Версiя для друку Обговорити в форумi

(Закінчення. Поч. у № 18, 20).

Про жорстоке і бездумне та підступне правління, яке здійснював в Україні Степан Лукич Вельямін як президент Малоросійської колегії, заснованої в 1722 році Петром І у Глухові при гетьмані з метою обмеження його влади і ліквідації демократичних державних установ, йдеться в поемі "Вельямін". Структура цього твору,
динаміка і розвиток сюжету не позбавлені тієї хронологічної і логічної послідовності, яка властива для поеми "Павло Полуботок". Всі правдиві, колоритні й емоційні епізоди, пов'язані із закабаленням Росією України й знущанням з її народу як фізичним, так і моральним, не лише міцно переплетені між собою, а й один одного доповнюють. Ритміка поеми не ускладнена, мелодійна, легка, яка властива для коломийково-пісенного вірша. Уже перші рядки твору наснажені багатою народною символікою і тривожними порівняннями, які занепокоюють читача:
То не туман, то не сірий
В'ється по долині:
То Вельямін без гетьмана
Радить на Вкраїні.
Радить-вадить, учить-мучить
Щодня і щоночі,
А старшина українська
Тілько жмурить очі.
Опісля зачину змальовуються картини знущання російського можновладця над українським народом, зокрема козаками, яких він тисячами, як худобу, гонить на каторжні роботи до Колими та Сулани, а тих, що залишаються, звільняє зі служби, замінюючи їх московськими стрільцями. Але і цього Вельяміну замало. З метою остаточного закабалення й підкорення України він звільняє майже всіх українських полковників з відповідальних державних посад і заміняє їх своїми ставлениками, звичайно, росіянами:
У Полтаву - Чичеріна,
В Київ - Партенева,
В Переяслав - Якового,
В Стародуб - Пашкова,
У Чернігів - Богданова,
В Ніжин - Толбухіна.
Отаке дикунське правління Вельяміна схвалював Петро І, а той у свою чергу пишався заходами царя, якого всіляко вихваляв за перетворення України в покірну колонію Російської імперії.
Політику Петра І, спрямовану на остаточне закабалення України й позбавлення старшини будь-якої державної влади, продовжувала імператриця Катерина ІІ. Ту ж козацьку старшину і окремих її полковників, що намагалися протидія-ти, вона запроторювала до в'язниці, а покірливих і довірливих не лише наближала до себе, а й нагороджувала та вводила своїми указами в дворянське середовище.
Після смерті Катерини ІІ російським імператором став її малолітній син Петро, владою якого користувалися прибічник покійної імператриці пан Міняйло і відомий уже Вельямін.
Спільними зусиллями українець Міняйло і росіянин Вельямін створюють в Україні справжнє пекло. Вони безжалісно збиткуються над народом, обдираючи його до цурочки. Ці картини в поемі змальовуються з застосуванням народної тужливої лексики, від якої віддає трагізмом:

Тоді знову наступила
Тяжкая година,
Застогнала, заридала
Ціла Україна.
Заридали, застогнали
Біднії селяне,
Що Вельямін видирає,
Де що не загляне.
Заридали, застогнали
Біднії козаки,
Що Міняйло видирає
Корон та шестаки.

Незважаючи, проте, на сумний сюжет поеми "Вельямін", фінал її все ж звучить оптимістично. Після усунення від влади цього ката, а разом з ним і Міняйла, українці знову обирають гетьмана, яким став миргородський полковник Данило Павлович Апостол (1654 - 1734). Ці події відображено у поемі "Павло Апостол". Автор надав інше ім'я гетьманові - Павло, замість справжнього - Данило. Цим він дещо відійшов від історичної достовірності. Чимало у поемі й домислених персонажів та епізодів, що нібито відбувалися в Україні і в Росії. Одначе, слід відзначити, що поет обробляє їх так вправно і майстерно, що читач вигадане сприймає за справжні історичні події.
Початок поеми - мажорний. Україна з обранням гетьмана Павла Апостола стала ніби державою, хоча й не зовсім вільною, але не так залежною від Росії. Поет навіть дивується з цього і радіє цьому. Він запитує, як це могло статися, що Московщина дозволила Україні обирати гетьмана? І віднаходить відповідь у тому, що царевич Петрик прихильно поставився до  неї тому, що вона врятувала його від батьківського гніву.
За це царевич подякував Україні, дозволивши обирати свого гетьмана й старшину на різні посади всім народом.
І справді, за часів гетьманування Павла Апостола Україна ожила. Народові стало легше дихати, його так не оббирали, як раніше. Ця подія у творі передається лише двома вагомими рядками:

І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну.

Та не довго Україна була більш-менш вільною, не довго панували на її землі радість і злагода. Молодий царевич Петрик рано пішов з життя. Російським престолом оволоділа імператриця Ганна, яка знову почала нехтувати Україною, її державністю, правами народу. Як і всі попередні російські імператори, так і Ганна тисячами відправляє українських козаків на каторж-ні роботи в "бусурманські степи", де їх змушують насипати вал від Донця до Дону та воювати з Польщею лише для того, щоб задовольнити примхи коханця Бірона, якому заманулося стати князем у Курах. Владу гетьмана України імператриця Ганна знову зводить нанівець. Після смерті Павла Апостола Москва знову забороняє обирати народом гетьмана України і призначає на цю посаду свою людину:

Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви присилають.

