Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4458)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4136)
Українці мої... (1668)
Резонанс (2130)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1068)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (334)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (211)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
Про траг╕чну долю в╕дважно╖ розв╕дниц╕ холодноярських повстанц╕в Ольги...


НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
Виставка висв╕тлю╓ знаков╕ под╕╖ во╓нно╖ ╕стор╕╖ Ки╓ва…


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
Не вс╕м цим фактам знайшлося м╕сце у шк╕льних п╕дручниках, але саме завдяки ╖м ╕стор╕я ста╓ живою...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2024 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 22.03.2024
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ

Дмитро Донцов (1883-1973) – одна з контроверс╕йних постатей в наш╕й ╕стор╕╖, суперечки навколо якого не вщухають й нин╕. Це й не дивно, адже Дмитро Донцов був неординарною особист╕стю, яка викликала любов у друз╕в та ненависть у ворог╕в. Його називали творцем ╕деолог╕╖ укра╖нського нац╕онал╕зму, ╕дейним батьком Орган╕зац╕╖ Укра╖нських Нац╕онал╕ст╕в. Зрештою, в яких лише ╕постасях не виступав Дмитро Донцов – пол╕тичний д╕яч, л╕тературний критик, ф╕лософ, публ╕цист.

 Народився майбутн╕й пол╕тик 30 серпня 1883 року в Мел╕топол╕ ╕ був середньою дитиною пом╕ж п’ятьох д╕тей. Досл╕дники зазначають, що ╕деолог укра╖нського нац╕онал╕зму походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянськ╕ звання ╕ були змушен╕ зм╕нити пр╕звище на рос╕йський манер. Духовному зростанню сприяло середовище, в якому виховувався майбутн╕й пол╕тик. У с╕мейн╕й б╕бл╕отец╕ були книги Гоголя, Шевченка, Кул╕ша, Стороженка. Проте родинним затишком Дмитро так ╕ не нат╕шився – рано залишився без батьк╕в, тож виховували д╕тей родич╕ матер╕. У 1900 роц╕ Дмитро Донцов зак╕нчив реальне училище в Мел╕топол╕, середню осв╕ту здобув в Царськосельському л╕це╖, п╕сля чого вступив на юридичний факультет до Петербурзького ун╕верситету. Революц╕йн╕ под╕╖ 1905 року не оминули молодого Дмитра Донцов, в╕н брав участь у д╕яльност╕ Укра╖нсько╖ соц╕ал-демократично╖ роб╕тничо╖ парт╕╖, серед л╕дер╕в яко╖ були Володимир Винниченко та Симон Петлюра. Прикметним було те, що мине зовс╕м небагато часу, ╕ Донцов негативно в╕дгукуватиметься про Винниченка. Але все це буде п╕зн╕ше, а поки в╕н шука╓ себе, проходячи кр╕зь численн╕ випробування. Був заарештований як член УСДРП, дивом вирвався з Лук’ян╕всько╖ в’язниц╕. 12 кв╕тня 1908 року Донцов пере╖здить до Львова, де розпочина╓ться новий пер╕од в його житт╕ та в╕дбуваються св╕тоглядн╕ зм╕ни. Неабиякий вплив мав на Донцова ╕сторик та ф╕лософ В’ячеслав Липинський, ╕деолог укра╖нського консерватизму. Як зазначають досл╕дники, роботи Донцова того пер╕оду були перейнят╕ характерним для вс╕х соц╕ал-демократ╕в ╕нтернац╕онал╕змом ╕ м╕стили критику багатьох укра╖нських парт╕й, як╕ перебували на л╕беральних позиц╕ях. Як бачимо, шлях до нац╕онал╕зму був тернистим, непростим. З 1909 по 1911 роки Дмитро Донцов був в╕льним слухачем юридичного факультету В╕денського ун╕верситету, де познайомився з майбутньою дружиною Мар╕╓ю Бачинською.

 Походила Мар╕я з родини греко-католицького священника Михайла Бачинського та його дружини Ольги з роду Устиянович╕в. Батько походив з╕ славного шляхетського роду Сас╕в-Бачинських, тож Мар╕ю можна вважати представницею галицько╖ ел╕ти.

 Отець Михайло Бачинський був в╕домим культурником у кра╖. Ще в╕д 1880-х рр. в╕н виступав у прес╕ як журнал╕ст, поет, перекладач. Друкувався в народовських журналах «Зоря» ╕ «Дзв╕нок», в газет╕ «Д╕ло», його в╕рш╕ були вм╕щен╕ в антолог╕╖ «Укра╖нська муза», в альманахах «Кв╕тка», «Р╕дний з╕льник», «Р╕дна стр╕ха». Активно в╕дкривав читальн╕ на Дрогобиччин╕, а в 1903 роц╕ його нав╕ть обрали головою «Просв╕ти» у Дрогобич╕, що св╕дчить про його незаперечний авторитет. Михайло Бачинський був членом Народного ком╕тету Нац╕онально-демократично╖ парт╕╖ у кра╖, що також св╕дчить про його непохитн╕ пол╕тичн╕ погляди.

