Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

ДУХОВНА ЗЛУКА ЛЬВІВЩИНИ І КРИМУ!
— Пане господарю, благословіть Христа славити! По всьому дому, по веселому. Чи дозволите колядувати, дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити? — Від хати до хати лунали дитячі голоси по засніжених самбірських вуличках — це разом колядували галичани і кримчани, прославляючи народження Сина Божого, приносячи в кожну родину радісну звістку. І господарі, які зустрічали в цей вечір колядників, на власні очі бачили, що Схід і Захід разом і не тільки сьогодні, а назавжди, тому що Україна у нас єдина, як єдиний і неподільний її народ.
Під час всеукраїнської акції «Схід-Захід разом» («Святкуймо Різдво разом») Львівщину відвідало близько 1 тисячі учнів та працівників освіти з Донецької, Запорізької, Миколаївської, Полтавської, Херсонської областей та АР Крим.
За 20 років існування зразкової театральної студії «Світанок» КРЦДЮТ поїздки на Галичину стали традиційними. І кожна поїздка студійців на Західну Україну ставала енергетичною підзарядкою для їхньої творчості і допомагала керівникам студії формувати із студійців справжніх українських патріотів, які після таких Різдвяних поїздок, не остерігаючись, впевнено виголошували: «Слава Україні!».
Саме після перебування в галицьких родинах на Святвечір у дітей і у тих дорослих, які їх супроводжували, відкривалось «друге дихання», «третє око», я не знаю, як це ще назвати, але вони починали розуміти, за що треба любити нашу Україну, її культуру, мову, традиції, і що таке справжня щира українська душа. Вони повертались до Криму іншими, ніби їм хтось там нарешті повідав прихований від кримчан і східняків таємний код українця.
Починаючи з 1992 року, студійців у поїздках супроводжувала керівник студії, заслужений працівник культури України Алла Петрова та я, її постійний помічник, «охоронець дітей» та літописець студії. Винятком став цей рік. Так склались обставини, що ні я, ні Алла Володимирівна не мали змоги очолити групу студійців, які на Різдво бажали відвідати саме галицький край. І дітей можна було зрозуміти: ця група ще не бачила, як святкують Різдво на Львівщині, а так багато від нас про це чули. На щастя, їхати з ними погодилася мама студійця Іллі Меркулова — пані Ірина та учителька української мови школи-ліцею № 3 м. Сімферополя Марія Мискова.
Звичайно, запланувати поїздку — це одне, а от здійснити — зовсім інше. Тому всі діти і батьки висловлюють вдячність архієпископу Сімферопольському і Кримському Клименту, який не тільки благословив нашу поїздку, але й сам долучився до того, щоб у Самборі заздалегідь знали про приїзд кримських школярів. Ну, і звичайно, вже багато років «світанківців» підтримує голова сімферопольського Союзу українок Поліна Король, котра і «проклала» для студійців Різдвяну казкову доріжку до м. Самбора.
То яке ж воно, галицьке Різдво, очима кримчан?

Ірина МЕРКУЛОВА в цій поїздці була не тільки мамою, але ще й керівником групи. Після повернення до Сімферополя на зборах студії вона поділилась своїми враженнями.
— Я дуже рада, що після довгих роздумів, їхати чи ні, все ж поїхала в таке прекрасне місце в Україні — місто Самбір. Через два дні перебування там почались мої відкриття. По-перше, це люди. На автовокзалі в Самборі нас зустріла Надія Теодорівна Яремко, яка кожного пригорнула і поцілувала, хоча бачила нас вперше, і я зрозуміла, що приїхала до близьких друзів. Другим моїм відкриттям було те, що в Самборі на Різдво всіх самотніх людей спеціальним автобусом, виділеним церквою, привозять до їдальні, де вони всі разом святкують народження Христа. Третім моїм відкриттям було те, як зустрічають Різдво в сім’ях. Адже всю нашу кримську групу розібрали місцеві жителі, щоб кожен поринув у свято, ставши на чотири дні членами їхніх родин. Приїхавши в родину Надії Яремко, ми відразу долучилися до процесу приготування Святої Вечері. На свято до Надії приїхало багато рідних зі Львова, із Стрия, і всі порались на кухні: ліпили вареники, смажили пампухи, варили кутю. Всією великою родиною готувались до свята, і було приємно, що ми також стали частинкою цієї дружньої родини і разом святкували найвеличніше свято на Землі. Наступного дня після ранкової служби всі йдуть одне до одного в гості. Як дивно, що за всі дні свята ми не зустріли в Самборі жодної нетверезої людини на вулиці!
Четвертим моїм відкриттям було те, як самбіряни люблять Бога і як вони ставляться до церкви. О 7-й годині ранку люди прийшли до церкви (на території Самбора діють 14 храмів різних конфесій). Біля церкви, куди ми прийшли з нашою господинею, людей було так багато, що частина з них стояли на порозі, незважаючи на те, що на вулиці був мороз, а служба йде три години. Особливо хочу згадати про церковний хор, який існує при кожній церкві. Коли служба супроводжується співом хору, то ніби співає і твоя душа. Саме в той момент, коли разом з хором починали співати прихожани, я відчула, як вони люблять Бога, одне одного і Україну. До кого б ми не приходили в гості, відчували, що люди бажають одного: щоб усі українці були великою єдиною родиною. Як мало ми знаємо про Західну Україну. Ми ніде не чули, що ми — «москалі», і взагалі, побувавши в Самборі, познайомившись з його жителями, я зрозуміла, чим вони відрізняються від нас: тут завжди пам’ятають, звідки вони родом, де їхнє коріння, знають історію свого народу, його мову, культуру, і все це прищеплюється дітям з народження. Я дуже рада, що хлопці і дівчата з театральної студії «Світанок» зустріли справжнє Різдво, живучи в українських родинах. Дорога завжди починається з батьківського порога, і не можна йти у світ, не пізнавши культуру свого народу.

Марія МИСКОВА, вчитель української мови та літератури сімферопольської школи-ліцею № 3: «Три чарівниці — пані Поліна Король, пані Алла Петрова (Сімферополь) та пані Надія Яремко (Самбір) посприяли тому, щоб подарувати кримським дітям Різдво у Самборі — колисці наших традицій! Хто знає, скільки зусиль вони доклали, може, дехто й не вірив у можливість такої подорожі, а дехто проводжав кримчан зі словами, що «там одні бандерівці живуть». Проте жодні перешкоди не зупинили творчу молодь — вихованців театральної студії «Світанок» (хто б міг подумати, що невеличка група дітей та їхніх небайдужих батьків навіть напишуть листа в «Укрзалізницю», щоб причепити додатковий вагон до потяга Львів-Сімферополь!).
Коли ми тільки сіли у потяг, мене відразу ж здивували «світанківці»! Крім того, що всі 9 осіб спілкувалися між собою виключно українською мовою, вони ще дуже дружні, як одна велика родина, й дуже відповідальні — на шляху до Львова весь час репетирували в тамбурі пісні. Тому й не дивно, що під час виступу на фестивалі «Різдвяна феєрія-2013» нашим дітям аплодували найдовше й вручили грамоту за розвиток та поширення самобутніх традицій нашого народу.
Не знаю, хто кого більше здивував — сімферопольська молодь, яка розмовляла українською й знала колядки, чи гостинність самбірчан, які прийняли нас усіх, як рідних. Кажуть, що Різдво — родинне свято. Ми дійсно були в родинах, які вже можемо назвати «своїми». Допомагали готувати 12 страв, ходили на Різдвяні служби, милувалися краєвидами Самбора і Львова, та, звичайно, переймали традиції. Крім того, що вивчили нові колядки й віншування, хтось переписав собі рецепти страв, знайшли друзів, найголовніше — збагатилися духовно! Можу впевнено сказати, що всі ми повернулися вже не такі, як раніше, а більш щирі й добріші!».
А тепер про ті відкриття, які зробили для себе учні студії «Світанок».

Дарина КУШНЄРОВА: «Першою подією для мене стала Свята Вечеря, я ніколи не думала, що без м’яса можна приготувати так багато різноманітних страв. Тут були і варенички, і грибочки, і капуста, і рибка, і горохове пюре, і кутя, і стільки всього, що я навіть мамі записала декілька рецептів. Ще запам’яталось, як ми колядували і як нас зустрічали зовсім незнайомі нам люди, скільки в них було добра і радості, коли колядники заходили до їхньої домівки. Ми також їздили на екскурсію до Львова. Це просто чудо, яка краса, ми ходили по церквах, заходили до майстерні шоколаду «Чоколядка», побували у знаменитій «Криївці», на фестивалі вертепів, на святі пампухів. А 9 січня наша театральна студія виступила в місцевому будинку культури, ми виступили непогано, нам говорили добрі слова подяки і навіть таке: «Такої крутої вистави ми не бачили ніколи в житті». Після концерту ми пішли до органного залу, а потім гуляли Самбором, фотографувались і просто класно проводили час. Спасибі керівникам «Світанку» та Союзу українок м. Сімферополя, а також родині Кравець, яка влаштувала мені чудове Різдвяне свято».

Зоя МАНСУРОВА: «Приїхавши до Самбора, ми відразу поринули в атмосферу української казки. Я жила в родині Тимів, і вони зробили все можливе, щоб кримські діти відчували себе, як в раю! Для мене все було незвичне. І те, що ми чекали, коли зійде перша зірка, щоб сісти за святкову вечерю. Вся родина була в українських вишиванках, ми теж не відходили від цієї традиції. Молитвою про живих та мертвих ми розпочали Святу Вечерю. Голова родини по старшинству роздав церковний хлібець з медом та часником. На столі було приготовлено 12 пісних страв, і треба було всі їх скуштувати. А потім були колядки і віншування, веселі розваги та цікаві знайомства. Я думаю, що ця поїздка запам’ятається мені на все життя».

Анастасія ЛАКТІОНОВА: «Я ніколи до цієї поїздки не була на Західній Україні і тому дуже чекала її. Найбільше мене вразила гостинність родини Сорок, яка взяла мене до себе. Мені сподобалось те, що вони дотримуються народних традицій. Коли сім’я сідає до столу, обов’язково ставлять окрему тарілку для тих, хто покинув родину. Після Святої Вечері до нас приходили колядники, які приносили радісну звістку народження Христа. І ми щедро обдаровували їх. Час пролетів швидко, але мені дуже хотілось лишитись ще хоч на один день. Можливо, тепер я частіше буду їздити на Західну Україну, адже я на власні очі побачила, як там здорово!».

Ілля МЕРКУЛОВ: «Я дуже радий, що зміг поїхати в таке чудове місто в Україні — Самбір. Самбір — це перлина Прикарпаття, воно засновано в 1241 році, його ще називають містом Срібного Оленя. Прогулюючись вулицями Самбора, відчуваєш подих давнього і водночас молодого міста. Я вперше в житті на Різдво відстояв ранкову службу в церкві Успіння Пресвятої Богородиці.
Наша студія «Світанок» взяла участь у фестивалі «Різдвяна феєрія – 2013», який проходив у місцевому будинку культури, і було дуже приємно, що коли ми співали «Нова радість стала», з нами разом співав увесь зал, саме в цей момент я відчув що ми — одна велика українська родина. Я дуже вражений тим, як нас приймали жителі Самбора. Тут живуть дуже добрі люди, у них завжди на обличчях усмішки. Жоден із нас не поїхав додому без подарунка, ніхто з нас не сів у потяг без кошика з їжею. Я навчився колядувати і віншувати. Я мрію тут побувати ще хоч один раз і дуже хочу, щоб наші кримські діти теж мали можливість хоч раз у житті побувати в цьому гарному місті».

