"Кримська Свiтлиця" > #23 за 02.06.2006 > Тема ""Джерельце""
#23 за 02.06.2006
«Ми - кримськ╕ кв╕ти з укра╖нського в╕ночка»
УВАГА! КОНКУРС!
Люб╕ друз╕ - читач╕ ╕ дописувач╕ газети «Джерельце»! Спод╕ва╓мось, що нин╕шнього року наш щом╕сячний дитячий додаток до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» виходитиме регулярно, а тому, дорогеньк╕ наш╕ джерелята, славн╕ хлопц╕ ╕ д╕вчата, чи не час нам позмагатися? Для вас, школяр╕ будь-яких клас╕в ╕ будь-якого в╕ку, «Джерельце» оголошу╓ конкурс на кращу розпов╕дь на тему «Ми - кримськ╕ кв╕ти з укра╖нського в╕ночка». Правда ж, ц╕кава тема? А що ж ма╓ться на уваз╕? А те, що ми, кримськ╕ д╕ти р╕зних нац╕ональностей, живемо у наш╕й незалежн╕й держав╕ Укра╖н╕. Отже, вс╕ ми - громадяни Укра╖ни. А яке наше ставлення до нашо╖ р╕дно╖ кра╖ни Укра╖ни? Чи шану╓мо ми ╖╖, чи любимо? Що ми зна╓мо про не╖, про ╖╖ славн╕ стор╕нки ╕стор╕╖, про ╖╖ культуру? Яких ми зна╓мо укра╖нських письменник╕в - нин╕ сущих ╕ тих, хто жив ╕ писав у минулому, чия творч╕сть вам знайома ╕ найб╕льше подоба╓ться ╕ за що? А яких ви зна╓те укра╖нських художник╕в, актор╕в, музикант╕в - як в Укра╖н╕, так ╕ тих, хто жив чи нин╕ живе в Криму? Якими ви бачите чи хот╕ли б бачити в майбутньому Крим ╕ Укра╖ну? За що ви любите Укра╖ну, ╖╖ мову, культуру, людей? Розпов╕дайте ╕ про сво╓ м╕сто чи село, в якому живете, чим воно славне. Про свою школу, про улюблених ваших друз╕в, вчител╕в, сво╖х р╕дних тата, маму, д╕дуся чи бабусю, про св╕й родов╕д, про визначних чи просто добрих людей, котр╕ живуть поруч з вами. Вибирайте будь-яке з цих питань (про все в╕дразу не сл╕д писати!) ╕ розпов╕дайте. Сво╖ розпов╕д╕ (можна у в╕ршах ╕ проз╕) надсилайте до редакц╕╖ «Джерельця» на адресу: 95006, м. С╕мферополь, вул. Гагар╕на, 5, к. 13, редакц╕я газети «Кримська св╕тлиця», для «Джерельця» з пом╕ткою «На конкурс». Рукописи приймаються написан╕ ╕ в╕д руки, ╕ виконан╕ на комп’ютер╕ чи друкарськ╕й машинц╕. Можна й потр╕бно додавати сво╖ фото ╕ можна фото геро╖в сво╖х опов╕дань. Найц╕кав╕ш╕ з над╕сланих вами матер╕ал╕в будуть опубл╕кован╕ в «Джерельц╕». Терм╕н подач╕ матер╕ал╕в до 1 листопада ц. р. Переможц╕ будуть в╕дзначен╕ призами. Отож, дорогеньк╕ джерелята - за роботу! Чека╓мо ваших ц╕кавих розпов╕дей! ЗАВЖДИ ВАШЕ «ДЖЕРЕЛЬЦЕ».
Продовжу╓мо публ╕кувати твори, як╕ над╕йшли на конкурс. Чека╓мо нових матер╕ал╕в. Я ПОЧИНАЮСЬ З ОТЧО╥ ЗЕМЛ╤
Добридень, друже «Джерельце» ╕ «Кримська св╕тлиця»! Щиро в╕таю вас з╕ св╕тлим християнським святом Пасхи Христово╖! Зичу здоров’я м╕цного, хл╕ба святого, миру, добра ╕ творчо╖ наснаги. А ст╕йкост╕, як я переконався, вам не браку╓. Тож - будьмо. Дякую, що ви ╓. Бо, мабуть, завдяки ваш╕й газет╕ ╕ таким вчителям, як наша шановна Л╕д╕я Петр╕вна Очковська (а це саме вона прилучила нас, школяр╕в, до читання «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ ╖╖ додатк╕в) - ми, кримськ╕ д╕ти р╕зних нац╕ональностей, можемо в╕дчути себе «кримськими кв╕точками з укра╖нського в╕ночка». До реч╕, мен╕ дуже хот╕лося б в╕д ╕мен╕ вс╕х учн╕в, яких вчить ╕ вчила Л╕д╕я Петр╕вна, через Вашу газету прив╕тати ╖╖ з 55-р╕чним юв╕ле╓м. З роси ╕ води Вам, люба вчителько! Звуть мене Ем╕ль Бейтула╓в. Вчуся я в 11-му клас╕ Берез╕всько╖ ЗОШ Роздольненського району. Мо╖ улюблен╕ предмети - ф╕зика, математика, кримськотатарська й укра╖нська мови, ╕нформатика. Люблю працювати на комп’ютер╕. Пишу Вам вперше, хоча пост╕йно читаю «Кримську св╕тлицю». Зац╕кавився оголошеною «Джерельцем» темою конкурсу ще в с╕чн╕. Та т╕льки тепер наважився под╕литися з Вами сво╖ми роздумами: з чого все почина╓ться, з чого починаюся я. З чого почина╓ться Батьк╕вщина? Над цим питанням, хоч раз у житт╕, замислю╓ться кожна людина. ╤ кожна знаходить в╕дпов╕дь. На мою ж думку, людина почина╓ться з отчо╖ земл╕, пускаючи в не╖ глибоке кор╕ння. Родов╕д, р╕д, родина, народ... Слова одного кореня. Вслухаймось в ц╕ слова! Як гарно звучать вони для мене, кримського татарина, громадянина Укра╖ни, - державною, укра╖нською мовою. Це, мабуть, тому, що ╕ в укра╖нц╕в, ╕ в кримських татар, незважаючи на р╕зницю в мовних ╕ етн╕чних ознаках, в поняття «р╕д» здавна вкладалось ширше значення - це р╕дна мати - земля, батьк╕вщина. Це - святин╕! Народн╕ традиц╕╖, народна мораль завжди виховували глибоку повагу до цих святинь. Виховували любов, син╕вське ставлення до роду ╕ народу, до збереження ╕сторично╖ пам’ят╕, в╕рност╕ ╕ знання сво╖х предк╕в в╕д «сьомого кол╕на». Так, саме велика любов ╕ в╕рн╕сть земл╕ батьк╕в, д╕д╕в-прад╕д╕в зм╕цнювали дух мого народу, помножували в╕ру й сили пережити страшн╕ дн╕ травня сорок четвертого року, коли стал╕нськ╕ сатрапи хот╕ли з кор╕нням вирвати дерево мого роду ╕ народу, депортуючи з Кримського п╕вострова - ╕сторично╖ батьк╕вщини - народ-абориген. Н╕чого у ворог╕в не вийшло! М╕й народ пережив тяжк╕ страждання, в╕рячи в повернення до р╕дних м╕сць. ╤ в╕н повернувся! Я люблю ╕ пишаюсь мо╓ю державою Укра╖ною, бо лише за умов ╖╖ державно╖ незалежност╕ була надана можлив╕сть мо╓му народов╕ повернутись у р╕дний Крим. Я люблю ╕ пишаюсь мо╖м славним народом, кор╕ння якого глибоко вросло в кримську землю, а я частинка, г╕лочка свого великого родового дерева. Я люблю Крим, адже це моя мала батьк╕вщина. Я в уяв╕ зд╕ймаюсь високо в небо, щоб з висоти пташиного польоту осягнути величну красу отчо╖ земл╕. Ось п╕д╕ мною Чорне море, обрис Кримського п╕вострова. Я н╕би обл╕таю його ╕ переконуюсь в словах знаменитого Пабло Неруди, який назвав Крим найкоштовн╕шим орденом на грудях ╢вропи. Ось гори зд╕ймають у небо сво╖ в╕чн╕ бриляст╕ голови. Ось л╕си вкривають Крим, немов пухнаста ковдра. Ось безкрайн╕ кримськ╕ степи ╕ каналу стр╕чка в’╓ться голуба. А ось, серед степових простор╕в, невеличке, здавалося б, н╕чим не прим╕тне, але таке миле мо╓му серцю, село з гарною назвою Берез╕вка. Тут м╕й д╕м, тут живуть мо╖ батьки, р╕дн╕, тут моя школа, мо╖ друз╕. Ск╕льки хорошого, доброго пов’язано з отчою землею. ╤ мен╕ хочеться набрати повн╕ груди пахучого св╕жого кримського пов╕тря ╕ голосно вигукнути словами нашого кримськотатарського поета Нузета Умерова (в переклад╕ Д. Кононенка): Батьк╕вщино моя! Р╕дна кримська земля, Дай я руки тво╖ поц╕лую! Ем╕ль БЕЙТУЛА╢В, учень Берез╕всько╖ ЗОШ Роздольненського району.
ЗГАДА╢МО УС╤Х - ЖИВИХ ╤ МЕРТВИХ
Кожного року ми святку╓мо День Перемоги, але ми, сьогодн╕шн╕ юнаки ╕ д╕вчата, нав╕ть не уявля╓мо, яке значення ма╓ цей день для наших ветеран╕в. Ще змалечку я знала, що м╕й д╕дусь брав участь у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕, а бабуся працювала в Н╕меччин╕, тобто була «остарбайтером». Нещодавно в мене з родичами в╕дбулася розмова на цю тему. ╤ ось що я д╕зналася... Мою бабусю Олександру Як╕вну ГОР╤ТЬКО було насильно вивезено до Н╕меччини. Дал╕ я наводжу ╖╖ спогади. «В нас була велика родина, шестеро д╕тей. Жили ми тод╕ в сел╕ Мл╕╖в Черкасько╖ област╕. Потрапили до Н╕меччини, коли мен╕ т╕льки-но виповнилося 17 рок╕в. Це трапилось 26 червня 1942 року. Наш батько, Як╕в Дмитрович, аби уберегти нас, д╕тей, на чужин╕, сам добров╕льно по╖хав з нами. Нас було четверо: я та сестри Мар╕я, В╕ра, Тетяна. Привезли нас в м╕сто Крейфуд. ╤ в╕дразу ж передали хазя╖ну. Працювали ми на пол╕, в дом╕. Не можу сказати, що нам було дуже погано. Як це не дивно, але нас н╕хто не принижував. Н╕мц╕ теж були р╕зн╕. Той, у якого ми працювали, був антифашистом, чудово розум╕в нас. За це ми були йому вдячн╕. Я гадаю, що наш╕й родин╕ пощастило. Ми не голодували, жили в дом╕. Я н╕коли не бачила, щоб хазя╖н бив, цього н╕коли не було. Ми з сестрами подружилися з д╕вчиною Стасею, яка була з Польщ╕. Взагал╕ там були люди р╕зних нац╕ональностей - поляки, рос╕яни, укра╖нц╕, чехи, литовц╕. Ус╕ ми жили дружно, без сварок та образ. Але б╕льш за вс╕х мен╕ запам’ятався Дмитро, виходець ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни. Ми з ним проводили разом майже весь час. Згодом в╕н до мене сватався, але батько не дозволив мен╕ виходити зам╕ж. В╕дтод╕ ми з Дмитром б╕льш не розмовляли. Тато в нас був суворий, але вже п╕зн╕ше я зрозум╕ла, що саме в╕н тод╕ утримав нас в╕д багатьох необачних д╕й. Нарешт╕ в╕йна ск╕нчилась. Ми повернулись додому 11 серпня 1945 року. Цей день неможливо забути. Перше, що ми зробили, - поц╕лували р╕дну землю. Ми дихали р╕дним пов╕трям, насолоджувались нашою землею, ридали в╕д щастя. Тако╖ земл╕ нема б╕льш н╕де. Тако╖ р╕дно╖. Ми були дома, в Укра╖н╕». Згодом повернувся з арм╕╖ ╕ д╕дусь ╤ван Дмитрович Дичко. Невдовз╕ вони побралися з бабусею Олександрою. Це було щасливе подружжя. Зв╕сно, що часом були сварки, нерозум╕ння одне одного, але вони прожили разом 55 ро-к╕в. На жаль, минулого року д╕дуся не стало. Пам’ятаю, як щороку 9 травня в╕тали його з╕ святом Перемоги. В╕н не любив привертати до себе увагу, не одягав нагороди, хоч на це певно що заслуговував. Це був скромний чолов╕к. Дуже любив читати (напевне, це передалося й мен╕: я теж люблю читати), був осв╕ченою, ╕нтел╕гентною людиною. Воював д╕дусь ╤ван у склад╕ 3-го Укра╖нського фронту, був тяжко поранений: ще к╕лька м╕л╕метр╕в ╕ куля зачепила б сонну артер╕ю. Брав участь у взятт╕ Берл╕на, стверджував, що 9 травня 1945 року запам’ята╓ться назавжди. Не лише тому, що нарешт╕ прийшла жадана Перемога. Того святкового дня ╖хню роту вишикували ╕ раптом прогрим╕в постр╕л. Куля н╕мецького снайпера в день перемоги об╕рвала життя одного ╖хнього сержанта. Д╕дусь говорив, що на в╕йн╕ ус╕ вони пережили страшн╕ под╕╖, але ця безглузда смерть, вже в мирний час, вразила його б╕льш за все. З серпня по вересень 1945 року д╕дусь ╤ван брав участь у в╕йн╕ з Япон╕╓ю. Нагороджений медалями «За в╕двагу», «За перемогу над Н╕меччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Праги», «За взяття В╕дня», «За перемогу над Япон╕╓ю». Д╕дусь згадував, як ╖х, визволител╕в, жител╕ ╓вропейських м╕ст зустр╕чали рад╕сними посм╕шками, кв╕тами, словами вдячност╕. М╕й д╕дусь н╕коли не вважав себе геро╓м, не думав, що зробив щось особливе. В╕н чесно ╕ добросов╕сно виконував св╕й солдатський обов’язок, визволяв р╕дну землю в╕д фашистських загарбник╕в. Ольга ДИЧКО, учениця 11-го «б» класу приватно╖ загальноосв╕тньо╖ школи «Юн╕ор». м. С╕мферополь.
ЛИЙСЯ, П╤СЕНЬКО ДИТЯЧА
Добрий день «Джерельце»! Мене звуть Оленка СОТНИКОВА. Навчаюсь у 7-му «а» клас╕ Роздольненсько╖ ЗОШ № 1. Серед мо╖х улюблених предмет╕в - укра╖нська мова та л╕тература, англ╕йська мова, рос╕йська л╕тература. Коли вчителька укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури А. Ф. Таратор╕на показала «Кримську св╕тлицю» ╕ пов╕домила про конкурс «Ми кримськ╕ кв╕ти з укра╖нського в╕ночка», то я вир╕шила взяти в ньому участь. Про що написати, я зрозум╕ла одразу: не вс╕м щастить регулярно сп╕лкуватися з талановитою людиною, яким ╓ в╕домий композитор, художник ╕ поет В. ╤. Лазаренко. Я довго працювала над сво╖м твором, учителька за нього похвалила, хоча трохи поправила його. Спасиб╕ тоб╕, «Джерельце», за конкурс. Над мо╓ю колискою мама не сп╕вала народних колисанок. Першу укра╖нську дитячу п╕сеньку я почула в дитячому садочку, дуже легко запам’ятала ╖╖. ╤ не забуду тепер н╕коли.
М╕й Букварику, Букводарику, Наймолодший книжний брате. Жаль мен╕ тебе, м╕й Букварику, Нин╕ залишати, -
насп╕вувала я, коли поверталася увечер╕ з дитячого садочка. ╤ нав╕ть зараз, коли вже зак╕нчую сьомий клас, частенько згадую:
М╕й Букварику, Букводарику, Ти слова складав ╕з нами: Укра╖на, Батьк╕вщина, Сонечко ╕ мама.
Нин╕ мен╕ зда╓ться, що саме з ц╕╓╖ просто╖ п╕сеньки почалася моя любов до укра╖нського слова. Н╕коли не задумувалася, хто створив цю п╕сню. ╤ як же була здивована, коли довелося познайомитися з композитором - автором мелод╕╖ мого улюбленого «Букводарика». Це сталося два роки тому, коли мене мама привела до вчителя, що буде додатково займатися з╕ мною англ╕йською мовою. Приходячи до нього, не раз заставала його за фортеп╕ано, ╕ згодом дов╕далася, що найголовн╕шим у його житт╕ ╓ створення п╕сень, до того ж укра╖нських. В╕тал╕й ╤ванович Лазаренко не лише м╕й репетитор з англ╕йсько╖, а ще й добрий старший друг. З ним легко ╕ ц╕каво сп╕лкуватися, бо це добра людина, яка дуже любить Укра╖ну, ╖╖ мову. Тому такими гарними ╓ його укра╖нськ╕ п╕сн╕. Немало серед них ╕ дитячих. Саме про цю стор╕нку творчост╕ мого в╕домого в Криму та в Укра╖н╕ земляка я веду розмову.
- В╕тал╕ю ╤вановичу, коли Ви створили першу дитячу п╕сеньку? - Давненько, ще як були малими мо╖ Наталочка й Тарасик. Вони залюбки висп╕вували: Я в село на молоко До бабус╕ ╖ду. Там собака, к╕т Стецько, Пас╕ка у д╕да. Тарасик уже тод╕ пригравав на соп╕лочц╕, а ми, вс╕╓ю родиною сп╕ваючи, т╕шилися. Я зрозум╕в, що саме з допомогою п╕сн╕ легко навчати д╕точок укра╖нськ╕й мов╕. Тому й вир╕шив писати не лише для дорослих, а й для д╕тей. Якщо п╕сенька «До бабус╕ ╖ду» була ╓дина дитяча в мо╓му першому зб╕рнику «В╕к Укра╖ну люби», який вийшов ще у 1994 роц╕, то нин╕ ╓ й окрем╕ сп╕ваники для д╕тей. Як, наприклад, «Золот╕ га╖», який ми створили у сп╕вавторств╕ з поетесою Лесею Пилип'юк, «Мамин╕ турботи» - з Василем Дер╕╓м. Ц╕ зб╕рники мають кримськ╕ укра╖нськ╕ класи, спод╕ваюсь, що виконують ╖х так само, як у Тернопол╕. - Сп╕вають, В╕тал╕ю ╤вановичу. У роздольненських школах ╕ дитячих садочках д╕тки давно полюбили так╕ Ваш╕ п╕сеньки, як «Милий наш садочку», «Укра╖ночка», «Молитва», я вже не кажу про «М╕й Букварику, Букводарику». А як Ви п╕дбира╓те в╕рш╕ для дитячих п╕сень? - Серед мо╖х знайомих - чимало поет╕в з р╕зних куточк╕в Укра╖ни. Це ╕ вже згадуван╕ Василь Дер╕й та Леся Пилип’юк, а також Любов Пшенична, В╕ктор Барчишин, Богдан Данилович. Сподобались мен╕ в╕рш╕ для д╕тей того чи ╕ншого поета - то й п╕сн╕ з них вийшли. Для школяр╕в середнього ╕ старшого в╕ку створено мелод╕╖ на слова земляк╕в-кримчан Данила Кононенка, Василя Латанського. Головне для мене - аби мо╖ музичн╕ твори несли любов до Укра╖ни, повагу до родини, до батьк╕в. - Як Ви працю╓те над дитячими п╕снями? - З великою щир╕стю ╕ сердечн╕стю, адже для того, щоб прищепити д╕ткам любов до укра╖нсько╖ мови, починаючи з дитячого садка, потр╕бно ╖м дати таку п╕сню, яка б припала до серця, пост╕йно звучала у душ╕. Якщо легко сприйма╓ться мелод╕я, то й слова запам’ятаються швидко. - Як╕ нин╕ ма╓те задумки щодо дитячих п╕сень? - Збираюся перевидати сп╕ваник «Намалюю небо», адже в ньому ╓ потреба. ╢ й п╕дтримка фах╕вц╕в. Готу╓ться до друку нова книжка, де буде розд╕л дитячих п╕сень. Деяк╕ з них уже публ╕кувались у всеукра╖нських виданнях: «Осв╕та Укра╖ни», «С╕льська школа», «Мудрагелик». Олена СОТНИКОВА, учениця 7-го «а» класу Роздольненсько╖ загальноосв╕тньо╖ школи № 1.
МАЙБУТН╢ ПОЧИНА╢ТЬСЯ СЬОГОДН╤
«Доброго ранку, Укра╖но!» - щодня ми чу╓мо по телебаченню ц╕ слова. ╤ восени, коли по с╕льських вулицях кружля╓ жовте листя, ╕ навесн╕, коли пов╕тря наповню╓ться густими пахощами кв╕тучо╖ акац╕╖... Доброго нового дня, Укра╖но! Зараз почнеться тв╕й великий трудовий день. ╤ я - нев╕д’╓мна часточка цього великого св╕ту, св╕ту ╓дност╕, процв╕тання, Укра╖но. Мо╓ щасливе дитинство, перш╕ кроки, перш╕ слова, перший дзвоник, перша буква - все це пов’язане з Укра╖ною. ╤ тому доля мо╓╖ держави мен╕ не байдужа. Я - школярка, в╕рн╕ше - випускниця. Ще не зробила геро╖чних вчинк╕в. ╤ б╕льша частина мого життя проходить у ст╕нах школи, яка ╕ ╓ зараз м╕цним фундаментом мого майбутнього, а значить, ╕ майбутнього Укра╖ни. Як добре прийти сюди ран╕ше за вс╕х, п╕днятися на другий поверх ╕ ув╕йти в тишу коридору ╕ клас╕в. Тиша... Сонце жовтими квадратами в╕ддзеркалю╓ться на п╕длоз╕, багацько кумедних зайчик╕в стрибають по ст╕нах. Йду пов╕льною ходою, не посп╕шаючи, н╕кого нема╓... Як добре! Самотньо... Але зараз тишу порушить дзвоник та туп╕т метушливих н╕г. Для одних, першокласник╕в, в╕н буде чар╕вним, а для випускник╕в - одним з останн╕х. ╤ коли школа знову порине в тишу, то п╕д дверима можна буде почути багато ц╕кавих речей. ╤ про тебе, Укра╖но, буде багато сказано. Я - громадянка Укра╖ни. Мен╕ 16 рок╕в. Зовс╕м небагато залишилось до того часу, коли мен╕ та мо╖м однол╕ткам доведеться приймати свою громадянську естафету, тобто включатися до активно╖ трудово╖ д╕яльност╕: вирощувати хл╕б, водити швидк╕сн╕ потяги, можливо, й корабл╕... ╤ т╕льки в╕д нас залежить, чи вв╕йдемо ми у новий етап, пер╕од свого життя гостями, глядачами чи активними продовжувачами тих перетворень, як╕ були розпочат╕ нашими батьками. Час ╕де... Ми ростемо, йдемо назустр╕ч життю, у нас в╕дкрит╕ душ╕, у кожного сво╖ мр╕╖ на майбутн╓. Приймай нас, Укра╖но! Кер╕ме СУЛЕЙМАНОВА, учениця 11-го класу Серебрянсько╖ школи Роздольненського району АРК. Шановне «Джерельце»! Вчител╕ загальноосв╕тньо╖ школи № 4 м. Красноперекопська щиро вдячн╕ за оголошений конкурс творчих роб╕т «Ми - кримськ╕ кв╕ти з укра╖нського в╕ночка». Запропонована ваш╕й уваз╕ робота Галини Горлато╖ була написана нею на уроках розвитку зв’язного мовлення. На мою думку, вона вийшла вдалою, ╕ я прочитала ╖╖ в ╕нших восьмих класах. Ця д╕вчина з року в р╕к з любов’ю, найохайн╕ше ╕ найграмотн╕ше з-пом╕ж ус╕х восьмикласник╕в, пише в зошитах. З повагою О. Венгерова.
М╤Й УЛЮБЛЕНИЙ КУТОЧОК СЕЛА
Чи ви добре зна╓те п╕вн╕чне Присивашшя? Можливо, не досить. А я тут живу. У ц╕й неймов╕рно захоплююч╕й м╕сцевост╕ швидко минають роки мого дитинства. Ось розкинулося миле серцю село, що знаходиться поряд з Красноперекопськом - м╕стом труд╕вник╕в. А розд╕ля╓ наше с.Танкове з ним лише блакитна стр╕чка П╕вн╕чно-Кримського каналу, який за селом поверта╓ на п╕вдень ╕ котить житт╓дайн╕ води Дн╕пра-Славути дал╕ й дал╕ у кримськ╕ степи. Озеро Сиваш ╕ продовгуватий ставок, зарослий очеретом, н╕бито звела докупи гребля з безладно накиданим з бок╕в кам╕нням. По обидва береги ставка - дв╕ вулиц╕ з ошатними будинками, як╕ вл╕тку потопають у зелен╕ дерев, милують око барвами кв╕т╕в, доглянутих дбайливими руками мо╖х земляк╕в. ╤ хоча не можна не захоплюватися красою села, все ж я маю св╕й улюблений куточок у ньому. Це матусин (так я його називаю) садок. У ньому чимало р╕зних фруктових дерев. У ранньому дитинств╕ ми часто приходили сюди з бабусею. Вона несп╕шно читала-перечитувала мен╕ ц╕кав╕ книжечки, д╕лилася досв╕дом про народн╕ звича╖, традиц╕╖... А коли я подоросл╕шала, саме вона розпов╕дала про под╕╖ далеких во╓нних лихол╕ть. Ось поряд, зда╓ться, рукою подати, були в╕дом╕ з ╕стор╕╖ ╤шунськ╕ позиц╕╖. А отут, де росте наш сад (мен╕ нав╕ть не в╕риться), у роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни проходила л╕н╕я оборони. Як багато в цьому краю полягло колись захисник╕в нашо╖ В╕тчизни! Але пам’ять про них збер╕га╓ село, збер╕га╓ земля. А який чудовий садок навесн╕, коли в б╕лосн╕жн╕й купел╕ стоять дерева ╕ кущ╕! Розкв╕тл╕ жасмин з калиною, начебто щаслив╕ наречен╕, готов╕ ось-ось пуститися в танок. Пов╕тря наповнене солодкуватими пахощами ╕ св╕ж╕стю пробуджено╖ природи. Мене, н╕би магн╕том, тягне сюди. Сиджу на лав╕ ╕ вже тепер сама читаю на замовлення сво╓╖ бабус╕ книжки, розпов╕даю ╖й в╕рш╕ Кобзаря про його безрад╕сне дитинство. Поринаю в глибок╕ роздуми про сво╓ доросле майбутн╓ ╕, звичайно, мр╕ю про щасливе життя в Укра╖н╕. Так, я щаслива, що живу на укра╖нськ╕й земл╕. Це р╕дна земля мо╖х д╕д╕в ╕ прад╕д╕в. ╤ де б я не була, завжди буду линути до р╕дно╖ дом╕вки, маминого вишневого садка ╕ криниц╕ б╕ля хати - кра╖ни мого незабутнього босоногого дитинства. Галина ГОРЛАТА, учениця 8-го «а» класу Красноперекопсько╖ загальноосв╕тньо╖ школи № 4.
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 02.06.2006 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3891
|