 Очевидно, батько мав великий вплив на формування св╕тогляду сво╓╖ доньки, яка також обрала дорогу нац╕онального служ╕ння. У 1909 роц Мар╕я зак╕нчила укра╖нський л╕цей у Перемишл╕, а це було тод╕ дуже патр╕отичне укра╖нське м╕сто, справжня «фортеця» укра╖нського духу перед наступом польсько╖ сусп╕льност╕. У 1910 роц╕ вона по╖хала на навчання до В╕дня, де отримала диплом Вищо╖ торг╕вельно╖ школи для д╕вчат. Саме у В╕дн╕ ╕ в╕дбулося знайомство ╕з Дмитром Донцовим, молодим ем╕грантом, який студ╕ював на правничому факультет╕ В╕денського ун╕верситету. За спогадами сучасник╕в, Донцов був харизматичним, енерг╕йним чолов╕ком, який приваблював ж╕нок. Тож юна греко-католичка закохалася в цього войовничого ате╖ста, ким в╕н був в цей час як член Укра╖нсько╖ соц╕ал-демократично╖ роб╕тничо╖ парт╕╖. Зв╕сно, що батько юно╖ Мар╕╖ виступив проти можливого шлюбу ╕з «демоном ╕з рос╕йсько╖ революц╕йно╖ стих╕╖». Довелося чекати зручн╕шо╖ ситуац╕╖. Харизматична постать Донцова була незручною для багатьох, тож проти його можливого шлюбу ╕з галицькою «аристократичною панянкою» заповзялися р╕зн╕ люди, серед яких був нав╕ть славетний ╕сторик В’ячеслав Липинський. Як стверджують численн╕ досл╕дники, ворож╕сть Липинського до Донцова тривала до к╕нця життя вченого, нею до сьогодн╕ спекулюють науковц╕, намагаючись пос╕яти ворожнечу м╕ж обома ╕деологами, в як╕й насправд╕ було б╕льше особисто╖ неприязн╕ й конкуренц╕╖, н╕ж ╕деолог╕чно╖ боротьби. Через два роки батько Мар╕╖ раптово помира╓, тож в╕дтепер шлюбу н╕чого не загрождувало. ╥хн╕й шлюб в╕дбувся у Львов╕, в церкв╕ Усп╕ння пресвято╖ Богородиц╕ 27 травня 1912 року. У пер╕од м╕ж 1910-им ╕ 1913-им роками Донцов кардинально зм╕ню╓ сво╖ св╕тоглядн╕ переконання, зокрема п╕д впливом вже згадуваного Липинського – ╕деолога укра╖нського консерватизму. В╕н ста╓ пров╕дним укра╖нським публ╕цистом-самост╕йником, зближу╓ться ╕з середовищем укра╖нських нац╕онал-демократ╕в. Довго прожива╓ у ╢вроп╕ (Базель, Лозанна, Берн, В╕день, Берл╕н), де редагу╓ р╕зноман╕тн╕ н╕мецькомовн╕ видання для пропаганди ╕де╖ укра╖нсько╖ державност╕. Мар╕я часто мандрувала з чолов╕ком. На жаль, про цей пер╕од ╖хнього с╕мейного життя в╕домо дуже мало. До 1918 року Донцов перетворився на в╕домого ╕деолога, учителя молодого покол╕ння, пров╕дного автора стр╕лецького журналу «Шляхи». Мар╕╖ Донцов╕й судилося стати дружиною «пров╕дника нац╕╖», хоча вона також була талановитою особист╕стю. Ще п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни Мар╕я Бачинська включилася в стр╕лецький рух, працювала в одн╕й чот╕ разом ╕з Оленою Степан╕в. Протягом 1919–1920 рок╕в працювала в укра╖нськ╕й м╕с╕╖ в Копенга╜ен╕. Була учасницею Кон╜ресу Л╕╜и Миру ╕ Свободи у В╕дн╕ та в Гааз╕. П╕сля Першо╖ св╕тово╖ в╕йни брала активну участь у д╕яльност╕ товариств «Укра╖нська Захоронка», «Просв╕та», «Сок╕л». Була членкинею Головно╖ управи Союзу укра╖нок. Вона хот╕ла бути поруч з╕ сво╖м одержимим ╕де╓ю чолов╕ком, дор╕внювати йому чеснотою нац╕онального служ╕ння. Мар╕я також писала публ╕цистичн╕ статт╕, що з’являлися у журналах «Ж╕ночий в╕стник», «Ж╕ноча доля», «Нова хата». У м╕жво╓нний пер╕од Донцов очолював як редактор два журнали: «Л╕тературно-науковий в╕стник» (1922–1932 роки) ╕ «В╕стник» (1933–1939 роки). Ось як опису╓ ╖хн╓ життя в цей час сучасна досл╕дниця Галина Сварник: «Донцови жили довол╕ скромно, особливо в 1920-т╕ роки, пост╕йно в╕дчували матер╕альну скруту, економили на всьому, аби т╕льки забезпечити видавництво. Водночас, головно завдяки господин╕, ╖хн╕й д╕м став л╕тературно-мистецьким салоном, де збиралися пол╕тичн╕ д╕яч╕ та колишн╕ в╕йськовики, л╕тератори й митц╕, тут зупинялося багато знайомих, укра╖нських ем╕грант╕в, як╕ пере╖жджали через Льв╕в, бували автори «ЛНВ» та «В╕стника». Саме в цей складний пер╕од життя Донцова, коли в╕н став «володарем дум» молодих галицьких укра╖нц╕в та ем╕грант╕в, Мар╕я була для нього вс╕м: музою, ангелом-охоронцем, над╕йною опорою в побут╕, розрадницею та мудрою господинею р╕дного дому, який перетворився на «фортецю» укра╖нсько╖ пол╕тично╖ думки. У 1932 роц╕, коли в редакц╕╖ «Л╕тературно-наукового в╕стника» сталася «внутр╕шня революц╕я», тобто бунт проти ╕дейно╖ л╕н╕╖ Донцова т╕╓╖ частини член╕в редколег╕╖, як╕ опинилися там як представники старо╖ л╕берально-народницько╖ л╕н╕╖ журналу, нац╕онал-демократи за св╕тоглядом, яких ще й п╕дбурювали зовн╕шн╕ агенти, як╕ вороже сприймали ╕деолог╕ю вольового нац╕онал╕зму, саме Мар╕я Донцова взяла на себе орган╕зац╕йн╕ та ф╕нансов╕ справи ╕ зберегла журнал. Вона залучила у видання кошти родини Бачинських Так з’явився «В╕стник» як ц╕лком незалежне видання з╕ сво╓ю програмою та новими про╓ктами: було засновано додаткову книжкову сер╕ю «Книгозб╕рня В╕стника» (пот╕м називалася «Квартальник В╕стника»), орган╕зовувалися окрем╕ книжков╕ видання. Невдовз╕ п╕дпри╓мство стало прибутковим. Як ╕дейний трибун та натхненник для молодих нац╕онал╕ст╕в журнал Донцова продовжував виконувати свою м╕с╕ю – будувати нову ╕деолог╕ю. У 1926 роц╕ Донцов написав свою в╕дому роботу, яка стала ман╕фестом для ц╕лого покол╕ння укра╖нц╕в. Йдеться про «Нац╕онал╕зм» - книгу, яка склада╓ться з трьох частин: «Укра╖нське провансальство», «Чинний нац╕онал╕зм», «Укра╖нська ╕дея». Для Донцова наста╓ зоряний час – його ╕де╖ – блискуч╕, безкомпром╕сн╕ – потрапляють в благодатний грунт. В╕н говорить гостро, слова його гостр╕, як криця: «Укра╖ни, яко╖ прагнемо, ще нема╓, але ми можемо створити ╖╖ в наш╕й душ╕». Але укра╖нц╕, щоб почуватися господарями на власн╕й земл╕, мають випалити з себе тавро раба, позбутися комплекс╕в малорос╕йства. Донцов ор╕╓нтувався на загально╓вропейськ╕ ц╕нност╕, зах╕дну культуру – «Окцидент», закликав до боротьби проти ╕мперського шов╕н╕зму Рос╕╖, проти засилля чужих ╕дей та ╕деал╕в. Анал╕зуючи публ╕кац╕╖ та прац╕ Дмитра Донцова, зауважу╓мо, наск╕льки актуальними вони ╓ в наш час. Зда╓ться, що сповнена траг╕чних стор╕нок ╕стор╕я знову повторю╓ться, бо не засво╓ними виявилися ╖╖ уроки. Тож ма╓мо ретельно проанал╕зувати пер╕од, адже «Л╕тературно-науковий в╕сник» перетворився на пров╕дний журнал, на стор╕нках якого висв╕тлювалися проблеми нац╕онального, культурного ╕ л╕тературного життя.

