Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4329)
З потоку життя (7291)
Душі криниця (3979)
Українці мої... (1607)
Резонанс (1957)
Урок української (1003)
"Білі плями" історії (1814)
Крим - наш дім (681)
"Будьмо!" (270)
Ми єсть народ? (240)
Бути чи не бути? (169)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (143)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


ПЕРЕМОГА: РАЗОМ З KALUSH ORCHESTRA У ТУРИН╤ ПЕРЕМОГЛА ВСЯ УКРА╥НА
╢вробачення - це не лише музика…


ЧВЕРТЬВ╤КОВИЙ ЮВ╤ЛЕЙ «ХОЛОДНОГО ЯРУ»
Конференц╕я внесла зм╕ни до статуту ╕ знову обрала президентом «Холодного Яру» Романа...


ХТО МИ ╢, УКРА╥НЦ╤?
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга Георг╕я Чорного «Хто ми ╓, укра╖нц╕?»


НАЦРАДА З ТЕЛЕБАЧЕННЯ ╤ РАД╤О МА╢ КАРАТИ ПОРУШНИК╤В ЗАКОНУ!
великим викликом часу стало зухвале ╕╜норування б╕льш╕стю ол╕гарх╕чних телеканал╕в Укра╖ни вимог...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 02.09.2022 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 02.09.2022
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤

Багато рок╕в посп╕ль 1 вересня для них було великим святом, бо св╕й трудовий стаж напрацьовували в школах Криму. Василь Латанський, Натал╕я Мух╕на, В╕ра Пальоха, Катерина Степчин – вчител╕ укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, Валентин Бут – викладач англ╕йсько╖ мови. Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори педагог╕в-поет╕в, як╕ в╕ддавали свою любов, знання ╕ сили д╕тям, та все ж попри величезну завантажен╕сть шк╕льною роботою, знаходили час ╕ для л╕тературно╖ творчост╕. Кожен з них ма╓ по дек╕лька авторських книг, в яких пров╕дною темою ╓ любов до укра╖нського слова, до Батьк╕вщини, повага до укра╖нсько╖ нац╕╖, ╖╖ традиц╕й, культури, укра╖нсько╖ п╕сн╕. Кращою передмовою до ╖хн╕х поез╕й буде в╕домий Г╕мн ф╕лолог╕в, написаний Юл╕╓ю Качулою на слова незабутнього Данила Андр╕йовича Кононенка – нашого в╕домого кримського укра╖нського поета, теж ф╕лолога за осв╕тою (почути й побачити можна на Фейсбук-стор╕нц╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» за посиланням https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia/videos/1529182257153373).

З Днем знань, шановн╕ друз╕! Усп╕х╕в вам та творчого натхнення!

 

Данило КОНОНЕНКО

(1942-2015)

Г╕мн ф╕лолог╕в

 

Ф╕лолог – той, хто любить Слово,

А Слово наше непросте!

Воно – чудова р╕дна мова,

Воно – як сонце золоте.

 

Воно – неначе цв╕т калини,

╤ калиново пломенить.

Воно, як п╕сня Укра╖ни,

Його пов╕к не розлюбить.

 

Ми ф╕лологи! ╤ в╕днин╕ –

Слова р╕дного Берегин╕.

Ми – ф╕лологи-словотворц╕,

Мови р╕дно╖ оборонц╕.

 

Ми любим наше р╕дне Слово –

Шевченка Слово чар╕вне,

╤ материнську колискову,

╤ Слово Лес╕ осяйне.

 

Його нам доля присудила

Пом╕ж людей нести в св╕ти.

Воно – духовна наша сила,

Наш хл╕б духовний ╕ святий.

 

Ми ф╕лологи! ╤ в╕днин╕ –

Слова р╕дного Берегин╕.

Ми – ф╕лологи-словотворц╕,

Мови р╕дно╖ оборонц╕.

 

 

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

(1938-2022)

с. Пруди Сов╓тського району

 

           Слово

 

Так довго не писалося мен╕.

Думки не йшли, хтозна куди т╕кали –

Чи то за море, чи за перевали,

А чи зникали десь удалин╕!

 

«Не муч себе дарма вже ст╕льки д╕б!» –

Казав соб╕. – «Не пишеться – й не треба!

Невже, дивак, у ц╕м така потреба

Мережить в╕рш╕? Йди вирощуй хл╕б!»

