Версiя для друку Обговорити в форумi

ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА

Колись ми, школярики післявоєнної пори, вивчали напам’ять з «Читанок» її вірші, дзвінкі і мелодійні, з доброю материнською усмішкою. А її вірш про довгождану Перемогу декламували тоді й малі, й дорослі. Називався він «Так і знала», в якому дівчинка оповідала про цю радісну подію. Згодом мені випала нагода запізнатися з цією суворою на вигляд, але доброю душею жінкою. І всі роки аж до 1983-го, коли Марії Аркадіївни не стало, мене підтримували її зворушливі, дружні листи.
Якби скласти список опублікованого М. А. Пригарою, то був би він довгим-предовгим. Тільки поетичних оригінальних книжок, перекладів для юних читачів видала близько п’ятдесяти. Ще дівчинкою захопилась історією рідного краю і це стало в пригоді, коли взялася за написання повісті для дітей «Михайлик, джура козацький» та книжки оповідань за мотивами українських народних дум і пісень «Козак Голота».
У доробку письменниці також «дорослі» поетичні збірки «Дорогами війни», «Напередодні», художні переклади, переважно з польської. Коли 1976 року побачив світ її двотомник, до якого увійшли поезії і проза, вона була удостоєна почесної нагороди — премії імені Лесі Українки. До слова, торік минуло 105 років від дня народження Марії Пригари.
Для рубрики в «Джерельці», що вже стає традиційною, я відібрав кілька віршів поетеси лише на шкільну тематику.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

ЗАБУДЬКО

Як мені ходить до класу?
Як мені на світі жить?
Що не скажуть, я відразу
Забуваю в тую ж мить.

Дав задачу нам учитель,
Я забув її, хоч плач.
Став шукати, став лічити —
Перебрав аж п’ять задач.

Не спочину я ніколи,
Бо роблю все навпаки:
Задають про суходоли —
Я читаю про річки.

Мама каже: «Треба вузлик
На хустинці зав’язать».
Зав’язав я вузлик, друзі,
І забув хустинку взять.

Помилок роблю — без ліку.
Як же так у світі жить?
Хто знайде від цього ліки,
Дуже прошу — поможіть!

БАЗІКА

Скільки в світі є базік,
Дуже бистрих на язик,
Та вже наша Катерина —
Це базіка із базік!

Ми їй кажем:
 — Катре, що це?
Прикусила б язика! —
Теревенить на уроці,
На перерві не змовка.

Що робила цілий ранок,
Що принесла на сніданок,
Як дивилася в вікно,
Що побачила в кіно…

Каже вчитель:
 — Вийди зараз!
Працювати дай усім! —
Катря зовсім не злякалась:
— Хай, я потім розповім!

Як базіку лікувати?
Чи тікати, чи гукати:
«Балачки спини свої!»
Як базіку лікувати?
А не слухати її!

ПРО КНИЖКУ

Книжка скаржилась
 Мар’яні:
— Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?

Подивися: ось сторінка —
Намальована хатинка,
Під хатинкою — маля,
І написано: «Це я».

А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Люди кажуть: — Ой, чия ти?
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!

ТИХЕНЬКА ДІВЧИНКА

Чого це на мене
 так сердяться в школі?
Тож я не чіпаю
 нікого ніколи.
Ні з ким не сварюся,
 сиджу собі тихо,
А з цього виходить
 одне тільки лихо.
Оце я сказала, —
 така в мене звичка, —
Що в Галі, як мишачий
 хвостик косичка.
Що в Каті спідничка,
 неначе з рогожі,
Та ще й черевички
 на човники схожі!
Що в Тані волосся
 нечесане досі,
Що очі в Мар’янки
 маленькі та косі,
Що в зошиті в Лесі
 самі тільки плями:
Напевне, бруднющими
 пише руками.
Я ж правду кажу їм…
 І що тут такого?
Та ж я не чіпаю
 ніколи нікого.
Сиджу собі тихо
 і в школі, і вдома,
І чом вони сердяться всі —
невідомо!

ТАЙНА

А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —
Я нікому не скажу.
От лиш Галочці,
 звичайно, —
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:
— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ґанку
Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:
— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе!
Бачу Катю — теж подружка.
Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво,
Отака я нещаслива!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "На допомогу вчителеві"