 «Та найважлив╕ше, що журнал став ядром зародження ╕ розвитку нового духу, нового стилю в укра╖нському культурно-нац╕ональному мисленн╕, ╕ насамперед, це в╕дбулося завдяки повноварт╕сн╕й реал╕зац╕╖ багатогранного таланту Дмитра Донцова як редактора, полем╕ста, ерудита, блискучого публ╕циста та есе╖ста. Настр╕й впертости та оптим╕зму, град неспод╕ваних та влучних цитувань, ╕мпульсивна стил╕стика мови, глобальн╕ узагальнення ╕ см╕лива стратег╕я ╕дейного наступу – все це вибухнуло раптово перед укра╖нською людиною, як ц╕лком незнаний, незвичний ╕ пориваючий св╕т нових вражень ╕ в╕з╕й. Магнетизм донцовського слова й ╕де╖ захопив тод╕ ц╕ле покол╕ння», - слушно зазнача╓ досл╕дник Олег Баган. Донцову вдалося об’╓днати у журнал╕ найкращу автуру. На стор╕нках часопису друкувалися в╕дом╕ науковц╕ та ╕нтелектуали-публ╕цисти: Роман Бжеський, Володимир Б╕рчак, Л╕д╕я Бурачинська, Дар╕я В╕конська, Михайло Голубець, Володимир Дорошенко, Мирон Кордуба, Степан С╕рополко, Степан Смаль-Стоцький. Як зазнача╓ Олег Баган, Дмитро Донцов особливу увагу прид╕ляв перекладам, насамперед ╕з зах╕дно╓вропейських мов ╕ л╕тератур, оск╕льки вважав, що зах╕дна ментальн╕сть («Окцидент») концентру╓ в соб╕ риси, яких браку╓ укра╖нськ╕й нац╕╖ – житт╓вий динам╕зм, тверд╕сть характеру, пристрасн╕сть ╕ геро╖зм, порив до незнаного, величне в╕з╕онерство. Про необх╕дн╕сть ментальних зм╕н писала й Дар╕я В╕конська, велична праця яко╖ «За силу й перемогу» пос╕да╓ г╕дне м╕сце поряд з творами Дмитра Донцова.

 В╕конська назвала вади, яких конче потр╕бно позбутися укра╖нцям: культ слабких, безприкладн╕ ╕нтриги, заздр╕сть, злорадна, хамська вт╕ха, розперезана фам╕льярн╕сть, глупе захоплення чужим ╕ знец╕нення свого, сентиментальний патр╕отизм. Натом╕сть Донцов творить зовс╕м ╕нший тип укра╖нця – не хохла-малороса, а, насамперед, аристократа духа. Такою була Олена Тел╕га, як╕й Дмитро Донцов присвятив блискучу працю «Поетка вогненних меж». «Весь св╕й протест звертала – на фронт╕ внутр╕шн╕м – проти тих, кого називала «партачами життя», що не розум╕ли п╕сланих нац╕╖ пророк╕в. Партач╕ життя ╓ завжди ел╕тою, незм╕нно п╕сля вс╕х зав╕рюх б╕ля нових трон╕в – все одно яких володар╕в, з енерг╕╓ю, не зужитою на абсурди яко╖сь ╕де╖… Для тр╕юмфу яко╖сь ╕де╖ потр╕бно нищити не лише ╖╖ ворог╕в, а вс╕х приплентач╕в, що н╕чого сп╕льного не мають з жодною ╕де╓ю, бо для них ╓ лише одна ц╕ль – використання кожно╖ ситуац╕╖ для сво╓╖ вигоди. Треба нищити туп╕сть ╕ м╕щанство… Проголошу╓ вона: не може бути прекрасною Укра╖на, коли люди в н╕й будуть нудн╕, несм╕лив╕, коли не переродити ╖хн╕ душ╕, не викликати в них туги за великим. Треба, щоби прийшли люди «нац╕онально╖ гордости». Треба рятувати «похилу душу свого народу», треба боротися з р╕дними «партачами», як╕ засм╕чують життя чи на ем╕грац╕╖, чи в Укра╖н╕. До них зачислювала таких, як Сосюра, Тичина чи Рильський. Вимагала передус╕м цив╕льно╖ в╕дваги аж до смерти, щоби суц╕льну «масу лаке╖в обернути в нац╕ю, варту сво╖х великих геро╖в. ╤ геро╖нь», - Донцов ╕ сам да╓ блискучу характеристику поетц╕, ╕ рясно циту╓ ╖╖. ╤ не полиша╓ думка: а чи не про наш час йдеться, коли вир╕шу╓ться факт ╕снування нашо╖ держави? Адже битва за Укра╖ну трива╓, але ж ма╓мо воювати не лише з лютим московським ворогом, а й з численними внутр╕шн╕ми «партачами життя»…

 Кожен творчий пер╕од Дмитра Донцова – надзвичайно насичений, з притаманними саме для цього пер╕оду публ╕цистичними творами. У 1945 роц╕, рятуючись перед наступом радянських в╕йськ, Дмитро Донцов пере╖здить до Н╕меччини (в американську зону, у 1947 роц╕ ви╖здить до США. В╕д того року пост╕йно мешка╓ в Канад╕, протягом 1949-1953 рок╕в виклада╓ в Монреальському ун╕верситет╕. Донцов, як завжди, не склада╓ сво╓ перо. З’являються зокрема його книжки «Туга за геро╖чним: ╕де╖ ╕ постат╕ л╕тературно╖ Укра╖ни», «Рос╕я чи Европа?», «Московська отрута». Анал╕зуючи зб╕рку з промовистою назвою «Московська отрута», досл╕дник В╕ктор Рог пише: «Нац╕я, не очолена мудрим, шляхетним ╕ мужн╕м проводом, ╓ бездумна отара, доступна всяк╕й чужинецьк╕й пропаганд╕ та ╕нф╕льтрац╕╖. Разом з пров╕дною верствою стоять ╕ падають народи, - саме ц╕ слова доктора Донцова, якими почина╓ться його стаття «За який пров╕д?», сьогодн╕ пульсують в думках. ╤ см╕шно, ╕ г╕рко, а насамперед страшно ста╓ в╕д того, коли чу╓мо, що ╕де╖ Донцова «застар╕ли», що нин╕ в╕н «неактуальний», що його писання сл╕д списати в арх╕в. Навпаки – ╕де╖ Донцова актуальн╕ як н╕коли, а його книги мають виходити багатотисячними накладами, на його творах мають виховуватися пров╕дники нац╕╖». Зрештою, яку б статтю Дмитра Донцова ми б не взяли, на як╕й цитат╕ не зупинилися, н╕чого не нагадуватиме щось застар╕ле, арха╖чне. Натом╕сть, в╕дчуття таке, н╕би Дмитро Донцов да╓ ч╕тку, безкомпром╕сну оц╕нку нашому сьогоденню, ╕ на тл╕ в╕йни це звучить по-особливому гостро. «Всякий раз, - пише Донцов у статт╕ «Рос╕йський хижак – вчора ╕ нин╕», - коли Рос╕я ста╓ перед новим пол╕тичним потряс╕нням, перед зм╕ною варти, зм╕ною сво╓╖ пров╕дно╖ верстви, по св╕ту йде шалена реклама «ново╖ Рос╕╖»… Варто п╕дкреслити безмежну на╖вн╕сть тих чужинц╕в ╕ деяких укра╖нц╕в, як╕ ще в╕рять в якусь третю, четверту або десяту Рос╕ю, яка вже напевно – буде своб╕дною ╕ дасть свободу ╕ншим. Рос╕я – не м╕ня╓ться, яка була 350 л╕т з чимось, така ╓ нин╕. Завданням нашим ╓ не боротьба з тим чи ╕ншим режимом в СРСР, а з Рос╕╓ю як такою, а з ╖╖ духом – варварським ╕ насильницьким, який лишиться вт╕леним в кожн╕м режим╕, який би не наступив по большевиках… Дух, засади, практика режим╕в лишаються однаковими, хто б не сид╕в на трон╕, «цар батюшка» чи «атец народоф». Потворна ╕мпер╕я не м╕ня╓ться, ╕ мусить змагати до ╖╖ знищення той, хто справд╕ прагне свободи».

