Версiя для друку Обговорити в форумi

 ...Родина, родина,  
 Від батька до сина,
 Від матері доні
 Добро передай.
 Родина, родина -
 Це вся Україна
 З глибоким корінням,
 Високим гіллям...

 Цю пісню я почула нещодавно. Оскільки приспів повторювався кілька разів, то я зуміла навіть записати його, а заодно і задуматись над глибоким змістом цих слів. Хоч я ще далеко не доросла, а от коріння свого роду аж до прапрадідуся добре знаю, бо наша родина свято зберігає пам’ять про предків. Дбайливо зберігається фотографія прапрадідуся Єфима.
 Я живу в селі, назва якого говорить сама про себе. Моє село так і називається - Славне. Розташоване воно за 8 км від моря в один бік, а в інший - 2 км. Це затока. При сильному вітрі з берега долинає гуркіт прибою. На березі затоки розкинулось село Стерегуще, а колись воно мало назву Верхній Бакал. Так ось саме з цього села і починаються мої корені.
 У двадцятих роках минулого століття (це ж майже сто років тому) мій прапрадід Єфим повантажив на підводу усе своє велике сімейство (а було у нього восьмеро дітей) і з берегів Волги вирушив шукати краще місце. Так він потрапив у Крим. Що стало причиною їхнього переїзду? Не знає ніхто. Чи то від голоду. Чи від якихось переслідувань...
 Як би там не було, а забрели вони в таку глухомань, де кругом степ, села в трьох милях одне від одного: одне татарське, друге російське. Грамоті там ніхто не вчився. А прапрадід Єфим був грамотною людиною. Він був на той час єдиним писарем у цьому краю і жив у Верхньому Бакалі, що тепер називається Стерегуще. Діти його росли, а між ними був бешкетник і забіяка Колька - ось це вже мій прадід Микола.
З перших днів Великої Вітчизняної війни молодий тридцятилітній чоловік, який мав сім’ю і троє дітей, пішов з Верхнього Бакалу на фронт кулеметником. Всю війну пройшов, дійшов до Берліна, де 8 травня 1945 року був тяжко поранений. Півроку пролежав у госпіталі. З незалікованими ранами, але незломлений, повернувся в село. А тут в цей час організовували колгоспи. Один із них назвали «Весела долина», а прадіда Миколу Єфимовича Романова на загальних зборах одноголосно обрали головою. Важкі це були часи, скільки сил було докладено моїм прадідусем, щоб підняти все із руїн, наладити мирне і щасливе життя людей, бо працював він на рівні зі всіма, незважаючи на те, що був на керівній посаді.
 Коли моєму дідусю Якову виповнилось 15 років, то він пішов працювати трактористом. Потім вивчився на шофера і відпрацював у радгоспі «Славне» (радгосп «Славне» був створений після реформування колгоспу «Весела долина») більше 40 років. Тепер тут працює мій тато. Обидва користуються великою повагою односельчан. Про тата кажуть, що в нього золоті руки, бо за що б він не взявся - завжди зробить найкраще.
 Нелегко моїм батькам сьогодні, як і більшості простих трударів, вони докладають багато зусиль, щоб забезпечити свою сім’ю, пильно слідкують за нашим навчанням, вони дуже переживають за наше майбутнє.
 Ми з братом постараємось не посоромити наш рід, щоб уже наші діти писали про нас з такою ж гордістю, з якою пишу я.
А от коли підросту, то обов’язково спробую дослідити причини, від яких мій прапрадідусь з Волги переселився в цей край, щоб наш рід вплівся в український віночок найкращого народу на цій планеті.
 Даша РОМАНОВА,
 учениця 6-го класу Славнівської ЗОШ Роздольненського району.
На фото: прапрадідусь Єфим, прапрабабуся Марія Романови з найменшим сином Миколкою - прадідом Даші Романової.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 27.10.2006 > Тема ""Джерельце""