Версiя для друку Обговорити в форумi

До проекту «Письменники та бібліотекарі в обороні душі української дитини» долучається усе більше бібліотек. Відтепер до проекту долучилася бібліотека ім. В. Яна Дніпровського району Києва. Директор бібліотеки Галина Вітюк розповідає про роботу з читачами, ознайомлює з різноманітними заходами, що їх проводить бібліотека. Відомо, що за умов інформаційного суспільства бібліотека – то не просто храм тиші та спокою, де на поличках причаїлися книжки, чекаючи слушної миті.

Як зацікавити читачів?

Нині час спонукає до інтерактивної форми роботи з читачами. Маємо залучити широку читацьку аудиторію – від найменших до найстарших. І зробити так, щоб всім було цікаво. «Дорогі діти, увійдіть до світу книг-кораблів Василя Яна, — так зазвичай запрошує юних читачів директор Галина Вітюк. – Відправтеся у плавання з мужніми і благородними героями морем часу. Це — не лише цікаве, а й повчальне плавання. Ви зрозумієте, що в історії ніщо не забувається – ні добро, ні зло. І ми повинні знати історію хоча б тому, що кожен з нас відповідає за майбутнє».
Юні читачі можуть ознайомитися не лише з творами письменника Василя Яна. Чимало школярів охоче відвідують гурток «Диво в долоньках». Діти вчаться робити вироби з бісеру, виготовляти об’ємні аплікації та картини. «Цікавим був майстер-клас з бісеру «Різдвяний ангелик», — розповідає пані Галина. – Навіть хлопчаки з головою поринули у творчий процес. Діти отримали емоційне задоволення від створення подарунка власними руками. Сподобався майстер-клас «Лялька-мотанка – оберіг родини і душі», багато пізнавального дізналися діти під час роботи творчої лабораторії «Паска червона». Дітлахи завжди чекають нової зустрічі з чимось цікавим та неочікуваним. Заняття у творчій лабораторії «Диво в долоньках» розвивають у дітей творчий підхід до кожної справи та прищеплюють нестандартний погляд на звичайні речі».

