Версiя для друку Обговорити в форумi

У ВІНОЧОК УКРАЇНИ

У віночок України
Заплету я квіти нині.
Сині-сині, наче небо,
Що всміхається до тебе.
Тут барвінок і волошки
Й інших кольорів потрошку.
Віночок – не проста краса,
Йому підвладні й небеса.
Про це відомо у нас зроду,
Він – оберіг народу й роду.
«Знахар душі», чарівна сила,
Тому усім вінок наш милий.
Була я вперше у віночку,
Як виповнилося три рочки.
Його матусенька сплела
В квітучім полі край села.
Вимочувала в синіх росах.
Щоб сяяв, як зоря на косах,
Потім вплела в мій перший вінок
Чорнобривці, незабудки,
Ромашки й барвінок.
А наступного вже літа
Доплелися інші квіти:
Листочки яблуні й безсмертник
Всміхавсь, мов сонечко, тепер тут.
А через рік вплели волошку –
Блакитну, ніжну, скромну трошки.
І поруч – вогнеликий мак,
Оберігать він сон мастак.
А як настало сьоме літо,
Сплели віночок з семи квіток.
Калина тут була й цвіт вишні.
Подарував їх сам Всевишній
На знак гармонії і згоди –
Материнської любові
 й дівочої вроди.
Тепер в віночок мій щоліта
Вплітається дванадцять квіток.
Довкруж зеленим бережком
Він перевитий хмелю батіжком.
По плечах стрічки струменять
І між собою гомонять:
Світло-коричнева стрічка – землиця,
Жовта – це сонце золотолице,
Світло-зелена – ліси і поля,
Блакитна – це небо, синя – моря.
За ними, мов чиста ніжна лебідка.
Стрічечка біла – радість і бідка.
На лівім кінці її вишито сонце, 
На правому – місяця-охоронця.
Вона означа білий світ, де живем,
І Україною гордо зовем.
Тож на голівці віночок хай сяє
І від лихого оберігає.
Радіє тато, радіє ненька,
Бо у віночку я дуже гарненька.
Немов мальована картинка,
Таки справжня українка!

КВІТИ-СИМВОЛИ УКРАЇНСЬКОГО ВІНОЧКА

Квітів яскравих барвисті узори
Сяють в віночку, як вранішні зорі.
Кожна говорить до нас, промовляє,
Про свої символи розповідає.
Запашні чорнобривці – це кожен знає –
Символ Вкраїни, рідного краю.
Цвіт незабудки – пам’ять про рід
Й вірну любов – панацею від бід.
Безсмертник – здоров’я, барвінок – життя.
Ромашки – це юність і доброта.
Мак – мужність, молодість і краса,
Вогонь ясний, що не згаса,
Та водночас – печаль і туга
За втраченим в двобої другом.
Сині волошки – краплиночки неба –
Довірливо й скромно
 всміхнуться до тебе.
Цвіт яблуні та білий вишні –
Це материнська любов ніжна.
Гроно калини – врода дівоча.
Любисток – завжди про кохання шепоче.
Нагідки – відомо всім – сонячні квіти,
Деревій же – нескореність і довголіття.
Розум і гнучкість – хміль кучерявий,
А всі квіти разом – краса наша й слава,
Їх назбирайте на клумбі і в полі,
Щоб розцвітала веселкою доля.
А на голівках юних, дівочих,
Завжди красувавсь український віночок.

КВІТИ-ТАЛІСМАНИ

Дивний витвір Землі і Неба,
Давній відгомін Пісні Пісень –
Талісман цей квітковий для тебе
Подарує народження день.

Хоч мороз ще сніжинки малює
На холодних шибках сріблястих,
Січень з радістю вам презентує
Пурпурові гвоздики на щастя.

А в сто шуб снігових закутий
Любитель пригод, по ідеї,
Піднесе вам загадковий лютий
Заморські таємничі орхідеї.

Та вже сонце всміхнулося ніжно –
Пробудився від сну синій березень,
І до вас поспішить підсніжник,
У віконце постукає бережно.

Любов не вічна, а минуща,
Вам нагадає первоцвіт.
Промінчик сонця – в квітні сущий,
Тож нею завжди дорожіть.

А півонія – ружа Божа,
Подарує вам в травні цвіт.
Наспіває вона, наворожить
Всім багато прекрасних літ.

Троянду – радість Афродіти,
Палке освідчення в коханні –
Це знають і дорослі, й діти,
Вам піднесе всім червень зрання.

Медовий липень – середина літа.
Хоч у нього барвиста доля,
Вибрав він для вас скромні квіти –
Очі неба – волошки з поля.

А в дзвінкий серпневий зорепад
Подарують вам на іменини
Барви квітів, яким кожний рад –
Сонцесяйні ріднії жоржини.
Сумуючи вже за минулим літом,
Піднесе вам вересень
 айстри – зорі,
Але повірте, що ці смутку квіти
Найкращі у осінньому узорі.

А для тих, хто народився в жовтні.
Ще на клумбі квіти догорають.
Чорнобривці палахкі, вогнисто-жовті,
Наче сонечко, привіт вам посилають.
Золотий, багряний листопад
Виколисав диво – хризантему.
Вам піднести її він, звісно, рад
Життя й небесного світила цю емблему.
А в останнього місяця – грудня – ті ж риси,
Що і в квіточці білій, призначеній вам.
Самозакохані горді нарциси –
Ваш оберіг і живий талісман.

МАЛЬВИ 
  
В степу таврійськім, скрізь уздовж дороги,
Де солончак, де ґрунт, немов граніт,
Прекрасні мальви – горді недотроги –
З віків минулих шлють мені привіт.
Можливо, тут сумна дівоча доля
Далеко від домівки, від села
Колись у цьому згасла Дикім Полі,
Щоб потім диво-мальва розцвіла.
Дзвенять під вітром сонячні бутони,
Шорстке стебло туге, мов звук стріли.
В степу таврійськім веселкові тони –
То скромні мальви пишно розцвіли.

Віра ФЕСЕНКО.
смт. Міжгір’я Закарпатської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2009 > Тема ""Джерельце""