Версiя для друку Обговорити в форумi

«Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!»

- з такими потрібними і значущими словами звертається до нас краса і гордість української нації - Леся Українка. Це одна з найвеличніших українок. Всі її твори пронизані правдою, щирістю, чесністю. У кожному слові б’ється палке серце сильної талановитої людини. А її слова, що є назвою цієї роботи, я неспроста назвала потрібними і значущими. Поетеса закликає нас, нове покоління XXI століття, до роботи, до боротьби за нове, краще життя, за свої права, за свободу... У наш час, на жаль, люди не завжди готові до цього. Ми лінуємося, хоча бажаємо кращого життя для себе, своєї родини. Звинувачуємо державу, заздримо сусідам, але що в результаті? Чи отримаємо ми бажане? А в чому полягає проблема? Якісь обставини? Процитую вам мої найулюбленіші слова якоїсь дуже мудрої людини, які навіть у найскрутнішу годину повертають мені віру в себе: «Якщо ти чогось захочеш, то весь всесвіт буде допомагати тобі!». Але треба забажати, поставити перед собою мету, йти до неї. Тоді й держава буде допомагати. Лінивих ніхто не любить. У тому числі, і вдача. А авторка натхненних слів, тобто Леся Українка, для мене особисто - один із прикладів того, як треба боротись за своє життя, чіплятися за кожний, хоч малесенький шанс...
Леся Українка. Це краса і гордість української нації, геніальна поетеса і драматург. Вона була перекладачем і вченим, педагогом, журналісткою, громадським діячем. Але мало ми знаємо про маленьку Лесю, яка любила природу, танцювала і грала на фортепіано. Її з братом називали одним словом - Мишелосія (від Михайла і Лесі). Вони були нерозлийвода, щиро приятелювали, хоч були дуже різні. Вона казала своєму братові, який любив бавитися і пустувати: «Мені так прикро, як мама тебе лає, а я мушу мовчки слухати. Краще б уже вона мене лаяла».
З дитинства вона була самостійною і працьовитою. Любила слухати українські пісні, вишивала. У 6 років подарувала татові сорочку, яку прикрасила гарною вишивкою.
А ще вона дуже захоплювалась народними піснями. Цілими днями дівчина виспівувала з годувальницею Мотрею пісні. Також вона дуже любила поезію. Майже в 5 років Леся заучує напам’ять і розказує кожний вірш, що трапляється їй під руку. А ще вона так захопливо танцювала, бігала з іншими дітьми, грала в різні ігри. Мабуть, дуже важко було мамі дивитися, як хвора дівчинка приречено лежить у ліжку. Але навіть у такому стані вона намагалася не лежати, а ходити, порушуючи приписи лікарів. Брат із сестрою часто проводили літо в селі Колодяжне, де були мальовничі краєвиди над чарівним Пслом. А ці старезні дерева, таємнича загадковість лісів, у яких за кожним стовбуром ввижалася мавка! Саме тоді зачарувала Лесю природа, а пізніше спонукала до написання славнозвісної «Лісової пісні». Була й інша стихія, яка вабила дівчинку. Це - море. Вона часто їздила відпочивати, особливо тоді, коли була хворою. Як подобалося їй дивитися на хвилі, відчувати на губах їхній солоний присмак! Напевно, саме тоді і там, біля синього моря, написала Леся свої «Кримські спогади»... Також Леся проводила серйозні фольклорні дослідження. Вона зібрала дуже велику кількість обрядових пісень.
На дванадцятому році життя Леся вивчила дві іноземні мови - німецьку та французьку. У цьому їй допомагала мама. І вже за рік вона змогла вільно читати книжки, які були написані цими мовами. За рік до смерті почала вивчати іспанську і, мабуть, на цьому не зупинилась би. А також добре знала італійську, болгарську, англійську.
Перечитуючи біографію Лесі Українки, сумую: яка важка доля була дарована такій талановитій людині! Хвороба пригнула її до рідної землі, як квіточку. Саме з цим предметом в мене асоціюється Леся. (До речі, і справжнє прізвище в неї «квітуче» - Косач-Квітка). Слабка і тендітна ззовні, але така сильна всередині! І звідкіля ж брала сили ця квітка? Основними джерелами життєствердної лірики Лесі були палка любов до рідного краю, незламна віра в його світле майбутнє... Поезія її сповнена думок про народ, його соціальне та національне визволення. Їй дуже імпонували люди-борці, які йшли на самопожертву в ім’я свободи, справедливості. Адже такою була вона сама - незламна, мужня Леся. У темряві царської Росії вона освітлювала шлях «тим людям, що ходять в ярмі». Вона гартувала свою поетичну зброю для тих, у кого не згас бунтівний дух титана Прометея. Полум’яні вірші-заклики великої поетеси нагадували співвітчизникам, «що зброя жде борця». Саме таким віршем-закликом є її поезія «Скрізь плач, і стогін, і ридання», створена 1890 року. Це були часи особливо жорстокого засилля царської бюрократії й реакції. Мужній борець за визволення народу, Леся Українка ніяк не може збагнути думок своїх співвітчизників, які тужать над важкою долею рідного краю, але нічого не роблять для її поліпшення.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Але ж пасивне споглядання, марні нарікання на тяжку долю, плач ні до чого не призведуть, бо

Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Отже, не слід чекати, поки все зробиться саме собою. А треба працювати, боротися, всю свою волю віддавати цій боротьбі, наближаючи світле майбуття для народу. Й іншого шляху немає.

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

Ельмаз ГАФАРОВА,
учениця 11-У класу НВК «Школа-ліцей» № 3 ім. А. С. Макаренка м. Сімферополя.

ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

Читаю вірші
 Лесі Українки –
Якісь у мене дивні
 почуття:
В уяві постають
 живі картинки
З славетного її життя.
Білява, невисока,
 енергійна,
З блакиттю ясною очей,
А усмішка відкрита
 та надійна,
Як ставлення Лариси
 до людей.
Любила музику, співала,
Хотіла вчитися у школі.
Хвороба все це
 зруйнувала,
Принісши невимовні болі.
Вона усе життя
 страждала,
Хоч мала сильну волю.
Поезія її урятувала,
Змінивши її долю.
Її поезія як криця,
Що дух гартує повсякчас,
Бо не міліє мудрості
 криниця,
І вогник волі не погас.
Дочка відважна Прометея
Служила людям
 все життя.
Була вона, як добра фея,
Тому нема їй забуття.
Її поезія крилата
Хвилює й нині нас усіх,
Настільки образна
 й багата,
Що кличе до висот нових.
Андрій ПОВОРОЗНИЙ,
учень Азовської ЗОШ Джанкойського району в АР Крим.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""