Версiя для друку Обговорити в форумi

Доброго дня, дорога й улюблена "Кримська світлиця"; здрастуй, моє свіже й прохолодне "Джерельце"!
Розповім про величне й гарне свято поезії і прози, про величне диво серед Карпатських гір, на якому мені пощастило побувати. Це диво називається Міжнародний фестиваль юних поетів та прозаїків "Рекітське сузір'я". Він відбувався уже втретє. На жаль, я не брала участі у попередніх, приїхала на це свято вперше. Але запам'ятається воно мені назавжди.
Між високих гір, куди добиратися зовсім нелегко, серед густих карпатських лісів, в яких дерева такі височезні, прямі, що аж очам не віриться, як може вирости таке дерево - високе-високе і пряме, хоч рівнем міряй, то не знайдеш похибки... Поляни і схили гір, де не ростуть дерева, вкриті квітами. Їх - море. Це неможливо описати - потрібно бачити.
Страшенно пече сонце. Піднімаємося дорогою, яка веде, немов по спіралі, все вище і вище. Давно випили весь запас води, а до мети ще далеко. Та нічого. Треба дійти. Десь, ще вище, чути цюкання сокир. Це організатори фестивалю разом із солдатами з військової частини будують польовий табір. Кипить робота... росте табір - наметове містечко, сцена. Ось неподалік на схилі розташувалася польова кухня. Збоку - "Їдальня № 1", "Їдальня № 2". Посередині - "Прес-центр".
А сцена - велична, простора. Завтра в центрі її сіятиме портрет найкращого поета не лише України, а й усього світу - Т. Г. Шевченка, нашої національної гордості, нашого пророка. А на сцену вийдуть верховинці з трембітами і сповістять про відкриття ІІІ фестивалю, Міжнародного форуму поезії і прози "Рекітське сузір'я", і під звуки троїстих музик запалає багаття фестивалю, а Кіт Воркіт із Рекіт - символ суддівської чесноти - почне записувати найвищі бали переможцям.
Організатором цього величного форуму, який підняв на такий високий щабель поезію і прозу юних, а також їхні обдарування у виконанні малюнків та любительської фотографії, є Мала академія літератури і журналістики - МАЛіЖ, котру організував з метою виявлення юних талантів і керує нею письменник, заслужений журналіст України, редактор львівських газет "Акцент" і "Сузір'я" Василь Федорович Тарчинець. Він уродженець Рекіт, тут його коріння; тут, на лоні чарівної природи Міжгірщини зрів його талант літератора, а ще прекрасної доброзичливої людини. Багато сил та енергії віддає задуманому проекту Василь Федорович, але не жаліє цих сил і часто повторює: "Твори моїх дітей нічим не гірші від творів початкуючих літераторів, серед них є вже зовсім зрілі, і я служитиму цим дітям, скільки моїх сил вистачить, щоб вони стали справжніми письменниками".
Допомагає Василю Тарчинцю в цій прекрасній справі інший письменник, також із Рекіт, - Андрій Ілліч Дурунда. Він очолює журі конкурсу-фестивалю. Живе і працює в Ужгороді, на фестивалі презентував свою книгу "Дерево на вітрах". Андрій Ілліч частий гість Рекіт: тут живе уся його рідня і старенька 87-річна мати, котра виховала сина працьовитим та людяним, навчила любити рідну землю та служити їй.
А В. Ф. Тарчинець презентував у дні фестивалю збірку поетичних та прозових творів своїх вихованців, членів МАЛіЖ, яка має назву "Рекітське сузір'я".
З великою радістю він повідомив, що в Криму при "Кримській світлиці" і "Джерельці" відкривається філія Малої академії. Мене, для кого ці видання є рідними, дуже це обрадувало. І сподіваюся, що наступного року, на IV "Рекітському сузір'ї" на Коваликовому полі ми зустрінемося із кримськими друзями, а також переможцями конкурсу "Ми діти твої, Україно!" та інших конкурсів.
На фестивалі в Рекітах я декламувала свої поезії і представляла дві живописні картини, за що отримала звання лауреата у двох номінаціях. А ще Карпати, фестиваль, високі гори і безмежне небо, дзвінкоголосі струмочки надихнули мене на нові поезії. Аж не віриться, що цілий день була на святі, а пізно увечері, втомлена та щаслива, сідала й записувала те, що зріло в серці, що переповнювало його ущерть. Ці поезії я об'єднала під назвою "Карпатські перлини".

КАРПАТСЬКІ ПЕРЛИНИ
Матері письменника А. Дурунди
присвячую з любов'ю

Старенька бабуся
зустріла привітно.
Очі всміхнулись.
Прийняла гостинно.
Розповідала,
що всі її діти
Повилітали
з гнізда родинного.
Набідувалась -
не нарікає:
Життя у горах
суворе дуже.
Бабуся й далі
сіно згрібає,
Трудиться справно
 на диво людям.
З сином Михайлом
сіно складають,
До праці звикли -
це ж бо не вперше.
Неспішно, добре,
бо діло знають,
Трудяться в поті, поки не смеркне.
А як на небо випливуть зорі -
Спогади в тиху хижину линуть:
Згадує мати, як на оборі
Коса дзвеніла Андрія-сина.
Вчений - не гордий, матір шанує,
Завжди в Рекіти свої поспішає.
З вдячністю щирою дякує Богові,
Що неньку стареньку оберігає.
А вона справді-таки молодчина:
З'явилась у гори
на "Рекітське сузір'я".
Вела дивна сила, бо там - дитина,
Серденько билось у ритмі з повір'ям.
Дай же їй, Боже, ще довго жити,
Дітей і внуків з доріг стрічати,
Щоби було їм до кого спішити -
До сивої ненечки в стареньку хату.
***
Третьому Міжнародному
Рекітському фестивалю
Тут сузір'я, як гірські повір'я,
В небі над Рекітами горять.
Тут поезії і прози краснозір'я
В піднебессі високо звучать.
Втретє на Міжгірщині казково
Фестивалю квітка розцвіла.
Прози і поезії чудової
Кольорова райдуга зійшла.
Жити фестивалю міжнародному,
Молодіти, набиратись сил,
Розвивати тут таланти кожного,
Хто в казкові гори поспішив.
Всіх покликали гучні трембіти,
Сповістили: фестиваль цвіте.
Як же верховинцям не радіти,
Не співати радо до небес?

***

Звернення до друзів по перу -
учасників ІІІ Міжнародного фестивалю "Рекітське сузір'я"

Ми на горі, до неба, значить, ближче;
Покликав фестиваль усіх сюди.
Тут, на Коваликовім полі чистім,
На всіх верхів'ях
мирно сплять хмарки.
А вдень, як сонце випливе на небо, -
Поезії і прози свято тут.
Як зараз, в час оцей, нам цього треба,
Щоб Слова гордого
утверджувати суть.
Чомусь так трапилось -
вкраїнське слово гнане,
Де народилось, на своїй землі.
Ми не дозволимо,
щоб хитрі яничари
Наставили на нього злі штики.
Вкраїнська мово!
Будь завжди чудова,
Шевченка мово, Лесі і Франка,
Ми не допустимо,
щоб "старший брат" ізнову
З погордою нам тикав кулака.
Захистимо свою державу й мову,
Бо тут нам жити і творить дива,
А мова наша - нації основа,
Не даймо, щоб загинула вона.

З ВІКНА ВАГОНА

Навкруг вагона танцюють буки,
Високі, файні, як парубки.
Взяли берізку за білі руки
І витинають їй гопаки.

А на полянах - копиці сіна,
Сопуть на сонці, як дідухи.
Ген, під ліском, мрійливо-хмільні
Гірської пасіки меди.

Краса карпатська несказанна
Вінча картину рядком хаток,
А на оборах - пташаток зграя -
Великих райдужних діток.

КАРПАТСЬКЕ НАДВЕЧІР'Я

Лелека в гнізді
на стовпі придорожнім,
Мов сторож,
пильнує стіжки сіна,
А у свіжім потічку
гірському кожнім
Білих туманів вирує піна.
Сонце вечірнє відсвічує гори,
В їх срібнім яснім
мережнім ореолі.
Там, на обрії, гори величні,
як море,
А за ними - мов велетні -
птахи чорні.
Дивовижна краса
поєдналась на шпилях,
І здалека очам
розрізнить неможливо:
Чи верхів'я гірські
в білі шапки оділись,
Чи то небо нам
шле вечірнєє диво...

В ЦАРСТВІ ГІР

В горах тунелі, і поїзди
Лиш через них можуть проїхать.
Це своєрідні пропускники...
Старезним горам - це така втіха,
Що загуркоче і прошумить,
Гори провідає цей живий струмінь;
Того життя, що навколо бурлить,
Скелі застиглі раптово збудить.
Й знову затихне гуркіт, помчить.
Гори залишаться в царстві спокою.
Лиш довгожителі, мужні орли,
Загаласують перед грозою...

ДОЩ У ГОРАХ

Дощ у горах - то не так, як скрізь,
Дощ у горах - це щось особливе:
Пекло сонце, вітер, мов присів.
Потім звіялось раптово - злива.

То з-за гір хмарина припливла.
Швидко, а за нею - друга, третя.
Гірські аромати принесла,
Вітер, мов скажений,
з гір прилетів...

Грім ураз загуркотів здаля,
Потім - ближче, грізно,
як господар.
Блискавиця небо роздира,
Згори і до самого споду.

Гори наїжачились усі,
Стали темні, в хмари оповиті.
Отакі вони, коли дощі, -
Непривітні, грізні, сумовиті.

Вітер рве; туман, як білий дим,
А краплини, мов коралі срібла...
Дощ вщуха. Ще чується краплин
Музика ритмічна, та не грізна.

Поступово сонце виплива
З замку світла,
що сховавсь у горах.
Гарно, свіжо і дощу нема,
Лиш пташки
про нього щось говорять...

Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 8-го "а" класу ЗОШ № 14.
м. Чернівці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 25.08.2006 > Тема ""Джерельце""