Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 8 - 31).

Якби - якщо

У підрядних реченнях з ірреальною, можливою або припустимою умовою вживаються в сучасній українській розмовній мові і сполучник "якби", й конструкція сполучника "якщо" з часткою "б" ("би") - "якщо б" ("якщо би"), пор.: "Ще довго сидів та базікав би з тобою, якби мав час"; "Якщо б ти вчився в університеті, то, напевно, знав би цих людей" (обидва приклади - з живого мовлення).
Одначе, сполучник "якби" й милозвучніший, і компактніший. Сама природа умовних речень зумовлює наявність частки "б" ("би") в головному реченні, отже, кон-струкція "якщо б" ("якщо би") створює певні труднощі навіть для вимови. До того ж, "якби" - питомо український сполучник, а "якщо б" ("якщо би") - зайва калька російської конструкції "если бы", якій не місце в українській мові. Саме тому справжні знавці української мови вживають виключно сполучник "якби". Ось жменька прикладів:

Якби мені черевики,
То пішла б я на музики
(Т. Шевченко).

Якби ви з нами подружили,
Багато дечому б навчились
(Т. Шевченко)

Ох, якби я знала,
Що побачу його ще раз,
Що побачу знову -
Вдвоє, втроє б витерпіла
За єдине слово!
(Т. Шевченко).

"Якби Калинович у звичайнім часі зустрів таку постать на вулиці, не звернув би ніякої уваги на неї" (І. Франко); "Якби я мав карбованців п'ятсот, так я б уже подивився, як люди живуть" (Г. Тютюнник).

Будьмо уважні до наголошування слів рідної мови!

Часто хвалимося, що наша мова - преспівуча, але мало дбаємо про те, щоб вона була саме такою. Зокрема, неуважні ми часто до наголошування слів, до їхнього наголосу. Дотримання норм наголошення й вимови - один із головних показників культури усного мовлення.
Наголос - це виділення в слові складу за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові.
В українській мові наголос силовий, або динамічний, тобто він виражається посиленням голосу у вимові наголошеного складу. У деяких мовах (напр., литовській, китайській) наголошений склад виділяється не посиленням наголосу, а підвищенням тону. Такий наголос називається тонічним, або музикальним. Є мови, що мають постійний наголос, напр., чеська та угорська, в яких звичайно наголошується перший склад; у французькій мові наголос падає найчастіше на останній склад, а в польській - на передостанній.
Привабливою особливістю української мови є те, що наголос у ній вільний, не закріплений за якимось постійним місцем для всіх слів. На цю особливість української мови звернув увагу І. Франко у статті "Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання": "Українська мова, аналогічно до грецької, має різнорідні наголоси, навіть різнорідніші, ніж грецька (назва села Нагуєвичі має наголос на четвертім складі, а Тустановичі на п'ятім від кінця, що в грецькій мові не трапляється ніколи), а польська, аналогічно до латинської, має всі наголоси на передостаннім складі". Додаймо до Франкових слів, що наголос в українській мові може бути також на
шостому складі від кінця, напр., "жалуватиметься", а навіть на сьомому - "налагоджуватимуться". Наголос в українській мові не тільки вільний, а й рухомий, тобто він дуже часто змінює своє місце в різних формах того самого слова: учитель - учителі; дорогий - дорожче; бути - було та ін.
У нашій мові наголос може змінювати лексичне значення слова, тобто може бути семантизованим. Серед перекладачів в Україні поширений жарт про те, що українське речення "Старенька взяла конячку та поїхала до міста" нерозторопний перекладач передав по-англійському як "The old woman bought a bottle of cognac and left for the town", не врахувавши, що "кон[ь]ячку" - це алкогольний напій, а "конячку" - йдеться про тварину. Ось декілька прикладів:
мука ("борошно") - мука ("страждання");
дорога (1. "люба", "мила"; 2. що коштує великі гроші) - дорога ("шлях");
недоносок ("старе взуття чи одяг") - недоносок ("передчасно народжена дитина");
лупа ("маленькі часточки рогових клітин, що утворюються біля коренів волосся на голові") - лупа ("оптичний прилад");
паша ("трава на пасовищі, що служить кормом для худоби") - паша ("почесний титул найвищих військових і цивільних урядовців в Османській імперії, султанській Туреччині");
колос ("колосок": хилиться достиглий колосок) - колос ("велетень");
типовий ("характерний": типові риси людини) - типовий ("зразковий" - типовий проект);
шкода (як іменник означає: 1. "втрата", 2. "дитина, що пустує"; як прислівник означає "жаль") - шкода (прислівник із значенням "даремно"), пор.:

Не сумуй, що врода
Опадає з личка;
Не сумуй, то шкода
Дуже невеличка
(П. Грабовський).

І стоїть таке дівчатко,
посміхається до татка,
довгий пензель у руці,
різні фарби на лиці.
- Ах ти, шкодо наша, шкодо!
Що ж ти наробила?
(Н. Забіла).

Теплий кожух, тілько шкода -
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите
(Т. Шевченко).

Шкода, каже, і не проси,
П'ятсот, каже, коли даси,
Бери хоч зараз...
(Т. Шевченко).

У деяких українських дієсловах за допомогою наголосу розрізняють доконаний і недоконаний вид:
Виводити - виводити;
Закликати - закликати.
(Далі буде).

ШАНОВНІ читачі - насамперед, учителі-україністи! Запрошуємо вас на зустріч з автором книги "Боліти болем слова нашого...", професором Львівського національного університету ім. І. Франка Р. П. Зорівчак, яка відбудеться у п`ятницю, 25 серпня, в нашій редакційній "Світлиці" (поч. о 15.00). Роксолана Петрівна прочитає для кримчан лекцію про І. Я. Франка (символічно, що саме напередодні 150-ліття письменника!) і відповість на ваші запитання. Крім того, ви матимете щасливу нагоду отримати у дарунок книгу з її автографом!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 04.08.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"