Версiя для друку Обговорити в форумi

 Шануйте, любіть рідну мову.
 Любіть не лише в словниках,
 А в думах народних, в піснях –
 Вона там первісна, чудова.
 Вона там, як квітка із гаю,
 Наповнена соком, духмяна.
 І цвітом своїм полум’яним
 Всміхається, мов промовляє:
 «Я рідна, я ваша навіки,
 Без мене не можна прожити».
 Ми будемо мову любити,
 Як сонце, як поле, як ріки.
 Як любимо неню і тата,
 Як любимо брата й сестричку,
 Як землю зелена травичка,
 Як любить сім’ю рідна хата.
 Нам Богом дарована мова:
 Співуча, і ніжна, й красива.
 У ній наша мудрість і сила,
 Життя невмируща основа.
 Любімо, шануймо, плекаймо,
 Як сад, як маленьку дитину,
 Як рідну свою Батьківщину,
 Її у борні захищаймо.
 В нас мова – як море безкрає,
 Як небо ясне, голубе.
 І той, хто її не вивчає,
 Той сам обкрадає себе.
 Вивчаймо свою рідну мову,
 І з нею не згинемо ми.
 І справжніми будем людьми,
 Бо ж мова у нас пречудова!
 Данило КОНОНЕНКО,
голова журі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика в Криму.

Про те, що у Сімферополі нещодавно проходив IV етап 9-го Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, у дорослій «Кримській світлиці» вже повідомлялося. Але це було оперативно-інформативно (справді, якось аж занадто «по-дорослому»). Сьогодні ж, дякуючи гостинному «Джерельцю», ми маємо нагоду більше розповісти про деяких найголовніших дійових осіб цього популярного мовного турніру - школярів, його юних учасників і переможців. Давайте з допомогою «молодих та ранніх» кримських мовних лауреатів спробуємо заглянути за організаційні «куліси» змагання: де бере початок оте життєдайне джерельце любові, поваги до державної української мови, звідки проростає прагнення знати, вивчати її досконало? Учасники, з якими я встигла поспілкуватися у паузах між змаганням і святковою частиною, радо поділилися своїми враженнями про конкурс імені Петра Яцика.
* * *
 Констанція МЕЗЕНЦЕВА із Совєтського району вчиться у 8-му класі Дмитрівської загальноосвітньої школи. (На фото ліворуч - голова журі Данило Кононенко і головний спеціаліст відділу загальної середньої освіти Міністерства освіти АРК Валентина Бойко вручають Констанції заслужені диплом і подарунки).
 - Батьки в мене російськомовні, - розповідає Констанція. - Мама родом з Росії. Але мені завжди дуже подобалась українська мова, я зачарована її красою і мелодійністю.
 Моя вчителька запропонувала взяти участь у конкурсі імені Петра Яцика, я і не думала, що стану переможницею в школі, а потім і в районі. Мені стало цікаво, а чи зможу я виграти і в республіканському конкурсі? Для цього ми з учителькою дуже багато працюємо, буває, навіть до вечора, після уроків. Добре знати державну мову – це дуже важливо, особливо, якщо хочеш мати достойну професію і роботу. Я мрію досконало вивчити українську і англійську мови та стати вчителем чи перекладачем. Участь і перемога у конкурсі імені Петра Яцика може допомогти мені вступити до інституту, тим більше, що моя професія у подальшому буде пов’язана з українською мовою.
- Констанціє, у тебе таке цікаве, рідкісне ім’я. Чому твої батьки тебе так назвали, можливо, вони захоплюються творчістю Олександра Дюма, тому й вирішили назвати доньку на честь героїні роману про трьох мушкетерів?
- Ні, у мене все набагато цікавіше! Мого тата звати Константин. Він - історик, захоплюється традиціями і культурою Давньої Греції. А у греків заведено називати дочок батьковими іменами, щоб вони були в житті мудрими, гарними і щасливими! Тому татко і вирішив мене так назвати.
- Звідки в тебе таке прагнення до вивчення української мови, хто відкриває для тебе її красу й глибину?
- У наш час люди так жахливо спілкуються, що аж страшно. Навкруги така неповага до людей, безкультурність. Мені дуже подобається, що в українській мові взагалі немає нецензурної лексики, брудних образливих слів. Це мова почуттів, любові, ніжності. Ну, як таку мову можна не знати і не вчити?
У мене дуже хороша вчителька української мови - Любов Анатоліївна Корінькова. Вона завжди допомагає, дає свої книжки, українознавчі журнали. Допізна зі мною займається, готує до різноманітних конкурсів. Якби не вона, не знаю, чи брала б я участь у всіх цих конкурсах, олімпіадах, і тим більше - чи перемагала б.
- Я десь читала, що в українській діаспорі у Канаді, де, до речі, жив засновник конкурсу з української мови Петро Яцик, українців, які не передплачують і не читають українських газет, журналів, не розмовляють рідною мовою, називають «баняками». Чи ти знаєш, що означає це слово?
- Я не знаю, що таке баняк, але уявляю за звучанням цього слова, що це щось велике, безглузде і нісенітне.
- Баняк – це чавунний горщик, казан, і справді великий - я бачила такого у моєї бабусі на Волині. А як ти думаєш, що треба робити, щоб у Криму ось таких «баняків» було менше?
- Для цього треба навчити людей шанувати українську мову, щоб молоде покоління усвідомлювало її значимість. Якщо в Криму буде більше шкіл з українською мовою навчання, в університеті будуть викладатися предмети українською, тоді вивчення мови стане природним, без нав’язування. Хотілося б, щоб журналісти вели побільше цікавих теле- і радіопередач українською, з`явилося багато художньої літератури. Щоб не було проблемою, особливо, в селах, знайти гарні книжки українською мовою.
- У «Кримській світлиці» проводиться народний пісенний хіт-парад. От якби ваша вчителька на уроці дала вам завдання – написати 20 назв українських пісень. За скільки хвилин ти б впоралася з цим завданням і які пісні внесла до такого списку?
- Я думаю, що дуже швидко змогла б написати такий список, адже українських пісень дуже багато, і всі вони надзвичайно гарні. У нас навіть на уроках була така тема – «Українські народні пісні та пісні літературного походження». На першому місці хіт-параду я б поставила пісню «Рідна мати моя» на слова Малишка. Далі – «Червона рута», «Одна калина», «Два кольори», «Стежина» (теж на слова Малишка), «Моя Україна», яку виконує Софія Ротару, «Чорнобривці», «Ой ти, дівчино» на слова І. Франка, «Черемшина». З народних – «Ой у вишневому саду», «Місяць на небі», «Ой на горі два дубки», із сучасних – «Двічі в одну ріку не ввійдеш» Юлії Бодай.
- Чи сподобався тобі концерт, який підготували до свята учні та вчителі сімферопольської школи № 33, що тебе найбільше вразило?
- Мені дуже сподобався концерт, особливо, коли співав вокальний ансамбль «Соловейки». Вони виконували пісню з мюзиклу «Ніч перед Різдвом», а танцювальний колектив їм підтанцьовував. Сама постановка така яскрава, цікава, захоплююча, весела! Величезна подяка колективу школи № 33, який підготував для нас справжнє свято! Не відчувалося напруженої обстановки, незважаючи на те, що це був такий серйозний етап конкурсу.
* * *
Тетяна Сисак приїхала до Сімферополя на 4 етап конкурсу з селища Совєтське, де вона навчається у 3-му класі школи-гімназії №1.
- У своїй рідній школі, - розповідає Тетянка, - я здобула перше місце на олімпіаді з української мови. Моя вчителька Раїса Федорівна Аленченко запропонувала мені взяти участь у конкурсі імені Петра Яцика. У цьому конкурсі я дійшла до 3-го туру, в якому теж зайняла перше місце!
Завдання на конкурсі, як на мене, були досить легкі. Треба було написати твір про зиму, знайти у тексті спільнокореневі слова, поставити правильний наголос, у реченнях визначити пряме й переносне значення. Найбільше мені сподобалось перше завдання - твір. Я написала про зимове сіре небо, про самотні деревця, які сумують за своїм осіннім золотим вбранням.
Мені дуже подобається українська мова. Я багато читаю, вивчаю напам’ять вірші українською. Мої дідусь і бабуся живуть у Тернопільській області. Я люблю гостювати в них на канікулах, ми завжди спілкуємося українською мовою. Моя бабуся знає багато українських народних пісень, ми їх часто співаємо разом. Мені здається, що своїми успіхами, перемогами на олімпіадах і в конкурсі імені Петра Яцика я завдячую саме своєму українському корінню.
- Таню, а як ти думаєш, кому мова краще дається – хлопцям чи дівчаткам? Чому на конкурсі серед переможців більше дівчат: це хлопці дівчатам отак по-лицарськи уступають, чи просто соромляться?
- У нас в класі й справді найкраще вчаться дівчата. Серед дівчат більше відмінниць, ніж серед хлопців. Вони більше про футбол думають. Але є такі хлопці, які гарно вчаться, та вони, в основному, знають краще математику, ніж мову.
- А може, є якісь секрети, як краще вивчати мову? От, наприклад, чи важко тобі вчити напам’ять вірші? Кажуть, що легше запам’ятовуються слова пісень, які тобі подобаються?
- Я легко вчу напам`ять вірші, дуже люблю співати. У пісні й справді легше вивчити слова, я не знаю, як це пояснити, але, буває, коли знаєш гарно пісню, і хочеш розказати тільки її слова – легше згадати фразу, співаючи. Це, мабуть, тому, що музика у піснях стає одним цілим зі словами.
- Розкажи, як вчаться у вашій школі, чи цікаво тобі на уроках? Чи відбуваються якісь заходи, що допомагають вчити мову не лише за підручниками?
- У нас часто проходять різноманітні олімпіади, заходи, присвячені святам, дням народження відомих українських поетів, письменників. Наша вчителька роздає нам вірші, ми розучуємо і граємо всякі сценки. Звичайно, якби на уроці ми тільки читали підручник і виконували вправи - це було б трохи нудно. А у нас постійно вчителька багато розповідає, придумує щось цікавеньке. Я дуже люблю читати вірші українською мовою на різноманітних святах. На таких заходах багато нового дізнаєшся про українські традиції, про життя і творчість письменників, тому, мені здається, що таких свят української мови і культури повинно бути більше.
* * *
У конкурсі брали участь не тільки школярі, а й студенти. Юлія Гребенштейн, студентка Ялтинського медичного коледжу, у цьому році в 3-му турі посіла 2-ге місце.
- Юліє, якщо не секрет - які ти отримала призи на конкурсі, чи чула про те, що колись переможцям давали грошові премії?
- Мені подарували дуже хороші цікаві книжки українською мовою. Це і художня література, і фольклор - казки, оповідання. Для мене головне – участь у конкурсі, я, чесно кажучи, і не думала, що здобуду призове місце. Про грошові премії вперше чую, можливо, їх дають за перемогу у подальших турах.
- Розкажи, а звідки в тебе така приязнь до української мови? Родина допомагає тобі у її вивченні?
- Я ще з першого класу із захопленням вивчаю мову. Найбільша заслуга в цьому моєї першої вчительки - Кисіль Валентини Онисимівни. Вона настільки емоційно, красиво розповідала на уроках, так гарно до нас ставилась, що ще тоді мені полюбився її предмет.
Батьки в мене не говорять українською, але їм дуже подобається мова. Моя мама часто буває на Західній Україні, нещодавно повернулась із Трускавця і тепер вона часто використовує українські слова у розмові.
- Як ти вважаєш, чи залежить від особистості вчителя ставлення до предмету «українська мова і література»?
- Так, звичайно! Від того, як вчитель викладає предмет, залежить ставлення учнів і до уроків, і до мови взагалі. Мій викладач у коледжі - Лодман Валентина Михайлівна - прекрасна людина! Вчитель з великої літери, вона завжди кожному допоможе, дасть відповідь на усі запитання. Мені здається, для того, щоб учням подобався предмет, вчитель повинен бути не лише розумним, а й мати добре серце. Тоді школярі, студенти будуть тягнутися до такого викладача і завжди чекатимуть наступного уроку!
- Чи спілкуються студенти між собою українською мовою? Де ти ще чуєш мову у нас в Криму, крім уроків української в коледжі?
- На жаль, у нашому коледжі ніхто між собою не говорить українською. Єдиним джерелом залишається бібліотека, де є багато української літератури. Дуже допомагає при вивченні мови телебачення. Я дивлюсь багато україномовних програм, фільмів, дубльованих українською мовою. Тим більше, я помітила, що переклад українською у фільмах зроблений набагато професійніше, ніж російською.
- Чи багато таких, як ти, в коледжі, чи розуміють твої однокурсники, друзі, що треба добре знати державну мову, щоб стати достойною людиною у цій країні?
- Справді, зараз уже мої друзі, однокурсники почали більше усвідомлювати важливість знання державної мови. Нам жити і працювати на цій землі, і не знати державної мови – це дико, навіть якщо ця мова не рідна. Наприклад, якщо взяти європейські країни, то там для того, щоб отримати хорошу роботу, треба обов’язково складати тести зі знання державної мови. У нашій країні такі правила тільки починають з`являтися. І це правильно, мені здається, що поступово українська мова посяде належне місце і в Криму, просто потрібен час, розумна політика наших керівників держави, для того, щоб люди не зневажали мову, а полюбили її так, як я!

З конкурсантами розмовляла і їх фотографувала
Юлія КАЧУЛА.

ЙТИМУ, ЯК НА СВЯТО!

На десятиліття «Джерельця»

Щоб у мене не боліло серце,
Не залишу я повік «Джерельце».
Данило КОНОНЕНКО

Гарно Ви сказали,
любий друже!
Сколихнув той вірш
 і моє серце.
Теж воно збентежено
 затужить.
Як забуду хоч на мить
 «Джерельце».

Не забуду! Доки жити буду,
Я до нього йтиму,
 як на свято,
Щоб води цілющої,
 без бруду,
І для діток,
 і для себе взяти.
Та водиця –
 слово наше миле,
Що бринить–нуртує
 із «Джерельця».
Ви його плекаєте,
 Даниле,
Як плекають на врожай
 стебельця.

Хай бурлить-нуртує
 веселково,
Джерелиться звабно,
 без зупину!
Вчить любити
 українське слово,
Вчить любити
 неньку Україну!
Василь ЛАТАНСЬКИЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2009 > Тема ""Джерельце""