Версiя для друку Обговорити в форумi

З-поміж усіх пір року літо, мабуть, є найпрекраснішою. Адже хто взимку не мріє скинути важкий верхній одяг та замінити чоботи черевичками? Влітку можливо планувати довгі прогулянки, бо взимку на заваді стає міцний мороз, та й день починає готуватися до сну вже по обіді. Як би всі дорослі не любили літо, їхні почуття ніколи не зрівняються з тими, котрі полонять душу кожного школяра у передчутті літніх канікул.
Я минулого літа відпочивала на південному березі Криму. Відпочинок приніс мені багато цікавих подорожей, серед яких найбільше запам’ятались ті хвилини, котрі я провела у Ластівчиному гнізді. Це неймовірне відчуття, коли підходиш до самого краю, і подих перехоплює від побаченої краси: крізь пухнасті хмаринки дивиться ласкаве сонечко і кидає відблиски на неосяжну блакить. Мільйони білих чайок, мов блискавки, пронизують поверхню води і тієї ж миті здіймаються в небо.
Та попри всю побачену мною красу найнеймовірніші відкриття я зробила, лише повернувшись додому.
Я дуже люблю читати, на моїй книжковій полиці вже не лишилось жодної книги, котру б я не прочитала. Влітку вирішила перечитати повість Олександра Гріна «Червоні вітрила». Востаннє я читала її приблизно чотири роки тому і вона справила на мене велике враження. Я згадала про історію кохання Ассоль і захотіла поринути в ті події знову.
Вже з перших слів відчула якийсь новий подих, були зовсім не ті почуття, що я пережила чотири роки тому. Ніби та сама історія. Та сама Ассоль з люблячим її батьком Лонгреном. Той самий Артур Грей, що закохався в дівчину, немов у сплячу красуню. Я довго не могла зрозуміти, що так сильно змінило знайому мені до останнього слова книгу. Дочитавши до кінця, зрозуміла, що книга залишилася тією ж, просто подорослішала я, мої відчуття стали на сходинку вище. Читаючи цю історію кохання, бачила її очима дорослої людини, а не тієї маленької дівчинки, якою була в дитинстві.
Цікаво, що перечитати книгу «Червоні вітрила» мені спало на думку саме на морі. Я сиділа на березі, вечірнє сонце вже торкнулося води, але мала пройти не одна година, доки воно зникло б за обрієм. Вдивляючись у далечінь, я просиділа з півгодини, на сонячному диску побачила червоні цяточки. В моїй уяві вони одразу перетворилися на наповнені лагідним вітерцем вітрила, що несуть корабель назустріч мрії. Тоді я згадала повість Олександра Гріна.
І вже коли розібралась у своїх почуттях, зрозуміла, що особисто для мене ця книга була потрібна для того, щоб пізнати себе. Хочу, щоб кожна людина на цій Землі відкрила щось важливе у собі. Адже як казав один мудрець: «Коли людина починає розуміти себе, вона починає жити».

Юлія СТОРОЖЕНКО,
15 років, вихованка зразкового творчого колективу «Юнацький прес-центр «Погляд»
м. Кривий Ріг

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема ""Джерельце""