 Донцов переконаний, що в╕льний св╕т мав би давно скинути з очей полуду ╕ подивитися на потворну ╕мпер╕ю без рожевих окуляр╕в. Надзвичайно актуальна заувага, чи не так? Особливо з огляду на ту нер╕шуч╕сть, пост╕йне зависання «у шпагат╕» нин╕, коли Укра╖на, що ст╕ка╓ кров’ю, потребу╓ допомоги, ╕ то негайно╖. Коли ж ми чу╓мо заяви деяких зах╕дних пол╕тик╕в про можлив╕сть переговор╕в з Рос╕╓ю, вкотре згадуються в╕з╕╖-попередження Донцова. У статт╕ «Видиво большевизму у Досто╓вського» Дмитро Донцов пише, н╕, в╕н випалю╓ вогнян╕ слова-попередження: «Одн╕╓ю з основних рис цього «народа-богоносця» ╓днати в соб╕ ╤вана Грозного ╕ Л╓н╕на, Петра ╕ Стал╕на, царських опричник╕в 16-го в╕ку ╕ большевицьких чек╕ст╕в 20-го. Трагед╕я Заходу в т╕м, що в╕н н╕як того не хоче зрозум╕ти». Дата написання статт╕ жовтень-грудень 1959 року. Запитання: хто б ще бажав послухати ц╕ слова-пророцтва з висоти траг╕чного 2024-го? Зрештою, щоб перемагати, нам недостатньо уповати ╕ закликати на допомогу в╕льний св╕т. Доста внутр╕шн╕х чвар, проблем, непорозум╕нь ╕… в╕дступництва. Ми програ╓мо наш внутр╕шн╕й фронт, бо не ма╓мо потужно╖ ╕нформац╕йно╖ атаки, зал╕зно╖ брон╕, яка б стала куленепробивною для московсько╖ отрути. ╤ про це нам також нагаду╓ Дмитро Донцов. ╤ пише про психолог╕ю москаля так блискуче, н╕би да╓ рецепти на вс╕ випадки життя, як поводитися з тим ворожим с╕м’ям. «Перед вовком москаль в╕дступа╓, зата╖вши зл╕сть, а б’╓ться з ним лише тод╕, коли вовк сам на нього нападе. Лише треба вовком справд╕ бути… На цю псих╕ку москаля особливу увагу треба звернути нам. Декламували колись сентиментальн╕ земляки: «садок вишневий коло хати». Прийшов москаль, садок вирубав, хату знищив… А укра╖нц╕, нав╕ть у «в╕льн╕м св╕т╕», оглядаючи той «рай», чухають потилицю: а може й справд╕ так треба?» Тод╕ москаль рад╕╓: «Ага! Уступа╓те, значить, бо╖теся!» ╤ тод╕ ви пропали, - застер╕га╓ Донцов у статт╕ «Душа москаля». - В╕дчува╓ москаль… коли заламу╓ться укра╖нська душа, слабне моральний оп╕р московськ╕й блекот╕, яку в нашу душу вливають, а де слабне оп╕р моральний, там велика загроза опору ф╕зичному. При так╕м стан╕ не поможуть «вопл╕» про «самост╕йну та соборну», н╕ гучн╕ ман╕фестац╕╖ проти п╕длих «вор╕женьк╕в». Треба розпеченим зал╕зом глуму ╕ демаскування випекти у власн╕й душ╕ цей п╕стряк ╕дейно╖ трусости ╕ духовного припадання до н╕г московсько╖ «правди». Повна безстрашн╕сть, абсолютне, стов╕дсоткове заперечення всього московського, така ж абсолютна аф╕рмац╕я сво╓╖ Правди – лише тим зломимо Москву перш у сво╖м серц╕, а там ╕ на «наш╕й, не сво╖й земл╕». Чи не ╓ це ключем до нашо╖ перемоги, ╕ яку роль у ц╕й безкомпром╕сн╕й боротьб╕ мають в╕д╕грати «володар╕ душ наших», ╕нтел╕генц╕я?

