Версiя для друку Обговорити в форумi

Українська народна казка

Було собі три брати. От найменший усе робить не так, як люди. То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень - так уже всі його звуть. Розумні брати в хазяйстві порядок дають, а дурня посилають свиню пасти.
От посіяли ті брати лан пшениці. Зійшла та пшениця, почала рости...  І внадилось щось у ту пшеницю: що ніч, то так і витовче. Старший брат і каже:
- Піду я на ніч у поле, впіймаю те, що толочить.
Ото пішов. Прийшов, сів на межі. Дожидав, дожидав - нікого нема... Та й заснув. Прокинувся вранці, глянув на поле, аж знову шкода. Пішов він додому без нічого, думає: "Хіба ж його вловиш, коли таке, що й не побачиш?"
На другу ніч уже середульший брат каже: "Я піду". Пішов, сів на межі... Дожидав, дожидав - нема нікого, він і заснув. Прокидається вранці, глянув на поле - витолочене знову. Пішов і цей брат додому без нічого. "Де ж його, - думає, - впіймати?!"
А найменший брат каже:
- Ану я піду, чи не вловлю!
Брати в сміх, аж за животи беруться:
- Коли ми не вловили, то де тобі, дурню, впіймати?
А він не слухає. Настигла ніч, убрався він та й пішов. Прийшов на поле
до тернів, наламав терну, сів і колючим терном себе обклав.
Сидів, сидів, а ніч темна, скрізь тихо - став сон знемагати. Та тільки задрімає, похилиться на колючки - так враз і прокинеться. І так щоразу: як стане дрімати, похилиться, то його колючки уколють - він і прокинеться.
Коли це так серед ночі чує він - біжить щось, аж земля гуде. Прибігає кінь, а в нього з очей іскри так і сиплються. Прибіг і почав пастися. От парубок і підлазить до нього, підлазить... Та як ухопить тоді за гриву - так і скочив на нього! Кінь як зірветься, як понесе. Земля гуде, вітер шумить, а парубок жене його. За одну ніч весь світ уздовж і впоперек тим конем об'їхав. Тоді втомився кінь, вернувся знов на те поле та й каже парубкові:
- Тепер уже ти мій господар, а я твій кінь. Пусти ж мене по широких степах пастися, а коли тобі буде треба мене, то тільки вийди в поле, гукни та свисни, я зараз коло тебе опинюся...
От парубок і пустив коня, а сам вернувся додому.
- А що, впіймав, дурню? - сміються брати. - Жени краще свиню пасти, а то вже скучила без тебе.
Він їм нічого не сказав, погнав ту свиню пасти. І вже пшеницю з того часу ніхто не толочив.
Коли це пішла чутка по всьому королівстві: оповіщає король, що хто доскочить конем до королівни та здійме з її руки перстень, той одружиться з нею, і королівство йому король відкаже, бо синів у нього не було. А та королівна була така гарна, що й по інших країнах про її красу знали. Сиділа вона в золотому теремі на високій горі.
Як пішла по всьому королівстві чутка, всі захотіли королівни доскочити. Старші брати взяли добрих коней і лагодяться й собі поїхати королівну здобувати. А менший брат і каже:
- Може, і я поїхав би?
Брати аж розсердились:
- Куди тобі, дурню! Геть зараз же на поле свиню пасти!
Вирядили його свиню пасти, а самі до королівни поїхали. Пригнав найменший брат свиню на поле, та як свисне, як гукне - аж земля гуде, - біжить кінь. Прибіг - так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому:
- Неси мене до короля.
- Господарю мій милий, господарю мій любий! - каже кінь. - Зазирни мені в праве вухо.
Той зазирнув і став пишно вбраний. Питає тоді кінь:
- Господарю мій любий, господарю мій милий! Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх дерев?
- Неси, - каже, - понад землею!
Сів він, кінь як поніс його - аж земля гуде! Наздогнали вони братів та повз них - як вихор! От добігає найменший брат, коли бачить - аж там гора висока і крута, а на тій горі терем золотом сяє, а в нім пишна та гарна королівна сидить. А кругом народу - сила: і селяни, і городяни, і пани, і козаки - всі зібрались подивитися, хто ж до королівни доскочить. Так хто ж би доскочив! Що розженеться котрий їздець, то й до половини гори не вихопиться. Коли це найменший брат як розігнав коня, як стрибнув - мало-мало не доскочив до терема. Люди в крик: "Хто це? Хто це?" Ніхто його не впізнав. А він не спинився та й зник з очей.
Вернувся найменший брат на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить, а там брати розповідають:
- От так плигнув - мало не до терема!
- Може, то я? - каже найменший.
Брати в сміх:
- Ой ти, дурню! Таке вигадав.
От другого дня брати знов їдуть до королівни, а найменшого брата виряджають свиню пасти. Погнав він свиню на поле, як свиснув, як гукнув - біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг - так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому:
- Неси мене до короля!
- Господарю мій милий, господарю мій любий! - каже кінь. - Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх дерев?
- Неси, - каже, - о половині дерев!
Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде! Наздогнав він братів та повз них - як вихор! От добігає найменший брат, а там знову народу-народу, як хмари! А королівна - ще краща, ще пишніша, високо-високо в золотому теремі. Як стрибнув кінь - доскочив до терема, не доскочив до королівни. Люди в крик: "Хто це? Хто це?" Ніхто його не впізнав. А він не спинився та й назад.
Найменший брат вернувся на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить, а там брати розповідають:
- От так плигає! Замалим не доскочив!
- Може, то я? - каже найменший.
Брати тільки засміялися.
От третього дня вже востаннє старші брати їдуть до королівни, а найменшого знову зі свинею вирядили. Погнав він свиню пасти, вигнав на поле, як свиснув, як гукнув - біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг - так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому:
- Неси мене до короля!
- Господарю мій милий, господарю мій любий! - каже кінь. - Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх них?
- Неси, - каже, - поверх дерев!
Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде. Наздогнали вони братів та повз них - як вихор! От приїжджає найменший брат до гори, а там стільки народу: з усього королівства люди зійшлися подивитися, що то буде - чи доскочить той їздець до королівни. Вже ніхто не намагався скакати - бачать, що незмога. Всі тільки й дожидаються того, який учора замалим не доскочив. А королівна, як сонце, пишна та гарна, високо-високо сяє.
Коли це враз приїжджає найменший брат. Як вихор між людьми промчав - та вгору. Скочив, до королівни доскочив, перстень з руки зняв та й назад. Люди в крик: "Хто це? Хто це?" Всі питаються, і ніхто не знає. А він не спинився та й зник з очей. Поїхав найменший брат на своє поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Перстень одяг на палець і ганчіркою зав'язав, щоб не було видно. Приходить додому, а там брати вихваляються:
- Таки доскочив! Ото так - лицар!
- Може, то я? - каже найменший.
Брати гніваються, глузують з нього:
- Чи не загубив ти й останнього розуму?
От другого дня наказ від короля, щоб зібралися до нього всі - і старі й малі. Брати й кажуть один до одного:
- Як нам везти дурня? Сором! Та нічого не вдієш... Звелено!
От так зібралися усі в дворі королівському, а там столи понакривані й їжі - багато-багато. Король почав пригощати людей медом, а наостанку частувала всіх королівна. Частувала, частувала, підійшла і до найменшого брата. Той бере все лівою рукою. Вона питає:
- А правою чому не береш?
- Та збив палець.
- Ану, покажи!
Він як розв'язав палець - так той перстень і засяяв! Королівна руками сплеснула:
- Це ж, - каже, - він!
Привели хлопця до короля... Ну, тут уже королеві нічого робити, треба за нього дочку віддавати.
Звінчали їх та такий бенкет учинили! А старші брати сидять на тому бенкеті та тільки дивуються: був дурень, а тепер короленко.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 11.06.2004 > Тема ""Джерельце""