Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 37-39).
Уже з перших днів перебування в Москві Оксана, мати Степана та його сестра Ганна відчули насильне приниження людської гідності. Навіть в церкві, під час служби божої, жінки-москвички відверто ввічі їх обзивають "хохлушками", "черкешанками", ображають, насміхаючись над українським вбранням. Адже воно є тим природним складником української народної духовності, ментальності, яке складалося упродовж віків.
Душевний спротив викликає у Степанової матері нав'язування "вбиратися по-їхньому". Вона нагадує Оксані, що батько Степана дожив вік "у кармазиновім жупані", а "на смерть я його нарядила в мережану сорочку". Та й Степан з Оксаною стояли під вінцем в українському убранні.
Народними прислів'ями мати виражає становище в якому їм довелось опинитись: "з вовками жий, по-вовчи вий".
Дивні звичаї серед московських жінок. Адже їм чомусь забороняється перебувати при бесіді з чоловіками. "Ходити по Москві самій не можна". Іще: "Баришні сидять по теремах... Не бачать світа. А співати по гаях? Такого тут і зроду не чували" - так ділиться своїми враженнями Ганна.
Оксана прагне не піддаватися насильницькому приниженню своєї людської гідності. У її душі виникає цілий вибух презирства до так званого звичаю, про який їй сповістив Степан. Він її просить швидко перевдягнутись в московське вбрання, щоб зустріти бояр, почастувати, а тоді: "уклонишся, боярин поцілує тебе в уста..."
З огидою і гнівом вона заявляє - "Не піду!" Від Степана вона дізнається, що своїм вчинком вона погубить і його, і себе. Бо той "старий дурний дяк" "має силу". "Він оклепає нас перед царем, а там уже й готово "слово й діло."
Поетеса вдається до засобу перехресної характеристики. Іще мовить слово ридаюча Ганна про отого дяка:
Ой сестричко!
Якби ти знала, що за лютий дід
отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько!
Не загуби ж ти нас!
Оксана з болем у душі змушена була піддатись отому грубому, насильницькому моральному приниженню, знущанню. Вона з жахом звертається до Степана:
Степане,
та куди ж се ми попались?
Та се ж якась неволя
бусурманська?
Простежується збагачення поетики іще й на інших рівнях. В мовних партіях персонажів для акцентації їх душевної проникливості часто вживаються пестливі слова, які посилюють інтимізацію психологічних переживань, емоційність мовлення Так, наприклад, в мовних партіях матері в Оксани та Степана пестливі слова, вжиті з почуттям естетичної міри, служать вираженням материнської ласкавості, любові. Мати Степана називає Оксану донечкою, голубонькою. Оксана ж назива свекруху матінкою. "Доню" - так звертається Перебійниха до Оксани.
Пестливі слова знаходять собі місце і в мові Оксани та сестри Степана Ганни. Щиросердно і ніжно до Ганни звертається Оксана як до сестрички Ганнусі. В свою чергу Ганна до Оксани мовить: Оксаночко... ріднесенька... я маю тебе щось прохати...
При висвітленні родинних взаємин Оксани та Степана функціонують також пестливі слова, які, по-перше, акцентують ніжність закоханих душ.
Є іще ситуації, коли подружжю доводиться в моменти поневірянь виражати за допомогою пестливих слів співчуття один одному. Так Оксані боляче спостерігати ганебне становище Степана - сліпого виконавця волі царя, який нагадує пахоля-хлопчика на побігеньках, блазня:
СТЕПАН
Він (Цар за чаркою, - О. Г.) часом любить
Пісень "черкасских" слухати,
та жартів,
та всяких теревенів, не без того,
що й тропака звелить
потанцювати.
Свою принизливу роль царського покірного служаки Степан виправдовує прислів'ям: "Скачи, враже, як пан накаже... Та ладен я, брате, уже хоч би й на голові ходити, аби чогось добути для Вкраїни".
ОКСАНА
Ой чоловіче!
Та й осоружна ж ся мені Москва!
