Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

(Початок у № 25).

Велике вантажне авто затрималося при вулиці Городецькій у Львові. Воно викинуло на брук кілька десятків учителів зі східних областей і з півсотні дерев'яних чемоданів.
Авто від'їхало. Учителі на бруку випростовувалися, витирали з обличчя грубу верству куряви, обтріпували на собі одяг, збиваючи хмари густого пилу, деякі обступили перекупку, що недалеко від них продавала огірки, купували їх, тут же їли, витягаючи з кишені по шматкові чорного сухого хліба. Деякі зразу пішли до облвно, інші за цей час пильнували валізи і чекали, що принесуть перші.
На великому чемодані сидить Таня. Її маленького носика ледве видно з-під грубого волічкового шаля, яким вона ще в дорозі закуталась, а її червоний беретик на сивому від куряви волоссі під'їхав догори, що не знати було, як він там тримається. Тані дуже цікаво, як буде їй тут, "у западній". Вона свердлить очима все довкола себе. І кам'яниці, і високі вежі, перехожих. Їй хоч чужо, та не лячно. В її Харківщині було голодно і бідно. Небагато пакунків має вона з собою, але небагато й залишила. Таня праці не боїться і, певно, тут скоріше доробиться чогось. При тім -  цікаво як. Таня - комсомолка. Вона страх як спішить і сюди занести світло їхньої науки, розказати тутешнім людям, що дав большевизм, пожаліти їх за їхнє дотеперішнє життя і класову несвідомість, навчити думати і працювати по-большевицьки.
Таню призначили в село Гринівку. Їй усе одно. Вона докладно записує собі назву села і району, розпитує, куди треба їхати. Завтра вже зранку буде чекати, аби впроситися на яке авто, щоб взяло її туди.
Гринівка - село невелике, але біле і гарне. Таня інакше уявляла собі село, де ще нема колгоспного ладу.
Господиня Тані - по-чоловічому висока, кремезна, огрядна жінка, вдова Настя. Вона говорить грубим голосом, має владні рухи та певність у поведінці, видно, що вже давно сама собі господиня.
І зачіпатися з нею, здається, недобре, бо рука в неї велика і сильна, а слова плинуть різко і жваво. Типова козачка, чоловік якої забарився в Січі. На щастя, видно, що вона добра. "Тітка Настя", як з місця охрестила її Таня, приймає її теплим молоком і великим окрайцем хліба. Щодо кімнати, то справа гірша. Якщо вже так "голова" налягає, то вона може дати, але то зовсім недобра кімната. Господиня вела Таню в призначену для неї кімнату кругом, поза хату, через високий ґанок, хоч Таня бачить, що тут можна ввійти крізь двері в сінях. Від цих дверей "немає ключа".
Таня стає на порозі просторої кімнати, та ця кімната - одна руїна. В долівці місцями повиривані дошки, полуплені і пооббивані стіни, діра в печі, з обстановки - тільки розложене ліжко та стіл без ніжки, на підлозі - пір'я та порозсипуване збіжжя. Здивованій Тані господиня коротко пояснює, що щойно за  тиждень тут була остання енкаведистська ревізія.
Таня дивиться на тітку здивованим поглядом. Їй, радянській людині, та ще й комсомолці, робиться неприємно за цих варварських енкаведистів. Та потім виринає в голові ще інша думка. Вона ж чула, що всі тут - "бандерівці", бандити. Вона підозріло придивляється до тітки - може, вона потрапила в їхнє гніздо? Таня відчула, як зароджена її симпатія до цієї широкої огрядної тітки дещо остигла.
Та все-таки Таня в кімнаті залишається. Куди ж інде піде? Вона вносить свій чемодан та закочує рукави до роботи.
Однак відносини Тані з гринівчанами ніяк не складаються. Не помагає їй тут комсомольський запал. Вона вічуває, що навіть він їй шкодить.
Почалось, зрозуміло, з тітки Насті. Зразу ж, першого вечора, Таня не втерпіла і почала навертати тітку на колгоспну віру. Тітка обізлилась, наговорила Тані всякого, і з цього часу всякі сантименти між ними закінчилися. Сидять вони на двох кінцях хати чужі, неприязні; стрінувшись, ледве обізвуться. Тітці Насті це ніби й байдуже, а Тані не раз дуже прикро. Таня самітня та й всякої сусідньої допомоги потребує.
Таня зразу подумала, що сварка першого ж дня з Настею - це поганий знак.
І на роботі Тані повелося не краще. Зразу ж другого дня вона у своєму червоному беретикові представилась директорові в його хаті - високому худому сивому тутешньому чоловікові. Його жінка - теж учителька. Директор з жінкою мешкали на другому боці старого шкільного будинку. У них було загосподарьовано, та видно було колишню заможність. Таня пред'явила свої документи і комсомольський білет та заявила, що має завдання і хоче не лише вчити, а й виховувати тутешнє населення, а передусім організувати комсомол, піонерію.
Директор подивився на неї з-під окулярів:
- Так ви, значить, комсомолка... Гм... гм...
- Наталко, - закликав він свою жінку. - Ходи-но, у нас нова товаришка - комсомолка.
З кухні вийшла стара сива скромна, у темне одягнена, жінка. Вона пригостила Таню чаєм і була дуже чемна та уважлива, проте Тані від цього аж ніяк не було приємно.
Чим частіше бувала у директора, чим більше радянського пафосу вносила в їхню хату, тим більше відчувала вона за холодною чемністю, з якою її приймали, стримувану неохоту. Не раз, коли несподівано входила Таня, в кімнаті, де часто бувало багато людей, розмова раптом уривалася, і всі зразу зверталися до неї з окремими, для неї призначеними, темами і теж для неї призначеними аж надто чемними усмішками. Таня сиділа в своїй блискучій дешевій шовковій сукенці (одній у неї і на холод і на тепло) на краю крісла, і було їй чужо і немило. Вона якнайскоріше тікала з цієї нестерпної хати.
Ще гірше було їй у школі. Таня любила свій фах учительки, любила дітей. Вона хотіла не лише заробляти гроші, а й дати своїм учням усе багатство своєї душі. Хотіла виховати їх розумними, чесними, щасливими. Колись нею, донькою бідної повдовілої матері-колгоспниці, заопікувалася радянська влада, допоміг їй комсомол. Завдяки стипендії і всякій допомозі, вона скінчила школу, могла влаштуватися на роботу. Тані здавалося, що світ стоїть перед нею відкритий - вона могла учитись, читати, ходити в театр і на танці...
(Продовження в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Урок української"