Версiя для друку Обговорити в форумi

14 березня в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві відкрилася фотовиставка «Повернути історичну пам’ять».

На ній представлено фото українських цвинтарів і хрестів.

 Виставка влаштована в рамках дослідницького проєкту «Україна інкогніта».

 Засновник проєкту «Україна інкогніта», географ, мандрівник і краєзнавець Роман Маленков зазначає: «Історична пам'ять – головний феномен відтворення історії суспільства, країни, нації. В більшості випадків вона починається із поховань – стародавніх некрополів, які є одним із головних маркерів ідентичності України. Незважаючи на безнастанні спроби зруйнувати ці пам’ятки, на теренах України, в різних її регіонах, збереглося близько 2 тисяч давніх українських цвинтарів із кам’яними хрестами. Однак немає жодного їх реєстру, в тотальній більшості випадків вони занедбані або у руїні, байдужі місцевій владі, плюндруються вандалами і зникають. Це неприпустимо, адже кожен із таких хрестів має бути пам’яткою історії, а також лапідарного і сакрального мистецтва. Ми хочемо виправити цю ситуацію і повернути історичну пам'ять».

 Наші давні некрополі є в усіх краях України та на українських етнічних землях за кордоном.

 Зокрема, на Причорноморських теренах заснування перших українських поселень розпочалося щонайменше з ХVІІ століття, коли Півднем володіла Османська імперія, проте масові переселення сюди українців почалися після знищення Росією Запорізької Січі, руйнування нею козацького устрою на Правобережжі та імперської колонізації запорозьких земель.

 З волі султана українські козаки з родинами отримали дозвіл на поселення й господарювання у межах володінь Османської держави в пониззях степових рік та лиманів Чорного й Азовського морів. Так, задовго до захоплення цих земель Російською імперією, на просторах – від Молочної й Дніпра до Дністра й Дунаю, виникли сотні українських сіл і хуторів.

 За кілька років ознакою степів та узбережжя Причорномор’ стали характерні надмогильні хрести козацької форми, які виготовляли з місцевого вапняку.

 Як і інші елементи національної пам’яті українців, стародавні козацькі цвинтарі нещадно нищили в часи радянської влади, проте на щастя, збереглися і донині їх декілька сотень.

 Найбільший козацький цвинтар України – Сотниківська Січ. Він розташований на території колишнього села Малий Куяльник. Це було поселення козаків-нерубаїв, які прийшли на ці землі після руйнування росіянами Запорізької Січі. Із султаном вони мали договір на розробку копалень вапняку. Ці копальні із часом стали основою для легендарних одеських катакомб. Нині цвинтар у межах Одеси. Він є матеріальним доказом того, хто жив на цих землях до їх окупації росіянами.

 В селі Загнітків Одеської області є цвинтар козаків-каменотесів, які мігрували із захоплених росіянами земель Запорізької Січі і отримали від султана дозвіл на видобуток каменю-вапняку.

 В місті Первомайську Миколаївської області збереглися унікальні «діряві» хрести на двох козацьких похованнях колишніх містечок Богополя та Ольвіополя. Для чого у хресті зроблено отвір – переконливих версій поки не існує.

 У селах, розташованих вздовж річки Південний Буг від міста Вознесенська (стара назва Соколи) Миколаївської області і фактично до гирла, збереглися козацькі цвинтарі із кам’яними хрестами і навіть старшинськими гробницями. Із 1769 з перервами до 1817 року тут була територія створеного Російською імперією Бузького козацького війська. Його основну частину склали козаки Запорізької Січі.

 А найстаріший із відомих козацьких цвинтарів розташований в місті Кременець Тернопільської області. Тут поховано козаків, які загинули під час штурму Кременецького замку у 1648 році. Згідно із легендою, на цвинтарі поховано кілька козацьких бандуристів – їхні могили мають плиту у вигляді бандури.

 Козацький хрест є символом українського козацтва, лицарства, війська. Це лапчастий хрест, який походить від хреста європейського лицарського ордену тамплієрів. Його не варто плутати із хрестом Мальтійського (Госпітальєрського) ордену.

 Лицарський орден тамплієрів зник ще на початку ХІV століття, але їхній головний символ - хрест зберігся в Ордені масонів. Яким чином цей хрест потрапив на Наддніпрянщину, до козаків, точно не відомо. Його зображення на козацьких корогвах почали масово з’являтися на початку ХVІІ століття. Відомо, що у 1618 році козаки вступили до Ордену християнських лицарів, який був антиосманською коаліцією. В цей орден входили Англія, Франція, Іспанія, Священна Римська імперія (Німеччина), Рим, Угорщина, Річ Посполита та інші країни. Запорізьке військо, яким керував тоді гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, стало повноцінним членом цього ордену, а одним із символів ордену був тамплієрський лапчастий хрест.

 Ми називаємо козацьким хрестом не лише хрести на козацьких могилах, а взагалі хрести, які мають лапчасту форму. Нині такі хрести часто ставлять на могилах видатних українців, зокрема вояків. Від початку минулого століття козацькі хрести ставлять на українських військових меморіалах.

 Нині козацький хрест є символом Збройних Сил України.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2024 > Тема ""Білі плями" історії"