Версiя для друку Обговорити в форумi

Життя – у вишивці,
 а вишивка – життя,
На полотні найтонші,
 найвірніші
Розкладені жіночі почуття.
На полотні ти долю
 прочитаєш,
Засліпить ніч із глибини
 вогонь.
Ти – жінка! Надзвичайне
 серце маєш,
Даруєш радість із своїх
 долонь.
Крим – перехрестя різних культур. Сьогодні він відновлює сторінки своєї багатовікової історії, яка утверджує нас у думці про те, що джерела народного мистецтва ніколи не висохнуть. Вони живуть і будуть жити в пам’яті людей, у золотих долонях майстрiв.
Уже протягом кількох років я вивчаю мистецтво вишивки, а саме — вишивання рушникiв, картин, орнаменти вишивки, їхнє значення. Але мої знання були лише теоретичними, отже, недостатнiми. Саме тому я вирiшила дiзнатися, чи є у моєму рiдному селищi Нижньогірському справжнi вишивальницi, щоб дечому у них навчитися.
А поштовхом до цього стали відвідини виставки «Український рушничок» у Будинку культури, яку організувала майстриня народної ви-шивки Віра Сергіївна Роїк у 2010 році. Я зі своєю вчителькою української мови та літератури Миронюк Світланою Миколаївною побувала на цій виставці. Тут були представлені вишиті роботи майстрині. Мало того, нам вдалося поспілкуватися особисто з Вірою Сергіївною, поставити їй кілька запитань, взяти автограф.
Із бесіди мені стали відомі деякі біографічні цікавинки про майстриню. Наприклад, те, що батьки її були у дружніх стосунках із відомими людьми: Панасом Мирним та Володимиром Короленком, який, до речі, був їхнім родичем, Антоном Макаренком. Здивувало мене і те, що Віра Сергіївна в дитинстві захоплювалася живописом, літературою, грою на фортепіано, хореографією, спортивним бігом, ковзанами — всім, тільки не вишиванням. А сьогодні ми знаємо її саме як майстриню вишивки! Дивовижно! Мене проймає гордість, що була знайома з такою талановитою вишивальницею, і я дуже цим пишаюся.
Удосконалювати свої знання, вміння і навички з вишивання я намагаюся на засіданнях гуртка «Джерельце», яким керує моя вчителька, наставниця Світлана Миколаївна. Ми вирішили зайнятися пошуково-дослідницькою роботою: довідатися, знайти, познайомитися й узагальнити досвід вишивання місцевих майстринь. Незабаром дізналися і вирушили в гості до Зої Савеліївни Климук. Вона виявилася дуже приємною, комунікабельною жінкою. З нею легко і цікаво було спілкуватися. Майстриня показала нам свої вишиті роботи, відповіла на наші запитання.
Зоя Савеліївна – корінна кримчанка, закінчила гідромеліоративний технікум у Мелітополі, працювала на будівництві Північно-Кримського каналу. Має двох синів, трьох онуків. Зараз займається підприємництвом, а вишивка – це її хобі, заняття для душі.
Історія Зої Савеліївни чимось схожа на історію Віри Сергіївни Роїк: у шкільні роки захоплювалася живописом, літературою — всім, тільки не вишивкою. Вишивала потроху, на уроках. А з 90-х років почала вишивати рушники. В основному — обрядові. Готувала їх на весілля своїм синам.
У 2005 році у жінки почалася чорна смуга в житті. Через кожні два тижні з нею щось траплялося (то ногу підверне, то захворіє, то проблеми в родині тощо). Подруга порадила їй сходити до церкви. Вона прислухалася до поради. Коли прийшла в церкву, на очі потрапила картина «Таємна вечеря». І Зоя Савеліївна захотіла її вишити. Але з чого розпочати? Сестра порадила подивитися журнал «Вишивка». У ньому знайшла те, що потрібно було — схему до картини «Таємна вечеря», детальний опис послідовності вишивання. 9 місяців працювала вишивальниця. Тепер ця картина — найулюбленіша! А ще найбільша за розмірами: 55 на 130 см.
Ось з того часу і вишиває наша співрозмовниця. Без цього заняття вже не може жити. Вишиває для себе, для душі, для сім’ї.
Коли розглядала галерею вишитих робіт (їх близько 40) у квартирі майстрині, мою увагу привернув портрет Тараса Шевченка.
Зоя Савеліївна вже давно мріяла вишити цей портрет. Знову допомогла схема з журналу «Вишивка». Деякі елементи придумала сама, наприклад, гілочка калини – символ України, листя дуба – символ чоловічої сили. У картині використано 44 відтінки ниток муліне. Деякі елементи виділила люрексовою ниткою.
У Зої Савеліївни зберігається чимало рушників. Це весільні рушники синів, рушник «Дівчина з коромислом», створений за мотивами народної української пісні «Несе Галя воду»; рушник, вишитий на тему російського прислів’я «Не красна изба углами, а красна пирогами».
Зоя Савеліївна – ветеран будівництва Північно-Кримського каналу. Її ім’я занесене у Книгу Пошани. Майстер декоративно-прикладного мистецтва, справжня берегиня української народної вишивки. У свої поважні роки Зоя Савеліївна продовжує сіяти прекрасне, добре і вічне! Своєю творчою працею, наснагою вона продовжує підносити на ще вищий рівень нашу національну культуру, нашу духовність, поповнює її скарбницю своїми неоціненними полотнами, вишитими з любов’ю.
Моя пошукова робота на цьому не зупиняється: я й надалі буду продовжувати відкривати нові імена майстринь-вишивальниць нашого селища. Українська земля багата на таланти!

Ельвіна АБІБУЛЛАЄВА,
учениця 9 класу Нижньогірської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема ""Джерельце""