 Дмитро Донцов гостро ставить питання про роль проводу, щоразу наголошуючи на в╕дсутност╕ в╕дпов╕дних якостей в ╕нтел╕генц╕╖. Про це в╕н блискуче пише в статт╕ «За яку Укра╖ну?»: «Убогий лег╕нь припав коло Довбушево╖ могили, скаржився, що нема йому дол╕. Загрим╕ло в могил╕, почувся голос: «Дол╕, хлопче? Царем будеш!» ╤ впав лег╕нь з╕ страху з благанням: «Батьку, я не хочу! Царем не буду!» - «То Довбушем будеш» -об╕звалось з могили, аж жахнулися гори. – Н╕, Довбушем не буду н╕коли у св╕т╕», - в╕дпов╕в лег╕нь. – «Тож кобзарем мен╕ будеш», - грюкнуло втрет╓, наче гр╕м. ╤ став лег╕нь кобзарем». З початком революц╕╖… воскресла наша стародавня правда ╕сторична, правда народу… ╤нтел╕генц╕я злякалася голосу ц╕╓╖ правди… Под╕╖ так╕ змусили ту ╕нтел╕генц╕ю, схильну найб╕льше до л╕рництва, грати роль володаря ╕ вести Довбуш╕в у б╕й, але не було в не╖ н╕ серця володарського, н╕ довбуш╕вського. Не могла вона в╕дважно, без жодних «але» очолити ╕ програмово, ╕ орган╕зац╕йно великий вибух нац╕онального духу. Занадто пересяк мозок т╕╓╖ ╕нтел╕генц╕╖ чужою правдою, правдою дегенеруючого московського л╕берал╕зму, яке бралось за д╕йсн╕сть, нехтуючи прадавню мудр╕сть сво╓╖ кра╖ни… Тому вже тепер мусимо голосити ту нашу прадавню правду, не входячи в жодн╕ компром╕си з большевицькими «досягненнями», видобути з-п╕д земл╕ укрит╕ там традиц╕╖ старо╖ ╕ в╕чно╖ Укра╖ни, традиц╕╖ нашого в╕чного м╕ста над Дн╕пром… За яку Укра╖ну? За Укра╖ну в╕льну в╕д об╕йм╕в московського спрута, в╕льну в╕д всяко╖ Москви, Укра╖ну на ру╖нах ╕мпер╕╖ та захланницького народу... За Укра╖ну не пациф╕стичну, що ставить мир в рабств╕ понад все, лиш за Укра╖ну, в як╕й би в╕джив давн╕й войовничий дух нац╕╖, яка свою правду ╕ Божу справедлив╕сть ставляла б понад життя ╕ добробут. Лише за Укра╖ну стародавнього княз╕вського Ки╓ва, Укра╖ну Хмельницького ╕ Мазепи, Полуботка ╕ Шевченка. Н╕хто ╕нший, як Шевченко писав, що «коли ми в╕дда╓мо на наругу свят╕ традиц╕╖ давнини, що тод╕ з нас буде: Вийде якийсь француз чи куций н╕мець, а в╕д обличчя нац╕онального ╕ спогаду не буде. А на мою думку, нац╕я без сво╖х власних, ╖й лише притаманних характеристичних прикмет, под╕бна просто до якогось киселя, ╕ то дуже несмачного киселя»… Так писав Шевченко, ╕ ясно, що мав на уваз╕ не традиц╕╖ московсько╖ кошари, а велик╕ традиц╕╖ нашого козацького минулого – своб╕дно╖, войовничо╖ та геро╖чно╖ нац╕╖ ╕ своб╕дно╖ людини в н╕й… На чол╕ ц╕╓╖ боротьби мають стати люди в╕дпов╕дн╕ – не одурманен╕ з╕ сходу, лише в╕руюч╕ в м╕с╕ю Укра╖ни, як╕ б величчю характеру дор╕внювали велич╕ доби, в як╕й живемо…»

 Н╕би про наш час, ╕ н╕чого не вида╓ться в╕джилим ╕ зужилим… Так само гостро, безкомпром╕сно ╕ з в╕рою в призначення Укра╖ни. Тож недаремно Донцова називали творцем покол╕ння УПА – дивовижно╖ сили, яка постала проти ╕мпер╕╖ зла. Донцова високо оц╕нив його сучасник ╢вген Маланюк. П╕сля поразки визвольних змагань, коли для багатьох було втрачено сенс життя, саме Дмитро Донцов вдихнув той св╕жий струм╕нь, коли в╕трила знову напнут╕ ╕ нема╓ часу на поразку. З яким нетерп╕нням чекали ╕нтернован╕ вояки на вих╕д «ЛНВ», що став рят╕вним колом за тод╕шн╕х умов. «Всупереч злосливо висмикуваним тепер цитатам, - пише ╢вген Маланюк, - одне можна ствердити: дух, яким наповнений увесь доробок Донцова, залиша╓ться незм╕нним, без огляду на т╕ орган╕зац╕йно-╕деолог╕чн╕ костюми й маски, як╕ накидала доба. З першого свого друкованого рядка Донцов уже з’явився ц╕лий, з його знищуючим ударом полем╕чно╖ рап╕ри, з його ориг╕нальним стилем… У Дмитра Донцова гарячий тавр╕йський темперамент, жагуча пристрасть б╕йця ╕ непод╕льна любов-ненависть п╕вденноукра╖нського серця…»

 ╤ тут ╢вген Маланюк робить одну сутт╓ву заувагу, яка допоможе зрозум╕ти чимало питань, як╕ були за╕деолог╕зован╕ в той час, коли Донцов опинився в опал╕. Маланюк пише про «фатальне непорозум╕ння Донцова з так званим сусп╕льством». Чому в╕дбува╓ться таке непорозум╕ння? Бо так зване сусп╕льство, на думку Маланюка, стражда╓ на «культурний прим╕тив╕зм». Як же так сталося, що Донцов – творець покол╕ння УПА, беззаперечний авторитет, почав стр╕мко втрачати св╕й авторитет ╕ поступово опинився на марг╕несах? Грунтовний анал╕з Олега Багана допомага╓ роз╕братися в цьому питанн╕. «Втрата правильно╖ стратег╕╖ розвитку нац╕онал╕стично╖ ╕деолог╕╖ в д╕аспор╕ ╕ стало першою причиною неадекватного сприйняття спадщини Дмитра Донцова в сучасн╕й Укра╖н╕, - пише Олег Баган. – Другою причиною деформованого уявлення про нац╕онал╕стичну ф╕лософ╕ю стала деструктивна ╕дейна атака проти не╖ л╕беральних критик╕в в╕дразу в п╕сляво╓нний пер╕од. Це сталося в рамках орган╕зац╕╖ та функц╕онування л╕тературно╖ групи МУР (Мистецький укра╖нський рух), створено╖ у 1945 роц╕ на теренах п╕вденно╖ Н╕меччини, де тод╕ масово розселилися укра╖нськ╕ ем╕гранти. ╥╖ ╕дейними л╕дерами були В╕ктор Петров (науковець ╕ письменник, завербований радянськими спецслужбами ще у 1920-х роках), Юр╕й Шевельов (Шерех), Юр╕й Косач, Улас Самчук, Юр╕й Лавр╕ненко, ╤гор Костецький, ╤ван Багряний… Мур╕вц╕ прагнули ╕нтегруватися у зах╕дний св╕т, який тод╕, як в╕домо, був не лише всуц╕ль л╕беральний, а й п╕дкреслено нетолерантний до пол╕тичних ╕ ф╕лософських ╕дей консервативного, нац╕онал╕стичного зм╕сту… Художня концепц╕я в╕сник╕вства – вольовий, динам╕чний неоромантизм, теоретично обгрунтована Дмитром Донцовим, була найяскрав╕шим явищем в укра╖нськ╕й культур╕ м╕жво╓нно╖ доби в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ та на ем╕грац╕╖. Без подолання цього авторитету, без його дискредитац╕╖ неможливо було рухатися дал╕. Тож головним об’╓ктом критики законом╕рно став Дмитро Донцов ╕ його ╕де╖. Вершиною ц╕╓╖ критики можна вважати статтю Юр╕я Шереха-Шевельова «Донцов хова╓ Донцова». До не╖ як до «вищого критер╕ю оц╕нки» спадщини Дмитра Донцова зверталися антинац╕онал╕стичн╕ середовища нашо╖ ем╕грац╕╖, ╖╖ часто використовують теперешн╕ укра╖нськ╕ критики нац╕онал╕зму. ╥╖ головн╕ тези так╕: в╕сник╕вська ╕деолог╕я – це щось чуже укра╖нськ╕й ╕дейн╕й традиц╕╖ ╕ ментальност╕, це необ╕льшовизм, поверхов╕сть, ру╖нництво, антинародн╕сть… У статт╕ зумисне затуманено справжню ╕стор╕ю в╕сник╕вства як культурного, л╕тературного, ╕дейно-пол╕тичного явища… Брутальними ╕ неправдивими звинуваченнями переповнена ц╕ла стаття Юр╕я Шереха-Щевельова. Однак найб╕льша ╕ найболюч╕ша кривда щодо ╤стини поляга╓ нав╕ть не в п╕длуватих анафемах, а в тому, що у той самий час, коли писалася ця стаття, у 1948 роц╕, десятки тисяч нац╕онал╕ст╕в-повстанц╕в (УПА), ╕дейно-вихованих ╕ загартованих Дмитром Донцовим, вели безмежно геро╖чну ╕ жертовну, нер╕вну ╕ криваву в╕йну за волю Укра╖ни проти потужного ворога – СРСР, у цей самий час цин╕чний ╕нтелектуал теоретично «доводив», що морально, духовно, пол╕тично ця боротьба ╕ ц╕ ╕де╖ н╕бито не мають ╕сторичного сенсу… Невдовз╕ п╕сля статт╕ Юр╕я Шереха-Шевельова, хоч сам МУР розпався, л╕беральне середовище укра╖нсько╖ ем╕грац╕╖ придумало ще одну фальсиф╕каторську схему, заперечення в╕сник╕вства: була вигадана так звана «Празька школа» письменник╕в», до яко╖ зарахували майже вс╕х основних автор╕в ЛНВ-«В╕сника», кр╕м Дмитра Донцова. В╕дтак у писаннях р╕зноман╕тних л╕беральних л╕тературознавц╕в, особливо близьких до так звано╖ «Нью-Йорксько╖ школи», почали з’являтися р╕зноман╕тн╕ твердження ╕ трактування, н╕бито Дмитро Донцов якщо й мав щось до творчост╕ ╢вгена Маланюка, Юр╕я Липи, Леон╕да Мосендза, Олекси Стефановича, Олега Ольжича, Олени Тел╕ги, Уласа Самчука, то т╕льки негативне».

 Маховик, спрямований на дискредитац╕ю Дмитра Донцова, розкручувався з неабиякою силою. Метою було знищення ╕деолог╕╖ нац╕онал╕зму, адже постать Донцова була наст╕льки потужною, що у в╕дкритому протистоянн╕ год╕ було розраховувати на його кап╕туляц╕ю. Якщо запитати у б╕льшост╕ читач╕в, що ╖м в╕домо про «Празьку школу» ╕ якою була справжня мета створення так званого м╕фу, пов’язаного з нею? Напевно, б╕льш╕сть читач╕в навряд чи посвячен╕ у тонкощ╕ цього конфл╕кту. ╤сторик Ярослав Дашкевич, анал╕зуючи причини «дивовижно╖ нетерпимост╕ р╕зних к╕л до Дмитра Донцова», назива╓, зокрема, замовний характер ц╕╓╖ «антидонцовсько╖ кампан╕╖». Ус╕ ц╕ ╕нсинуац╕╖ мали на мет╕ очорнити нац╕онал╕стичний рух, перетворити ем╕грантське середовище на л╕беральне болото без ч╕тких ор╕╓нтир╕в та м╕цного п╕дгрунтя. ╤ тут справд╕ поваги заслуговують укра╖нськ╕ досл╕дники, як╕ доводять, що «в╕сник╕вство» - то не вигадка ╕ не м╕ф, а потужна ╕деолог╕чна зброя, ╕ лише постать Олени Тел╕ги св╕дчить на користь поняття «в╕сник╕вства». «Дмитро Донцов напрацював так╕ культуролог╕чн╕ програмн╕ концепти, як╕ сутт╓во вплинули на естетичне мислення укра╖нц╕в – традиц╕онал╕зм, окцидентал╕зм, волюнтаризм… Поява ЛНВ на як╕сно ╕нших св╕тоглядних та естетичних основах була не «помилкою», «збоченням» (л╕беральна теза), а насл╕дком к╕лькар╕чно╖ ╕дейно-пропагандистсько╖ д╕яльност╕ Дмитра Донцова, якому вдалося створити грунт в укра╖нському пол╕тикум╕ ╕ сусп╕льств╕ для сприйняття правих, нац╕онал╕стичних концепт╕в… Завдяки надзвичайному редакторському талантов╕ ╕ р╕зноб╕чн╕й, активн╕й творчост╕ Дмитру Донцову вдалося дуже швидко перетворити ЛНВ на найяскрав╕ший укра╖нський журнальний про╓кт, згуртувавши довкола видання велику к╕льк╕сть нових талант╕в… ╤дейне та естетичне утвердження ЛНВ в╕дбувалося вже в перш╕й половин╕ 1920-х рок╕в, тобто до того, як Прага через численну укра╖нську культурну ем╕грац╕ю перетворилася на значний центр укра╖нсько╖ думки ╕ культури. В╕сник╕вство треба розум╕ти як понадчасовий феномен, як форму реал╕зац╕╖ в укра╖нськ╕й культур╕ ╕дей ╕ сутностей ╕ррац╕онал╕стичного св╕тов╕дчуття ╕ св╕тогляду, духу в╕чно╖ геро╖ки ╕ нац╕онально╖ орган╕чности, як╕ пост╕йно буяють в почутт╓вости людства, знаходячи соб╕ вих╕д в ╕сторичн╕ моменти особливого напруження моральних зусиль якогось народу ╕ злету настро╖в надзвичайного устремл╕ння до всього Високого, ╤деального, Лицарського… Без вплив╕в, ╕дейних пошук╕в Дмитра Донцова неможливо зрозум╕ти сутн╕сть ново╖ в╕сник╕всько╖ ф╕лософ╕╖ життя ╕ л╕тератури… Таким саме потужним ╕ визначальним був вплив Дмитра Донцова й на весь укра╖нський нац╕онал╕зм, на д╕яльн╕сть та ╕деолог╕ю, пол╕тичну психолог╕ю та мораль ОУН, а пот╕м УПА…»

 Олег Баган зверта╓ увагу на ще одну деталь, яка може сутт╓во вплинути не лише на л╕тературний процес, а в ц╕лому на розум╕нн╕ ╕сторично╖ правди. В Укра╖н╕, нав╕ть п╕д час в╕йни, коли ╕нформац╕йний фронт ма╓ бути так само потужним, як в╕йськовий, спадщина Донцова залиша╓ться надбанням «вузького кола ╕нтелектуал╕в». Чи не тому ми програ╓мо в╕йну ╕нформац╕йну, адже т╕ особистост╕, як╕ змогли б донести правду про таку неперес╕чну постать, як Дмитро Донцов, сам╕ залишаються… на марг╕несах. Год╕ уявити, як пров╕дн╕ телеканали провадять просв╕тницьку кампан╕ю, розпов╕даючи укра╖нцям про видатн╕ ╕сторичн╕ постат╕. Як ╕ ран╕ше, важлива д╕лянка ╕деолог╕чно╖ роботи залиша╓ться в руках поодиноких ентуз╕аст╕в, як╕, наче с╕з╕ф╕в кам╕нь, намагаються «штовхати» цю важливу справу. Безперечно, до таких поодиноких ентуз╕аст╕в належить ╕ Олег Баган, не лише популяризатор спадщини Дмитра Донцова, а й глибокий анал╕тик. «Невипадково сьогодн╕ в Укра╖н╕ досл╕дження в тем╕ в╕сник╕всько╖ л╕тератури набули ╕нертност╕, нав╕ть певно╖ упередженост╕, - зазнача╓ Олег Баган. - Науковц╕, озбро╓н╕ л╕беральницьким ╕нструментар╕╓м та теор╕ями рац╕онал╕зму, з м╕фом «Празько╖ школи» в голов╕, просто не можуть наблизитися до всього цього комплексу ╕ррац╕онал╕стичних ╕дей ╕ пояснити його, не можуть збагнути лог╕ку розвитку ц╕╓╖ л╕тератури й естетики, ╖х просто лякають ╕ в╕дштовхують т╕ в╕з╕╖ нац╕онально╖ велич╕, святост╕, геро╖ки, якими двигтить в╕сник╕вство. Тому л╕берали або оголошують це все «фашизмом» ╕ в╕дсахуються в╕д ц╕╓╖ традиц╕╖, попередньо спаплюживши ╖╖ сво╖ми оц╕нками, або намагаються висм╕яти ╖╖ як н╕бито «зворотн╕й б╕к л╕тератури соцреал╕зму» - за ╖╖ пафос та посилений патр╕отизм». Тож нема╓ ╕ншо╖ ради, аби в╕сник╕вство та творець покол╕ння УПА Дмитро Донцов, зрештою, пос╕ли у воююч╕й Укра╖н╕ г╕дне м╕сце. Адже в╕д того, як м╕цно ми трима╓мо ╕деолог╕чний фронт у зап╕лл╕, залежать наш╕ велик╕ звершення та перемоги. Тож за яку Укра╖ну? – вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓ актуальними.

Натал╕я Осипчук,

письменниця, член НСПУ

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2024 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25931

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков