Версiя для друку Обговорити в форумi

У залізних нетрях
Дитячий  детектив

Розділ п'ятий,
у якому Гриць Мамай стає на стежину війни, та збивається на манівці...
А тим часом Супераґент 000 Гриць Мамай причаївся у нутрощах гігантської металевої статуї. Навколо нього панував непроглядний морок. Та, як відомо, Гриць був наділений надчутливим зором і міг бачити й у суцільній темряві. Він обережно обмацав шерехату металеву поверхню і враз відчув під пальцями ледь вловну вібрацію.
- Це схоже на роботу ліфта, - підказав Супераґентові внутрішній голос.
- Атож! - погодився Гриць Мамай і тут-таки відшукав кнопку виклику кабіни. Ще мить - і перед Грицем відчинилися двері підйомника, освітленого потужними лампами. Гриць уже хотів ступити вперед, та враз його погляд упав на замасковану в стелі кабіни телекамеру.
"Мені ще зарано ставати телезіркою", - подумки пожартував Супераґент, швидко розжував жуйку "Stimorol", яка про всяк випадок завжди лежала у його нагрудній кишені, і заліпив пахучою ментоловою кулькою пильне око телекамери.
- Тепер можна їхати, - мовив Гриць і, відважно ступивши всередину кабіни, натис на кнопку з написом "Голова".
Кабіна злетіла вгору з шаленою швидкістю. У Гриця навіть заклало вуха, як при злеті літака, і він зрозумів, що дістався найвищої точки металевої потвори - того місця, де у озброєної статуї мав би знаходитися мозок.
Та коли Супераґент 000, сторожко оглядаючись навсібіч, вийшов з ліфта, то переконався, що голова залізного монстра була геть порожня. Під ногами в Гриця хиталася підлога так, ніби він стояв на палубі корабля, що плине по бурхливому морю.
- Це від вітру, - заспокоїв Гриця внутрішній голос.
- То, виходить, у цієї гігантської потвори вітер у голові гуляє, - сам до себе пожартував Гриць, та за мить йому вже було не до веселощів.
Несподівано цілковиту тишу, що панувала у голові статуї, розірвало пронизливе виття сирени. Звук відбивався від металевих стін, і Грицеві здалося, що у нього ось-ось луснуть барабанні перетинки. Він мимоволі затулив вуха долонями, та враз звук сирени урвався і натомість залунав механічний голос:
- Увага! Увага! На території секретного об'єкта знаходиться чужий. Наказую негайно виявити і знищити!!!
Гриць притулився до холодної стіни, ніби намагався злитися з нею. Та ба... сховатися було ніде. Він кинувся назад до ліфта, але в цю мить двері кабіни розчинилися і звідти, немов горох, посипалися озброєні автоматами "бузукі" люди в чорному.
- Ми збилися на манівці, - залунав у голові Супераґента внутрішній голос, і це було останнє, що почув Гриць серед суцільного шквалу автоматних черг.

Розділ шостий,
де допитливий читач з полегкістю дізнається про маленькі хитрощі Грицевої самооборони і зустрічає деяких давніх знайомих

- Гаплик! - вигукнув один з чорних напасників і, підійшовши до Гриця, який простерся на металевій підлозі, підгилив його ногою, взутою у чорний черевик з високою шнурівкою.
- Підемо відзвітуємося перед шефом, - додав інший і собі копнув Супераґента, поціливши у життєво важливий центр у районі підшлункової залози.
Супераґент і не здригнувся. Тож третій докинув, безсоромно порпаючись у кишенях полеглого героя:
- Тю, а ще Супераґент називається! - З цинічним реготом зловмисник зіжмакав і кинув під ноги фотографію, на якій була зображена щаслива родина Супераґента - він, його кохана жінка Зореслава, син-вундеркінд Яромир, професор Байда, а також їхні вірні друзі: крокодил Кирило, кіт Шніцель та надчутливий тарган Едік з голубими крильцями.
Вдоволено регочучи й поправляючи смертоносні автомати, убивці в чорному повантажилися до ліфта й поїхали донизу, полишивши нерухоме тіло Супераґента 000 на зачовганій брудній підлозі.
Та що це? Не встигли зімкнутися за чорними постатями автоматичні двері ліфта, як Гриць Мамай поворухнувся, обережно розплющив спершу праве, потім ліве око й пильно оглянув приміщення. Переконавшись, що голова металевого монстра порожня, він рвучко підвівся й обтрусив джинси та шкірянку. Адже за будь-яких обставин Супераґент 000 дотримувався чистоти й акуратності.
Зловмисники й не підозрювали, що геніальний учений професор Байда виготовив для улюбленого зятя невидимий для людського ока бронежилет. Натиснувши потайну кнопку, сховану під пахвою, Гриць вмикав потужне магнітне поле, яке відштовхувало від його тіла будь-які металеві предмети.
- А чи пізнав ти голос того бандита, котрий цинічно нишпорив по твоїх кишенях? - запитав Гриця внутрішній голос.
- Так! Це був Чмир-Байстрюченко - вірний поплічник бабусі-ніндзя, - відказав Гриць, дбайливо піднімаючи й розгладжуючи фотографію, зіжмакану бандитом.
- А той, що копнув тебе ногою?
- Це був голомозий садист - улюблений помічник ницої бандитки.

Розділ сьомий,
у якому малюк Яромир вирушує у безвість, а його рідні та близькі дають йому останні настанови

Щойно перші сонячні промені позолотили стрімкі вершини Скелястих гір, а тишу гірського бескиду розбудило голосне цвірінькання дзвінкоголосих пташок, як малюк Яромир почав лаштуватися у небезпечну мандрівку.
- Синку, не забудь взяти теплі рукавички, шкарпетки й шалика, - ледь тамуючи сльози, мовила Зореслава, і Яромир відчув, скільки любові й ніжності бриніло в її стурбованому рідному голосі.
- Пам'ятай, онучку, ти маєш вірити у власні сили й нічого не боятися. Варто тобі піддатися паніці чи впасти у відчай, як усі твої надлюдські здібності зникнуть - ти не зможеш літати, проходити крізь стіни й ставати невидимим.
- Хлопче, гляди не барися. Пам'ятай, на тебе з надією дивляться не лише рідні та друзі, - розчулено проказав крокодил Кирило, пригортаючи Яромира до зелених грудей. - І хоча я лише скромний плазун, якого твій дідусь, геніальний учений професор Байда, наділив інтелектом, та все ж я впевнений, що від тебе та твого тата - Супераґента 000 залежить майбутнє усього людства. - І Кирило потайки змахнув з очей рясні сльози.
Кіт Шніцель, хоча й позбавлений інтелекту, та все такий же відданий родині Супераґента, керований несхибним інстинктом, видряпався на високу гору, де розташувалося наметове містечко українських дослідників. Щоб і собі попрощатися з обдарованим малюком, він знехтував принадами ситого й спокійного життя у селищі індіанців крі, де він охороняв запаси експедиції від навали місцевих зголоднілих мишей.
Шніцель кілька разів нявкнув, потерся об ноги малюка Яромира й відійшов убік, сумно схиливши смугасту голову.
І врешті Яромир вирушив у небезпечну мандрівку до найвищої вершини Скелястих гір, аби там віднайти гніздо Сріблястого орла й вискубнути з хвоста гордого птаха найдовшу пір'їну. Адже тільки тоді він міг бути посвячений у воїни племені крі і пізнати таємницю Скелястих гір. Попереду на нього чекали тяжкі випробування: бездонні провалля й бурхливі гірські потоки, пазури хижих звірів і отруйні жала підступних гадюк. Та малюк упевнено простував покрученою гірською стежиною.
Різнобарвні камінці випорскували з-під його сліпучо-білих кросівок (як і його тато - незламний Супераґент 000, Яромир за будь-яких обставин дбав про свій зовнішній вигляд), яскраве сонце сліпило очі обдарованого хлопчика, а над головою в нього кружляли строкаті метелики. І серед цього мерехтіння барвистих крилець малюк Яромир не помітив тріпотіння крилець інтелектуально розвинутого таргана Едіка. Шляхетна комаха кинулась навздогін хлопчикові, сподіваючись і цього разу стати йому у пригоді.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема ""Джерельце""