Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
З╕ смертю Дмитра не стало ╕ явища Брат╕в Капранових…


УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 11.09.2009
«МИ НЕ ПОЛ╤ТИКИ — МИ ЙДЕМО ПРЯМО!»

«Кримська св╕тлиця» вже пов╕домляла, що нещодавно група кримських митц╕в була в╕дзначена державними нагородами. Серед них, зокрема, Алл╕ Петров╕й, кер╕вников╕ дитячо╖ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок», було присво╓но почесне звання «Заслужений прац╕вник культури Укра╖ни». Ми вир╕шили посп╕лкуватися з Аллою Володимир╕вною (про ╕нших нагороджених розпов╕мо також!), яка вже не один десяток рок╕в плека╓ укра╖нське театральне слово зокрема ╕ укра╖нство загалом на кримськ╕й земл╕, ╕ д╕знатися, чи прийшли з цим званням як╕сь зм╕ни у ╖╖ життя та життя ╖╖ вихованц╕в.
Наша розмова розпочалася з питань: «Як саме в╕дбувався житт╓вий виб╕р – чому театр? Як╕ етапи довелося пережити на шляху становлення? Що вже було досягнуто ╕ про що мр╕╓ться ще?».
Думалося, що розмова буде недовгою, але – говорили про все: ╕ про театр, ╕ про життя, ╕ про творч╕сть, ╕ про д╕тей, ╕ про плани на майбутн╓, ╕, безперечно, про Укра╖ну та укра╖нц╕в у Криму.
 «Мен╕ важко сказати, чому я обрала саме театр, – розпов╕да╓ Алла Володимир╕вна. – Мама ж моя працювала на завод╕ у ливарному цеху, а до п’ятого класу виховувала бабуся. Пот╕м мене забрали у м╕сто – у Дн╕пропетровськ. Пам’ятаю, як я, маленька д╕вчинка, почула, що маю право вийти на сцену ╕ виступати. Зв╕дки я у сво╓му сел╕ могла про таке чути... У театральний гурток записалася першою. В╕д занять, в╕д того, що можу вийти на сцену, отримувала неймов╕рне задоволення! ╤ це незважаючи на те, що на репетиц╕╖ доводилося ╖здити через усе м╕сто трамва╓м ╕ повертатися п╕зно ввечер╕ додому. Як би це…» – почала в╕дшуковувати необх╕дн╕ слова пан╕ Алла, щоб пояснити те, що й так видно неозбро╓ним оком: ╖╖ зв’язок з театром ╕ з╕ сценою. Слова раптово знайшлися ╕ вона продовжила свою розпов╕дь: «Всередин╕ у мене щось ╓: енерг╕я, яка хоче т╕льки на сцену! Коли п╕шла перший раз вступати до театрального ╕ не пройшла, то вир╕шила для себе: як не сцена, то краще н╕куди! Мене н╕хто не направляв, не казав, що я повинна йти в театр, що це мо╓. Зв╕дки воно – оте бажання вийти на сцену, оте задоволення в╕д можливост╕ промовляти до глядач╕в ╕ словом, ╕ серцем? – повсякчас запиту╓ себе актриса, ╕ сама ж в╕дпов╕да╓, – в╕д села, в╕д бабус╕, яка вчила насолоджуватися кожною кв╕точкою, зустр╕чати св╕танок ╕ сп╕вати п╕сн╕ та «Отче наш».
Здобувши осв╕ту режисера, молода д╕вчина бачила себе лише на сцен╕, а тому направленню працювати методистом у Житомирському управл╕нн╕ культури не зрад╕ла. По╖хала до Ки╓ва ╕ «випросила» соб╕ роботу у Ки╖вському обласному театр╕ ╕м. Саксаганського м. Б╕ла Церква. ╤ як знати, чи в╕дбулася б ця розмова сьогодн╕, якби тод╕ Алла обрала для себе шлях чиновника. Може, була б вона уже на кер╕вних посадах у М╕н╕стерств╕ культури, чи й самим м╕н╕стром.
«Кр╕м театру, мен╕ б╕льше н╕чого не треба, – ╕ й до сьогодн╕ впевнена Алла Володимир╕вна. – А тод╕, у Б╕л╕й Церкв╕, я починала досить непогано. Мабуть, найб╕льшою похвалою для мене, молодо╖ д╕вчини, були слова в╕домого театрального критика Веселки, яка сказала, що я – актриса, «яка йде по лезу бритви – таке сильне у не╖ почуття правди».
Трагед╕я приватного життя змусила молоду акторку до кардинальних крок╕в: залишивши Б╕лу Церкву, вона пере╖хала до кримсько╖ столиц╕, з якою й дотепер пов’язан╕ ╖╖ життя та творч╕сть.