Ганна СОСЄДКО: «Мене і Зою забрала одна приємна жіночка, яку звуть Люба Тима. Вона відразу повезла нас у свій ресторан, там ми попили кави і поїхали до її дому, де нас зустрів її чоловік Володимир та їхні діти — Ілля, Іванка та невістка Олена. Нас зустріли, як своїх родичів. Уся родина перевдяглась у вишиванки, накрила Різдвяний стіл з 12 страв, ми помолились та розпочали святкову Вечерю. Потім за вечерею нам розповіли багато українських народних традицій, співали колядки і віншували. Наступного дня до нас завітав вертеп і нам показали невеличку виставу. А потім ми їздили до Львова, який у ці дні став центром святкування Різдва. В останній день перебування в Самборі нам було сумно, адже так не хотілось повертатись додому. Ми тут знайшли багато добрих і гарних друзів, з якими нам не хотілось розлучатися. Ми не знали, як зупинити час, який так невпинно нам нагадував, що скоро наша Різдвяна казка закінчиться. І ми знайшли вихід з цієї ситуації, показавши гарну виставу, яка залишиться в пам’яті кожного, хто був присутній у залі Самбірського будинку культури».

Олександр ПОЛІНОВСЬКИЙ: «Як тільки ми приїхали до Самбора, менше як за 20 хвилин нас розібрали по сім’ях. Ми з Артемом потрапили до родини Віри Середенко. Взагалі мене вразило те, які добрі, чесні і порядні люди живуть в цьому краї. Чутливих і добрих людей у нашій державі є достатньо, але я не знав, що їх так багато! Я переконався в тому, що тут живуть справжні українці. Вони люблять свою землю і завжди будуть її любити, і якщо буде потреба, то віддадуть своє життя за цілісність і незалежність нашої держави. Вони не відійшли від простих людських цінностей і несуть їх через покоління від батька до сина і завжди будуть нести. Ця поїздка вплинула на мої почуття, тому що я ще більше полюбив цей край і місто Львів. На мою думку, саме Західна Україна зможе зберегти для поколінь культуру і традиції українського народу, передати їх нам, щоб ми передали своїм дітям. Як не дивно, хоч я народився в Криму, у Сімферополі, але побувавши в Самборі, відчув, що мій рідний дім там, а в Криму я ніби в гостях».

Артем ЖУЧЕНКО: «Потяг Сімферополь-Львів нарешті рушив. Весь наш «світанківський» гурт від передчуття свята почав співати під гітару українських пісень, і російськомовні «мешканці» вагона трохи здивовано поглядали на сімферопольських юнаків та юначок, які чомусь вживають слова типу «потяг» або «хатинка». Мабуть, вони зі Львова, помиляючись, робили висновок наші сусіди по вагону. Так само були здивовані і наші господарі, які у Самборі приймали нас у свої хати. Вони пережили щось схоже на невеличкий культурний шок, коли побачили кримських дітей, які вільно володіють українською, а потім до Різдвяного столу одягають вишиванки.
Взагалі Різдво — родинне свято, тому кожен з нас, гостей з Криму, ставав на ці декілька днів ніби членом родини господарів. Отже, хотілося б подякувати родині Середенків, яка допомогла нам поринути в атмосферу свята, завдяки якій ми провели фантастичні чотири дні у казковому краї в казковий час. Хотілося б, щоб кожен юнак і кожна дівчина України відчули і побачили Різдво по-справжньому, так, як воно відчувається на Галичині. Саме цей край береже українські традиції та культуру, чого, на жаль, не скажеш про Крим або Луганщину. Такі поїздки — це можливість для дітей Східної України та Криму прийняти в своє серце часточку української культури, полюбити її і стати справжніми патріотами, а потім допомогти іншим просякнутися духом України. Саме тут проходить шлях до єдності нації — через спільну мову, культуру, традиції. Отже, єднаймося у справі збереження і розвитку української культури заради процвітання Української держави! Кримчани і східняки, поїхали до Самбора! Христос народився! Славімо Його!».
От і закінчилась Різдвяна казка, а десь там, звідки повернувся потяг до Сімферополя, ще лунають колядки й віншування, які повезуть діти по всій Україні: «За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте, щоб так воно і сталося! Поможи нам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Різдвяну казку записав
Олександр ПОЛЬЧЕНКО

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Урок української"