Вражений Степан нагадує їй свої колишні слова, що на чужині він їй дати не зможе нічого.
ОКСАНА
Ні, моє кохання!
Се я недобра! Так немов не знаю,
що бідний мій ГОЛУБОНЬКО (курсив мій - О. Г.) страждає
за всіх найгірше, -
треба ж завдавати
жалю ще більше!
(Степан пригортає її).
Істотним елементом поетики "Бояриня" є публіцистичність. Звернення поетеси до публіцистичності помічено нами в експозиції та в зав'язці твору. Але вже в наступній дії ("У Москві") публіцистичність набрала нового рівня й вагомості. Тут приділена велика увага художньому осягненню громадсько-політичних проблем. Центральним є мотив спротиву пригнобленої України російському самодержавству, шукання шляхів, як домогтися свободи України. Публіцистичність "Боярині", надихана гарячим темпераментом поетеси, вируванням її громадянської мужності борця, патріота.
Публіцистичність проявляється у драматичній поемі на різних рівнях. Вона демонструє себе зокрема в полемічності, то в болючих роздумах героїв як дійти істини, то в різких осудах ними дій офіційної московської влади, її прихильників. Виявляється вона і на рівні лексики, висловлюваннях персонажів, деталях. В мовних партіях натрапляємо на суспільно-політичну лексику. У мовній партії Оксани маємо суспільно-політичні лексеми - цар, пан, хан, бояри. Прагнення героїні до свободи України шляхами боротьби відбилися в лексемах: бій, бойовисько, борець, в назві зброї - шабля. Гірке розуміння героїнею рабського становища України виражено порівнянням: як у "неволі бусурманській", Їй болить те, що Україна стала "руїною". Оксана страждає і з того, що Степанові доводиться "під ноги слатися своєму пану, мов ханові".
У мові Степана також фігурує суспільно-політична лексика, як і в мові Оксани: цар, хан, бояри, ясир. Думки його про поневолення Москвою України переймаються також гіркотою. Він і себе називає невільником: "Я в неволі". Степан далекий від того, щоб "людей на прив'язі тримати" - "Я ж не хан татарський". Він розуміє тягар неволі України під владою російського царизму. Слова "тюрма", "кайдани" повторюються ним на позначення того, що принесла Україні Москва. З обуренням засуджує Степан атмосферу шпигунства в системі московського можновладця: "Шпики московські цілим роєм ходять. Я знаю їх". До активної дії за визволення України він не піднявся. Натомість Оксана приходить до усвідомлення необхідності боротися проти самодержавства за свободу України, стоїть на голову вище свого чоловіка.
Важливим складником поетики "Боярині" є також глибокий психологізм в осягненні духовності героїв. Тонко і зі знанням людської психології виразно змальовано образ головної героїні Оксани, якій судилося пережити не тільки спалахи інтимних родинних радощів, а іще більше болючих, сповнених гострого драматизму переживань. Її мовна партія емоційно наснажена і зорієнтована на вираження багатства духовності цієї діткливої, лірично-ніжної людини. Вражає в ній багатство інтонаційності. Поетеса вдається до різноманітних синтаксичних фігур - інверсії, замовчування, обриви, питальні та окличні звороти. Простежується поєднання елементів розмовної мови з елементами пісенної поетики. До пісні звертається Оксана не тільки в експозиції драматичної поеми (вона співає веснянки), а й в часи життя в Москві. Хвора, але при дружніх зустрічах з сестрою Степана Ганною, що готується до весілля, Оксана співає радісних пісень ("Не бійся, матусю, не бійся, в червоні чобітки обуйся...", "Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!"). Запрошує Ганну - "Давай утнем санжарівки, Ганнусю!" Санжарівка - це назва пісні, а також танцю.
В органічному поєднанні поетичної техніки з засобами живої розмовності, її запасів виразності постає і поетика психологічного світовідчування Степана. Візьмемо одну клітину з його мовної партії.
СТЕПАН
Оксаночко!! Поїдем на Вкраїну!
Ну, я тебе прошу!