Казка – не розвага

«Чим більше людство досліджує світ, тим більше загадок постає перед ним. І однією такою загадкою є те, що малечу та дорослих хвилюють казки», — стверджує літературознавець Людмила Дунаєвська. Справді, одним із найбільш популярних жанрів серед дітей залишається казка. Кожен казковий твір викликає в дитини певні емоції: радість та сум, обурення та переживання. Чи можемо ми уявити дитинство без казки? Певно, що ні. Тож не дивно, що казка в початковій школі здатна виконати не лише виховні, а й розвивальні та навчальні завдання. Творчий вчитель знає: якщо дитина любить казки, вона любитиме читати і в старших класах. Вчителю важливо не пропустити мить, коли діти охоче пишуть казки, вміють перетворювати звичайні речі на казкові. І тому творчий вчитель неодмінно звертатиметься до творчої спадщини Василя Сухомлинського, який вважав, що створення казок – не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей. Помічено: діти, які складають казки, набагато випереджають своїх однолітків, маючи творче мислення, розвинуті пам’ять та увагу.
«В дитинстві ми – володарі чарівних, різнокольорових, як веселка, фломастерів, а після школи та ВНЗ у доросле життя приходимо з одноколірною стандартною ручкою у кишені», — пише авторка посібника «Розвиток творчості молодших школярів», доцент кафедри педагогіки і методики початкового навчання Чернігівського педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка Марина Коновальчук. Чому так стається? Чому творчі та обдаровані діти так і не виростають у письменників, поетів, драматургів? На якому етапі їхнього життя їм «підрізають крила»? На думку дослідниці Марини Коновальчук, саме школа нерідко гальмує процес становлення творчої особистості. Як негатив, великий обсяг непотрібної інформації, шаблонність у виконанні завдань. Дослідниця слушно зауважує, що це призводить до того, що дитина «занурюється у дрімотний стан, відтак, знижуються активні процеси мислення, зокрема, творчі». Зрозуміло, що будь-яка «спонтанність» жорстко критикується, від дитини вимагають патологічної слухняності та відповідності шаблонам «гарного учня». Марина Коновальчук замислюється над таємницями творчості людини, досліджує роботи вчених і доходить висновку, що творчість – це завжди ризик. Так, ризик, адже митці є творцями за своєю суттю, тому не бояться бути не схожими на інших, середньостатистичних людей.
«Серед усіх видів художньої творчості особливе місце посідає літературна, що пояснюється унікальною роллю мовлення у життєдіяльності окремої людини і людства в цілому, — стверджує Марина Коновальчук. – Літературна творчість дітей – складання казок, оповідань, віршів, сценарії, діалогів тощо – визначається науковцями як самостійний, специфічний та унікальний вид художньої творчості, що втілюється у процесі мовлення. Він характеризується проявом бажання і здібностей, за висловом В. Сухомлинського, «сказати своє слово», висловити своє світобачення через художній текст. Відчуваючи брак сучасних фахових досліджень, вчителі-практики все частіше звертаються до вічної класики. На щастя, «пророків у своїй Вітчизні» не бракує. Видатний педагог Василь Сухомлинський залишив українській педагогіці спадщину, яку потрібно лишень розвивати та осучаснювати. Справді, оригінальна система розвитку літературно-художніх здібностей молодших школярів, створена Василем Сухомлинським, не втратила своєї актуальності і в наші дні. Невтомний педагог спонукав дітей до творчого розвитку, влаштовуючи екскурсії на природу, проводив уроки під відкритим небом, — все це спонукало дітей висловлювати свої почуття, розповідати про прекрасне. Василь Сухомлинський, як тонкий психолог і методист, відчував, як маленьким дітям, враженим красою навколишньої природи, бракує слів, аби висловити свої почуття. Педагогічна «родзинка» Сухомлинського полягає у тому, щоб, використовуючи інтерес дітей, дати поштовх до розвитку їхньої мовленнєвої творчості.
Зрештою, як стверджують творчі педагоги, дітям нецікаво бути звичайними слухачами. Їм цікаво бути співучасниками літературного дійства. Хіба не про це писав італійський письменник і педагог Джанні Родарі у книжці «Граматика фантазії»? Головна ідея методики італійського педагога полягає у тому, що всім дітям подобається творити, кожен має здібність до творчості, але для цього необхідно пробудити фантазію. Саме для цього Дж. Родарі застосовує прийоми активізації уяви, які допомагають зробити навчання цікавим, наповнюють урок живою роботою дитячої думки, розкривають нові смислові можливості слів, стимулюють мовленнєву свободу дитини. Застосувати ідеї Василя Сухомлинського та Дж. Родарі на практиці означає дати можливість дітям творити разом з письменником і навіть давати йому слушні поради.
Василь Сухомлинський порівнював дитину з квіткою, краса якої залежить від догляду за рослиною. Тож не дивно, що піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку її цвітіння. Прикро, що зустрічаються батьки, які перекладають обов’язки, коли йдеться про догляд за дітьми, на когось іншого. На жаль, прогалини у літературному вихованні доволі швидко даються взнаки. Таким дітям нецікаво у школі та в позаурочний час. Їм нецікаво ані читати, ані фантазувати. Видатний педагог Григорій Ващенко писав про те, що дітям треба частіше бачити небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладене в основу любові до рідної природи. Коли душа повниться любов’ю, виникає бажання висловити свої почуття. Знайти такі слова, щоб торкалися найпотаємніших струн людської душі. І тоді прокидається бажання творити, і це стає потребою життя…
До речі, чи можна подарувати… веселку? Як би відповіли на це запитання дорослі люди? Напевно, почали б шукати наукові пояснення? А от наші маленькі читачі знають: немає нічого неможливого! Якщо любиш читати, а ще – фантазувати, світ стає яскравим та різнобарвним!

Наталія ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2015 > Тема ""Джерельце""