Версiя для друку Обговорити в форумi

Це був геноцид...

МЕДВЕДЄВ, ТИ НЕ ПРАВИЙ!

Під цим заголовком було надруковано мого листа 16 грудня 2008 року в газеті «Нація і держава». Я вам надсилаю його ксерокопію і бажав би, аби і в нашій газеті «Кримська світлиця» це послання було надруковано; нехай молоді люди знають, як у 1932-1933 роках українців морили голодом, щоб вони швидше померли, а їхні селища заселити зайдами.
*    *    *
Російський Президент Дмитро Медведєв напередодні 75-х роковин Голодомору-геноциду української нації заявив, буцімто в Україні голод був через неврожай. Після цієї заяви зникла повага до нього особисто з боку українського народу. Адже ще живі свідки тих подій, їхні діти та онуки. Серед них і моя родина.
Мій батько — Макар Романович Яловий — народився 1892 року в селі Спаському Новомосковського району на Дніпропетровщині. 1914 року його забрали до царської армії: служив у Петербурзі, в лейбгвардії, охороняв царя, брав участь у Брусиловському прориві, повернувся додому поранений. Треба зазначити, що наше село Спаське заснували троє козаків-побратимів після Полтавської битви. Кріпаків у нашому селі не було, всі жили в достатку, землю родинам наділяли залежно від кількості чоловіків. Моя мати, Марфа Савеліївна Самойленко, була третьою донькою діда Савелія — землевпорядника, який за законом не мав права нарізати землю сам собі. Дід по батькові був старостою села Спаського, мав трьох синів і доньку.
Як розповідала мати, в часи НЕПу жили гарно: мали дві конячки, дві корови, свій плуг, віялку, жатку на два двори. Але настав 1930-й рік, почалася «добровільна» колективізація. 1 березня 1932 року народився я — десята дитина в сім’ї. Батько розумів, що нас можуть розкуркулити, і щоб цього не сталося, сам одвів своїх конячок й одну корову до колгоспу та пішов працювати конюхом. Мати до колгоспу заяву не подавала і постійно казала, що «ця влада від антихриста».
1932 року урожай у колгоспі зібрали середній, видали зерно за трудодні. Батько отримав три мішки, одразу змолов на борошно. А восени, якось побувавши у колгоспній «конторі», дізнався, що надійшла вказівка до сільради: додатково зібрати зерно у колгоспників, щоб виконати постанову зі здачі збіжжя. А хто скільки отримав — у конторі записано. Почали з кожного двору забирати все зерно, одержане людьми за свій каторжний труд.
Батько вночі два мішки борошна перев’язав і кинув у криницю, а один закопав у попіл, який з печі виносили, поряд з парканом у дворі. Коли приїхали забирати зерно, батько їм і каже: «Я зерно продав, залишилася тільки кукурудза, адже у мене живих шестеро дітей, їх треба чимось годувати». Не повірили, все кругом перештрикали, нічого не знайшли, а зі злості забрали й кукурудзу навіть з горщика, що стояв у печі.
Через тиждень все село почало голодувати. До Нового року ще сяк-так перебивалися, а потім люди стали вмирати. Хоронили їх інколи просто в городах та садках. Я маму постійно запитував: «А чому в сусідському садку стоять хрести?» Виявляється, там люди поховані. Селом повзли чутки, що деякі голодні батьки їли своїх дітей...
Перед Новим роком батько дістав мішок борошна з-під попелу, третю частину віддав своєму братові Гаврилу, який мав трьох діточок. З борошна варили тільки галушки — кожному по одній на добу — і запивали юшкою.
У березні батько дістав з криниці другий мішок, також поділився з братом. У травні видобув зі схованки третій мішок і так само розділив. Так нас шестеро і троє двоюрідних з голоду не померли. Дякуємо батькові за його винахідливість, добре серце та неабияку волю до життя.
Отже, якщо Президент Росії не знає, що таке геноцид українського народу, то нехай себе не виставляє на посміховисько перед усім світом.

Григорій ЯЛОВИЙ,
голова КУН
м. Щолкіне, АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.11.2011 > Тема ""Білі плями" історії"