Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана

Творчість Т. Г. Шевченка є невичерпним джерелом натхнення багатьох композиторів. Тільки на слова «Заповіту» написали музику 42 автори. 87 різних за жанрами творів на тексти поета створив Микола Лисенко. Високо цінував творчість Шевченка також П. І. Чайковський. Композитор добре знав життя, звичаї народу, глибоко цікавився фольклором, збирав, обробляв і використовував у своїй творчості українські народні пісні.
Гостюючи у Кам’янці, в маєтку своєї сестри Олександри Іллівни, з 1865 до 1893 року, Чайковський мав змогу користуватися чудовою давидівською бібліотекою і, можливо, саме тут ознайомився з поезією Тараса Шевченка. Композитор звернув увагу на мелодійність, співучість, задушевність його віршів. Відображення власної любові до сільського життя, до української природи, до всього, що Петру Іллічу було близьким і дорогим в Україні, він знайшов у поезії Шевченка «Садок вишневий коло хати» із циклу «В казематі». Картина весняного вечора в селі, створена поетом, зачарувала Чайковського. В 1875 році він написав романс «Вечір» на текст російського перекладу Л. Мея і присвятив його славетній співачці Єлизаветі Лавровській. Цей твір — невелика музична замальовка. Музикознавець Б. Асаф’єв назвав його «тонкою українською мініатюрою». До Шевченкового вірша «Садок вишневий коло хати» зверталися також М. Лисенко, Я. Степовий, Г. Хоткевич, Я. Ярославенко та інші композитори. Але музикознавці виділяють саме романс Чайковського як зразок досконалості.
У 1880 році композитор знову звернувся до поезії Тараса Шевченка, коли написав у Кам’янці вокальний дует «На вгороді коло броду». Вірш було створено поетом на Кос-Аралі. Тема жіночої долі в умовах кріпосництва була близькою Чайковському, і він не раз використовував її у своїй творчості. Не випадковою стала й присвята дуету племінниці Тані Давидовій, доля якої склалася трагічно. Н. Ф. фон Мекк писала Петру Іллічу з Браїлова: «Вчора я насолоджувалась Вашою музикою, дорогий мій, слухала дуети... Що за краса, що за божественна музика! Це неперевершено!»
Серед експонатів літературно-меморіального музею         О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського є репродукція з портрета Т. Г. Шевченка та фотокопії нотних сторінок романсу «Вечір» і дуету «На вгороді коло броду», написаних славетним композитором на слова великого українського поета.

Таміла ЧУПАК,
завідувач музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського Кам’янського державного історико-культурного заповідника

«КОБЗАР» - БЕЗСМЕРТНА КНИГА
Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’ї, бо книга завжди супроводжувала життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї прабабусі було багато книжок, які вона передала у спадщину мені, щоб я знала, ким були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.
Серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. Мені здається, вірші легко складалися автором. У бібліотеці моїх прабабусь та прадідусів було багато різних видань «Кобзаря». Здебільшого це видання довоєнні, інші, на жаль, були знищені фашистами. Коли прабабуся розповідала моїй мамі, як фашисти топили піч книгами з нашої сімейної бібліотеки, у неї на очах завжди були сльози.
Виданню «Кобзаря» 1943 року належить особливе місце, бо мій прадід привіз його з фронту. Мій улюблений вірш Тараса Шевченка «Огні горять, музика грає...» Отже, «Кобзар» був і, сподіваюся, буде особливою книгою для українців. І що, незважаючи на науковий прогрес і лазерні диски із записами творів Т. Шевченка, «Кобзар» — книга, яка завжди буде в кожній родині.

Єсенія ФЕДОРЕНКО,
учениця 5-А класу школи № 29
м. Сімферополь

Дмитро ПАВЛИЧКО
*   *   *
Тарасе, дай мені вогню,
Твою ж бо правду бороню!
Так, бороню перед хахлами
В державних кріслах, що тобі
Будують пам’ятники й храми,
Перед тобою у божбі,
Любові, вірності, посвяти
Стоять і плачуть од жалю,
Й готові тут же віддавати
Твою державу москалю.
Покинь, Тарасе, злотну раму
В тих кабінетах, де тебе
До стін прибито, як рекламу,
Як мертвий клич ВКП(б).
Хахол для тебе — небезпека
Страшніша за указ царя,
За роздратованість генсека,
Комуністичного псаря;

Бо цар тебе жадає вбити,
Генсек ненавидить, а він,
Хахол, створіння
 знамените, —
Тобі поклони і проклін
Прихований, і зненавида
Ображеного холуя,
Як мрець, усміхнена єхида,
Любов брехлива, як змія.
Хахол тебе, неначе Бога,
Возносить, та якби була
У нього хоч мала спромога
Понищити твої діла,
Всі «Кобзарі» твої, всі твори
Спалити, він би взяв
 сірник...
Та дух твоєї непокори
Вже в душу нації проник,
Його не спалиш, треба знову
Розпочинати, як царі,
Заводити державну мову,
Російську мову на Дніпрі.
Тоді вмиратиме поволі
І твоя правда, і душа,
Бо стане першою у школі
Та мова братня і чужа.
О, мій всевидючий пророче,
Ти знаєш, мовою братів
Хахол тебе всмирити хоче,
А потім приглушити спів
Твоєї мови, притиснути
Тяжким льодовиком
 твій дух,
Щоб він не кликав нас
 під Крути,
Щоб сам згасав,
 щоб мирно тух.
Не дай же, мій
всесильний Боже,
Прошу тебе, стою ничком,
Тій правді,
 що згоріть не може,
Погаснуть під льодовиком!
1. IV. 2012 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 20.07.2012 > Тема "Українці мої..."