Там батько-мати,
родина, приятелі, та ти з ними розважишся.
Тут й інтимізоване звертання до коханої дружини, виражене пестливою формою її імені - Оксаночко, нюансоване то окличними інтонаціями, то інтонацією спонукальною з вживанням частки "ну" - "ну, я тебе прошу!" Тут і оповідна інтонація (перечислення членів рідні, близьких знайомих людей). Все це також створено на основі джерел розмовної мови і природно ж вклалося в ритмічну структуру п'ятистопного ямба.
Психологізм в поетиці героїв твору знаходить також вираження у багатстві пауз. В драматичній поемі крім ритмічних пауз наскрізно проходять густо вживані паузи смислові, психологічні, які також увиразнюють відтворення духовного життя й образів-персонажів. Впадає в око широке використання окличних, оклично-питальних та спонукальних інтонацій. В мову героїв входять стійкі з народного мовлення: словосполучення, фразеологізми - прислів'я, приповідки, афоризми: що сторона, то й звичай, а що за город, то й норов; Москва сльозам не вірить; терпець увірвався; речі солодкі розводить, а в ліс дивиться; щоб муха не підточила носа; а так, вже часто: ні собі, ні людям; май надію в Бозі; бодай мені такий вік довгий, як чоловік добрий; чужі пороги оббивати; замилити очі...
Мовна культура діалогічних партій підпорядковується тому, щоб дійові особи були зрозумілими одна одній, відкритими, потрібними, цікавими і щоб могли глибше і тонше, душевно відчувати світ.
В останніх епізодах "Боярині" наступає кульмінація. Оксана, змучена хворобою, заснула. Постають узагальнюючі, проникнуті теплим ліризмом образи-символи місяця та сонця в поєднанні з дорогою і рідною Оксані Україною.
Мати просить Степана розбудити Оксану, "бо сонечко схиляється на вечір... навзаході недобре спати хворим". Степан іде в терем, підходить до Оксани і стиха цілує її. Вона прокидається.
ОКСАНА
Се ти Степане?..
Бач, мені приснилось,
що місяць ясно-ясно засвітив
у батьковім садочку...

(Закінчення в наступному номері).

Леся УКРАЇНКА
БОЯРИНЯ
Драматична поема
(Продовження. Поч. у № 37-39).
II
У МОСКВІ
Світлиця у Степановім дому прибрана по-святковому.
Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраїнськи, - мати в намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром. Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші.
МАТИ
(сідає на ослоні, важко дишучи)Спочину трохи,
поки йти у терем...
Стара... не носять ноги...
ОКСАНА
(сідає поруч)
Ви, матусю,
казали б ліжко перенести в діл,
бо вам сутужно лазити на сходи.
МАТИ
Ой ні, голубонько, нехай вже там,
у теремі... Тут, на Москві,
не звичай,
щоб жінка мешкала на долі.
Скажуть:
ото, стара, а звичаю не тямить.
ОКСАНА
Ви ж не в тутешніх звичаях
зросли.
МАТИ
То що? Вони, Оксанко,
не питають,
хто як там зріс...
Адже ми тута зайди, -
з вовками жий, по-вовчи й вий.
ОКСАНА
(зо сміхом)
Ой лихо!
чи тобто й я по-вовчи маю вити?
МАТИ
А ти б як думала?
Сьогодні в церкві
що шепоту було навколо нас:
"Черкашенки! Хохлуши!"
ОКСАНА
(трохи посмутнівши)
Та... я чула...
гріха десь не бояться:
в церкві божій,
замість молитися,
людей все гудять,а ще й виносяться так благочестям
поперед нас...
МАТИ
Так скрізь воно по світі:
що сторона - то звичай,
а що город - то й норов,
кажуть люди. Дивно їм
на наше вбрання.
Тут жінки зап'яті,
а ми, бач, не вкриваємо обличчя.
ОКСАНА
Чи ми ж туркені?МАТИ
Хай господь боронить!
Воно ж пак і московки не туркені,
а так чомусь ото в них повелося.
