ДО 130-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОГО УКРА╥НСЬКОГО ВЧЕНОГО-МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ, РОЗСТР╤ЛЯНОГО В ТОМСЬКУ ЗА ПОСТАНОВОЮ «ТР╤ЙКИ» В 1938 РОЦ╤ Далеко в╕д Укра╖ни розташований Татарстан, але життя досить м╕цно пов’язало береги Дн╕пра та Волги долями укра╖нц╕в, як╕ жили ╕ працювали в Казан╕. Були м╕ж тими укра╖нцями люди, як╕ не з власно╖ вол╕ опинилися далеко в╕д Батьк╕вщини. Одним з таких б╕долах був Микола Омелянович Макаренко, щирий укра╖нець, «бывший надворный советник Министерства народного просвещения», професор-мистецтвознавець, фах╕вець всесв╕тнього р╕вня з рун╕чних письмен ╕ врешт╕-решт просто порядна й мужня людина. Нин╕шнього року виповнилося 130 рок╕в в╕д дня народження М. О. Макаренка. Вчений, патр╕от, неперес╕чна особист╕сть, на жаль, нин╕ його ╕м’я призабуте ╕ не кожен громадянин Укра╖ни зна╓, що ця людина зробила для Батьк╕вщини. Про життя ╕ громадянський подвиг М. Макаренка я д╕знався в╕д Олександра Кап╕тоненка, який очолю╓ Фундац╕ю ╕мен╕ Давида Бурлюка в м╕ст╕ Суми. В березн╕ - кв╕тн╕ 2007 року, перебуваючи в Казан╕, я багато часу пров╕в у пошуках ╕сторичних матер╕ал╕в про перебування М. О. Макаренка на засланн╕. Це було не просто. На мо╓ звернення до Нац╕онального арх╕ву Татарстану через два м╕сяц╕ прийшло пов╕домлення, що н╕яких документ╕в нема. Але це мене не зупинило. Я звернувся до спадко╓миц╕ ДПУ-НКВС-КДБ - нин╕шньо╖ ФСБ. (З прац╕вниками ц╕╓╖ установи к╕лька раз╕в т╕сно сп╕лкувався п╕д час встановлення нашим товариством мемор╕ально╖ таблиц╕ першому Президенту УНР Грушевському в Казан╕ на вул. Кремл╕вськ╕й, 15/25, де якийсь час жив п╕д час заслання Михайло Серг╕йович). Прац╕вники управл╕ння ФСБ в Республ╕ц╕ Татарстан мене чемно зустр╕ли, уважно вислухали, пооб╕цяли допомогу. Черговий уважно перев╕рив мого паспорта, покликав оф╕цера, який займа╓ться справами репресованих. Вийшла миловидна татарочка з рос╕йським пр╕звищем, запросила до свого каб╕нету. Вже з порогу почав розпов╕дати, хто я, зв╕дки, що мен╕ потр╕бно ╕ хто такий Макаренко. Слухала уважно, об╕цяла допомогти, попередила, що саму справу переглядати, читати протоколи допит╕в ╕ оперативн╕ матер╕али не можна. Через тиждень мене було знову запрошено на зустр╕ч. Крим╕нальна справа ╓, мен╕ назвали ╖╖ номер, ╓ фотозн╕мки, але потр╕бен оф╕ц╕йний запит. «Роздобув» я оф╕ц╕йний запит, прин╕с наступного дня. Через два тижн╕ одержав оф╕ц╕йну в╕дпов╕дь, арх╕вну дов╕дку, ксерокоп╕╖ фотозн╕мк╕в. Поза оф╕ц╕йною справою мен╕ було сказано, що Макаренко поводився на сл╕дств╕ дуже достойно. Разом з ним за одним звинуваченням ╕ в одн╕й справ╕ проходило ще три особи. Вс╕х фотографували в однакових умовах. Арештован╕ мають заляканий вигляд, на в╕дм╕ну в╕д них Макаренко спок╕йний, нав╕ть трохи позу╓. Фотозн╕мки збер╕гаються в конверт╕, вкладеному в справу. Можна впевнено сказати, що це останн╓ фото Макаренка, зроблене 1936 року в Казан╕. В м╕л╕цейськ╕й дов╕дц╕ було вказано адресу, за якою в 1934 - 1934 роках проживав Макаренко, ╕ де його було заарештовано. П╕шов я шукати те помешкання на вулиц╕ Досто╓вського, б╕ля так званого Чеховського ринку. Будинок не збер╕гся. В 70-т╕ роки п╕д час буд╕вництва проектного ╕нституту було знесено ц╕лий квартал старих дерев’яних будинк╕в, в тому числ╕ ╕ № 27. Саме на тому м╕сц╕ сто╖ть брудно-с╕ра бокова ст╕на ╕нституту. Придивився уважно - ст╕на тр╕снула згори донизу, ╕ замазана абияк. Мен╕ здалася ця тр╕щина дуже символ╕чною. Нав╕ть земля не витримала ╕ прос╕ла п╕д тягарем неземного горя ╕ несправедливост╕. Вона символ╕зу╓ розколоте життя не т╕льки Миколи Макаренка, а й м╕льйон╕в таких же невинних жертв стал╕нських репрес╕й. Постояв я б╕ля ст╕ни, прочитав молитву ╕ замислився. Б╕дна Укра╖на! Ск╕льки стол╕ть тво╖х кращих син╕в ╕ доньок нищили ╕ вивозили ╕ноземн╕ хазя╖ за тво╖ обр╕╖! Ск╕льки горя ╕ сл╕з було вилито за тобою по вс╕х куточках нашо╖ Земл╕! Як лають тебе зараз з численних мегафон╕в ╕ екран╕в! А я хочу стати перед тобою на кол╕на. Якою б ти не була - ╕ншо╖ нема. Як тебе не катували, ти збереглася ╕ ╓! Тому напевно, що народ тв╕й перемогти неможливо. Серед твого народу ще багато таких патр╕от╕в, як Макаренко. Я йшов з вулиц╕ Досто╓вського до Казанського ун╕верситету. Напевно, цим же шляхом ходив ╕ Микола Омелянович до ун╕верситетсько╖ б╕бл╕отеки. Я намагався подивитися навколо його очима. Ось школа, у як╕й в 1917 - 1927 роках неодноразово давала концерти видатна укра╖нська сп╕вачка Оксана Петрусенко. Вдячна казанська публ╕ка влучно називала ╖╖ «нашим укра╖нським соловейком», а представники старшого покол╕ння згадують ╖╖ сп╕в ╕ понин╕. Ось будинок з червоно╖ цегли, це кафедра медичного ╕нституту, в якому у 1896 - 1917 роках працював видатний укра╖нський вчений-м╕кроб╕олог ╤ван Григорович Савченко. ╤нститут працю╓ ╕ понин╕. Трохи дал╕ будинок сучасно╖ г╕мназ╕╖ №3. 110 рок╕в тому тут була розташована Художня школа, у як╕й в 1898 - 1901 роках вчився художник-новатор Давид Давидович Бурлюк, «укра╖нський батько рос╕йського футуризму», як характеризував його товариш Володимир Маяковський. Навпроти г╕мназ╕╖ театр ╕мен╕ К. Т╕нчур╕на, в якому Оксана Петрусенко працювала, починаючи кар’╓ру оперно╖ сп╕вачки. Дал╕, на роз╕ Пушк╕нсько╖ ╕ Горького, Музичний театр, де сп╕вав Анатол╕й Солов’яненко, 75-р╕ччя якого ми в╕дзначили у вересн╕. В т╕ часи це було под╕╓ю в культурному житт╕ Казан╕. Завернув л╕воруч. За 50 метр╕в будинок, в якому п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, коли Холмщина була окупована н╕мцями в 1915 - 1918 роках, було розташовано ма╜╕страт м╕ста Холм - столиц╕ держави Данила Галицького в XIII ст., батьк╕вщини Михайла Грушевського. Перейшов через дорогу, п╕днявся к╕лькома сходинками до Казанського ун╕верситету. Саме тут в нед╕лю 29 кв╕тня 1901 року о 13-00 захищав ма╜╕стерську дисертац╕ю Дмитро Яворницький. Та х╕ба можна перел╕чити вс╕ пам’ятки, пов’язан╕ з укра╖нцями в ц╕м краю! Ск╕льки ╖х працювало на користь велико╖ ╕мпер╕╖ ╕ склало за не╖ голови. Можна уявити соб╕, якою була б Укра╖на, якби вс╕ талановит╕ укра╖нц╕ доклали сво╖х зусиль для ╖╖ розвитку на ╖╖ земл╕! В Художньому училищ╕, у якому М. О. Макаренко викладав ╕стор╕ю мистецтв, матер╕ал╕в про той пер╕од не збереглось. Прац╕вник училища вв╕чливо зустр╕в мене, поговорив, але запевнив, що коли п╕д час в╕йни в училищ╕ по черз╕ перебувало дек╕лька госп╕тал╕в, то п╕сля них не те що документ╕в, а й к╕лькох скульптур не дорахувалися. Коли друз╕ д╕зналися, що я ц╕кавлюсь постаттю Макаренка, я отримав з Укра╖ни багато матер╕ал╕в про його житт╓вий шлях. Все, що я бачив в Казан╕, давно в╕доме, скр╕зь публ╕ку╓ться останн╓ фото Макаренка, в╕дом╕ пр╕звища людей, як╕ проходили в одн╕й крим╕нальн╕й справ╕ з Макаренком, в╕дома адреса, за якою в╕н жив ╕ був заарештований. Нав╕ть публ╕куються витяги з протокол╕в допит╕в (на як╕ мен╕ не дали подивитися), наводяться пр╕звища «стукач╕в» ╕ нав╕ть тексти цих наклеп╕в. В╕домо фактично все. Але я не жалкую часу, який пров╕в в пошуках у Казан╕. Кожна л╕тера над╕сланих мен╕ матер╕ал╕в, як зерно в добрий ╜рунт, лягла в мою душу, ╕ пройшла через мо╓ серце. Ось б╕ограф╕чн╕ дан╕ Миколи Омеляновича Макаренка. Народився 4 (16 ст. ст.) лютого 1877 року в сел╕ Москал╕вка Роменського пов╕ту колишньо╖ Полтавсько╖ губерн╕╖ (нин╕ Сумська область). Вчився в Лубенськ╕й г╕мназ╕╖. В Петербурз╕ зак╕нчив Художньо-промислове училище барона Шт╕гл╕ца за ╤ розрядом з╕ званням художника. Вищу осв╕ту здобув в С.-Петербурзькому археолог╕чному ╕нститут╕, який зак╕нчив в 1905 роц╕. Навчанню в ╕нститут╕ сприяв ╕ матер╕ально допомагав в╕домий етнограф В. Милорадович. За рекомендац╕╓ю викладача археолог╕чного ╕нституту М. Г. Ф╕лянського, з 1911 року М. Макаренко почав працювати в петербурзькому Ерм╕таж╕. Перебуваючи на служб╕ в ╕мператорському музе╖, весь час намагався пол╕пшити музейну справу, особливо дбаючи за якнайкращу документац╕ю пам’яток мистецтва, ╖х реставрац╕ю, охорону та популяризац╕ю. Працюючи в Ерм╕таж╕, Макаренко друкувався в столичному часопис╕ «Зодчий», видав в 1916 роц╕ пут╕вник «Художн╕ скарби Ерм╕тажу». Але Микола Омелянович не був «каб╕нетним вченим», щор╕чно бував в Укра╖н╕, керуючи археолог╕чними розкопками ск╕фських курган╕в, досл╕джував м╕сця, де збереглися старовинн╕ церкви, ретельно ╖х обм╕рюючи ╕ описуючи. Тривалий час в╕н збирав репродукц╕╖ всього, що могло бути ц╕нним для ╕стор╕╖ укра╖нського мистецтва з час╕в старовинних до початку XX стол╕ття. Маючи чудовий фотограф╕чний апарат, Микола Омелянович все зн╕мав сам. Фотографуючи, намагався використовувати, як сам часто говорив: «ефекти рембрандт╕всько-шевченк╕вського зосередженого осв╕тлення». Наполеглива й ретельна робота Макаренка була в╕дзначена кер╕вництвом Ерм╕тажу ╕ колами творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖ Петербурга. Макаренко мав звання «надворного советника Министерства народного просвещения». В╕н задумав скласти ╕ видати ╕стор╕ю укра╖нського мистецтва. М. Макаренко та мистецтвознавець Кость Шароцький (1886 - 1919) користувалися традиц╕йною з час╕в Тараса Шевченка прихильн╕стю мистецьких к╕л петербуржц╕в до них як обдарованих пристрастю до всього представник╕в «поэтичной и солнечной Украины». В 1914 роц╕ професор М. Макаренко ви╖здив до Н╕меччини на вивчення музейних справ ╕ студ╕ювання пам’яток мистецтва романсько╖ доби. В 1917 роц╕ Рос╕йська академ╕я посилала його в службове в╕дрядження до Туреччини. Рос╕йська арм╕я в той час захопила значну частину прон╕мецько╖ Туреччини, ╕ Макаренко мав там вивчати мистецтво перед╕сторичних час╕в. До революц╕╖ з-п╕д його пера вийшли книжки «Покровська козацька церква в м. Ромни» 1907 р., «Пам’ятки укра╖нського мистецтва» 1909 р., «Арх╕тектурний стиль укра╖нських дерев’яних церков» 1909 р., «Укра╖нське народне мистецтво» 1910 р., «Церкви м. Полтави» 1912 р., «Собор Мгарського монастиря в Лубнах» 1914 р. Жовтневу революц╕ю Микола Макаренко зустр╕в прихильно. В╕н спод╕вався, що в Укра╖н╕ будуть зм╕ни на краще. Тому навесн╕ 1919 року в╕н залиша╓ почесну посаду в Ерм╕таж╕ ╕ пере╖здить до Ки╓ва. Тут в╕н бере активну участь у робот╕ ╕сторико-ф╕лолог╕чного в╕дд╕лу ВУАН (Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук). Разом з колегами створю╓ б╕бл╕ограф╕ю вс╕╓╖ л╕тератури про ки╖вську арх╕тектуру час╕в середньов╕ччя, склада╓ техн╕чну документац╕ю та кошторис для реставрац╕╖ старовинних храм╕в. ╫рунтовно вивча╓ книжкову граф╕ку ╕ вида╓ тв╕р «Орнаментац╕я укра╖нсько╖ книжки ХV╤-ХV╤╤╤ ст.» (1926 р. Ки╖в). Захоплю╓ться мистецькими виробами з емаллю. Склада╓ тв╕р «Борзнянськ╕ емал╕ ╕ стар╕ емал╕ Укра╖ни» 1928 р. Вида╓ твори про арх╕тектуру ╕ скульптуру старокняз╕всько╖ доби, ╕люстрован╕ чудовими авторськими акварелями з натури, «Б╕ля Черн╕г╕вського Спаса» 1928 р. ╕ «Скульптура ╕ р╕зьба Ки╖всько╖ Рус╕ передмонгольських час╕в» 1930 р. Як досв╕дчений музе╓знавець М. Макаренко брав активну участь у створенн╕ на основ╕ приватно╖ зб╕рки картин подружжя Ханенк╕в музею мистецтв ВУАН ╕мен╕ Ханенка. В 1920 - 1925 роках був директором цього музею (зараз музей мистецтв Богдана ╕ Варвари Ханенк╕в). В т╕ часи повною м╕рою розкрився талант Миколи Макаренка як археолога. Св╕тове визнання йому принесли розкопки могильника епохи неол╕ту на територ╕╖ буд╕вництва заводу «Азовсталь» в 1930 - 1931 роках. Про ц╕ розкопки М. Макаренко в 1933 роц╕ видав монограф╕ю «Мар╕упольський могильник». В 1930 - 1931 роках М. Макаренко - професор Одеського художнього ╕нституту. Про нього згадують як про бездоганно чесну ╕ пряму людину, науковця, здатного захоплюватися певною темою до самозабуття, ╕ як професора, чи╖ лекц╕╖ студенти слухали в стан╕ зачарування. Характер Микола Омелянович мав складний, н╕коли не боявся в╕дверто висловлювати сво╖ думки ╕ точку зору. Його давн╕й друг, укра╖нський митець монументального малярства, професор Одеського художнього ╕нституту Максим Гронець говорив про нього: «Золота людина, але якась дитяча, на╖вна прямота не доведе його до добра». За Руданським, народна мудр╕сть каже, що треба з анголами ╕ чортами лаг╕дно жити». Але так жити Макаренко не м╕г. З 20-х рок╕в минулого стол╕ття Микола Макаренко активно працював в установах з охорони культурно╖ спадщини Укра╖ни, займався реставрац╕╓ю храм╕в по вс╕й кра╖н╕, разом з Б. Рер╕хом та ╤. Могилевським ретельно досл╕джував Соф╕йський собор. Але часи круто зм╕нювалися. Спочатку було знищено духовенство: священики ╕ монахи. П╕д час лютого Голодомору в 1932 - 1933 роках у «кращ╕ св╕ти» п╕шли м╕льйони в╕руючих, але радянськ╕й влад╕ цього було мало. Вона методично нищила в Укра╖н╕ церкви ╕ монастир╕. Насамперед це були споруди княз╕вських час╕в та козацько-гетьмансько╖ доби. По вс╕й Укра╖н╕ були зруйнован╕ майже вс╕ арх╕тектурн╕ шедеври наших великих предк╕в. П╕д цей злочин б╕льшовицький уряд намагався п╕двести науковий ╜рунт. Була створена так звана «л╕кв╕дац╕йна ком╕с╕я», яка готувала наукове п╕д╜рунтя для знищення старовинних церков в Укра╖н╕. Уряд заохочував до ц╕╓╖ д╕яльност╕ в╕домих вчених, але не вс╕ погоджувалися працювати ╕ мовчати. В протокол╕ ВУАН в╕д 20 лютого 1922 року вказано, що М. О. Макаренко «р╕шуче в╕дмовився з особистих мотив╕в бути представником у л╕кв╕дац╕йн╕й ком╕с╕╖». П╕сля ц╕╓╖ в╕дмови за Макаренком було встановлено нагляд ДПУ ╕ в 1924 роц╕ його було вперше заарештовано. В 1934 роц╕ столицю Радянсько╖ Укра╖ни було переведено з Харкова до Ки╓ва. В центр╕ Ки╓ва планувалися арх╕тектурн╕ зм╕ни. Потр╕бен був новий «урядовий радянський центр», ╕ для цього було вир╕шено знести Соф╕йський собор, Михайл╕вський монастир, Трьохсвятительську церкву. Згодом храм Соф╕╖ вир╕шено було залишити, а на м╕сц╕ монастиря ╕ Трьохсвятительсько╖ церкви збудувати два палаци: Раднаркому ╕ ЦК КП(б)У, а м╕ж ними поставити велетенський пам’ятник Лен╕ну. Так╕ варварськ╕ плани схвилювали св╕домих укра╖нц╕в, ╕ в першу чергу ╕нтел╕генц╕ю. Професор Макаренко р╕шуче виступив проти цих проект╕в, в╕н над╕слав телеграму Стал╕ну, в як╕й вказував на безглуздя под╕бних р╕шень. Був Макаренко ╕ на ауд╕╓нц╕╖ у Павла Постишева, який на той час керував Укра╖ною. Микола Омелянович намагався довести, що не можна руйнувати церковн╕ святин╕, як╕ за в╕ки пережили половц╕в ╕ татар, турк╕в ╕ поляк╕в, але Постишев р╕шуче сказав: «Нет!» Коло замкнулося. Макаренко зрозум╕в, що доля Укра╖ни вир╕шу╓ться в Москв╕ ╕ не на користь Укра╖н╕. 26 кв╕тня 1934 року Макаренко був заарештований Ки╖вським м╕ським в╕дд╕лом ДПУ. Звинувачення: «член контрреволюц╕йно╖ орган╕зац╕╖». 23 травня 1934 року його було засуджено на «административную ссылку» терм╕ном на три роки ╕ в╕дправлено до Казан╕. П╕д час проживання в Казан╕ Макаренко працював у б╕бл╕отец╕ Казанського ун╕верситету. За словами одн╕╓╖ л╕тньо╖ б╕бл╕отекарки, з якою мен╕ вдалося поговорити, в той час багато в ун╕верситет╕ працювало людей з под╕бною б╕ограф╕╓ю. Хтось з кер╕вник╕в ун╕верситету «пригр╕вав» б╕долах. Хто був цей нев╕домий доброд╕й, встановити не вдалося з в╕домих причин. Макаренко працював консультантом в Казанському центральному музе╖, викладав ╕стор╕ю мистецтв в Казанському художньому техн╕кум╕. В деяких джерелах вказано, що Микола Омелянович брав участь в реставрац╕╖ Петропавловського храму в Казан╕, але в матер╕алах крим╕нально╖ справи, яка збер╕га╓ться в Казанському в╕дд╕л╕ ФСБ, ╓ «только упоминание о посещении им собора с целью произведения фотоснимков его отдельных частей». Жив Микола Омелянович в Казан╕ на вулиц╕ Досто╓вського, у будинку 27, квартир╕ 4, з дружиною Анастас╕╓ю Серг╕╖вною Федоровою (померла в 1971 роц╕). 24 кв╕тня 1936 року Макаренко був вдруге заарештований казанським НКВС. Звинувачення: «принадлежность к контрреволюционной фашистски настроенной группе, систематическом проведений антисоветской агитации среди коллег и студентов». Постановою «Особого совещания при НКВД СССР от 21 августа 1936 г. осужден к трем годам исправительно-трудовых лагерей». ╤ хоча, за оф╕ц╕йними документами, 29 серпня 1936 року був в╕дправлений в м╕сто Мар╕╖нськ (СибЛАГ), але опинився Макаренко в Томську в ВТК (виправно-трудов╕й колон╕╖) №2. 15 грудня 1937 року л╕тнього вченого знову арештовують вже в табор╕ за звинуваченням в участ╕ в «кадетско-монархической контрреволюционной повстанческой организации «Союз спасения России». 26 грудня 1937 року постановою «тр╕йки» Миколу Макаренка було засуджено до розстр╕лу. 4 с╕чня 1938 року вирок було виконано десь у Томську. М╕сце поховання нев╕доме. Те, що я подав у статт╕, - невелика частина в╕домостей ╕ матер╕ал╕в, як╕ мен╕ вдалося з╕брати. Часто матер╕али суперечать один одному. Наприклад, в справ╕ ФСБ да╓ться адреса в Казан╕: вул. Досто╓вського, 27, кв. 4. ╤нш╕ джерела дають квартиру № 10. Я на власн╕ оч╕ бачив невелик╕ дерев’ян╕ п╕втора- або двоповерхов╕ будиночки, в яких не могло бути 10 квартир. Якщо цю статтю прочита╓ людина, яка ц╕кавиться постаттю Макаренка, не байдужа до ╕стор╕╖ - прошу звернутися до мене, я в╕дкритий до сп╕лкування. ╢вген В╕кторович САВЕНКО. Просп. х╕м╕к╕в, 57, кв. 218, м. Нижньокамськ, Татарстан, Рос╕я, 423570, тел. (8555) 37-51-43, е-mа╕l: verbichenka@list.ru.
Називаю людей, як╕ займалися досл╕дженням постат╕ Макаренка до мене ╕ матер╕алами яких я користувався: В. Колязин-Каковський - вчений з Одеського ун╕верситету, який надрукував сво╖ спогади про Макаренка ще в 1975 роц╕; Анатол╕й Ситник - в╕дпов╕дальний секретар Всеукра╖нсько╖ сп╕лки кра╓знавц╕в; Л. Кучугура - старший науковий сп╕вроб╕тник Мар╕упольського кра╓знавчого музею; Олександр Кап╕тоненко - голова Фундац╕╖ ╕м. Д. Бурлюка, м. Суми; ╤ван Гаврилович Шовкопляс - колишн╕й директор Археолог╕чного музею Академ╕╖ наук Укра╖ни, доктор ╕сторичних наук. В╕н перший ще в далек╕ 60-т╕ роки почав досл╕дження траг╕чно╖ дол╕ Макаренка; Д. ╢. Макаренко - досл╕дник життя ╕ родич Миколи Омеляновича, який 2006 року у видавництв╕ «Хрещатик» надрукував книгу про М. О. Макаренка. Не можу не сказати ще про одну людину, яка сто╖ть поруч з Макаренком, сто╖ть н╕би в т╕н╕, але поруч. Це Анастас╕я Серг╕╖вна Федорова-Макаренко. Перший шлюб Миколи Омеляновича розпався. В╕д того шлюбу був син Орест, 1910 року народження. П╕д час досл╕дження Густинського монастиря на Прилуччин╕ в 1927 роц╕ син втопився в р╕чц╕ Удай. Коли побралися Микола Омелянович ╕ Анастас╕я Серг╕╖вна мен╕ не в╕домо, але в 1931 роц╕ вони разом вже працювали на Мар╕упольському могильнику. П╕сля вислання Миколи Омеляновича до Казан╕, Анастас╕я Серг╕╖вна залишила ки╖вську квартиру в академ╕чному будинку на вул. Леваш╕вськ╕й, 17-А ╕ ви╖хала до чолов╕ка, мов декабристка. В 56 рок╕в покинула комфортн╕ й зручн╕ умови ╕ по╖хала жити в дерев’яний будиночок, де воду треба було носити з вулиц╕ ╕ «все удобства во дворе». В Казан╕ Анастас╕я Серг╕╖вна влаштувалась на роботу консультантом реставрац╕йного в╕дд╕лу Казанського музею. П╕сля чергового арешту чолов╕ка Анастас╕я Серг╕╖вна доклала вс╕х зусиль, щоб допомогти Микол╕ Омеляновичу. Вона над╕слала листа на ╕м’я К. П. П╓шково╖, першо╖ дружини Максима Горького, яка працювала в «Товариств╕ допомоги пол╕тв’язням», яке тод╕ д╕яло в СРСР як в╕дд╕л М╕жнародного ком╕тету Червоного хреста ╕ Червоного п╕вм╕сяця. Вона була переконана, що ╖╖ чолов╕к н╕ в чому не винен. В кв╕тн╕ 1966 року 83-л╕тня Анастас╕я Серг╕╖вна звернулася в Томське управл╕ння КДБ з проханням переглянути справу М. О. Макаренка. Одержавши дов╕дку про його реаб╕л╕тац╕ю, вона невдовз╕ й померла. Перед мужн╕стю Миколи Омеляновича Макаренка хочеться схилити голову, а перед його в╕рною Анастас╕╓ю Серг╕╖вною Федоровою хочеться стати на кол╕на. Дай, Боже, вс╕м чолов╕кам таких дружин.
БОРИВ╤ТЕР
МИКИТА ШАПОВАЛ – УКРА╥НСЬКИЙ КНИГОЛЮБ-РЕВОЛЮЦ╤ОНЕР
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
