Версiя для друку Обговорити в форумi

Вже більш ніж 36 років майже у самісінькому серці Кримських гір існує унікальна військова частина, згадок про яку у відкритих джерелах навіть у наші дні майже неможливо знайти.
Історія появи цього у минулому секретного об’єкта напряму пов’язана із початком Карибської кризи. Саме тоді армада радянських військових кораблів, відправлених у похід до берегів Острова Свободи, вперше зіткнулася з гострою проблемою відсутності надійного зв’язку з «великою землею», що, у свою чергу, могло призвести до втрати можливості бойового керування угрупованням. Аби уникнути повторення подібних ситуацій у майбутньому, радянським військовим керівництвом було прийняте рішення про створення спеціальних передавальних центрів, на які і були покладені функції забезпечення безперебійного зв’язку на великих відстанях.
Один з таких об’єктів (аналогів за характеристиками і можливостями якому в Україні не було і немає, а у світі – лише декілька) було вирішено збудувати у Кримських горах – у відносно віддаленому від великих населенних пунктів, а отже і в схованому від сторонніх поглядів районі біля селища Зеленогірське.
Будівництво цієї унікальної за своїми характеристиками інженерної споруди почалося 1974 року. Роботи, які виконувалися силами будуправління Чорноморського флоту та підприємства «Ера», продовжувалися до 1980 року, коли засекречений об’єкт, який отримав найменування «Спеціальний передавальний радіоцентр «Пеленг», був зданий в експлуатацію і заступив на бойове чергування.
«Серце» об’єкта знаходиться у відносно невеликому, проте добре захищеному бункері, здатному витримати наслідки застосування ядерної зброї.
На трьох рівнях підземної споруди, вкритої багатометровим шаром грунту й бетону, розміщено хоча й далеко не новітнє за сучасними мірками, але перевірене роками обладнання, яке дозволяє забезпечити передавання стійкого радіосигналу на відстань до 11 000 км.
Основу апаратного комплексу центру від початку складали більше 30 передавачів – зокрема, таких як РС-100 «Пурга» (максимальною потужністю до 120 КВт), ПКМ-20 «Блискавка» (24 КВт), ПКМ-5 «Циклон» (5 КВт), Р-652 «Щука» (3,5 КВт) та інших - з робочим діапазоном від 1,5 до 30 МГц.
Управляючий сигнал, який надалі подається на передавачі, надходить до центру вже в зашифрованому вигляді по каналах управління, що з’єднують його з генштабом ВМС у Севастополі (у минулому він мав позивний «Суматор»), штабом у смт. Новоозерне (позивний «Дельта»), а також іншими вузлами зв’язку різних рівнів (для цього при будівництві центру було прокладено більш ніж 1000 км захищених кабельних ліній). Комутація каналів, а також їхнє налаштування здійснюються у лінійно-автоматичному залі (ЛАЗ).
Передача сигналу може здійснюватися у режимах телеграфної та частотної телеграфної маніпуляцій (радіотелетайп). Також передбачена можливість передачі радіоканалом (для цього у наявності є радіорелейні станції – Р-406 та Р-409) та по дротових каналах (які у повсякденній роботі використовуються найчастіше). Навіть не зважаючи на те, що ще з початку 90-х років в роботі вже не задіяні найбільш потужні (120-Кіловатні) передавачі, сумарна потужність центру сягає вельми вражаючої цифри у 180 КВт.
Склад обладнання дозволяє центру за необхідності, окрім його основних функцій, виконувати ще й завдання РЕБ.
Загальне керівництво роботою «Пеленгу» здійснюється з головного командного пункту (ГКП), що так само знаходиться у підземній частині об’єкта.
Бункер обладнаний системами вентиляції та кондиціонування, водопостачання та каналізації, а також системами хімічного й водяного пожежогасіння та шлюзування (санпропускник).
Системи колективного захисту особового складу забезпечують автономне функціонування об’єкта протягом чотирьох діб, у тому числі до 12 годин – у режимі повної ізоляції.
Високий рівень автономності центру забезпечує наявність у його захищеній частині власної електростанції (складається з двох комплектів дизельних генераторів сумарною потужністю до 3,2 МВт), мобільного шпиталю, а також оперативного резерву провіанту та пального.
Найбільшою та найпомітнішою частиною «Пеленга» є гігантське антенне поле, що займає площу у 144 га, на якому розташовані 96 антен (типів «ВГДШ», «УГД» та інших). Крім них у наявності є й рухомі штирьові антени, розміщені у захисних шахтах під куполом бункера, які висуваються у робоче положення за допомогою приводів або вручну (обертанням підйомного механізму). Вони використовуються в якості резервних і задіюються в бойових умовах у тому випадку, якщо основні антени пошкоджені або несправні.
На території центру, у кількох кілометрів від бункера, розміщені казарма, а також будівля штабу частини, плац, котельня, бокси для автотехніки та інші споруди (є навіть необладнаний вертолітний майданчик).
Нова сторінка історїі СПДРЦ почалась у 1996 році, коли на підставі договору про розподіл Чорноморського флоту об’єкт (з якого на той час вже було знято гриф секретності) був переданий Україні, після чого на його базі було створено Окремий передавальний радіоцентр «Пеленг» (в/ч А-4374), який увійшов до структури ВМС.
 Коло основних завдань центру формально лишилося незмінним – забезпечення безперебійного радіозв’язку з надводними кораблями та повітряними суднами в Атлантичному та Індійському океанах, в Середземному і Чорному морях, а також на лініях магістрального зв’язку між пунктами керування Збройних сил України. Але відтепер, окрім них, на «Пеленг» була покладена ще й нова для нього функція – забезпечення зв’язку з підрозділами національної армії, що виконують завдання у складі міжнародного миротворчого контингенту ООН. Першим командиром ОПДРЦ було призначено старшого лейтенанта Борецького.
Серйозне скорочення витрат на військові статті бюджету, обумовлене глибокою економічною кризою та зміною військової доктрини у 90-ті роки, вкрай негативно болісно вдарило як по всьому оборонному відомстві загалом, так і по «Пеленгу» зокрема. І в першу чергу, хронічне недофінансування позначилось на технічному стані об’єкта (треба зазначити, що він вже залишав бажати багато кращого ще на момент передачі центру Україні), що, звісно, впливало і на його бойові можливості. Так, наприклад, на більшій частині антен полотна перебували в аварійному стані (через це при виході передавачів на повну потужність спрацьовував захист, який вимикав анодну напругу), а через порушення герметизації бетонного купола вода під час танення снігу потрапляла до залу з передавачами. Подібні проблеми (які були далеко не поодинокі) не тільки не дозволяли використовувати увесь потенціал центру у повсякденній роботі, але й навіть ставили під загрозу його подальше існування. Тим не менш, «Пеленг» зміг подолати труднощі, уникнувши сумної долі багатьох інших унікальних військових об’єктів, і продовжив службу. Величезна заслуга у цьому належить як шефським організаціям (зокрема, з Кривого Рогу), які надавали всебічну допомогу центру, так і його командиру – капітану 3-го рангу І. Карапишу (він змінив на цій посаді Борецького), який буквально врятував СПДРЦ та чимало посприяв подальшому розвитку частини (саме за часів його керівництва вона стала однією з перших у країні, чий особовий склад було повністю укомплектовано службовцями за контрактом).
У новітньому періоді своєї історії центр брав участь у всіх великих командно-штабних навчаннях (наприклад, таких, як «Адекватне реагування», та багатонаціональних маневрах «Сі Бриз»), а також забезпечував зв’язок з кораблями ВМСУ у дальніх походах (зокрема, під час трансатлантичного переходу групи кораблів до Норфолка у 1996-му та походу великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський» до берегів Лівії у 2011-му, а також участі фрегату «Гетьман Сагайдачний» у антипіратській місії у Аденській затоці у 2013-2014 роках).
«Пеленг» продовжував нести бойове чергування до подій 2014 року. Подальша доля об’єкта та його поточний технічний стан наразі достеменно не відомі – у відкритих джерелах жодних відомостей про його експлуатацію не знайдено. Проте за рядом непрямих ознак можна зробити припущення, що він, як мінімум, підтримується у боєздатному стані.

Ілля КЛОЧКО
(Український Мілітарний Портал)

На фото з особистого архіву одного з військовослужбовців: бійці біля входу в бункер, лінійно-автоматичний зал

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2017 > Тема ""Білі плями" історії"