«Мене взяли в укра╖нський театр, – згаду╓ Алла Володимир╕вна. – Чесно кажучи, у С╕мферопол╕ мен╕ спочатку не сподобалося. Здавалося, що м╕сто с╕ре».
Та на перших веч╕рн╕х гастролях, як╕ тривали десь у Джанкойському район╕, перед молодою актрисою Аллою в╕дкрива╓ться театральний св╕т високого ╜атунку. На сцен╕ вона бачить маститих ╕ заслужених артист╕в – Жанну Фад╓╓ву, Варвару Петренко, Н╕ну Сорокату та ╕нших. Вона, мр╕ючи про московський «Современник», раптом усв╕домлю╓, що ╖й все подоба╓ться, що так вона ще не вм╕╓ грати, ╕ ╖й ╓ чого повчитися.
За якийсь час до молодо╖ д╕вчини приходять ╕ перш╕ усп╕хи, про як╕, на жаль, под╕литися з ус╕ма не ма╓ можливост╕, адже й театр ма╓ сво╖ внутр╕шн╕ закони. Але з теплотою у голос╕ вона згаду╓, як на якомусь черговому перегляд╕, де режисер Недашк╕вський вв╕в ╖╖ у постановку за твором Натана Рибака, за кул╕си до не╖ зайшли прибалт╕йськ╕ колеги ╕ подарували шматочок бурштину. А згодом написали в театр листа, у якому говорилося: «...Дяку╓мо за те сонце ясне, яке з╕йшло над кримською землею!..».
«О, Господи! – подумалося ╖й тод╕, – чим же я це заслужила?». А заслужила ж, може, якраз ╕ в╕дчули колеги у молод╕й акторц╕ оте «глибоке в╕дчуття правди», про яке за к╕лька рок╕в до того писала Веселка.
Без ноток смутку у голос╕ не може говорити Алла Володимир╕вна про т╕ часи, коли музично-драматичний театр був д╕йсно укра╖нським, коли здавалося, що попереду ще багато нових вершин!
Згадати хоча б гастрол╕ в ╤ркутську та Красноярську, коли на вистави укра╖нською мовою Кримського укра╖нського театру ус╕ квитки за м╕сяць до при╖зду трупи були продан╕; коли ╖х, молодих д╕вчаток, хапали за руки ╕ питали, чи не мають вони, бува, зайвого квиточка. Таке ж т╕льки у Москв╕ могло бути, аж н╕... А пост╕йн╕ повн╕ зали у С╕мферопол╕... Було... Усе було...
«Дуже прикро, що розвалили театр, – з болем говорить про не так╕ уже й давн╕ часи пан╕ Алла, – з╕ зм╕ною статусу театру все робилося для того, аби зм╕нити й мовну пол╕тику. Це було зроблено заради оперет. Ми ставили лог╕чне питання: невже оперети не звучать укра╖нською? Зам╕сть в╕дпов╕д╕ над нами насм╕халися... ╤ хоч були збори, були листи – була боротьба за укра╖нський театр, але... Але не вдалося його вберегти. Пол╕тика сильн╕ша... А люди, як╕ ╖╖ творять, безжальн╕».
Не може наша геро╖ня говорити без сл╕з про ном╕нально укра╖нський театр, у якому сьогодн╕ фактично нема укра╖нського слова. Вона впевнена, що ╕ з життя йтиме не втративши оцього в╕дчуття жалю: «Зна╓те, я н╕коли у пол╕тиц╕ не була сво╓ю, н╕коли не задумувалася, що у нас в держав╕ робиться... Нав╕ть б╕льше, не чула, що так траг╕чно загинув Стус... Була с╕льською дитиною, яка потрапила у театр ╕ читала те, що давали, – згаду╓ Алла Володимир╕вна про той пер╕од, коли ╖╖ життя знову кардинально зм╕ню╓ться. ╤ хоча вона не зм╕ню╓ м╕сця проживання, але зм╕ню╓ св╕тогляд.
– Раптом по рад╕о чую, що у Криму нема укра╖нц╕в. Як це? – дивуюся я. Адже я – актриса в укра╖нському театр╕, я говорю укра╖нською, на гастролях по Криму я зустр╕чаю укра╖нських бабусь! Як тут звикнути до того, що ц╕╓╖ бабус╕ нема╓, що у не╖ нема онук╕в ╕ д╕тей? А я врешт╕ хто? Так, пол╕тика вкотре розвернулася ╕ншим боком»…
Можна багато згадувати про те, як орган╕зовувалося Товариство укра╖нсько╖ мови, яке Алла Петрова згодом очолю╓ ╕ ╖╖ делегують на Конгрес укра╖нц╕в у Ки╖в; про те, як у зал╕ музичного училища з уп╕вськими п╕снями виступа╓ славнозв╕сний гурт «Соколи» на запрошення все ж то╖ Алли Володимир╕вни, а зала повна ╕ вс╕ аплодують стоячи; ╕ про те, як квитки на фестиваль «Червона рута» розповсюджувалися; ╕ про те, як н╕чними телефонними дзв╕нками намагалися отру╖ти ╖╖ приватне життя; ╕ про те, як торувалися шляхи для укра╖нського слова у кримських ЗМ╤; ╕ про те, як в╕дкривали перш╕ укра╖нськ╕ класи, а згодом ╕ г╕мназ╕ю, як потягом для них передавалися книжки, а сьогодн╕ перш╕ випускники вже одружуються; ╕ про те, як створювалася театральна студ╕я «Св╕танок», про яку сьогодн╕ зна╓ не т╕льки Укра╖на, але й закордон, та про яку чомусь так мало говорять у Криму.
«Ми не замислювалися, наск╕льки це могло бути небезпечно, – каже пан╕ Алла. – Нам це подобалося ╕ подоба╓ться, ми цим живемо... Ми не пол╕тики – ми йдемо прямо! Поступово ми зрозум╕ли, якою ╓ наша держава. Ми визначилися – ми до Укра╖ни! Ми – з Укра╖ною! Крим з Укра╖ною! Ми продовжу╓мо працювати, але вже у театральн╕й студ╕╖. Бачите, я повернулася до того, з чого ми починали розмову – до театру ╕ сцени. Сьогодн╕ мо╖ вихованц╕ при╓мно шокують Укра╖ну, ╕ я розум╕ю, що укра╖нство у Криму ╓, таланти ╓ ╕ вони звучать! Я рад╕ю, що дожила до щасливого часу, коли бачу, що моя робота ма╓ корисн╕ насл╕дки ╕ для д╕тей, ╕ для Укра╖ни. ╤ хоч у Криму про нас почасти мовчать, але про нас знають за його межами. ╤, на жаль, пол╕тика не зм╕нилася», – каже Алла Володимир╕вна.
Бо ж як тод╕ розум╕ти той факт, що виступ на зв╕тному концерт╕ у С╕мферопол╕ вихованц╕в «Св╕танку» нав╕ть не планувався, а у Ки╖в ╖х в останню мить взяли, та й то на запрошення все того ж таки Ки╓ва, ╕ ╖м всю дорогу доводилося чути: «Ми ж на вас не розраховували»...
«Прикро, що й ╕з телев╕з╕йно╖ трансляц╕╖ на Першому Нац╕ональному вир╕зали т╕льки виступ наших д╕тей, – розпов╕да╓ пан╕ Алла, – перед ф╕нальною п╕снею Ел╕на та Тимур Сукач читали поез╕╖ «╢дина Укра╖на» Дмитра Чередниченка та «Слово до укра╖нц╕в» В╕ктора Баранова – це й вир╕зали. Власне, я звикла до такого ставлення, а батьк╕в шкода. Вони ж в останню мить покидали усе, з╕брали д╕тей у дорогу, а ╖хн╕й виступ не показали... Думаю, що комусь просто не треба, щоб слово до укра╖нц╕в, спод╕вання на справжню соборн╕сть укра╖нсько╖ земл╕ звучали з вуст кримських д╕тей. Сумно... А взагал╕, я скажу так: я вдячна ус╕м батькам, як╕ приводять у нашу студ╕ю сво╖х д╕тей, бо саме в╕д них та ╖хн╕х д╕тей ╕ в╕дчуваю п╕дтримку держави. Вони – укра╖нський Крим з його численними народами! Я рада, що маю можлив╕сть докласти сво╖х зусиль на ствердження укра╖нства. Можливо, це ╕ ╓ моя м╕с╕я, призначена мен╕ Богом. Щодо мого звання, то це просто доля, бо те, що ми робимо, побачив сам Президент. А якби не побачив, то чи мала б я сьогодн╕ це звання, нав╕ть ╕ не знаю»...
В╕д сп╕лкування з пан╕ Аллою склалося враження, що це одна натягнута струна, кожен порух яко╖ в╕дгуку╓ться у тоб╕... Зда╓ться, що й ти разом ╕з нею ста╓ш на тернистий шлях творення Укра╖нсько╖ держави з багатонац╕ональним, ╕ в╕д того ще б╕льш дорогоц╕нним ╕ прекрасним каменем у ╖╖ корон╕, – Кримом.
Довгих вам л╕т, творчо╖ наснаги та здоров’я, Алло Володимир╕вно!

Катерина КРИВОРУЧЕНКО.
Фото автора.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7772

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков