"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема ""Джерельце""
#23 за 06.06.2014
Павло ГРАБОВСЬКИЙ
В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА
Г╕ркими словами вилилися з-п╕д його пера рядки сумно╖ автоб╕ограф╕╖: «Горем та злиднями почалося мо╓ життя, горем та злиднями й ск╕нчиться. Але не треба мен╕ св╕тових заман та ласощ╕в, аби т╕льки дали спромогу працювати для р╕дного краю, присвятити йому т╕ слаб╕ сили, як╕ ще остались в мо╖м покал╕чен╕м та пон╕вечен╕м т╕л╕. Не дають ╕ не дадуть…». Справд╕-бо, з тридцяти восьми рок╕в життя поета двадцять л╕т минуло в невол╕, в тяжк╕й хвороб╕. Тавруючи зло й насильство, в╕н захищав знедолених ╕ скривджених. Давно стали хрестомат╕йними поез╕╖ П. Грабовського для д╕тей, зокрема «Швачка», «До школи», «Щоглик». У цих та ╕нших в╕ршах поет заклика╓ малих читач╕в до громадянсько╖ активност╕, пода╓ чудов╕ малюнки р╕дно╖ укра╖нсько╖ природи. Царськ╕ тюрми та заслання не могли зломити мужнього сина Укра╖ни духовно, але п╕дточили його ф╕зичн╕ сили. Помер Павло Арсенович Грабовський 12 грудня 1902 року в Тобольську, де похований поряд з могилами декабрист╕в.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель, член НСПУ
ДО ШКОЛИ
Ну, прокидайтеся, д╕ти: Ранок — до книжки пора! Сонечко всп╕ло залити Все посереду двора! Швидше вдягайтесь до школи! Кращ╕ прога╓те дн╕, — П╕зно вертати, — н╕коли ╥х не завернете, н╕! Змалку кохайтесь в осв╕т╕, Змалку розширюйте ум, Бо доведеться у св╕т╕ Всяких назнатися дум. Треба самим розвертати: Як ╕ до чого все йде, Шлях безпомилишно взяти — Той, що до правди веде. Щоб не зросли ви на сором (Б╕йтесь найпаче того!) Та не зробились позором Р╕дного краю свого!
ШВАЧКА
Рученьки терпнуть, злипаються в╕ченьки... Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до п╕зньо╖ н╕ченьки Голкою денно верти. Кров висиса╓ оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зман╕жене, Вишвирне геть на см╕ття. Де воно знатиме, що то за доленька В╕дшук черствого шматка, Як за роботою в╕льна неволенька Груди ураз дотика. * * * З╕йшли сн╕ги, шумить вода, Весною пов╕ва; Земля кв╕точки викида, Буя╓ травка молода; Все мертве ожива. Веселе сонечко блистить, Пром╕ння щедро лл╓; Гайок прив╕тно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок вигра╓...
КОВАЛЕВА П╤СНЯ
Наш коваль все ку╓ Та сп╕ва — дода╓: — Хто був на св╕т╕ вс╕х розумн╕ш? — Хто скував перший н╕ж: Не лякав його зв╕р Серед нетр╕в та г╕р. – Наш коваль все ку╓ Та сп╕ва — дода╓: — Хто з ус╕х корисн╕ш працював? — Хто сокиру скував, — В╕д дощ╕в-непог╕д Захистив людський р╕д. Наш коваль все ку╓ Та сп╕ва — дода╓: — Хто наш кращий порадник ╕ друг? — Хто скував перший плуг: В╕н держався р╕лл╕ ╤ став паном земл╕.
СОНЕЧКО ТА ДОЩИК
Якось сонечко казало: — Буду все соб╕ св╕тити! — Почув дощик: — Пуття мало, От я краще буду лити! — З тебе людям холод, слота, — Каже сонечко ╕ слуха. В╕др╕к дощик: — Не робота, Як почнеться ╕ посуха. Зазмагались. — Хто все плодить: Груш╕, сливи, ог╕рочки? — А без мене, — дощ доводить, — Враз пов’януть вс╕ садочки! Так сперечались довгенько ╤ на тому пок╕нчили, Щоб робити звичайненько ╥м обом, як перш робили.
ЩОГЛИК
— Щоглик! Щоглик! — Д╕тки рад╕. — Щоглик! — т╕льки ╕ сл╕вця. А в╕н тр╕павсь на принад╕, Марно рвався ╕з сильця. Визволяють, — ск╕льки см╕ху! — Глянь, д╕дусю, глянь, чи ба? — Бачу, д╕тки, вашу вт╕ху; Зате щоглику журба! Зна, що буде нудить св╕том; Не про нього ваш куток... Щебетав би соб╕ л╕том Та згодовував д╕ток. Не привикне в╕н до кл╕тки, Бо неволя вс╕м г╕рка... Не то пташки, мил╕ д╕тки, — Шкода нав╕ть черв’яка. Тож послухайте старого: Не держ╕ть узаперт╕ Цього щоглика малого, Бо загине в самот╕! Позирнули д╕тки вгору, — Пурхнув щоглик з рукава: Знов вита╓ по простору, В неб╕ ясному сп╕ва! — Щоглик! Щоглик! — Д╕тки рад╕. — Щоглик! — т╕льки ╕ сл╕вця... З того часу на принад╕ Вже не ставили сильця.
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13418
|