Версiя для друку Обговорити в форумi

УВАГА: КОНКУРС!

До 13-річчя кримської дитячої газети «Джерельце» під Шевченковим гаслом «Мені тринадцятий минало...» оголошується творчий конкурс серед юних читачів — школярів Криму і всієї України. Надсилайте на адресу редакції (звичайною або електронною поштою) ваші літературні, поетичні, публіцистичні твори — на будь-які теми, які могли б бути надрукованими в дитячій газеті. Компетентне журі, яке очолює незмінний шеф-редактор «Джерельця» Данило Андрійович Кононенко, оцінить і відбере кращі творчі доробки, автори яких отримають шанс вибороти суперприз (розкладний велосипед!) та інші нагороди.
Крім творчих завдань, будуть й цілком конкретні, за які нараховуватимуться додаткові бали. Ось два з них:
— КОЛИ ВИЙШОВ ПЕРШИЙ НОМЕР «ДЖЕРЕЛЬЦЯ»?
— ХТО, НА ВАШУ ДУМКУ, НАДАВ ДЛЯ ПЕРЕМОЖЦЯ КОНКУРСУ У «ДЖЕРЕЛЬЦІ» ГОЛОВНИЙ ПРИЗ — ВЕЛОСИПЕД?
Чекаємо на ваші відповіді, вірші, оповідання, репортажі, новели, статті. Творіть! Дерзайте! Перемагайте!

НА КОНКУРС!

ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ — ЛЮДИНА?

Багато людей над цим замислюється, а поет Василь Симоненко дав мудру відповідь в однойменній поезії.
Життя дається тільки один раз, щоб жити і сміятися, кохати й мучитись. Все це — наше життя. Треба жити сьогоднішнім днем, бо —
Більше тебе не буде,
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Людина може проспати усе й померти з нічим. У нас, молодих, ще все попереду. Кожного дня ми повинні пізнавати багато нового. Якщо ми — люди, то повинні жити достойно:
І, хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Людина має розуміти, що її мука — єдина, що ніхто і ніколи не буде так сміятися, як вона. Ми повинні знати, що тільки ми самі можемо зробити життя кращим.

Світлана БУРАВКОВА,
учениця 7 класу Прудівської ЗОШ Совєтського району АР Крим

НАВЧИЛА МЕНЕ ШАНУВАТИ ХЛІБ-СІЛЬ

Мама... Заплющую очі, прислухаюсь. І чую мамин голос. Він живе в мені, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш з жодним іншим! Навіть коли стану дорослою, завжди пам’ятатиму її ніжний голос, ласкаві руки, лагідні очі. Мама подарувала нам життя, навчила говорити і запалила у серці вічне світло пісні. Тому з цим образом пов’язане усе найдорожче для нашої душі. Любов до Матері надихала багатьох письменників на творчість. Т. Г. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері. Жінка-кохана, жінка-мати часто уявлялись поетові в образі зорі. Коли жінку принижують, знущаються з неї, порядна людина мовчати не може. Не мовчав і поет. Мати з дитиною завжди були для Шевченка найсвітлішим, естетичним уособленням краси, ніжності й благородства. Від Шевченка українська поезія протягом віків співала і співає величальну пісню матері. Бо ж мати — це втілення краси світу, його сонячності, безмежності, життєдайності, незбагненності.
Мати вчила і вчить нас! У кожної людини вона є початком життєвого шляху, початком доброти і совісті. Ким би я в житті не стану, на яку б висоту не піднімуся, я завжди пам’ятатиму про мамину справедливу науку, її серце, віддане мені. Усім найкращим, що є в моїй душі, я завдячую мамі. Моя матуся привітна, добра, ніжна, ласкава, життєрадісна. Вона уміє підтримати в скрутну хвилину і дати ділову пораду. Моя мама середнього зросту, струнка, як берізка, і дуже жіночна. У неї прекрасне кучеряве волосся. Очі — карі. Вони завжди ясні, випромінюють доброзичливість. Губи її яскраво-червоного кольору, немов стиглі вишні. Обличчя завжди осяяне ласкавою усмішкою, яка піднімає настрій і знімає втому. Говорить мама спокійно, ласкавим тоном. Слухати і розмовляти з нею цікаво і приємно. Матуся моя дуже терпляча, поступлива. Її усі шанують і люблять. Вона навчила мене шанувати хліб-сіль, піднімати з підлоги ненароком кинуту крихту, бути чесною і працьовитою.
Я дуже горджуся своєю мамою.

Зарема ФАХРІЄВА,
учениця 9 класу Прудівської ЗОШ І-ІII ст.
Совєтського р-ну АР Крим

ЩАСТЯ - ЦЕ...

Коли я читала вірш А. Малишка «Вогник», то зрозуміла, що кожна людина має пам’ятати батьківський дім:
Та де б не ходив я
 в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
І, мабуть, людина, котра забула свою малу батьківщину чи не знає, де вона, — дуже нещаслива. Адже, якщо ти знаєш, де твій рідний куточок, хатинка біля річечки, над якою верба вмиває віти, калина та сонце всміхаються тобі, — то це справжнє щастя. Щастя й тоді, коли чекає тебе вдома родина, коли усе в сім’ї добре.

Лариса ФЕДОРЧУК,
учениця 7 класу Прудівської ЗОШ Совєтського району АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема ""Джерельце""