Так Україна втратила хоча й ілюзорну, а все ж таки незалежність.
Історичні постаті відтворено і в поемі "Мініх". У центрі цього твору перебувають відомі вельможі Російської імперії, а саме: генерал-фельдмаршал Бургардт-Хрістоф (1683 - 1767), який командував армією під час російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр., імператриця Ганна, Бірон та інші.
Намагаючись прославитись виключно в особистих цілях, Мініх, з дозволу імператриці, яка серйозно не вникає в керівництво державою, розв'язує криваві війни з Кримом, Туреччиною, лише для того, щоб його на "Вкраїні князем зробили". Саме тому в поемі багато майстерно виписаних батальних епізодів, в яких безглуздо гинуть воїни ворогуючих армій за зовсім чужі для них інтереси, в тому числі й українські козаки.
Але, провівши багато років у військових походах, Мініх не здобув омріяної слави й бажаних почестей. Він не сподобався новій імператриці Єлизаветі, яка й запроторила його до Сибіру на довгі роки.
Супротивника Мініха - Бірона, який певний час очолював російську державу, зображено у поемі постаттю безжалісною, жорстокою, підступною. Інтереси народів Російської імперії для нього були чужими і незрозумілими. Особ-ливо ж він ненавидів і збиткувався над українським народом, обкладаючи його непомірними податками. Картини експлуатації і зубожіння українського народу виписані в поемі за допомогою реалістичних художніх прийомів, якими С. Руданський філігранно володів:

Дере гроші із міщанів,
Дере і з козаків,
Дере гроші і з селянів,
Дере і з бурлаків.
Не питає, чи хто має
Звідки що давати;
А не даси - на морозі
Скаже танцювати...
..............................
А лиш пікни на Бірона,
Тоді не поможеш,
Хоч на дядьків хутір підеш,
Хоч голову зложиш.

І все ж і цього вельможу було заарештовано і відправлено на заслання до Сибіру. Цьому посприяв Мініх, з допомогою якого княжна Єлизавета оволоділа російським престолом. Імператриця була настільки невдячною, що, як відзначалося, не виявила прихильності і до Мініха, якого теж покарала засланням.
Зміст і образна система поеми "Мініх" засвідчують, що С. Руданський уважно вивчав не лише історію України та Росії, а й звертав особливу увагу на взаємовідносини імператорів і імператриць зі своїми підлеглими можновладцями, намагаючись визначити їхню роль у керівництві російською державою. Географія цієї поеми, в порівнянні з попередніми, значно об'ємніша і ширша. Події історичного характеру відбуваються не лише в межах, а й далеко за межами Російської імперії. Автор художньо осмислює і правдиво відтворює досить складну, суперечливу внутрішню і зовнішню політику царської Росії, яка завжди була загарбницькою, антинародною і потворною.
Потрібно відзначити й таку художню особливость: персонажі поеми "Мініх" виписані за принципом реалістичної естетики. Кожна постать наділена лише для неї властивими рисами характеру, поведінки, мораллю і політичними переконаннями, які безпосередньо проявляються у ставленні до України, її народу. Показовим є й те, що в усіх історичних поемах
С. Руданського відсутні людяні, гуманні, культурні й толерантні державні діячі Російської імперії. Починаючи від самого царя і кінчаючи найнижчою урядовою особою, Україну та її волелюбний народ вони не вважали за людей і всіляко збиткувалися над ним.
Історичні поеми С. Руданського - це глибоко національні, патріотичні, майстерні і в значній мірі
навіть політичні твори. Незважаючи на романтичне обрамлення сюжетної канви і образної системи, конфліктні ситуації в них є гострими, соціально-політичними і побудованими на достовірних історичних фактах про взаємини між Україною і Росією, які в основі своїй становлять боротьбу гетьманів з російськими імператорами і чиновниками за утвердження України як незалежної демократичної держави. Обумовлюється цей конфлікт полярними поглядами на взаємини між Україною та Росією як державами. Якщо українські гетьмани намагаються будувати стосунки з Росією на рівноправних, паритетних засадах,
то російські імператори навпаки - диктаторських і колоніальних. Тенденція загарбницького диктату у всіх поемах переважає: Україна остаточно втрачає на довгі століття суверенітет, а народ - волю. Та все ж трагічна розв'язка у поемах не затьмарює їхнього політичного спрямування, яке полягає в тому, що Україна за часів гетьманщини була державою демократичною з виробленими цивілізованими законами, а отже, цивілізованим законодавством, спрямованим на захист прав і свободи людини. У побудові гуманної демократичної держави Україна уже в ті віддалені століттями часи значно випереджала деякі європейські держави. Саме тому С. Руданський приділив багато уваги змалюванню історичних постатей, їх внутрішнього світу, психології, моралі, політичних переконань, які найповніше розкриваються в підході до розв'язання державних проблем і ставленням до народу. Образна система поем історично досто-вірна, хоча й романтизована. Кожна історична постать наділена властивими лише для неї рисами поведінки, моралі, психології й розумінням взаємовідносин між Україною та Росією.
Сюжетам поем притаманна компактність, динамічність, чіткість їх елементів, які легко визначаються. Основу динаміки поем складають діалоги історичних діячів, які виписуються за художнім принципом контрасту і емоційно-психологічної та політичної вивершеності. Образи російських імператорів та їхнього оточення, окрім хіба царя Петрика, виписано в поемах виключно негативними рисами. Вони самовпевнені, жорстокі і протидіють найменшим проявам демократизму та гуманізму. Для українських гетьманів, окрім хіба Івана Скоропади, властиві людяність, демократизм, глибоке розуміння політичної і економічної ситуації як в Росії, так і в Україні. Вони прагнуть до справедливих, паритетних взаємин між державами, основаних на повазі й дотриманні укладених угод.
Історична достовірність, політична прозорість поем С. Руданського переконує у тому, що це твори досконалі, завершені, актуальні, майстерні. Їх варто відносити до творів класичних.
Петро КИРИЧОК,
доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема "На допомогу вчителеві"