"Ви росіянка?" - "Я кубанка", - таку відповідь ви почуєте від корінних жителів Кубані. Що це, аналогія вислову "Да здравствует русский царь в белокаменной Москве, а мы на тихом Дону" чи глибший корінь? Кубанці - нащадки запорозьких козаків. Їхні станиці досі мають такі назви, як Запорізька, Полтавська та ін. Згідно з переписом 1917 р. у Темрюцькому та Єйському повітах жило до 80% українців. А за переписом 1926 р. на Кубані налічувалось 1 412 276 українців. 1918 року виникла Кубанська Народна Республіка, яка звернулася до Української Народної Республіки з проханням прийняти її до свого складу на правах федерації. Як і в Україні, Росія вела шалену боротьбу на Кубані з українською мовою. З 1933-го по 1937 рік було переведено на російську мову викладання в Українському педагогічному інституті в Краснодарі, педагогічному технікумі в станиці Полтавській та в 746 українських початкових школах. І нині на Кубані не друкуються українські газети, немає українських шкіл. Я багато років працював разом з кубанцями Тамані, багатьох знаю. У перші роки незалежності України гостював у родині однополчанина в станиці Старовеличковській, розмовляв з ним рідною мовою. Господар спитав: - Чим можу допомогти Україні? - Виховати сина другом України. В статті заслуженого працівника України і Кубані Віктора Чумаченка "Рік України без українців", опублікованій у "Віснику Товариства української культури Кубані" і передрукованій у "Кримській світлиці", говориться, що надзвичайний і повноважний посол нашої країни в Росії М. Білоблоцький не захотів зустрітися з українською громадою Кубані, хоч така зустріч передбачалася програмою офіційного візиту дипломата. Такі дії завдають відчутного вдару про престижу України. Думаю, що Міністерству закордонних справ слід було звернути особливу увагу на цей випадок. Українці Кубані, ми, громадяни України, вибачаємося за вчинок нашого посла. Ми щирі ваші друзі, і одвічний поклик предків єднатиме нас завжди.