Версiя для друку Обговорити в форумi

16 лютого письменнику Віктору Жадьку виповнилося 60 років. З цієї нагоди традиційно намагаються написати про ювіляра, мовляв, який він «мудрий та трудолюбивий», а далі по тексту, і пішло та поїхало. Таких матеріалів чимало, тільки прізвище поміняй, а текст — як трафарет. На мою, та й не тільки, думку, кращим дарунком для письменника стане розповідь про його творчість, огляд того, що написав і благословив у світ. Я ж торкнуся лише одного Жадькового пошукового напрямку, неймовірно тяжкого і відповідального — некрополезнавства, бо Віктор Олексійович у своїх виданнях написав справедливе і вічне: «Померлі нас ніколи не залишають, і ми маємо про це пам’ятати завжди»...

НЕ ПОГУБІМО ЗОЛОТУ СТРІЧКУ ПАМ’ЯТІ…
(Рецензія-роздум про історичні книжки Віктора Жадька: «Байковий некрополь. — К., 2004, «Український некрополь». — К., 2005, «У пам’яті Києва: столичний некрополь
письменників. — К., 2007, «Некрополь на Байковій горі». — К., 2008).

Для українців дослідження своїх пракоренів, правди про відомих особистостей і про те, де знайшли останній притулок, є надзвичайно актуальним. Тарас Шевченко закликав нас запитати себе: «Чиї ми сини і дочки? Яких батьків?» Пошуки відповідей на ці важливі запитання і намагається нам донести письменник, учений-некрополезнавець, доктор філософських наук, професор, краєзнавець, фотоаматор, публіцист, завідувач кафедри журналістики Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Віктор Олексійович Жадько — єдиний в Україні, хто продовжує копітку працю з катологізації поховань відомих особистостей, могили яких не тільки в Україні, а й розкидані в різних куточках світу. А хто, скажіть, знає про ці видання, чи посідають вони чільне місце у рейтингу «Книжка року», хто їх читав і чи є ці унікальні видання в шкільних бібліотеках? Скажу однозначно — немає, бо Віктор Олексійович випускає їх своїм коштом, а від того й тиражі — триста–п’ятсот примірників.
2004 року він випустив у світ історичний довідник «Байковий некрополь», презентація якого відбулася в Колонній залі Київської міської адміністрації за участі письменників, викладачів ВНЗ та вчителів шкіл столиці, представників церкви, і має чимало схвальних відгуків у пресі, телебаченні, зарубіжних критиків. Вперше показано не лише фотографії символічних пам’ятників, наприклад — Є. Плужника, В. Підмогильного, В. Блакитного, Г. Епіка, місце вічного спочинку М. Міхновського, батьків О. Довженка, а й виписано маловідомі історії та факти про велику працю, нелегке буття та велич діянь для українського народу похованих тут особистостей, про останні дні на цій грішній землі: Л. Українки, А. Лебединцева, О. Русова, О. Вишні, Ю. Яновського, М. Заньковецької, М. Садовського, М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, Г. Нарбута, Є. Патона, С. Олійника, О. Гончара, М. Грушевського, О. Петрусенко, В. Кричевського, Б. Гмирі, І. Кавалерідзе, В. Стуса, О. Тихого, І. Світличного, Г. Тютюнника, М. Руденка, Я. Стецько, М. Вінграновського, В. Плюща, М. Миколайчика, М. Амосова, А. Москаленка і багатьох інших, незалежно від фаху та національності. «Байковий некрополь» — це 250 сторінок тексту, 300 персоналіїв, близько 200 фотографій каплиць, надгробків та пам’ятників, видання із прекрасним дизайном та поліграфічним виконанням.
Пропонований читачам історичний науковий довідник «Український некрополь» — перше видання в Україні, в якому започатковано облік для поколінь місця поховання та дані про видатних особистостей, які так багато зробили за життя для України: вчених, митців, літераторів, лікарів, відомих політичних і громадських діячів, що навіки спочили за межами держави. Це — 352 сторінки тексту, близько 1000 персоналіїв та світлин надгробків відомих українців, які спочивають вічним сном на кладовищах Англії, Франції, Мюнхена, Бавнд Бруку (США), Ольшанському, Краківському, Празькому, могилам яких вклонився автор. Справедливо зазначив у передньому слові академік І. Дзюба: «Кожному зрозуміло, скільки це забирає сил та потребує мужності, копіткої архівної праці зі збору матеріалів, за свій кошт їздити в різні куточки світу з метою фотографування могил відомих українців і збору про них інформації, але головне — благородну справу робить для незалежної України невтомний пошуковець В. О. Жадько».
Каталогізацію поховань письменників не тільки столиці — від Нестора-Літописця до сьогодення Віктор Олексійович продовжив «У пам’яті Києва: столичний некрополь письменників». Це — 478 сторінок тексту, близько тисячі персоналіїв та стільки ж світлин. Лише перерахую окремі розділи, й читач усвідомить, скільки цікавого у виданні, як така книжка необхідна для відродження й збереження пам’яті про тих, хто володів словом і ми виховувалися на їх словотворенні, скільки імен автор зберіг для нас, зафіксувавши останнє місце вічного спочинку: «Будинки та вулиці Києва, де жили і працювали письменники», «Будинок письменницької Мекки —РоЛіт», «Вівтар скорботи», «Ірпінь: зелений храм творчості», «Меморіальні дошки», «Пам’ятники письменникам», «Парки та сквери імені письменників», «Столичний некрополь майстрів пера», «Їх нема, вони — живуть». «Це перше в Києві, та й в Україні, видання, — коментує книжку києвознавець, історик, автор довідника «Вулиці Києва» Лідія Антонівна Пономаренко, — в якому так широко, кваліфіковано, ще з ілюстраціями, маловідомими фактами із життя майстрів пера представлено письменників. Дивно, що таке видання пройшло поза увагою керівництва Спілки, не презентовано в її стінах, не поціноване — це викликає не тільки подив, а й розуміння ставлення до пам’яті своїх колег».
На всіх десяти цвинтарях столиці Жадько упродовж півроку із фотоапаратом, сокирою та ножівкою (чимало ж поховань занедбані, доводилося прибирати) щоденно шукав могили прозаїків, поетів, драматургів, журналістів для того, щоб зафіксувати та зберегти місце останнього спочинку на сторінках видання, вказати ділянку, місце й ряд, де знаходиться поховання. Переднє слово до видання «Пам’ять національна — пам’ять родова» написав уже, на жаль, покійний відомий майстер слова Анатолій Григорович Погрібний. Виступаючи на звітно–виборній конференції Київської письменницької організації НСПУ 8 жовтня 2006 року, він справедливо сказав: «Вдячність вам, Вікторе Олексійовичу! Ваша книжка належить до особливо вагомого, чим сьогодні звітуємо».
Видання «Некрополь на Байковій горі» (312 с.; 500 ілюстрацій) — друге видання про некрополь, повновидо висвітлює історію та сьогодення старого Байкового кладовища та нового некрополя та крематорію. Літературно-публіцистичними засобами розповідається про яскравий період творчості та діяльності особистості, зокрема, про поховання видатних людей, які так багато зробили для України і для Києва: вчених, митців, літераторів, журналістів, лікарів, політичних і громадських діячів. Використано архівні джерела з історії Києва, періодика, проведено аналіз пам’яток культури, історичних місць поховань. Серед 10 розділів, уперше в історії каталогізації відомих поховань — розділи: «Надгробки та пам’ятники фірми «Вдова де-Веккі», «Склепи й каплички як охоронці Вічного Спокою». В. Жадько знайшов авторів «Стіни пам’яті», подружжя — Аду Федорівну Рибачук і Володимира Володимировича Мельниченка, що розповіли про трагедію монумента, на який 1982 року біля колумбарію вилили 950 кубів бетону. До владних інстанцій зверталися письмово відомі діячі України, зокрема, кінорежисер, лауреат Шевченківської премії Юрій Іллєнко з болем писав: «У стан остовпіння й безумства уввергнув систему головний творчий подвиг художників — Стіна Пам’яті — циклопічна часово-просторова скульптурна композиція. З волі негідників, що вершили долею мільйонів, цей шедевр, рівного якому немає в історії всієї людської творчості, заживо залили бетоном, замурували, створивши останній на землі курган скіфської жорстокості».