Та вже ж як ти
бояриня московська,
неначе б то воно тобі й годиться
вбиратися по-їхньому.
ОКСАНА
А ви ж?
Адже ж і ви бояринова мати.
МАТИ
Що мати, то не жінка.
Люди бачать,
що я вже лагоджусь у божу путь,
то де ж таки мені міняти вбори.
(З лагідним і журливим у сміхом.).
Не варт уже й справляти
щось нового.
Адже й старенький мій -
нехай царствує!
в козацькому жупані вік дожив,
так і на смерть його я нарядила -
в мережану сорочку...
(Втирає хустинкою очі. Оксана, зворушена, дивиться на неї.
Коротке мовчання).
ОКСАНА
І навіщо
Степан убрався
в те боярське фантя?
От як стояв зо мною під вінцем
у кармазиновім жупані, мамо,
ото був...
(Засоромившись, уриває).
МАТИ
(добродушно киває їй головою)
Та, либонь, був до сподоби
тоді комусь...
(поважніше)
Проте ж не можна, дочко,
йому царського нехтувати
вбрання.
ОКСАНА
А батько ж...
МАТИ
Батько, донечко, старий
і немічний вже був, коли назвався
боярином. Не трапилось йому
виходити вже й з дому після того.
Степан же й на царські беседи
ходить,
і в думу, і в приказ.
ОКСАНА
Хіба ж то сором,
якби він по-козацькому вбирався?
МАТИ
Не то що сором...
От чудна ти, доню,
уже ж таки твій чоловік боярин,
а не козак, чи ти ж не розумієш?
ОКСАНА
(смутно)
Чому не розумію?..
МАТИ
Отже, бачиш,
я й Ганну по-московському
вбираю,
бо Ганні вже судилась тута пара,
вона вже ж не поїде на Вкраїну.
ОКСАНА
Чому ж її Степан не взяв з собою,
як був у нас?
МАТИ
Та дівці мандрувати
неначе неподоба; скажуть люди:
"Поїхала там женихів ловити".
Нехай вже тута шарахвани носить,
коли судилося...
ОКСАНА
Та ще дівочий
той шарахван
неначеб форемніший,
а що жіночий, то такий бахматий
та довгий-довгий,
мов попівська ряса!
Аж сумно, як се я його надіну?
Ото й на голову такий підситок
надіти треба? Зап'ясти обличчя?
МАТИ
Та вже ж не як.
ОКСАНА
(помовчавши, ніяково)
Боюся я, матусю.
МАТИ
Чого ти, донечко, скажи, чого?
ОКСАНА
Та ніяк мовити...
МАТИ
Ти не соромся.
Вже ж я тобі за рідну матір тута.
ОКСАНА
(цілує їй руку)
Так, матінко. То я... собі гадаю...
коли б я не спротивилася часом
Степанові в такій одежі...
МАТИ
(сміючись)
От ще
що вигадала! А тобі Степан
ще не спротивився,
що не в жупані?
ОКСАНА
Та то ж мені...
МАТИ
І не вигадуй, дочко!
Хіба ж таки Степан мала дитина,
що інако вберись, то й не пізнає?
ОКСАНА
Пізнати то впізнає...
МАТИ
(глянувши у вікно)
А поглянь
молодшими очима, хто то йде?
Чи не Степан бува?
ОКСАНА
Еге ж, то він,
а з ним ще два якісь.
МАТИ
Тікаймо, дочко!
(Підводиться й подається до дверей).
ОКСАНА
Чого се, хай бог милує, тікати
як від татар?
МАТИ
Ще осміють, дитинко;
нема тут звичаю з чоловіками
жіноцтву пробувати при беседі.
(Одчиняє двері й спішиться по сходах у терем).
ОКСАНА
(іде за нею)
Ой господи, які се тут звичаї!
Оце - але!
Сцена швидко переміняється. Терем. Крім Оксани і матері в теремі ще є Ганна, молода дівчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 01.10.2004 > Тема "На допомогу вчителеві"