"Кримська Свiтлиця" > #11 за 12.03.2004 > Тема ""Джерельце""
#11 за 12.03.2004
НЕПІДРОБНА ШАНА ДО ПОЕТА
Павло СЛИВКІН, учень 9-го "д" класу ЗОШ № 29.
Багато часу минуло від тих подій, про які я хочу розповісти. Коли моя матуся закінчила педучилище (а це було в 1969 році), її направили на роботу в село з красивою назвою - Добре, що на Волині. Поселили її в родині пенсіонерів. Роботящі були люди: як бджілки, працювали з рання і до смеркання, бо звикли з дитинства до праці, не вміли сидіти склавши руки. До 1939 року цей чарівний куточок України був під Польщею. Чимало людей не знали грамоти. Бабуся, Дуда Меланія Михайлівна, не вміла ні читати, ні писати; дідусь, Дуда Іван Пилипович, сяк-так навчився грамоти: спочатку польської, а потім української. Але ж які це порядні, сердечні, працьовиті були люди! Матінка моя згадує про такий епізод свого життя. Зайшовши до хати цих стареньких людей, молода вчителька була вражена: в кухні на одній із стін недалеко від образів (так називають там ікони) висів портрет Тараса Григоровича Шевченка. Нічого тоді не запитала в господарів квартирантка. Прожила тихо і мирно вересень, а перед Покровою почали білити, чепурити хату: готувались до свята. Ось тоді-то бабуся й каже до моєї мами: - От висить у хаті портрет великої людини, але про неї я та дід мало знаємо. Наша попередня квартирантка (яка в нас недовго прожила) дала цей портрет і сказала: "То, бабо, великий чоловік, поет. Нехай буде у вас, бо за бідних людей горою стояв". От я і думаю: чи зняти портрет і на тому місці повісити вишиту картину, чи як мені порадиш? Вражена несподіваним зізнанням господині, матуся спочатку розгубилася, бо і не підозрювала, що вона так мало знала про Тараса Григоровича Шевченка, і відповіла бабусі: - Нехай висить, бо це справді велика людина, яка заслужила любов і шану, а вечорами я вам розповідатиму про його нелегке життя і читатиму твори з "Кобзаря". Настав вечір. Попоравшись по господарству, бабця сказала своєму чоловікові: - Іване, нікуди не йди сьогодні, будемо слухати про Шевченка. Надворі було прохолодно, й господарі вирішили протопити. Зручно всі всілись біля грубки, в якій, весело потріскуючи, горіли дрова. Дідусь слідкував за вогнем, бабуся притулилась до теплих кахлів грубки і грілась, квартирантка сіла біля старенької й почала розповідати про дитинство Шевченка, юнацькі роки, про заслання. Не раз бабуся витирала непрошені сльози, а дід Гудимир (як його звали на селі) зрідка скреготів зубами. Довго після розповіді моєї матусі ще бесідували про Великого Кобзаря, своє життя згадували. Наприкінці бабця несподівано сказала: - Завтра ж повісимо на цей портрет найкращий наш рушник. Після того вечора часто слухали вони Шевченкові твори, деякі з них молода квартирантка співала, а пізніше переказувала твори Г. Квітки-Основ'яненка, Г. Сковороди, І. Котляревського. На такі своєрідні вечорниці приходили й сусіди. І лились бесіди-спогади...
м. Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 12.03.2004 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1816
|