Версiя для друку Обговорити в форумi

Дитячий  детектив

(Закінчення).

Розділ дев'ятнадцятий,
де друзі силкуються об'єднати енерге-тичні струмені Землі, а тарган Едік тішиться заслуженою славою

Супераґент 000 Гриць Мамай стояв біля безформної купи металобрухту, яка ще недавно була гігантською статуєю, що погрожувала цілому світові залізним мечем.
- Як  гарно стало враз на дніпрових схилах, - мовив Гриць, на повні груди дихаючи свіжим світанковим повітрям. - Ну що ж, спершу мені пощастило очистити від цієї потвори рідне місто, а тепер варто очистити й Землю від усілякої погані!
Супераґент напружив свої телепатичні здібності і напрочуд легко (адже його імпульси вже не блокувалися металевою оболонкою статуї) увійшов у контакт зі своїми рідними та друзями, котрі перебували у Скелястих горах Канади. Перед його внутрішнім зором постали золотокоса дружина Зореслава, син-вундеркінд Яромир, геніальний професор Байда, а також їхній новий приятель - вождь індіанського племені крі Сніговий Барс, крокодил Кирило, кіт Шніцель та маленький блакитнокрилий тарган Едік. Гриць побачив, як з аметистової печери, крізь розкрите склепіння, виривається потужний сніп бузково-фіолетового проміння. Немов сяючий місток, енергетичний промінь перекинувся зі Скелястих гір до пагорбів Дніпра. Смуга сліпучого бузкового світла, пульсуючи, завмерла в тому місці, де ще недавно стриміла залізна потвора.
- То он воно що! - здогадався Супераґент. - Ця статуя блокувала позитивну енергію, що нуртувала в надрах української землі...
- Збуваються передбачення прадавніх цивілізацій, - почув Супераґент голос професора Байди, що долинув до нього з іншого куточка земної ку-
лі, - про це казали знаки Софійської абетки, викарбувані в аметистовій печері.
- Ми зможемо об'єднати два надпотужні енергетичні потоки Землі, якщо діятимемо разом, - докинув і собі малюк Яромир.
Супераґент напружив усі свої могутні сили й зосередився на одній точці. От-от з-під землі мав вирватися сніп сліпучих променів, та після натхненного виконання гопака Грицеві бракувало
сил. Друзі й рідні з-за океану і собі приєдналися до Грицевих зусиль, та все було марно: земля не віддавала своїх скарбів.
Здавалося, все втрачено. Та враз до друзів, що стояли в аметистовій печері, взявшись за руки й лапи, приєднався обдарований тарган Едік. Тріпочучи блакитними крильцями, він сконцентрував думки й почуття на одному бажанні - і тієї ж миті на київській горі з-під землі вдарив яскравий струмінь світла і злився з бузковим променем, що долетів в Україну з Канади.
Гордий Едік сів на плече малюка Яромира й, склавши крильця, приймав поздоровлення від радісно збуджених друзів.

Розділ двадцятий,
і останній, де здійснюються найсміливіші мрії й сподівання позитивних героїв повісті, а злочинці отримують заслужену кару

З'єднавшись в одне ціле, потужні промені забуяли усіма барвами. Тепер енергетичний місток нагадував величезну веселку. Сніп світла тричі облетів навколо земної кулі, і тієї ж миті на різних континентах почали відбуватися дивовижні явища. Над Південним полюсом ураз зменшилася, а тоді геть зникла озонова діра, крізь яку на Землю потрапляло смертоносне випромінювання. Ущухли землетруси, повені та виверження вулканів. На морях і океанах припинилися урагани й смерчі, а гігантські хвилі-цунамі відступили від суходолу й розчинилися у безмежних океанських надрах.
- Ти бачиш, синку? - подумки запитав Супераґент 000 малюка Яромира, і хлоп'я так само подумки відповіло йому:
- Бачу, тату, бачу!
До їхнього діалогу долучився професор Байда:
- Нам пощастило вивільнити приховані сили Землі. Вони дрімали у найпотаємніших глибинах, аби у слушну хвилину врятувати людство від загибелі.
- Якби не ви, - мовив і собі вождь індіанського племені крі Сніговий Барс, переходячи на телепатичний контакт з Супераґентом, - то ниці зловмисники порушили б світову рівновагу, й наша планета перетворилася б на крижану пустелю.
- До речі, а де бабуся-ніндзя? - схвильовано запитала в чоловіка золотокоса красуня Зореслава, і її турбота й відданість хвилями долинули до Гриця Мамая через океан і зігріли душу теплотою й ласкою.
- Не хвилюйся, люба! - відказав Гриць і з усмішкою поглянув на групу зв'язаних докупи бандитів, що мерзлякувато щулилися й здивовано оглядалися довкола себе.
Ще недавно лиходії намірялися заволодіти світом, а тепер вони нагадували купу брудного ганчір'я. Шеф банди бабуся-ніндзя й досі перебувала у гіпнотичному трансі - так на неї подіяла нездоланна сила, прихована у народному танці гопаку, що його майстерно виконав Гриць Мамай. Бультер'єр Льосік також лежав на землі, задерши догори лапи, й тихо гарчав уві сні - певно, йому снилися брутальні садистські сни. А що іще могло наснитися псові, вихованому цинічною зловмисницею?
- Я ще раз спробую перевиховати цих жалюгідних істот, - промовив Гриць. - Вони хотіли викликати всесвітні катаклізми, зруйнувати цілі міста й країни. Тож тепер хай попрацюють сміттярами.
Гриць усміхнувся і, помітивши невеличкий курінь, де стояли відра, лопати, граблі й мітли, дістав звідти весь цей реманент і вручив кожному із бандитів знаряддя праці.
- Почнімо з цього. - Супераґент показав на купу металевого мотлоху, що височіла на пагорбі. - Приберіть оте залізяччя. Хай хоч тепер буде користь від потвори, що стільки років стриміла на схилах Дніпра, погрожуючи цілому світові мечем.
- Так, тату, з цього металобрухту можна зробити веселе містечко, з каруселями, гойдалками й атракціонами, - радісно вигукнув малюк Яромир, який завдяки своєму хистові бачив усе, що відбувалося в цю мить на дніпровій кручі.
- Авжеж, синку! - погодився з ним Супераґент, втішений тим, що його малюк, хоча й наділений надлюдськими здібностями, все ж залишається просто дитиною зі своїми радощами і мріями.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2003 > Тема ""Джерельце""