 

╤ я п╕шов орати перел╕г,

Зерном доб╕рним поле зас╕вати –

Й воно з╕йшло! Жадане, н╕би свято,

Явилось ждане ╕з св╕т╕в-дор╕г!

 

╤ засв╕тилось р╕дне, зацв╕ло

Словечко, Слово – ну х╕ба не чудо!

Оте, що в п╕сн╕ мамин╕й почуте,

Оте, в якому батькове тепло.

 

             ***

Верни до мене, материна мово,

З далекого черкаського села,

Де чорнобривц╕ кв╕тнуть чорноброво

╤ стежечка на Т╕кич повела!

 

Нехай у серц╕ заструму╓ слово,

Чола торкнеться мамине тепло.

Розбудить пам'ять п╕сня колискова –

Без не╖ нас на св╕т╕ б не було!

 

Верни до мене в радощ╕ ╕ будн╕,

З╕ мною будь у снах ╕ наяву.

Верни! ╤ проклени, коли забуду,

Чий син, з якого кореня живу!

 

          Вересень

 

Вже вересень, замр╕яний школярик,

Склика за парту села ╕ м╕ста…

Серпневий сину, любий тихочаре,

Твоя дорога в зиму золота!

 

Наймення ма╓ш: ос╕нець, прозорець,

В╕стун ос╕нн╕й, м╕сяць-багат╕й.

Брат л╕тов╕. Як л╕то, с╕╓ш зор╕

Й свою шука╓ш, сповнений над╕й.

 

Довир╕й, смутнокрилець, вересенько,

Сумливець, шелестунчик, барвограй.

Сипни й мен╕ свого добра хоч жменьку,

Озолоти Тавриду – р╕дний край!

 

            До школи!

   (за Яковом ╤вашкевичем)

 

Вже ос╕нь озвалась десь там в далин╕.

Дзв╕нок малиновий уже задзвен╕в;

Склика╓ за парти д╕тей ясночолих –

До школи, до школи, до школи!

 

Осяян╕ сонцем вс╕ кримськ╕ шляхи.

Ой, весело стало – сп╕шать д╕тлахи.

╤ кв╕ти несуть чар╕вн╕, як н╕коли,

До школи, до школи, до школи!

 

А з ними – батьки, невсипущ╕ бабус╕,

Аж св╕т оновився, аж св╕т усм╕хнувся!

╤ села, й м╕ста, ╕ м╕стечка навколо

До школи, до школи, до школи!

 

Я теж, як ╕ завжди, не можу минути

Тебе, альма-мати, забуть й перебути.

Сп╕шу у цей рай, що мене поневолив, –

До школи, до школи, до школи!

 

 

Натал╕я МУХ╤НА

м. Саки

 

          Слово

 

Воно живе у шелест╕ бер╕з,

На хвил╕ тепл╕й гра╓ бурунцями.

Воно в дощ╕, що пада╓ навк╕с,

В джмелиних травах бродить ман╕вцями.

 

Воно вноч╕ тривожно в берег б’╓,

Хова╓ться в╕длунням м╕ж горами.

Разом з лелеками гн╕здечко тихо в’╓,

Сп╕ва╓, об╕йнявшись ╕з в╕трами…

 

Сумл╕ння будить, зна╓ сенс буття.

Його ми чу╓м скр╕зь, йому вклон╕мось знову.

Сьогодн╕ нашого ╓ства торкнулось слово –

╤ ми не мертв╕ суть, бо слово ╓ життя!

 

                  ***

В╕рю в майбутн╓ тво╓, Укра╖но!

В╕рю у тебе, як в╕рю у сина.

В силу твою ╕ над╕ю живильну,

В тебе, мов в душу вдивляюся пильно.

В оч╕ воло?шков╕,

В поле безмежне,

З╕рко щаслива моя незалежна!

 

В╕рю, як в╕рить у небо лелека,

В син╓, незв╕дане, р╕дне, далеке!

В серце тво╓, що на п╕сню багате,

В соняхи жовт╕ п╕д р╕дною хатою.

В мамин╕ оч╕,

В татове слово

В╕рити буду я знову ╕ знову.

 

В╕рю, що згинуть ус╕ негаразди,

Д╕ти тво╖ не дадуть тоб╕ впасти.

Ниву зас╕ють ╕ мальви посадять,

Словом ласкавим ут╕шать, розрадять.

В прац╕ натхненн╕й

╤ п╕сн╕ величн╕й

Ти, як земля-годувальниця –в╕чна!

 

         Рушники

 

На св╕т з’являються ╕ сив╕ють роки,

Зб╕гають р╕ки ╕ моря м╕л╕ють.

Як ╕ колись, вкра╖нськ╕ рушники,

Як всесв╕т Бог, творити руки вм╕ють.

 

Вони город зас╕ють при рос╕,

Наварять борщику у печ╕ запашного.

Як зблиснуть зор╕ у сво╖й крас╕,

Торкнуться голки – пензля чар╕вного.

 

В зелен╕м лист╕ мак╕вок вогн╕,

Любов – червоним, а тривога – чорним.

Нестримним порухом на б╕л╕м полотн╕

Народжу╓ться диво невимовне!

 

За вишиванням мр╕╖ ╕ думки:

Про батька й мат╕р, долю доньки й сина.

Барв╕нково цв╕стимуть рушники,

Допоки будемо любити Укра╖ну!

 

         Ай – Петр╕

 

Переборю страх ╕ застороги –

Зваблюють ай - петринськ╕ зубц╕!*

До канатно╖ прямую я дороги

Рад╕сно з квиточком у руц╕.

 

В╕тер колиха вагон, як тр╕ску.

(Хто б мен╕ см╕ливост╕ додав!)

Попливла до хмар трамва╖в  низка,

Хтось вдихнув ╕ мат╕нку згадав.

 

А п╕д нами л╕с – соснове диво!

Проплива зелений океан,

╤ руденька стежечка тенд╕тна

Обвива гори кам╕нний стан.

 

Глянь, Ай – Петр╕!

В тебе п╕д ногами:

Теч╕я у мор╕,  хмари в н╕м!

Я на злет╕ поряд ╕з орлами!

Безпорадна, в захват╕ н╕м╕м!

 

Бродять кон╕ жовтою яйлою,

До людсько╖ тягнуться р╕дн╕

На вершин╕ велич╕ г╕рсько╖,

А насправд╕ – на морському дн╕!

 

* зубц╕ Ай-Петр╕ – залишки древнього коралового рифу

 

 

В╕ра ПАЛЬОХА

м. Керч

 

Про поез╕ю

 

То музика сердець,

Де тепл╕ щир╕ нотки

Й життя твого в╕нець.

 

То сл╕в тенд╕тний дотик,

Який нурту╓ душу –

Пульсу╓ серце доти.

 

╤з нею жити мушу,

Доземно уклонюся –

Цю клятву не порушу,

 

Та дол╕ не скорюсь я!

 

На Покрову в Ки╓в╕

 

Ки╓ве прадавн╕й,

М╕сто наше славне!

Бан╕ в вишин╕

Сяють золот╕.

 

Дзвонять дзвони др╕бно,

Переливи ср╕бн╕

С╕ють оксамитн╕

Шовком хмари вмит╕.

 

Ки╖в у каштанах

Олив’яних тане.

Передзв╕н церковний

В св╕тлий день Покрови.

 

В╕чност╕ над╕я –

╤ душа рад╕╓.

В╕ра у дитя –

Береж╕ть життя!

 

Б╕л╕ рушники

 

Вишива╓ ненька б╕л╕ рушники,

Стеляться барв╕нком на ньому роки.

Маки, кв╕ти-мр╕╖ в кол╕ червон╕ють,

╤ волошки н╕жно на пол╕ син╕ють.

 

Темно за в╕концем – веч╕р догора╓,

Рушники барвист╕ мати вишива╓:

Сонячна калина красно зас╕яла,

Н╕би то д╕вчина з нею там стояла.

 

Це колись ╕ ненька була молодою,

Та спливли л╕та вже тихо за водою.

Вишива╓ долю синов╕ кв╕тками,

Мережить, гапту╓ р╕вними рядками.

 

Хай усе складеться в сина у житт╕,

Хоч дороги будуть зовс╕м нелегк╕.

Вишива╓ ненька б╕л╕ рушники,

А на них барв╕нком стеляться роки…

 

Ос╕нь

 

Багрянцем вкрива╓ дор╕жку

Кленове й каштанове листя,

Що стелиться аж до пор╕жка,

Де схованка темна тор╕шня

Чека╓ на спок╕й барвисте.

 

Кружля╓ у вальс╕ легкому,

Зд╕йма╓ться пружно увись,

Тьмян╕╓ в туман╕ м’якому,

Мовчить ╕ не каже н╕кому:

- Зеленим було я колись…

 

То ос╕нь прийшла непом╕тно

З серпанком задимлених дн╕в.

Скр╕зь холодно стало й сам╕тно.

Кричить галасливо лиш м╕сто –

╤ птах╕в он шлейф пролет╕в.

 

 

Катерина СТЕПЧИН

с. Семисотка Лен╕нського району

 

***

Укл╕н м╕й Слову, бо воно – початок,

Укл╕н йому, адже воно – й к╕нець, 

╤ предок воно м╕й, ╕ м╕й нащадок,

М╕й хрест земний ╕ зоряний в╕нець!

 

Я Слову кланяюсь, воно несе молитву,

В г╕рк╕й печал╕ – пристрасну мольбу.

Укл╕н йому, воно зове й на битву,

Щоб подолати вс╕х неволь журбу!

 

Я Слову кланяюся, бо воно – т╕ крила,

Що легко п╕д╕ймають душу в небеса.

Коли, зда╓ться, й жити вже несила,

Ряту╓ вчасно Слово, бо воно – Краса. 

 

Вклоняюсь Слову, бо це – п╕сня мами

╤ думка прад╕да, мов джерело в р╕ц╕.

Помножене м╕льйонними вустами,

Воно не дасть в пут╕ з╕йти на ман╕вц╕.

 

Я Слову кланяюся, бо воно – зернина

Мо╓╖ мови, дол╕ парость кр╕зь п╕тьму…

Бере початок з мови Укра╖на,

Тож трич╕ низько кланяюсь йому!

 

 

Клятва (акров╕рш)

 

Клянусь на паперт╕ пожовклих стор╕нок,

Очима доторкаючись до святост╕ з╕рок:

Боротись буду (т╕льки б сили стало!)

За р╕дне слово, щоб цв╕ло, не засихало,

А в книз╕ ц╕й шукатиму наснаги,

Р╕шучост╕, неспокою, в╕дваги.

 

 

Учителев╕-словеснику

 

Учителю-словеснику! Ти на теренах Слова:

Тут у щоденних битвах обов’язок тв╕й жити.

Якщо душа твоя завжди до подвиг╕в готова,

Тод╕ лише зум╕╓ вона Добра навчити.

 

Озбройся Словом чистим: таке лиш первозданне,

Тод╕ дитяч╕ чист╕ душ╕ в╕зьмуть його, тому

Запамятай: Слово тоб╕ служить не перестане, 

Допоки й ти по правд╕ служитимеш йому.

 

Озбройся Словом гордим, щоб землю величати,

В як╕й тво╓ кор╕ння, ти тут – громадянин.

Навчи не сумн╕ватись, що Батьк╕вщина – Мати,

Навчи не сумн╕ватись, що кожен – ╖╖ син!

 

Озбройся Словом мудрим: можна лиш так навчити

Бо мудр╕сть – то найглибша основа п╕знання,

Навчи, як встояти у бурях зла, щоб жити, 

╤ не брести без ц╕л╕, наосл╕п, навмання!

 

Озбройся Словом добрим: ми без Добра не люди,

Навчи д╕литись з ближн╕м, не залишать в б╕д╕.,

Навчи Добро шукати й знаходити усюди,

А найсвят╕ше те, що знайдене в Труд╕!

 

Озбройся Словом в╕льним; воно страху не зна╓

╤ не назве те б╕лим, що чорне вже давно,

Не дасть з╕гнутись низько, бо пилом припада╓

Душа, ╕ ╖й з╕гнут╕й, п╕днятись не дано!

 

Учителю-словеснику! Тоб╕ в цих обладунках

Не страшна бездуховн╕сть у тьм╕ ╖╖ облог,

Бо Слово – це не просто ╕дея, образ, думка:

Це Дух, Любов, Над╕я, а отже Слово – Бог!

 

 

Павлу Тичин╕

 

Гармон╕я в╕тру, ╕ сонця, ╕ неба,

Пол╕в колосистих у шум╕ зела…

Гучн╕шо╖ музики-музи не треба,

Коли я читаю Тичину Павла.

 

╤ хочеться св╕ту тод╕ побажати

В╕д щирого серця любов╕ й тепла,

╤ хочеться б╕льше людей поважати,

Коли я читаю Тичину Павла.

 

Тод╕ я вливаюсь у злотоголосий

В╕дродження гом╕н, як птаха мала.

Сто рок╕в той гом╕н ╕стор╕я носить.

Початком був голос Тичини Павла.

 

М╕цн╕в, багат╕в в╕н п╕д звуки кларнета.

╤ музику ту мова св╕ту несла…

На жаль, ╓ химерною воля поета:

Неволя – це доля Тичини Павла.

 

Кларнет його дудкою став – простотою.

В╕н лиш п╕дгравав, хоч луна все гула,

Бо з кл╕тки (вона ж бо була золотою)

Ледь чутним став голос Тичини Павла.

 

А в╕н же, як арфа, звучав стоголосо!

Напевно, чар╕вною й арфа була,

Бо нав╕ть цього для поез╕╖ досить,

Щоб знов виростати з Тичини Павла.

 

 

Микол╕ Хвильовому

 

Як хвиля в берег б’╓ уперто,

Так бив ти вперто в ст╕ни-мури,

В свободу в╕рячи, й в╕дверто

См╕явся з «писар╕в» культури.

 

Щоб укра╖нське слово стало

╤ житт╓ствердним ╕ високим,

Щоб Кобзареве не пропало

Те, що хвилю╓ в душах спок╕й.

 

Апологети писаризму

Ляклив╕ погляди звертали

В московське царство стал╕н╕зму,

Де графоман╕в «випускали».

 

Тому зав’яв, хоч розповився,

См╕ливий паросток нового.

Св╕т розчахнувся, роздво╖вся,

Як ╕ душа у Хвильового.

 

«Я – комун╕ст! Все – для комуни!

Романтик я! В╕ват, життя!»

О, де ви т╕, душевн╕ струни,

Щоб вовче заглушить виття?

 

Порвались струни, раптом впала

В╕д кул╕ в скроню п╕сня та…

╥й було треба, щоб л╕тала,

╥й так потр╕бна висота.

 

Той постр╕л був початком смути:

Що день – то смерть, що н╕ч, то крах.

Вас розстр╕ляли, бо розкуто

Думки л╕тали, а не страх.

 

Розстр╕ляним вв╕йшло в безсмертя

В╕дродження ус╕х над╕й.

О укра╖нське круговертя,

Чи зна╓ш ти початок св╕й,

 

Щоб в╕дродитися ╕з нього,

Знайти опору ╕ – н╕ руш?...

Я починаю з Хвильового –

З в╕дродження безстрашних душ!

 

 

Валентин БУТ

с. М╕жводне Чорноморського району

 

ПЕРЕКЛАДИ

 

З Ед╕т Несб╕т

 

Реч╕, що мають значення

 

Тепер, коли дн╕ мо╖ майже доб╕гли к╕нця

╤ не гнучка я, аби п╕дм╕тати чи шити,

Сиджу я й м╕ркую, ╕ думка вража╓ оця:

«Яка ж тьма тих справ, як╕ я навчилась робити –

Тих справ, як╕ я п╕знавала одну по одн╕й.

Тепер же, як я опинюся невдовз╕ в земл╕,

Знання ╖х, ум╕ння робити, в╕дом╕ мен╕,

Утрачен╕ будуть, розв╕ян╕, зникнуть в ╕мл╕».

 

З╕ знань тих, я певна, ╓ те, що не може з╕йти,

Те, про що люди питають, говорять ╕ пишуть:

Те, як в╕д морозу кор╕ння рослин вберегти,

Як вивести пляму чорнильну й сл╕д╕в не залишить,

Що з л╕к╕в д╕╓ве в╕д розтягу тяж╕в ╕ ран,

Як посолити аби до смаку було масло,

Яке з╕лля зц╕лить болячки, покращить ваш стан,

Що барви халату поверне, добряче пригасл╕.

 

Та ╓ набагато важлив╕ш╕ реч╕, н╕ж ц╕,

╤ ╖х не запишеш н╕ в книгу, н╕ в жоден закон:

Як швидко зварити горох чи як╕сь паг╕нц╕,

Який вигляд ма╓ по-справжньому гарний бекон,

Сорт яблук, що влежить всю зиму без перебрання,

Як хл╕б вигляда╓, коли п╕д╕йшов в╕н якраз,

╤ те в╕дчуття, що да╓ справд╕ гарне вбрання,

╤ як вкласти спати дитину без сл╕з ╕ образ,

 

Коли джему час перебратися в банки склян╕,

Момент, як збира╓ться скиснути вже молоко,

Чи буде нестися ця б╕сова курка чи н╕ –

Це реч╕, як╕ нец╕кав╕ комусь отак-о.

Я ж з вигляду неба вам легко погоду скажу,

Скажу, що за трави зростають в долин╕ от╕й,

Скажу, а чи хворий напевно п╕де за межу,

Чи верне в життя й проживе ще роки золот╕.

 

О, юн╕ дружини, весел╕ чи хмур╕, ход╕ть,

З секретами вашими, що до порад аж пищать.

Я знаю, що жде вас без всяких гадань на вод╕:

Чи знайдеться хлопчик у кого з вас, а чи д╕вча,

Чи парубок, годен, щоб взяти на службу чи н╕,

Чи певна служниця не надто бриклива, бува,

Я знаю, коли говорити ласкаво до них,

Коли ж, як заслужать, д╕брати м╕цн╕ш╕ слова.

 

Я знала, бувало м╕сця, де гн╕здяться птахи,

Де гра╓ форель, де нагулю╓ за╓ць сальце.

Бог, може б, хот╕в, щоб забула я певн╕ гр╕хи:

Як налаштувать волос╕нь чи розкласти сильце.

Та, певно ж, не те, як зв’язати до печ╕ курча,

Як смажити рибу, чи лити на смажене лярд,

Не те, як сказати недужим, що ладн╕ кричать,

Про те, як╕ трави ╖м вернуть здоров’я на лад.

 

Людське забуття, вочевидь з найдурн╕ших утрат,

Я знаю аж ст╕льки всього, так багато др╕бниць.

Та десь там сп╕шать уже янголи (чи вже й пора?)

Змести ╖х, мов пил, мов непотр╕б, сво╖ми крильми.

О, Боже, заклавши у мене любов до п╕знань,

В мо╖й голов╕ Ти тримав вс╕ т╕ реч╕ в миру:

Будь ласка, як можеш, даруй же останн╓ з жадань:

Дозволь п╕знавати хоч щось ╕ тод╕, як умру.

 

З Оскара Уайльда

 

       ***

Море, збрижене в с╕р╕ вали,

В╕тер-в-лоба зайшовся на виск,

М╕сяця з╕рваний з г╕лки лист

Здуло за бухту, що вся бурлить.

 

Немов гравюра на тл╕ п╕ску

Чорний човен. Мале моряча

Пнеться на борт – см╕х ╕ рад╕сть в очах! –

Вдачу являючи небоязку.

 

А над криком кроншнеп╕в, вгор╕,

Кра╓м схилу, з серпами в руц╕,

З поля вертають юн╕ женц╕ –

Чорн╕ т╕н╕ на фон╕ зор╕.

 

З Генр╕ У. Лонгфелоу

 

Стр╕ла ╕ п╕сня

Стр╕лу в пов╕тря я послав

Упала ж де – про те не знав.

Так швидко мчала, що м╕й з╕р

Не м╕г вхопить ╖╖, пов╕р.

 

Я п╕сню видихнув: вона

Десь впала. Де? – Н╕хто не зна,

Бо хто б це м╕г, та ще й як сл╕д,

В╕дсл╕дкувать ╖╖ пол╕т?

 

Через роки у байраку

Стр╕лу знайшов – стримить в дубку.

╤ п╕сню, в повнот╕ октав,

У серц╕ друга в╕дшукав.

З Олександра Пушк╕на

С╕яч свободи

С╕яч свободи в ц╕й пустин╕

Я вийшов рано, до зор╕;

Рукою чистою, невинно,

У поневолен╕й р╕лл╕

Я зас╕вав доб╕рн╕ зерна,

Але врожай м╕й був м╕зерний –

Лиш згаяв час, труди й жал╕…

Пас╕ться мирн╕╖ народи!

Не збудить честь вас, далеб╕.

Нав╕що бидлу дар свободи?

Його тримають на заб╕й

╤ спадок ваш ╕з роду в роди

Ярмо з дзв╕ночками та кий.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 02.09.2022 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=24467

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков