Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні ми друкуємо розповіді тих, хто вчасно надіслав свої твори на конкурс. В одному з наступних номерів "Джерельця" журі назве імена переможців.

Я ОБ'ЇЗДИЛА ВЕСЬ КРИМ, МИЛУВАЛАСЯ Я НИМ!

Мене звуть Лера, мені 7 років. Я живу в м. Сімферополі і навчаюся в 2-му класі школи № 7. Моя родина дуже велика: мама, тато, любий песик Вік, дві бабусі, два дідусі, два дядьки і маленька двоюрідна сестричка Даша.
Поруч з будинком розкинувся найбільший у місті Гагарінський парк. В парку є мої найулюбленіші галявини, доріжки, де я катаюся на велосипеді і граюся з Віком. Дуже гарно в парку весною, особливо коли зацвітають дерева. А одна алича заглядає прямо у кухню. Але влітку було найкраще, тому що це були мої перші літні канікули.

Літом я побувала у багатьох місцях Криму, але це тільки маленька частинка того, що можна побачити. Наш Кримський півострів - мій рідний край, тут є і степи з духмяними травами, і гори, вкриті лісами з рідкісних порід дерев, і виноградники з янтарними гронами, і лагідне Чорне море. Воно велике, займає площу 420 тис. км2, його глибина більше 2 км, а хвилі омивають береги шести країн - України, Греції, Румунії, Росії, Болгарії, Туреччини. Що наше море велике, я знаю з притчі про чумака.
Чумак на волах заїхав у Крим, бачить - море. Думає: "Дай напою волів". Воли підійшли до води, але пити не стали. Зачерпнув чумак в долоню води, попробував, аж вона - дуже солона. "Так бач чого води так багато, її ж ніхто не п'є", - сказав чумак.
Кожний місяць літа запам'ятався мені чимось особливим.
У червні я була у Севастополі. В дельфінарії два веселих морських котики та чотири дельфіни показували дивовижну виставу. Я не могла усидіти на місці: підстрибувала, плескала в долоні і весело сміялася. В акваріумі я бачила барвистих рибок, черепаху, крокодила, навіть живі корали і запам'ятала їх на все життя. А ще в Севастополі в гарну погоду як маршрутні таксі по морю плавають рейсові катери - це дивовижно і більш приємно.
В липні ми з мамою поїхали на відпочинок в Алушту, тут була я не вперше, але прогулянка з Алушти до Ялти по морю мені дуже сподобалась. З моря кримські береги встають перед очима у всій красі: Ведмідь-гора, дитячий табір "Артек", скелі-близнюки. В Ялті я була вперше, і хоча ми потрапили під дощ, це не зіпсувало мені настрій. Тут дуже красива набережна і веселі атракціони.
В цьому році я закріпила своє вміння держатися на воді без усякої підтримки, глибоко пірнала і навчилася плавати на спині. А коли море дуже хвилювалося, я приходила просто подивитися на нього - дивувалася його силі, дихала свіжим морським повітрям і читала улюблену книгу.
В серпні я їздила в село Пушкіне і купалася в морі між горами Аюдаг і Кастель. Від траси Алушта - Ялта до моря далеченько, але тут розкинувся гарний парк з цілющими деревами, яких багато на Південному березі Криму. Коли йдеш через парк, то не відчуваєш утоми. Цього разу нас везли на машині, але я зразу згадала, як торік ми щодня ходили до моря пішки, дихали пахощами хвої. Мабуть, тому до школи я пішла загартованою, не хворіла і не пропустила
жодного дня занять. А ще тато мені ловив мідій, і ми їх смажили на вогнищі, з хлібом і ялтинською цибулею вони дуже смачні. Цей берег Чорного моря я дуже полюбила, і коли ми від'їжджали, то кинула монетку, щоб знову повернутися.
А ще в серпні я їздила до мису Меганом, що за Судаком. Цей мис нагадує величезного довгого крокодила. Тут зовсім інша природа, багато польових трав і гарні маленькі бухточки біля моря. Дуже цікаво: на одному березі пісок, на другому - галька, на третьому - великі камені, але море усюди чисте і дуже тепле. Декілька ночей я спала в наметі і навіть не боялася дощу. Місцина ця загадкова. Наприклад, в Судаку йде дощ або сильно гримить, а тут тепло і сухо. Мені сподобалась чистота цих місць, і я думаю, якщо всі будуть берегти красу природи Криму, то відпочивати в Алушті, Севастополі та інших містах буде також приємно.
Влітку я познайомилась з новими друзями - дівчатками Огнесою з м. Хуст Закарпатської області та Леною з Вільнюса. З ними дуже цікаво було проводити вільний час.
Під час канікул я продовжувала займатися: грала на піаніно, слухала англійську, писала в зошитах і, звичайно, читала. А коли наблизився вересень, я зовсім не розчарувалася, бо мені дуже хотілося побачити своїх друзів та любимих вчителів. Я їх дуже поважаю, намагаюся бути доброю ученицею і поздоровлятиму їх. Для цього я зараз вчу пісню "Україночка" наших кримських авторів. А ще я дуже люблю танцювати і ходжу до клубу бальних танців.

"МОЄ ЛІТО"
НЕЗВИЧАЙНА ЗУСТРІЧ
Цього літа я їздила до Запоріжжя, де була столиця козаків, де жили справжні українці. Тітки зустріли нас дуже гостинно. Трішки відпочивши від поїздки, ми з мамою вирішили, що обов'язково повинні побувати на Хортиці та біля Запорозького дуба. В перший день ми поїхали на Дніпрогес, гребля якого перетинає великий гарний Дніпро. Також погуляли по проспекту Леніна - найдовшому проспекті Європи, його довжина - вісімнадцять кілометрів. А вже наступний день присвятили Хортиці.
Спочатку ми поїхали до Запорозького дуба. Він дійсно вражає своїми розмірами. Як стверджують історики, цьому дубу вже близько семисот років. Навколо "патріарха" насадили багато молодих дубів на знак невмирущої пам'яті про козаків. Далі наш маршрут пролягав на острів Хортицю. Славне місце посередині славнозвісної ріки. Побувавши там і відвідавши музей, я зрозуміла, як жили козаки. У них насправді були своя держава і закони. Коли я їхала на Хортицю, то уявляла, що там скрізь будуть магазинчики, де можна купити сувеніри, екскурсоводи, переодягнені козаки, човни, щоб можна було покататись навколо острова. Та нічого цього не було. А таке знамените місце! Сюди приїжджають навіть з інших країн. Адже козаки були відомі на весь світ. Ми повинні пишатися нашими предками, які зробили все, щоб майбутньому поколінню жилося краще. Ось, наприклад, у моєї тітки дівоче прізвище Сірко - як у отамана Сірка. А я родичка в шостому коліні.
Козаки - це наша національна гордість, без відродження козацького духу ми просто не зможемо відродити нашу державу.
Ганна ТУРКОВСЬКА,
учениця 9-го класу Журавлівської ЗОШ Сімферопольського району.

ПОБУВАЛИ НА МАНГУПІ
Який дивний наш Крим! У цьому ми впевнюємося кожного разу, подорожуючи з нашим класним керівником Ніною Вікторівною Примак. Нещодавно ми їздили на Мангуп-Кале. Це незабутні години спілкування з природою, з історією рідного краю.
І ось ми на стежині. Сходження почалося. Незважаючи на попередження, що нас чекає нелегкий шлях, ми з підвищеною швидкістю рвонули вгору. Але дуже швидко зрозуміли, що сили треба приберегти. Найважче було тим, хто йшов останнім. Уявляєте, адже треба було не просто долати відстань, а ще і не відставати. А передні рвалися все вгору і вгору.
Врешті - перший привал біля джерела. Холодна прозора водиця додала нам сил, і до плато Мангупу ми піднялися уже не напружуючись. Від того, що постало перед нами, у всіх перехопило дух. Ми ніби злилися з небом, а внизу було зелене море лісу. У такі моменти, як ніколи, відчуваєш свою єдність з природою.
Під час відпочинку біля залишків княжого палацу ми слухали захоплюючу історію про життя та оборону цього дивного древнього міста.
Настрій у всіх був піднесений. Зарядившись позитивною енергією Мангупу, спустились легко, з жартами, щасливі від того, що всі труднощі були подолані.
Подякувавши цьому чудовому стародавньому місту за гостинність, ми поверталися у сучасне життя - в наше рідне місто Саки.
Христина РОЖКОВА, учениця 7-го "б" класу гімназії № 1
м. Саки.

СЮРЧАЛИ КОНИКИ І ХЛЮПОТІЛО МОРЕ...
Мої літні канікули пройшли чудово. Що я тільки не робила влітку! До нас у гості приїхала тітка Олена зі своєю дочкою Ірою та з Іриною племінницею Ромою.
Мій батько працює рибаком.
У нього на роботі є невеликі будиночки, де він та інші робітники ночують, а зранку вони виходять у море на човнах і ставлять сітки.
Одного разу мама, я, сестричка та наші гості поїхали до батька на роботу ночувати. Набрали їжі, багато теплого одягу, бо вночі на морі холодно та ще й комарі кусають. Тато поставив велику палатку, щоб нам було де ночувати. Позаносивши усі речі, ми пішли купатися у море. А море - клас! Тепле, штиль, ще й медуз нема.
Увечері тато розпалив невеличке вогнище й почав смажити шашлики. Коли шашлики були готові, посідали до столу. Їли так, що аж за вухами тріщало. Потім полягали спати. Першими знесилились я та Аня. Лежу, чую морський прибій, хвилі тихенько хлюпочуть об берег. Коники засюрчали, немов колискову заспівали.
Я швидко заснула, а коли прокинулась, то побачила, що всі пішли купатись. Море, як і вчора, було чудове.
Літечко, чому ти так швидко промайнуло?
Марія ДЕРІШ,  6-й клас Славнівської середньої загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів Роздольненського району.

НАЛЯКАЛИСЯ КОТА
В серпні я з мамою, татом і двоюрідним братом Юрком поїхали на відпочинок у село Фрунзе. Ми з Юрком зразу побігли до моря. За нами ув'язався кіт. Він не відставав ні на крок. Ми назвали його Барсик. Кіт був пухнастий, мав довгий хвіст, лапи з біленькими подушечками, сіренькі вушка, смішну мордочку та довгі білі вуса. Ми забули про море і стали гратися з незнайомцем. Котик бігав по траві і кумедно ловив лапкою метеликів. А коли ми з Юрком пішли купатися у море, він знехтував нашими пропозиціями піти у воду. Ми скупалися, поніжилися на сонечку і побрели до будиночка. Коли настав вечір, ми з Юрком зосталися самі у будиночку (тато з мамою пішли прогулятися), вимкнули світло і почали розповідати страшні історії. Дійшло до того, що нам почали ввижатися різні чудовиська. Раптом ми почули шерех, враз повернули голови, і тут блиснули два вогники.
- Слухай, може, це чудовисько? - промовив Юрко.
Я навшпиньках хотів пробратися до вимикача, як тут щось заверещить! Я від переляку кинувся до шафи і зачинився. Через щілину я побачив, що в кімнаті ввімкнулося світло. Я потихеньку виліз. Виявилось, що це прийшли тато з мамою. А Юрко лежав на підлозі і реготав. Поряд з ним сидів наш кіт, махаючи хвостом, на який я наступив. Коли ми розповідали страшні історії, то й не побачили, як він увійшов у кімнату.
Коли ми від'їжджали, кіт так і не прийшов попрощатися. Мабуть, не пробачив мені за хвіст.
Олександр ДЕМИДОВ, учень 6-го "а" класу, гімназії № 1
м. Саки.

ЗУСТРІЧ З ДЕЛЬФІНАМИ
Який ваш улюблений літній місяць? Для мене - липень. Бо він, на мою думку, найтепліший. Щедро дарує нам різноманітні овочі, фрукти та ягоди. А які гарні ароматні квіти цвітуть у липні!
Саме у липні сталася дивовижна пригода. Було це в неділю, двадцять сьомого числа. Всією сім'єю ми зібралися поїхати до моря. Ще по дорозі погода псувалася. Несподівано насунули чорні хмари і почався невеличкий дощ. Через кілька хвилин дощик переріс у зливу. Ми почали швидко збиратися додому. Але раптом, зовсім близько від берега, ми помітили дельфінів. Вони, наче діти, бавилися у воді, вистрибували, ніби гралися у якусь невідому нам гру. Я дуже зраділа цій зустрічі, бо вперше побачила дельфінів. Всю дорогу додому в мене був чудовий настрій, незважаючи на те, що лив дощ.
Ганна ЗАХАРОВА, 6-й "а" клас, гімназія № 1
м. Саки.

ГРАВ У ФУТБОЛ І ЧИТАВ КНИГИ
На початку червня ми з мамою побували в Тернополі у дідуся і бабусі. Три тижні я пас корову, коня і гусей. Вечорами з хлопцями грали у футбол і різні інші ігри. За літні канікули я підріс, став сильніший, тому що стрибав, плавав, бігав.
Також чудовою згадкою про літо для мене залишиться поїздка до Ботанічного саду та Гурзуфа. Я прочитав багато оповідань, казок, познайомився з новими друзями. З нетерпінням чекав школи, щоб зустрітися з однокласниками.
Павло КРАВЧУК,
5-й "б" клас НВО № 15 м. Ялти.

У БАБУСІ В СЕЛІ

Промайнуло літо, залишаючи по собі теплі спогади. Ялта - це сонце і море. Я часто проводила своє дозвілля на масандрівському пляжі. Це моє улюблене місце відпочинку. Тут можна вдосталь накупатися, позагорати і погомоніти з подругами. Першу частину літа я присвятила морю, а другу - своїй бабусі, яка живе в селі Сморжів недалеко від Львова. Там зовсім інше життя. Воно по-своєму цікаве. Люди в селі багато працюють. Дозріває урожай і його треба пильнувати. Тому я багато допомагала бабусі на городі і в саду. Крім того, годувала качок і гусей. Домашнє господарство потребує невпинного догляду.
Одного разу ми з подругою побували в лісі і були вражені його зеленою красою. Ми збирали ягоди - чорниці. Зрідка ходили купатися на річку Стир.
Я люблю село. Там особливі пахощі, багаті садки, зелені поля і добрі, щирі люди. І хоч я народилася в Ялті, та з бабусиним селом зріднилася змалку. Шкода було покидати Сморжів. Я залишила в ньому частину своєї душі.
А ще я провела декілька днів у Львові. Моя хрещена ознайомила мене з цим прекрасним містом, з його багатою історією. В кінці літа поїздом ми з братом повернулися до Ялти. Розлука завжди буває трохи сумною. Але наступного року, віриться, будуть нові зустрічі. Треба лишень набратися терпіння і почекати.
Наталя ШЕВЧУК, 7-й "а" клас НВО № 15 м. Ялти.

ЛОВИСЯ, РИБКО!
Я був у бабусі в Кременчуці уже більше півмісяця, залишалося ще трохи часу до від'їзду. Ми з татком вирішили поїхати на риболовлю.
Я встав, глянув на годинник - майже п'ята ранку.
Ось ми на місці. Приготували вудки - й рибальство почалось. Першим спіймав тато невеликого карасика. Раптом я бачу - нема поплавка, я швидко підсік рибу та почав тягнути. Ех, важко було, але таки витягнув здоровенного білого амура. Який я був щасливий! Але потім...
Потім у мене зовсім не клювало. Ось уже й їхати треба, коли це знову поплавка нема. Витягнув! Знову такий самий амур.
Коли ми приїхали додому, я довго собою пишався, навіть тато мені позаздрив.
Павлусь ЦВЄЛИХ, 6-й "б" клас, гімназія № 1 м. Саки.

Конкурс
ДО БАБУСІ В ГОСТІ
Я прокинулась від тихенького шепоту. Вставати не хотілось, адже ще так рано. Мабуть, година п'ята. "Яно, прокидайся", - почула я і розплющила очі. Переді мною сиділи мої подружки - Юля і Лена. Що вони роблять в Криму? Ой, я вже й
забула, що вчора приїхала до бабусі в село. Я так люблю бабусю, дівчат, село, бабусиних домашніх тварин! Кожного року вони мене всі радо зустрічають. От і того дня я приїхала поїздом в Здолбунів.
Мене зустріла чорна "Волга" і ми поїхали. Я ніколи так не раділа! Коли під'їжджали до улюблених місць, я не могла стриматись. Сльози так і лились, весела посмішка не сходила з моїх губ. Навіть дядько, який мене підвозив, не стримався і спитав: "Чого ти плачеш, Яно?" Я промовчала. Я дійсно не знала, чого плачу, бо кожного року їду до бабусі і ніколи в житті не плакала. А тут... Може, я подорослішала... Може, я навчилась любити, цінувати і поважати рідну Батьківщину? Адже я тут народилася. Перший раз у житті я не хотіла скоріш доїхати до бабусі. Я насолоджувалась самою дорогою, самою думкою про те, що скоро я побачу рідні обличчя. Я люблю всіх у селі. І всі люблять мене. А ось на дорозі хтось ходить! Я здалеку впізнала своїх найрідніших людей в світі! Так, це вони: бабця Тоня плаче, Юля з Леною стрибають, і навколо них бігає мій собака - Топік. Він бігає і не знає, що йому робити: радіти чи ні...
Це було вчора, а сьогодні ми йдемо в ліс! Ви уявляєте, в справжнісінькій ліс - великий та загадковий. Ми йдемо туди вчотирьох: я, Юля, Лена і собака Топік - збирати суниці. У Криму я нізащо не пішла б у ліс без супроводу дорослих, але тут усе не так. Тут просто немає кого боятися і навіть люди добріші. Тут все не так.
Яна КОНДРАТЮК, учениця 7-го "а" класу гімназії № 1.
м. Саки.

В Алупку - на катері
Спочатку я відпочивала в шкільному таборі. Тут мені найбільше сподобалась наша прогулянка в парк. В парку дуже цікаві рослини і дерева. Також ми ходили на пляж. Було весело!
Після шкільного я відпочивала у міському таборі, який розташувався в Будинку піонерів. Тут мені найбільше сподобалось! Ми побували у Музеї Лесі Українки. Незабутні враження від екскурсії на катері в Алупку.
Але основним сюрпризом було те, що мені тато влітку подарував песика, якого я назвала Чаком. Він дуже веселий і я з ним граюсь та навчаю усіляких команд.
Ліза МАЛХОЗОВА, 5-й "б" клас НВО № 15 м. Ялти.

Я РИБАЛИВ
Літо я провів дуже весело. Поки море було прохолодне, я рибалив, а коли вода стала теплішою, купався та засмагав. Кілька разів піднімався з батьками у гори. Одного разу ми піднялися на плато. Там я бачив великі мурашники, рідкісні квіти, рослини та птахів, котрі не живуть в місті: жайворонків і орла. Ще я їздив у гості до бабусі в місто Білгород-Дністровський. Там я бачив велику річку Дністер та старовинну фортецю Акерман.
Марко КАЗАКОВ, 5-й "б" клас НВО № 15 м. Ялти.

ЇХАЛИ МИ В КОНОТОП...
Ось і минуло літо. Минуло літо - і закінчились шкільні канікули. А спогади про літо яскраві і незабутні!
П'ятнадцятого червня закінчилася шкільна практика. Радісний, з передчуттям нових пригод, я повертався додому. І недарма. Мату-ся приготувала мені сюрприз - завтра ми їдемо у Конотоп! Можете уявити, який я був щасливий!
І ось "завтра" настало. Поїзд довіз до Конотопа, де нас зустрічала делегація родичів: дві сестри, мій хрещений батько Микола, хрещена мати Люба та бабуся Ганна.
Я не стану стомлювати читача дуже детальною розповіддю про те, що відбувалося в гостях, тільки скажу, що були теплі зустрічі, радість від спілкування з рідними і сум від прощання. Ця поїздка - найяскравіший період літнього відпочинку. А вдома мене чекало море...
Це літо стало пам'ятним ще і тому, що здійснилася моя давня мрія - мені купили велосипед.
Денис ДЕРІЙ, 6-й "б" клас, гімназія № 1
м. Саки.

МИЛУВАЛИСЯ КРАБОМ
Ми з мамою цього літа їздили на море два рази. Коли я купалась, то побачила маленьких рибок, вони, як ліхтарики, блимкали у воді. А коли поїхали вдруге, то я не змогла відірвати очей від худенького краба. Він був такий гарний! Як тільки почав рухатись, я підійшла до нього, але його вже тримав в руках хлопчик, і я відійшла. Коли ми сіли їсти, то продавці носили крабів, морських зірок, великі ракушки. Я почала просити маму, щоб вона щось купила, та вони були дуже дорогі. Такі симпатичні, що я почала плакати. Матуся сказала, що купить іншим разом. Та ми більше на море не поїхали.
Тетяна РИЖЕНКО,
учениця 7-го "а" класу Прудівської ЗОШ
Совєтського р-ну.

КРАЩЕ ГІР Є ТІЛЬКИ ГОРИ...
Це літо було дуже багатим на різноманітні враження, найяскравіші залишила по собі подорож у кримські гори.
Ми зупинилися на величезній яскравій галявині. Доки мої батьки ставили намет, я зі своєю подружкою пішла оглядати місцевість. Підіймалися по дуже вузькій стежці. По обидва боки росли старі, гіллясті дерева, заплетені яскраво-зеленим плющем..
Піднявшись дуже високо, ми потрапили на маленьку галявину, де посередині стояв великий камінь, схожий на гігантський гриб. Навколо нього пістрявіли барвисті квіточки. Сиділи ми під каменем-грибом і милувалися усією дивовижною красою. Ми сфотографувалися на тій галявині. Але час було повертатись. Тією ж стежкою ми спустилися до батьків, вислухали їхні докори, чому так довго ходили, і пішли до свого намету.
Не встигли й оком змигнути, як настала тиха і дуже ясна ніч. На темно-синьому небі поміж зірками плавав загадковий Місяць. Якимось тихим шелестінням наповнюється спокійне повітря. Сидиш і слухаєш. Аж серце завмирає. Мелодійно потріскує маленьке вогнище. Не хочеться розлучатися з цією дивовижною красою. Але настав час, коли ми повинні були від'їжджати. Сиджу в машині, дивлюся у вікно і починаю сумувати. Сумувати за тією стежкою, деревами-велетнями, каменем, галявиною. Мені так хочеться ще раз повернутися туди, де я залишила частину свого серця.
Марина ШОВКОПЛЯС,
учениця 7-го "а" класу гімназії № 1.
м. Саки.

НЕЗГАСНЕ ВОГНИЩЕ "АРТЕКУ"

Цього літа мені пощастило побувати в Міжнародному дитячому центрі "Артек".
Сьогодні весела дитяча республіка "Артек" - це білосніжні будинки на березі Чорного моря зі своїми назвами та традиціями.
В "Артеку" завжди звучать пісні, ніколи не гаснуть усмішки на обличчях дітей. "Артек" - це країна щасливого дитинства. І у цьому я змогла переконатися зразу у перший день, коли увечері усі ми зібралися на костровому майданчику, щоб подивитися концерт наших вожа-
тих. У цей перший вечір і запалили вогнище, яке відкрило нашу зміну щасливих та веселих днів. Протягом усієї зміни на нас чекали цікаві сюрпризи, морські прогулянки, походи та екскурсії. Ми побували в музеї "Артеку", на космічній ви-
ставці, яка розташована в артеківському Палаці культури "Суук-Су", в артеківському музеї військово-морського флоту. Їздили до Ялти на екскурсію до музею А. П. Чехова та в Лівадійський палац. Також їздили в Севастополь, побували в Херсонесі та відвідали Панораму.
Кожен день, проведений в "Артеку", був чудовим та цікавим, особливо коли проводились якісь конкурси та змагання. На одному з таких конкурсів я здобула перше місце в номінації "Поезія". Кожного вечора ми збиралися на костровому майданчику, там проводились масовки, музичні та спортивні турніри. Одного разу нас повели на виставку комп'ютерів моделі "Penti-um-4" фірми "Intel Inside", де вручили на пам'ять чудові подарунки.
Дуже добре, що на один з днів моєї зміни випав День незалежності України. Саме цей день, 24 серпня, був особливо цікавим. Протягом дня на нас чекали чудові концерти, веселі ігри, змагання "Козацькі забави", а коли ми прийшли на сніданок, нас пригощали стравами української кухні. Закінчився день святковою масовкою.
Не помітили ми, як наша зміна закінчилася, і ми почали прощатися. Останнього вечора ми, як завжди, зібралися на костровому майданчику, де запалили вогнище, тільки вже воно завершило нашу зміну, залишивши на пам'ять маленьку вуглинку. І де б ми не були, нам завжди забажається узяти цю вуглинку артеківського вогнища, покласти на долоню і знову подумки повернутися в "Артек", до цієї чудесної республіки дитинства.
Яніна ЩЕРБАНЬ,
учениця 8-го "в" класу ЗОШ № 6 м. Саки.

ТАМ, ДЕ БЛАКИТНЕ МОРЕ...
Літо для мене - не просто канікули, а й особлива пора, тому що я цілих три місяці вдома, в Алупці, - найчарівнішому куточку на землі.
Влітку я не розлучаюся з морем. В мене є улюблені місця для стрибків у воду і для плавання. Найбільше люблю пірнати, розглядати морське дно, діставати з нього різнокольорові камінці, люблю плавати аж до знемоги, а потім лежати на березі - просто на гарячій гальці.Сонячний день, чисте море завжди піднімають мені настрій, а час, проведений у парку, - це дарунок здоров'я і сили для творчості. Парк в Алупці - казковий. Він чарує всіх своїми водоспадами, озерами, деревами, навіть квітами і травичкою. Його красу просто не описати. В парку я читаю, годую пташок і мрію. Парк - це частина мого життя. Тут народилися найперші мої віршики та ка-зочки...
У вікно дивляться пухнасті пінії. Кам'яні брили зустрічають усміхнене сонце. На горизонті моря застигла синь. Я почуваюся дуже щасливою.
Хочу запросити всіх, хто це прочитає, до сонячного містечка Алупки, щоб піднятися на гору Ай-Петрі і відчути казку літа в нашому прекрасному Криму.
Вікторія ГРАДИЦЬКА,
учениця 7-го "а" класу НВО № 15 м. Ялти.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема ""Джерельце""