйтеся, але ця турбота ╕ в житт╕ ╓, ╕ п╕сля смерт╕. Мен╕, як сокровенне, розпов╕дали неймов╕рн╕ ╕стор╕╖.

У мене ╓ побратим Василь з позивним «Тихий». У нього загинув друг, я тод╕ при╖хав помолитися, поговорити, бо знаю, як важко б╕йцям у так╕ дн╕. Отут друг був поруч, це його спальник, ще вчора разом на позиц╕╖ були, ╕ – все порожн╓ стало...

При╖хав, питаю Тихого, як Серг╕й загинув? В╕дпов╕да╓: був прил╕т по окопу, друг загинув митт╓во, не мучився, але був момент, просто м╕стичний: в╕н мене... врятував.

Як? – питаю – в╕дпов╕да╓: «Серьожа уже загинув, а обстр╕л потужний продовжу╓ться – н╕ п╕двестися, н╕ голову п╕дняти. Я зал╕з в «нору», це таке заглиблення в окоп╕, ти там, як ембр╕он лежиш.  ╤ раптом я почув, як Серг╕й мене кличе: «Васька, Васька». А в╕н же мертвий уже, холодний, за дек╕лька метр╕в в╕д мене лежить! Але я думаю – продовжу╓ Василь – що всяке може бути на в╕йн╕... ╤ я повзу до Серг╕я. ╤ тут – повертаю голову назад ╕ в цю мить – прильот точно в те м╕сце, де я щойно був, у саму «нору».

…Душа померлого побратима врятувала б╕йця, а як ще «безголосо» крикнути ╕ як Василю мертвого почути?

Ми по-особливому ставимося до т╕л загиблих побратим╕в. Будь-що намага╓мося забрати з бойовища, бо зна╓мо, як чека╓ родина, щоб поховати у р╕дн╕й земл╕. ╤ я не раз чув, як при так╕й евакуац╕╖, душ╕ загиблих рятували живих. Були випадки, коли живим доводилося ╖хати з мертвими мало не в обн╕мку, т╕сно притулившись, ╕накше не виходило н╕як. ╤ бувало машина на╖жджала на м╕ну, а т╕ла загиблих наче приймали вибухову хвилю ╕ уламки на себе. 

А взагал╕ на в╕йн╕ дуже в╕дчува╓ш силу Духа Святого, силу то╖ благодат╕, Бога, який д╕╓ через тебе.

Я вам так скажу: в╕руючий людин╕, яка над╕╓ться на Бога, на фронт╕ легко. Я сво╖м р╕дним, мам╕, дружин╕, яких неймов╕рно люблю, кажу, що якщо мене Бог забере, то я хочу, щоб ви знали, що це ╕ його р╕шення, ╕ мо╓ р╕шення. Але на в╕йну н╕хто не йде помирати, на в╕йну йдуть жити. Жити, щоб зак╕нчити це все швидше, щоб вигнати того ката з╕ сво╓╖ земл╕. Якби мен╕ сказали намалювати пекло, я вже знаю, як б╕с╕вня вигляда╓. Ми вже там були. Але Бог поруч, ви нав╕ть не уявля╓те наск╕льки в╕н там близький.

ПРО МОСКОВСЬКИЙ ПАТР╤АРХАТ ╤ ЗАПИТ НА УКРА╥НСЬКУ ЦЕРКВУ

У мене ╓ досв╕д сп╕лкування з Московською церквою на в╕йн╕. П╕сля поранення я перед Великоднем прийшов у храм. У Лозов╕й це було, Харк╕всько╖ област╕, там три храми УПЦ МП. ╤ от стою там на служб╕, молюся. ╤ тут чую – Кирила поминають. А це ж Харк╕вщина, де земля буквально полита кров’ю тих, чи╓ вбивство в╕н благословляв! Я тихо запитую ж╕нок, що поруч: «То ми зараз за Кирила молимося? Кирила кривавого?».

А одна каже: прост╕ть, нам же н╕хто н╕чого не поясню╓.

- А чого ж ви н╕ про що не запиту╓те?

Пот╕м ╕ священнику я сказав те саме.

…А у велику суботу, перед Великоднем, хот╕в причаститися, ╕ в╕н мен╕ не дозволив. Я кажу йому: ви уявля╓те, що ви зараз робите? Тобто я просто нав╕ть як мирянин, хочу перед Св╕тлим Христовим Воскрес╕нням сприйняти Христа…

А в╕н: «Я зараз вас причащу, а завтра ж╕нки будуть по в╕втар╕ танцювати?». Повторюю йому: я капелан, я п╕сля поранення, багато мо╖х побратим╕в загинули, а ви що робите? Оц╕ люди, що прийшли до вас, ви заклика╓те ╖х молитеся за ╖хнього вбивцю? Ви в Бога просите здоров'я ╖хньому вбивц╕?..

Але були й ╕нш╕ моменти. П╕сля Бахмута нас в╕двели на в╕дновлення п╕д Куп’янськом. ╤ там просто диво Господн╓ було. Церква зачинена. А я бачу: н╕би на брам╕ ╕кона св. Дмитра. А я ж Дмитро! Тод╕ пояснив м╕сцевим, що я ╓ священник, капелан, поки ми з хлопцями дислоку╓мося тут, якщо нема╓ н╕яких заперечень, можемо домовитися просто в якийсь день храм в╕дкрити, послужити в ньому. Во╖ни прийдуть, можливо, хтось з цив╕льних прийде. ╤ чолов╕к, що був старостою, просто дав мен╕ ключ╕. ╤ ми там молилися, ╕ поки ми стояли в тому сел╕, там заново розпочала життя церковна громада. Люди приходили, хрестили д╕тей, причащалися. ╤ вс╕ рад╕ли Укра╖нськ╕й Церкв╕.

Коли нас зв╕дти переводили, це був дуже бол╕сно для вс╕х. Люди казали, що не в╕рили, що в ц╕й церкв╕ колись укра╖нською мовою служитимуть. Так само ╕ в Лиман╕ було. Одна громада у них перейшла до ПЦУ ╕ ми там служили, к╕лька капелан╕в разом. З╕бралися 8-9 капелан╕в. Я вам скину фото: це прекрасно – ╕ ╓дн╕сть, ╕ зр╕л╕сть.

А от ще хочу показати вам фото отця Олександра Мазурака (д╕ста╓ смартфон). В╕н був священником УПЦ МП, розум╕в, що капеланом бути не може, бо «Моспатр╕архат» в арм╕╖ не служить, то в╕н – у в╕ц╕ уже – в ЗСУ п╕шов солдатом, був мо╖м пом╕чником, маючи досв╕д служ╕ння. ╤ вже у в╕йську в╕н таки перейшов до ПЦУ ╕ став капеланом. Я взагал╕ дякую Богу, що ми познайомились, за те, що в╕н дав мен╕ можлив╕сть з цим о. Олександром послужити, його смиренню та пастирсько╖ науки повчитися.

У нас склада╓ться велика капеланська сп╕льнота. У нас ╓ чати у месенджерах, де капелани одне одного можуть попросити п╕дм╕нити у фронтов╕й зон╕, чи по╖хати у шпиталь. Бувало так, що м╕й бо╓ць потрапля╓ в Дн╕пр╕ в госп╕таль. Розум╕ю, що треба, щоб зараз до нього хтось прийшов, а я далеко. Тод╕ пишу, хто ╓ зараз там, у район╕ Дн╕пра? Бо у мене там бо╓ць у шпитал╕, я хочу, щоб його нав╕дали. А наступного разу мене про таке саме просять...

Взагал╕ укра╖нський капелан багато чим под╕литися може ╕ про що розпов╕сти. Коли мене запитують, що капеланов╕ сл╕д мати завжди з собою. Я кажу: автомоб╕ль! Священник нин╕ ма╓ бути моб╕льний. Запасн╕ Дари (те, чим причащати без л╕тург╕╖) в мене завжди з собою. ╤ я на бойових наголошую хлопцям: част╕ше старайтеся причащатися святих Христових Та╖н. Нема╓ оборони сильн╕шо╖, н╕ж Христос. ╤ у капелана завжди ма╓ бути потр╕бне слово, яке ти скажеш щиро та з натхненням. Що я зазвичай кажу? Подякуй Богу, що ти прокинувся ╕ попроси про захист. Верта╓шся з роботи, подякуй ще б╕льше. Якщо спиш на п╕длоз╕ ╕ ╓ буржуйка – дякуй.

А на фронт╕ життя дуже швидко мина╓ ╕ вс╕ почуття, насолода у тому числ╕, стають дуже гострими. Часом сидиш, чека╓ш, коли машина при╖де за тобою, а якраз весна почина╓ться. ╤ ти чу╓ш раптом – пташки сп╕вають! Неймов╕рне в╕дчуття, я кажу хлопцям: а коли-небудь до в╕йни ми х╕ба т╕шилися тим – л╕сом, пташками, сонцем, яке пробива╓ться з-за хмари. Просто дякуйте.

Лана Самохвалова

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2024 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25882

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков