Версiя для друку Обговорити в форумi

Я вважаю, що мені дуже пощастило. Кожний мій день наповнений плідною працею, приємними і цікавими відкриттями. Скільки я пам'ятаю себе, оточували мене завжди люблячі, уважні люди - моя родина. Щирість, взаємна повага та підтримка один одного дають мені відчуття впевненості в собі та в житті. Такі родинні стосунки здаються мені цілком природними і необхідними кожній дитині, але я бачу, скільки моїх однолітків позбавлені такого щастя.
Сумно і навіть моторошно стає, коли бачиш зграйки дітей, що бігають вздовж автостоянки та на трасі.
- Дядьку, фари помити? - троє хлоп'ят десяти-дванадцяти років у полинялих маєчках та шортах кидаються ледь не під колеса КамАЗа. Давно звиклий до таких пропозицій "далекобійник" мовчки киває. Хлопці жваво беруться до роботи, а водій прямує в бік автомобільного ринку.
Ця ділянка траси дуже популярна у професіоналів та водіїв-любителів, багато хто з них, їдучи до моря або з моря, зупиняється тут.
На невеликій площі - стоянка вантажних машин. Ринок автозапчастин, гастроном "Русь" та мікроринок, де можна купити все - від насіння до шашлику. А хто ж влітку відмовиться від морозива, пива та риби? А наприкінці літа обіч траси - гори динь та кавунів. Цей п'ятачок дає заробіток багатьом людям. Чоловіки торгують запчастинами, жінки - продуктами. Пенсіонери збирають пляшки уздовж дороги та на ринку. Діти сміливіші. Немите хлоп'я років семи - восьми наближається до відчинених дверцят іномарки. Там п'ють пиво.
- Віддасте пляшку, як доп'єте?
Пасажир іномарки, ледь не подавившись останнім ковтком пива, вилаяв "нахабненя", а потім мовчки сунув пляшку в замурзану руку.
- Тітонько, дайте копійчину! - хлопчик підбіг до дами в капелюшку, що тільки-но вийшла з великого автобуса.
- Геть звідси! - крикнула та. - Що, на цигарки просять? - звертається жінка до продавця запчастинами.
- І на цигарки теж, але головним чином - на їжу, - відповідає парубок. - Ці діти - зі школи-інтернату, раніше все літо на Азовському морі в таборі відпочивали, а тепер заробляють. Кому що віднести-принести, фари помити. День і ніч тут.
Жінка озирнулася, покликала до себе дівча та простягнула їй купюру.
- Що треба зробити? - оченята невідривно дивились на гроші.
Голос дами на мить затремтів:
- Купи собі що-небудь.
Двері зачинились, автобус повіз пасажирів до ласкавих хвиль Чорного моря.
...Водій Камаза з тарілкою в руці та пляшкою мінералки критично придивляється до скла:
- А чому це такі плями залишились?
- Я ж казав, треба ще сухою ганчіркою витерти! - старший з хлопців озирається: сухої ганчірки немає. - Скидай майку! - командує молодшому.
І ось уже старенька маєчка і дитячі руки доводять скло до ідеального блиску. Отримавши гроші, хлопчаки веселою зграйкою біжать до прилавків з їжею та цигарками. Що їх чекає, хто з них виросте, і що нас чекає поряд з ними?..
Так пройшов іще один день їхнього життя, яке важко назвати "дитячим". Я не знаю, чим їм можна допомогти, хіба що просити у Бога якомога більше сонячних днів для Криму та щоб хоча б половина з тих, хто їде до моря, не закривала б свої серця перед цими дітьми, як зачиняють перед ними дверцята своїх автомобілів.

м. Джанкой.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2003 > Тема ""Джерельце""