Версiя для друку Обговорити в форумi

На час повернення Т. Г. Шевченка із заслання і вимушеного його оселення в Петербурзі громадсько-політичне життя не лише в столиці, а й в усій Російській імперії завирувало з новим піднесенням і загостреністю. Вільнолюбиві настрої, прагнення до волі були серед народу настільки владними і могутніми, що царизм змушений був звільнити селянство від кріпосницької залежності. Сама присутність великого Кобзаря впливала на прогресивну інтелігенцію, особливо українську, так, що вона почала задумуватися над долею свого народу, його трагічною історією. Цьому сприяв і сам царизм, видаючи неодноразово укази про заборону української мови, культури. Все це добре було відоме студентові С.-Петербурзької медико-хірургічної академії Степанові Руданському, що й спонукало його до глибокого вивчення історичного минулого своєї Батьківщини. В бібліотеках С.-Петербурга він наполегливо студіює праці "История Малой России" Д. Бантиш-Каменського, "История Малороссии" М. Маркевича, "Деяния Петра Великого" І. Голікова, історичні твори Вольтера "История "Карла XII" і "История России при Петре Великом" та інші. Вдумливе усвідомлення історії України, її стосунків з Росією та іншими країнами дозволило С. Руданському лише за один 1860 рік написати шість  історичних поем: "Мазепа, гетьман український", "Іван Скоропада", "Павло Полуботок", "Вельямін", "Павло Апостол" та "Мініх", які ще належно не поціновані літературознавцями. Посилаючись на вислів І. Франка, який зазначав, "думка - написати поетичну хроніку гетьманщини, - думка смілива... Але виконання її у Руданського вийшло зовсім школярське, майже без ніякої поетичної стійкості", вони відносять їх до творів "малохудожніх", в яких, мовляв, "некритично переповідаються епізоди "Истории Малой России" Д. М. Бантиш-Каменського та "Истории Малороссии" М. А. Маркевича. Окремі літературознавці докоряють письменникові за те, що він "...не зміг намалювати у цих поемах правдиві історичні картини, показати народні маси в історичній боротьбі...", що "змалювання історичних подій поет підмінив біографічними нарисами життя окремих осіб, які в багатьох своїх епізодах не відповідають дійсності", а "минуле України, її взаємини з Росією... в поемах викривлені, перекручені".
Думається, що літературознавці різних поколінь не приділяли належної уваги об'єктивному дослідженню історичних поем С. Руданського, не зуміли або ж свідомо не хотіли побачити в них отієї, за висловом І. Франка, "сміливої думки" й давали їм оцінку, яка випливала з ідеологічних позицій, позначених негативним ставленням до українського народу, його історії й видатних державних діячів минулого України, діяльність яких, на догоду імперським шовіністичним можновладцям, всіляко знецінювалася і шельмувалася. Віками, як відомо, опорочувалася і постать українського гетьмана Івана Степановича Мазепи. Це було відомо С. Руданському з історичної, політичної, художньої і, навіть, духовної літератури. Але двадцятишестилітній поет на основі глибокого і вдумливого вивчення різноманітних джерел та врахування народної думки підходив до художнього відтворення історії України в історичних поемах з реалістичних і демократичних позицій. Хоча поема "Мазепа, гетьман український" і має вельми відчутне романтичне забарвлення, все ж її сюжет сприймається не віддаленим, а наближеним до справжніх історичних подій. Він, говорячи словами В. Бєлінського, "вірний життєвій правді". Отже, образ Мазепи у С. Руданського, як, приміром, і у Байрона (поема "Мазепа" - 1818), поетично достовірний, реалістичний. Одначе С. Руданський в зображенні діяльності українського гетьмана саме як державного діяча більш схильний до його оцінки О. Пушкіним (поема "Полтава" - 1829), який зумів підмітити найголовнішу сутність цієї постаті - домогтися повернення Україні втраченого державного статусу, вирвати її від колоніальної залежності. Досить показовим у цьому розумінні є його зізнання Марії:

Благое время нам приспело;
Борьбы великой близок час.
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра.

Зазначимо, що Пушкін у своїй поемі не називає Мазепу зрадником свого народу. Він, власне, відтворює лише позицію Петра І, який інакше і не міг оцінювати українського гетьмана, що став на перешкоді зміцнення й розширення кордонів Російської імперії. Отож, яким би не поставав образ Івана Мазепи в поемі О. Пушкіна в наступних частинах, перші рядки спростовують це, оскільки борець за свободу свого народу не може бути злочинцем, а тим паче зрадником.
Безперечно, що поему О. Пушкіна С. Руданський знав, йому, звичайно, імпонувала оцінка І. Мазепи в поемі "Полтава" як вдумливого державного діяча, що вболівав за долю свого народу, своєї держави. І вже самою назвою поеми - "Мазепа, гетьман український" - С. Руданський підкреслює величність і незвичайність цієї державної постаті, до якої він ставиться з великою повагою і любов'ю:

І ти, брате, український
Гетьмане Іване!
Та нехай же твоя слава
Повік не зів'яне;
Та ж ти кинув все для волі,
Все для України,
Та нехай же й твоя слава
Повік не загине.

Багатогранну і відповідальну державну діяльність І. Мазепи С. Руданський осмислює і художньо відтворює у зв'язку з розвитком політичної ситуації в багатьох країнах світу, і особливо в європейських. У складних, тяжких і виважених роздумах гетьман приходить до висновку про необхідність об'єднання з Карлом ХІІ для протидії Петрові І, який проводив політику ганебну, колонізаторську щодо України та її народу. Поет, дотримуючись історичної правди, художньо переконує, що шведський король був значно демократичнішим і гуманнішим від московського царя. Окрім того, він ще й обіцяв перед усім світом Україні повну незалежність. Орієнтація Мазепи на шведського короля в ті часи була виправданою ще й тим, що віддалена Швеція не загрожувала Україні прямою окупацією. Взагалі Європа вже тоді була демократичнішою і значно культурнішою від Росії, що не могло не справити впливу на вибір українського гетьмана. Роздуми І. Мазепи С. Руданський відтворює засобами народнопісенної поетики:

Тепер би нам з ворогами
Бійку розпочати;
Тепер би нам відплатити
За нашу недолю,
Тепер би нам підійнятись
З неволі на волю.

Наміри гетьмана підтримують як багато українських полковників, так і українські козаки та народ.
Петро КИРИЧОК,
доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету.
(Далі буде)

***

Громадськість - за музей!

Представники українських організацій Криму пропонують у 2003 році в плані заходів, присвячених 130-річчю з дня смерті поета Степана Руданського, створити музей літератора в Ялті.
Музей пропонується відкрити в будинку, де колись мешкав С. Руданський. Як заявив журналістам поет, лауреат премії ім. Степана Руданського Данило Кононенко, створення такого музею - це "наш громадянський обов'язок". Д. Кононенко нагадав, що С. Руданський як міський лікар лікував бідних людей безкоштовно, сам при цьому живучи в нестатку. Він відкрив у Ялті першу медичну бібліотеку, став першим метеорологом міста, опікувався санітарним станом міста, подарував свою землю для створення міського фонтану.  "Ялта повинна ставитися тепліше до людини, яка зробила стільки корисного для міста, Криму і кримчан", - підкреслив Д. Кононенко

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 01.05.2003 > Тема "На допомогу вчителеві"