Версiя для друку Обговорити в форумi

Друге місце в номінації "Поезія" 7-го літературного конкурсу школярів Криму "Ми діти твої, Україно!" (2004 р.) посіла одинадцятирічна Анастасія
СИНИЦЯ, учениця 6-го класу школи № 15 м. Севастополя.
Ім'я Насті Синиці вже відоме шанувальникам поезії за публікаціями її віршів у дитячій газеті "Джерельце", що виходить додатком до всеукраїнської газети "Кримська світлиця".
Перші свої твори юна авторка написала в шість років російською мовою. "Коли в школі почала вивчати українську мову - ось тоді в мене й пробудилося Моє Українське, - розповідає Настя. - Мені дуже сподобалась українська мова, її мелодійність. І я почала складати вірші українською..."
Насті доводилося брати участь в різноманітних конкурсах, які проводилися в Севастополі і які були пов'язані з літературою та мовою.
Настя - відмінниця навчання, староста класу. Її улюблені предмети - мова та література, а ще - історія. Захоплюється комп'ютером і вчиться на
ньому працювати. Її шкільна наставниця - вчителька української мови та літератури Світлана Миколаївна Козачук.
Вірші Насті Синиці по-дитячому щирі, відверті. Авторка присвячує їх своїй Батьківщині, Україні, рідній мові, ровесникам, весні.
Туман своїм маревом синім
Умиє лани,
Сяйво жовтаве з небес
Світлооких проллється,
Землю огорнуть тихі
та сонячні сни,
Замріє вона і квітками
до всіх усміхнеться!
Настя Синиця - світла надія нашої рідної Поезії. Дай їй, Боже, здоров'я і сили на велику, наполегливу працю!

ТВОЇ МИ ДІТИ, УКРАЇНО!
Твої ми діти, Україно!
І цим пишаємось завжди.
Твої ми дітоньки, а ти,
Як мати - рідна і єдина.
І все, що нам даруєш ти:
Свої річки, лани і гори,
Своїх степів
й небес простори, -
Все це нам треба
берегти.
І мову, що із сонця
й грому,
З водиці й срібної роси,
В якій поля, в якій ліси,
Ми захищаємо
без втоми.
У відповідь твоїй любові
І мові, ніжній, золотій,
Ми кожне слово
й погляд свій
Завжди залишимо
з тобою.
Ідуть роки. Росте країна.
Квітує барвами земля.
І знов, і знов співаю я:
Твої ми діти, Україно!
ЛЮБОВ
ДО БАТЬКІВЩИНИ
З чого починається
любов до Батьківщини?
З кетяга червоного
рясної калини,
З річеньки бурхливої
і пташок маленьких,
З хмарочок пухнастих
в небесах ясненьких,
З довгої стежинки,
що у гай вбігає,
З сонечка, яке людей
щастям наділяє,
З дощику, що земленьку
щиро напуває
І з роси сріблястої,
що траву вмиває,
З яблучок щокастих,
що ростуть в садочку,
З пролісків блакитних
в затишку в лісочку,
З хати при долині,
з ягідки-сунички,
З глечика на тину
й хліба палянички,
З дружньої родини,
з рідної матусі,
З батьківської сили,
з діда та бабусі.

МОЯ УКРАЇНА
Україно, велика країно!
Є у тебе степи і ліси.
Ти у мене навіки єдина,
Все зроблю
для твоєї краси!
У Поліссі розлогі ялини
Й небеса підпирають дуби.
У степах ковила,
наче хвилі,
Вітерець, що гуля
сам собі.
Надзвичайні
карпатські вершини,
Моря Чорного плескіт вод.
Гарний в тебе народ,
Україно,
Доброзичливий,
дружній народ.
Ти земля і Шевченка,
і Лесі,
І Сосюри, і Сковороди.
Дорога ти моя Україно,
Найріднішою
будеш завжди!

УКРАЇНСЬКА МОВА
Українська мова
Як пісня колискова,
Як дзвін води в джерельці
Завжди у мене в серці.
Ти лагідна, барвиста,
Яскрава, золотиста.
І тепла, як матуся,
І мудра, як бабуся.
Як тато, дуже сильна,
Як пташка в небі, вільна.
Приваблюєш, дивуєш
І всіх завжди чаруєш.
Живи, квітуй ти, мово!
Хай твоє кожне слово
Летить, співає, грає,
Перлиночками сяє!

МАТУСІ
Сяють небеса,
вітерець співа,
Хмарочка пливе
волохата.
Матінко моя,
нене чарівна,
Що благати в тебе,
що тобі сказати?
Рученьки твої теплі,
як весна,
Личенько прозоре,
начебто краплина.
Пташечко моя!
В мене ти одна,
Рідна ти моя,
я тебе не кину.
Ти мене навчила
праці, доброти.
Чесною завжди
й ввічливою бути.
Як духмяні квіточки,
разом я і ти,
Не зважай на те,
що там кажуть люди.
Добра ти моя! Лагідна моя!
Вибач ти мені
за усі незгоди.
Низько так тобі
 уклонюся я,
Як струнка верба,
дивлячись у воду.
Червень надійшов.
Вже пройшла весна.
Дзюркотить веселе
і дзвінке джерельце.
Мамочко моя!
Леле чарівна,
Я тебе люблю
від усього серця!!!
СОНЯШНИКИ
Сонечко проміння
на землю посилає,
А воно собою зігріває нас.
І на цьому місці
квіти золотаві,
Наче діти сонця,
виростають враз.
Соняшники в небо
дивляться прозоро,
На гаряче сонце,
що між білих хмар
Все пливе по небу,
начебто по морю,
Як усього світу
справжній господар.
Понад хлібним полем
і зеленим гаєм,
Над потоком синім
довгої ріки,
А настане вечір -
сонце засинає.
Соняшники тихо
схилять пелюстки.
Дивні квітки сонця
зранку знов засяють,
Підіймуть голівки
золоті свої
Й посміхнуться людям.
Бо всі добре знають,
Що вони - це сонце,
сонечка землі.
НАЗУСТРІЧ ВЕСНІ
Туман своїм маревом
синім умиє лани,
Сяйво жовтеньке
з небес світлооких
проллється,
Окутають земленьку
тихі та сонячні сни,
Замріє вона і квітками
для всіх усміхнеться.
Хмари пухнасті
задумливо бачать згори,
Як даленіють на обрії
велетні-гори.
Їх обіймають веселі
весняні вітри,
Що, як птахи,
розлітались собі
на просторі.
Зазеленіють в степах
молоді пагінці,
Знов заколишуться
лагідні трави шовкові.
Ніжні берізки
й міцненькі
дуби-молодці
В річці бурхливій
вимочують віти чудові.
В світі настала пора
побажань і краси,
Свіже все,
сяє промінням -
ясним і прозорим.
Дихають вільно
назустріч яскравій весні
Лан і степи,
і дерева, і ріки, і гори.

м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 11.11.2005 > Тема ""Джерельце""