Версiя для друку Обговорити в форумi

  (Продовження. Поч. у № 8 - 18).

  Не завжди літера «і» - ознака українськості: інколи - неграмотності

  У релігійній пресі України часто можна натрапити на покручі: «чітки» (замість «чотки»), «благословіння» (замість «благословення»), «Успіння Богородиці» (зам. «Успення Богородиці») - див., напр., «Світло православ’я» (Львів), ч. 6 за 2000 р. Пояснити це явище не складно: окремі автори недавно перейшли на українську мову, вони ще її як слід не відчувають, звідтіль і їхні помилки. Слово «чотки» - це літературний синонім ширше вживаного в Галичині слова «вервеця» («вервечка»), що позначає шнурочок із нанизаними на нього намистинками чи зав’язаними вузликами для відліку прочитаних молитов або поклонів під час молитов: «Він довго блукав по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки» (І. Нечуй-Левицький); «Наче рідко нанизані чотки, чорніли журавлі в лускатих хмаринках» (З. Тулуб);
  Суворих слів,
  холодних і шорстких,
  Перебираю низку, ніби чотки,
  І одкидаю твердо з-поміж них
  Усе легке, все ніжне і солодке
  (М. Рильський).

  Чи бувають несвяткові бенкети?

  Оскільки в газетах часто пишуть про «святочні» бенкети, то логічно допустити, що є й несвяточні (несвяткові) бенкети. Але що ж значить саме слово «бенкет»? Відповідь дає знову ж таки академічний «Словник української мови».
У першому томі на стор. 157 знаходимо: «Бенкет, Банкет, -у, чол. - Урочистий обід, сніданок або вечеря, що влаштовується на честь кого-небудь або на відзначення якоїсь події». Отже, семантична структура слова «бенкет» уже сама собою включає поняття «святковість, урочистість», і тому вислів «святочний бенкет» - це вже зайве багатослів’я, що ніколи не є ознакою ні витонченого стилю, ні дисципліни думки.

  Про святковий... натовп

  Оцей дивний (делікатно висловлюючись) вислів часто звучав з уст коментаторів під час перебування Його Святості Івана-Павла Другого в Україні, коли йшлося про небуденно численну та зачаровану Божим Словом кількість прочан, які прийшли (чи приїхали), щоб побачити й почути Найсвятішого Отця. Але ж цей зворот - по-своєму оксиморонний, але не поетичний, а, радше, негативний, пейоративний, побудований на шкідливо-помилковому сполученні слів. Адже, як стверджує академічний «Словник української мови» (попри окремі його хиби, наш улюблений рятівник, наш мовний насущник - СУМ), натовп - це «велике неорганізоване скупчення людей; стовпище»
(Т. 5. - С. 214). Я б додала ще як синоніми до слова «натовп» лексеми «юрма», «юрба», «юрмисько». Або ж звернімося за порадою до наших класиків: «Дід Улас, старий, не видержав натовпу, упав...» (Панас Мирний); «Гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим» (І. Франко); «Се було щось дике, незрозуміле, безладне, налякана юрма колючого листя» (М. Коцюбинський); «Раз він натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатися за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно» (С. Скляренко).
  В описаному контексті доречними були б іменники «громада», «здвиг» - святкова громада, святковий здвиг народу (прочан). Можна вживати й описові вислови, як ось: «надзвичайно велика кількість святкових прочан».
  У своєму «Помаранчевому етюді», пишучи про велич Майдану, А. Содомора стверджує: «Люд на майданах України не просто стоїть - відстоює своє право бути народом, а не натовпом, право жити, а не існувати... Крізь натовп годі протовпитися; крізь народну громаду, навіть найщільнішу, вільно пройдеш у будь-якому напрямі... Натовп можна купити, маніпулювати ним; народом - ні. Він сам - законодавець» («Львівська газета», 2004, 5 грудня).

  Чи може бути свято... величезним?

  Під час святкування Десятої Річниці Незалежності Української Держави в засобах масової інформації України іноді називали цю подію «величезним святом». Але доречніше звучать при іменникові «свято» прикметники «велике», «урочисте», «щасливе», «величне», «захоплююче», «могутнє», «найкраще».

  «Переємник» чи «спадкоємець»?

  На сторінках української преси в англомовному світі можна часто натрапити на слово «переємник». Але ж, по суті, це не повнокровна лексема української мови, а слово-покруч, недолуга калька повноцінного російського слова «преемник», що в перекладі українською мовою звучить «спадкоємець».
У найповнішому академічному «Словникові української мови» лексему «переємник» взагалі не зафіксовано, а щодо лексеми «спадкоємець», то її подано з такими двома значеннями: 1) «особа, що одержала спадщину або має право на її одержання; 2) продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін.» (СУМ. - Т. 9. - С. 482). Пор. у М. Рильського: «Воістину прекрасні діла творить він (народ) у галузі духовної культури - він, законний спадкоємець усіх віків і народів, ... він, каменяр, хлібороб і співець!»
У дуже компетентному «Практичному словникові синонімів української мови» С. Караванського до слова «спадкоємець» (у розумінні «спадкоємець справи») подано адекватні синоніми «продовжувач», «послідовник».
  На сторінках цієї ж преси трапляються деякі вислови, які загалом прийнятні в українській мові, але мають набагато милозвучніші й самобутніші функціональні синоніми. Так, замість фрази «сповняв обов’язки» (рос. «исполнял обязанности») доречніше вживати сполуку «виконував обов’язки»; замість «зачитав рішення» - «зачитав ухвалу» та ін.

  «Союзівці» чи «союзовці»?

  Очевидно, форма «союзовці» уже увійшла в побутове мовлення українців у США. Але не завадить усвідомити, що ця форма суперечить нормам української мови. Адже чергування [о] - [і], [е] - [і] є одним із найпоширеніших специфічних чергувань у системі голосних сучасної української мови, причому голосні [о], [е] звичайно виступають у відкритому складі, а [і] - в закритому. Ці чергування охоплюють у сучасній українській літературній мові і сферу словозміни, і сферу словотворення. Отже, правильні такі форми: «союзовець», «союзівка», «союзівці», «союзові (ідеї)».

  Повезти? Поталанити? Пощастити?

  У сучасній українській розмовній мові слово «повезти» вживається не лише у своєму основному значенні («почати везти, переміщати щось якимсь транспортом»), а й (як наслідок інтерференції російської мови) витісняє питомо українські дієслова «поталанити», «пощастити» в розумінні «успішно здійснитися» (про щось очікуване, задумане) пор.: «А як йому поталанило з Сибіру втекти? Хіба там охорони не було?» (П. Кочура); «За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка» (М. Рильський).

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 05.05.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"