Версiя для друку Обговорити в форумi

 Як зробити урок не тільки продуктивним, а й цікавим? Як запалити іскорку допитливості в очах дитини? Як досягти високих результатів праці? Про це своїми роздумами ділиться вчителька української мови та літератури ЗОШ № 37 м. Сімферополя Галина Михайлівна КОЗАРЕНКО.

 Не той учитель, який вчить,
 а той, у якого вчаться.
(Прислів’я).

 Починається навчальний рік. Колишні учні стали студентами, а сьогоднішні школярі приходять знову до школи, продовжуючи вічний рух життя. З думкою про майбутнє учнів розпочинаю і я свій навчальний рік. Головним пріоритетом у своїй роботі вважаю творчість, професійну майстерність, постійне самовдосконалення, вимогливість до себе, а найголовніше - це любов і повага до особистості учня, його здібностей і можливостей. Це допомагає мені створити на уроках та в позакласній роботі атмосферу довіри й творчості, впевненості учня у собі.
 Дитяча душа як чистий аркуш паперу... Білий, рожевий, блакитний чи жовтогарячий... Якого б кольору цей «аркуш» не був, він завжди чистий. Мабуть, тому і є він найвищою досконалістю, з якої бере початок абсолют. Залежно від того, що і як буде написано на цьому аркуші, такою і стане дитина - людина, таким і буде її життя, а можливо, навіть життя її країни чи усієї нації. Перші записи на чистому аркуші дитячої душі роблять батьки, сім’я. Та чи не найголовніші є записи, зроблені на ній нами, педагогами.
 Для мене, як і для кожного справжнього словесника, що працює з дітьми, сакрального значення набувають слова, сказані Миколою Трачем: «Не грайся словом. Є святі слова». Саме такі слова і формують дитину, залишаючи на чистому аркуші її душі вічний золотий слід Надії, Віри і Любові. Розуміння цього й послугування таким твердженням дає мені можливість говорити про рамки сучасного уроку, позакласного заходу як у їх структурній, так і у змістовній наповненості.
 Я свято вірю, що кожний учитель цінує свою гідність і залишається Людиною, яка вболіває за свою націю, країну і тих, хто її відстоюватиме завтра - Дитину - Людину.
 «Учні вибачать своїм учителям і суворість, і, навіть, прискіпливість, але не вибачать поганого знання справи», - говорив А. С. Макаренко.
 Закохані в учителя діти повертаються до нього, як соняшники до сонця, і тоді їм можна передати свою любов до рідної землі, мови та культури, виховати патріотизм, прищепити загальнолюдські цінності. Високе мистецтво слова допомагає учням пізнати великий і складний світ, себе у ньому, знаходити шлях до «царства» Краси та Істини, вибудовувати храм Духовності. А щоб цього досягти, звертаюсь до колег-словесників: «Закохайте в себе учнів!»
 В усі часи від учителя залежало майбутнє нації. Він, учитель, правив за приклад своїм учням у ставленні до праці. Тому педагогічна майстерність перебуває на порядку денному у наші часи і є так само актуальною, як і в часи минулого. Словесник сьогодні - чи не єдиний вчитель, у руках якого через мистецтво слова як засіб виховання - вікова душа нації. Адже саме вона, ця «душа тисячоліть», за геніальним визначенням Ліни Костенко, «шукає себе в слові». Вважаю, що вчителю української мови та літератури в час, коли наша мова, як і культура, сягли статусу державності, необхідно до блиску відточувати свою педагогічну майстерність, методичні вміння й навички як її інструментарій.
 Час зобов’язує нас шукати такі форми проведення уроку, які захопили б, принесли радість і задоволення учням. Підростаючі покоління, немов морські хвилі, то накочуються на шкільний берег, то відкочуються від нього. А берегом є ми, вчителі, які тримаємо силу нових «хвиль».
 Життя - вічна наука. Сьогодні воно змінюється стрімко, часом непередбачено. Переосмислюється і роль учителя в навчально-виховному процесі. Я усвідомлюю свою роль у житті нашої держави і в житті своїх учнів, систематизую все надбане, відкрите в щоденній копіткій праці, здійснюю крок на шляху опанування таких інноваційних технологій, які б допомогли мені зробити процес навчання цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним.
 Моя мета - привчити учнів до життя, знайти в ньому своє місце, виховати таку людину, яка ніде, ні за яких обставин не загине морально й духовно. Прагну навчити учнів пізнавати, діяти, жити в ладу із самим собою, розвиваючи бажання досліджувати і, врешті-решт, навчаю вчитися. Запитання «Як?», «Чому?» не дають спокою. Будь-яка дія, перш ніж бути реалізованою, народжується у мозку людини і там аналізується, тому вважаю, що передусім слід активізувати саме розумову діяльність учнів. Учень на моїх уроках - активний учасник, рівноправний партнер навчальної діяльності, бере участь у постановці завдань, виявленні проблем, пропонує особисту точку зору.
 Праця, наснажена творчістю стосунків вчителя й учнів, - найвище мистецтво бути потрібним людям. Цю істину я видобула із власної душі і намагаюсь втілювати її у життя. Осмислюю власний поступ на педагогічній ниві шукача зерен майстерності педагогів-новаторів, психологів, вчителів-практиків. Перевіривши на практиці ефективність використання традиційних технологій навчання і нових, інтерактивних, нестандартних методів, видів, форм роботи з учнями, вважаю, що найкращі результати можна отримати лише шляхом гармонійного поєднання старого і нового, шляхом удосконалення, урізноманітнення вже відомого і впровадження щойно знайдених технологій навчання.
 Ідучи на урок, вірю, що він буде кращим за попередні. Вкотре переконуюсь у правильності слів В. Сухомлинського: «Вчитель готується до свого найкращого уроку все життя».
 Чи зуміємо ми виховати в дітях любов до рідної мови? Зуміємо. Якщо уроки мови стануть уроками творчості як учнів, так і вчителя у першу чергу. А це значить, що посіяні зерна проросли, що у школи і суспільства є майбутнє.
 Мої учні (я в цьому переконана) мають вірити, що лише Добро, Милосердя, Злагода запанують на теренах моєї України-матінки.
 Тож закохайте в себе учнів!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 31.08.2007 > Тема "На допомогу вчителеві"