Не залишить байдужими читачів розділ «Козацькі хрести на могилах відомих українців», де, знову ж таки вперше в українському некрополезнавстві, Віктор Жадько розповідає про особливості символів на козацьких хрестах кожного окремо взятого надгробка. Зокрема — козацьких хрестів В. Стуса, О. Тихого, І. Світличного, І. Гончара, М. Вінграновського, Я. Стецько, К. Осьмака, І. Миколайчука, А. Фуженка, О. Мешко, В. Нестерука, В. Китастого, О. Кониського, Івана та Леоніди Світличних, Т. Процюка та десятків інших. Разом із автором цих козацьких хрестів, скульптором Миколою Івановичем Малишком, обійшли Байковий некрополь, пом’янули померлих і вклонилися похованням. У виданні, що також — уперше, вміщено план-схеми основних ділянок Байкового з місцем їх розташування та фото надгробка. Безперечно, це видання, яке збагачує історичну пам’ять народу, його національну свідомість, розраховане на масового читача, але ж знову — мізерний тираж…
...Щоб подолати довгу дорогу, треба зробити перший крок. Як відомо, стіна того давнього мовчання дуже міцна і проломлюється дуже важко. Вона і досі закриває багато правди про відомих особистостей України, які покояться на різних кладовищах світу, та й на території України. Чому так обширно пишу? Бо, як ми кажемо, пересічному читачеві не відомі твори В. О. Жадька, діти не знають, де покояться ті, на творах яких виховуються. Скільки їх, могил, по всіх усюдах, від найдавніших часів і до сьогодні — у Франції, США, Польщі, Німеччині, Канаді, Італії, Російській Федерації... Із різних причин не знайшли останній притулок у рідній землі: Олександр Архипенко, Іван Багряний, Степан Бандера, Дмитро Вітовський, Дмитро Донцов, Євген Коновалець, Олександр Кошиць, Богдан Лепкий, Нестор Махно, Євген Маланюк, Іван Огієнко, Андрій Мельник, Тодось Осьмачка, Симон Петлюра, Ярослав Стецько... Розпорошені українські могили на цвинтарях міст і сіл Європи. А вони мають бути часткою України, адже там спочивають вічним сном її дочки і сини, які подумки і в заповітах мріяли бути на рідній землі. Невже ми не дочекаємося того часу, коли в Україну, нарешті, повернеться тлін Великих українців: Олександра Довженка, Симона Петлюри, Степана Бандери й десятків інших? Вірю, як стверджує автор, колись зберуться вони і прийдуть до нашого порога на сповідь, от тільки що почують у відповідь...
«І золотої стрічки не губіть» — застерігала О. Кобилянська, наголошуючи саме на важливості збереження історичної пам’яті про тих, хто кладе на вівтар могутності й духовності держави власне життя. Про це, до речі, Віктор Олексійович, як науковець, написав монографію «Історична пам’ять у системі духовного світу особистості сучасного українського соціуму». Найвищої ж пошани і вдячності заслуговують ті, хто першими почали збирати документи, свідчення, матеріали, хто віднаходить могили і у світлинах доносить читачеві, щоб ми, хоч подумки, перед ними вклонилися. Ці некрополезнавці, як мій невтомний колега В. О. Жадько, на моє переконання, є справжніми патріотами України. Шкода, що він, як й інші автори, не поціновані державою, ці твори не стають номінантами премій, але такі видання єдині, які збережуться в бібліотеках — бо там український цвіт нації!
Усім нам украй вже потрібно звернутися до славної, справжньої історії України, віднайти там духовний стрижень майбутнього держави, а для кожного — силу для праці задля добробуту родини, народу, нації... Усім нам слід розпочати очищення душ із витоків життя українців, брати приклад і гордитися ними, бо в основі їхнього буття були святі заповіді — віра, надія, моральна й духовна основи. Як справедливо сказав Великий українець і перший наш Президент Михайло Грушевський: «Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас шанували інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе».

Борис ТКАЧЕНКО,
письменник
Лебедин

Віктор Олексійович Жадько з Героєм України дев’яностоп’ятирічним Петром Тимофійовичем Троньком

*   *   *
«Кримська світлиця» сердечно вітає свого давнього і щирого прихильника, поважного автора і читача Віктора Олексійовича Жадька зі славним ювілеєм! Здоров’я, натхнення, нових творчих знахідок і книг! З роси та води!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2012 > Тема "Українці мої..."