Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, редактор в╕дд╕лу критики журналу "Всесв╕т".
МИ НАДЗВИЧАЙНО мало зна╓мо один про одного. Майже н╕чого не зна╓мо, хоч живемо за сус╕дн╕ми дверми. Попри те, що доба ╕нформац╕йних перегон╕в перетворила людину на складову пост╕йних трансформац╕йних зсув╕в, попри те, що впродовж доби людина може долати тисяч╕ к╕лометр╕в, бачити нов╕ обличчя, сп╕лкуватися з безл╕ччю людей - усе одно ми дуже мало зна╓мо один про одного. В╕дчужен╕сть поста╓ як синдром нового сусп╕льства, що здолало час ╕ прост╕р, але залишилося боржником у самого життя, заручником людських якостей. Ми - як не парадоксально, - все ще люди, ╕ не варто бездумно прощатися з тим, для чого нас створено, п╕дносячи невиправданий культ техно. На мо╓ переконання, сутн╕сть людини за останн╕ два тисячол╕ття не зм╕нилася. Так, нас з╕псувало "квартирне питання", ми тепер самост╕йн╕, хочемо в╕д життя б╕льшого драйву й легкост╕. Це прекрасно, але! Чи це той драйв, що нам потр╕бен? Ми ж бо так любимо вибудовувати мур ╕люз╕й ╕ п╕дн╕матися вгору тим муром, зл╕тати над св╕том, як ╕люз╕он╕ст Дев╕д Коперф╕лд. Але часто той злет - лише сп╕льництво, загарбання чужого м╕сця, призначене для ╕ншого пасажира. Повторювати ╕нших легше. А от як знайти себе? Ми надзвичайно мало зна╓мо себе. Живучи в Укра╖н╕, ми ледь-ледь об╕знан╕ ╕з культурним простором, укра╖нським л╕тературним процесом. В непритомност╕ в╕д слова "постмодерн╕зм" (╕ отямлення в╕д слова "соцреал╕зм") ми насправд╕ не бачимо сут╕ явищ. Якою ╓ сучасна л╕тература? Хто ╓ ╖╖ репрезентантом? Чи це лише стан╕слав╕вський феномен? Чи ки╖вський? А чи зна╓те ви, що в╕дбува╓ться в Одес╕? В л╕тературн╕й укра╖нськ╕й Одес╕? Поява у столичних книгарнях книжки з Одеси за умов, коли в незалежн╕й Укра╖н╕ й дос╕ спрацьовують ╕мперськ╕ схеми (все життя - ╕ л╕тературне також! - твориться лише в Ки╓в╕!, а все ╕нше - марг╕нальне), - явище ц╕каве. Укра╖нська л╕тература сьогодення замика╓ться у ки╖вському дискурс╕ (здеб╕льшого), у льв╕вському, харк╕вському, ╕вано-франк╕вському почасти. Вся ╕нша Укра╖на incognita, виявля╓ться, мабуть, неписьменна ╕ малограмотна, бо л╕тератури там нема╓... "Бран" Олекси Р╕зникова (Р╕зник╕в О. Бран. М╕стер╕я. - Одеса: Друк, 2006. - 192 с.) - це пережита ╕ в╕дтворена у текст╕ м╕стер╕я людини в тотал╕тарн╕й систем╕ за умов афатичного струсу св╕домост╕. Унасл╕док мозкових травм з'явилась система усереднення людини, яка може бути або одновим╕рною, або взагал╕ не бути. Систему "Або-або" визнача╓ монол╕тна суть ╕деолог╕чного базису, що ув╕йшов у кров ╕ мозок сов╓тсько╖ людини. 24 лютого Олекс╕ Р╕зниченков╕ - 70 рок╕в. Олекса Р╕зниченко - одеський поет, мовознавець ╕ дисидент. Дв╕ч╕ був репресований (1959 - 1961 та 1971 - 1977 рр.). В╕дбув у таборах с╕м рок╕в. Вже це наближа╓ його на б╕ограф╕чному р╕вн╕ до таких, як Майк Йогансен, Борис Тен, Григор╕й Кочур... Змайстрував соб╕ в роки "сов╓тськ╕" лист╕вку в Первомайську ╕ написав: "Долой коммунистическую пропаганду! Долой диктатуру партии!". Що зроблено за цей час у пер╕оди нац╕ональних травм ╕ катастроф? Життя ц╕╓╖ людини - це роки ув'язнення, постання проти "диктатури Парт╕╖", невизнання, гон╕ння, в╕дчуження, заздр╕сть та жовч ╕з боку "колег", пошук ╕дентичност╕, смерть близьких людей. ╤ попри все, за цей час видано к╕лька поетичних зб╕рок, досл╕джено ╕стор╕ю Голодомору в Укра╖н╕, з'явилася мовознавча праця "Спадщина тисячол╕ть", що лягла в основу телев╕з╕йно╖ програми. Саме так твориться ╕нтелектуальне поле нац╕╖, без якого система ел╕т ╓ неможливою. Ми н╕коли не зможемо ув╕йти в ╕нший, приваблив╕ший, в╕льготн╕ший прост╕р без переосмислення нац╕онально╖ системи безпеки знань з ╕стор╕╖, л╕тератури, мови, географ╕╖. Скажу прост╕ше: Укра╖на не буде ╓вропейською н╕коли, якщо вчитель мови й л╕тератури, математики та ╕стор╕╖, б╕олог╕╖ та х╕м╕╖ ф╕нансово буде прир╕вняний до зарплати людини без вищо╖ осв╕ти. Можна мен╕ в цьому дор╕кнути, але сусп╕льство, в якому цей принцип порушено, - не новина для нашо╖ ╕стор╕╖. Такий св╕т ма╓ назву варварського, ╕ сьогодн╕ цього варварства нам - не позичати. Щоб подивитися на добу акме цього неоманкуртства та неоцин╕чного варварства, пропоную прочитати й осмислити поему "Бран" О. Р╕зниченка. Головний герой м╕стер╕╖ - в'язень, ╕ цей факт ма╓ символьне прочитання. Вс╕, хто причетний до системи соц╕ально-╕деолог╕чного абсурду, в╕д народження - в'язн╕. Т╕ Льон╕, що виринають ╕з сутност╕ наратора, - в'язн╕ ╕дентичност╕, к╕бор╜опод╕бн╕ монстри, що, визначаючи себе як суб'╓кт марг╕нального, люмпен╕зованого штаму, перетворювались на сов╓тськ╕ плазмов╕ структури, як╕ не знали вим╕ру етично╖ свободи та в╕дпов╕дальност╕. В так╕й структур╕ нема╓ св╕домост╕, ╓ лише прол╕ферац╕я; така людина не здатна мислити й осмислювати. Система, яку вона бачить навколо, позбавлена сенсу, але Льоня не прагне шукати в╕дпов╕д╕, адже в╕н не розум╕╓ ситуац╕╖ кризи, подв╕йност╕, фальш╕; в╕н злився з ╕деолог╕чним мутантом, який уже встиг знищити м╕льйони. Цей мутант - продукт ╕сторичний, в╕н уособлю╓ систему перетворення плебсу ╕ люмпен╕в на основу майбутньо╖ системи. Рос╕йська сов╓тська мова в середовищ╕ такого плебсу - зас╕б суто дефенсивний. П. Слотердайк, один ╕з ╕нтелектуальних провокатор╕в ХХ стор╕ччя, розробив теор╕ю подв╕йного агента, що по╓дну╓ в соб╕ ╕дею множинност╕ ╕дентичностей в одн╕й людин╕. Людина - це переплет╕ння неузгодженостей, конфл╕кт╕в, але момент прийняття р╕шень змушу╓ ╖╖ переходити в площини р╕зних ╕дентичностей. З. Фройд, наприклад, дотримувався думки, що людина та ╖╖ св╕дом╕сть ╓ незм╕нними в╕д народження й до смерт╕. Тобто в процес╕ ╕н╕ц╕ац╕╖ в сусп╕льств╕ можна казати х╕ба що про вар╕ац╕╖, а не про сутт╓в╕ коливання д╕апазону св╕домост╕. П╕зн╕ше Ж. Лакан розкритикував теор╕ю Фройда, стверджуючи, що людська св╕дом╕сть - це пост╕йне мандрування з одн╕╓╖ ╕дентичност╕ в ╕ншу. Ма╓мо ситуац╕ю донк╕хота, божев╕льне роздво╓ння, розтро╓ння або й мультипл╕кац╕йну трепанац╕ю ╕дентичностей. Як стверджу╓ б╕лоруська досл╕дниця Ольга Шпарага, "перша характеристика ╕дентичност╕ - це становлення себе в культур╕ й ╕стор╕╖, що потребу╓ в╕д людини зусилля. Друга характеристика виплива╓ з першо╖: з того, що процес ╕дентиф╕кац╕╖ почина╓ться не в чист╕й св╕домост╕, а у св╕т╕, ╕ що такий процес ╓ завданням людини. Одинична множинн╕сть людини - один ╕з основних маркер╕в сучасно╖ теор╕╖ ╕дентичност╕. Третя найважлив╕ша характеристика ╕дентичност╕ пов'язана з тимчасовим вим╕рюванням". Якщо самосв╕дом╕сть ╓ одномоментним актом, то ╕дентичн╕сть розгорта╓ться в час╕. Особливу увагу звернув на тимчасове вим╕рювання ╕ден-тичност╕ Поль Р╕кер, для якого час опов╕дання - синон╕м опосередкування через культуру реальн╕ й уявн╕ св╕ти ╕нших ╕стор╕й. Зг╕дно з П. Р╕кером, саме потреба узгодження р╕зних в╕др╕зк╕в мо╓╖ житт╓во╖ ╕стор╕╖ ╕ змушу╓ шукати себе, оск╕льки ╕сну╓ пост╕йна загроза оволод╕ння ╕ узгодження ц╕╓╖ житт╓во╖ ╕стор╕╖ ╕ншими. Сьогодн╕ ми перебува╓мо в час╕ непом╕чено-запущеного-детонатора. Укра╖нська ╕сторична ситуац╕я переходить у стан переформатування найкращих соц╕ал╕стичних ц╕нностей ╕з заглибленням у об╕гравання любов╕ до Укра╖ни ╕з не менш сильним бажанням достосувати геопол╕тичний та соц╕ально-культурний кордон Укра╖ни до акватор╕╖ сов╓тських ╕деологем. ╤мплантат, що вклала колишня система, ма╓ бути вир╕зано. "Бран" Олекси Р╕зникова - це не л╕тература, знаково обернена до епохи сов╓т╕в, а ╕рон╕чний погляд на ту систему, що прагне вжитися в нову ╕сторичну добу. В момент зустр╕чних погляд╕в в╕дбува╓ться спалення атав╕зм╕в радянського абсурду. На жаль, сьогодн╕ нова пол╕тична укра╖нська табакерка - не менш сов╓тська. Зам╕сть ч╕тко╖ програми ╓вро╕нтеграц╕╖, що ма╓ вивести сусп╕льство на шлях до погляду збоку задля визначення нац╕онально╖ ╕дентичност╕ на основ╕ ╕стор╕╖, ма╓мо абсурдне в╕дтворення ╕де╖ "трьох братск╕х народов". Так ╕ укра╖нська л╕тература для б╕льшост╕ - це менша л╕тература, що не може бути прир╕вняна до ╕мперсько╖. Укра╖нська мова в так╕й ланцюгов╕й схем╕ - продукт або меншоварт╕сний, або ╕люз╕он╕стський. Укра╖нська л╕тература може бути осмислена як апендикс до могутнього богатирського т╕ла ╕мпер╕╖. Натом╕сть те, що може вивести л╕тературу на р╕вень естетично╖ пересади, ма╓ бути н╕вельовано й зредуковано. "Бран" - це тв╕р, що порушу╓ питання се╜ментац╕╖ св╕домост╕ людини, яка все життя перебува╓ у св╕т╕ множинних ╕нтерпретац╕й. ╤ знайти себе - дуже важко. Наратор у м╕стер╕╖ - це переплет╕ння голос╕в. Текстова структура п╕дводить нас до розум╕ння людини як багатогранного кристала, через який може пролитися вище св╕тло або вийти катастро-ф╕чне Зло. Герой в╕дчува╓ в соб╕ боротьбу м╕ж власними ╕дентичностями, ╖хн╓ сп╕в-╕снування не може знайти знаменника. Коду розум╕ння нема╓, бо для цього потр╕бна гармон╕зац╕я з╕ св╕том, що назовн╕. Але в╕н (цей св╕т!) - ╕нша реальн╕сть на тотал╕тарних законах, схемах прим╕тив╕зац╕╖ людини, зведення до абсолютного нуля. Мова перетворилася з╕ структури ╕дентиф╕кац╕╖, на структуру пролонгац╕╖ безпам'ятства й усереднення. В людин╕ ╓ св╕тло, голос родово╖ пам'ят╕, але ц╕ голоси минулих ╕дентичностей "зн╕ма╓" каток сов╓тсько╖ в'язниц╕. Нос╕╓м радянсько╖ сусп╕льно╖ св╕домост╕ було знеособлене колективне т╕ло радянського народу, а св╕й вияв св╕дом╕сть знаходила в радянськ╕й ╕деолог╕╖. Це т╕ло було ун╕версальною матрицею культурно-╕сторичного життя. Власне, в'язниця - це образ, виведений на ун╕вер-сальний р╕вень ╕ позбавлений рамок. Це Паноптикум М. Фуко, архетипна модель св╕тобудови, що не може бути зруйнована. Вона ╓, ╕снувала завжди ╕ буде ╕снувати в╕чно. ╤нша проблема - чи буде в н╕й людина, чи обмежить вона себе муром з╕ стереотип╕в, комплект╕в; чи бу-де рабом? В людин╕ рабство ╓ природно набутим захистом в╕д св╕ту, що трима╓ться на волосин╕ в╕д пад╕ння в безодню. Св╕т без етики та ╕з надточеною естетики - це св╕т апокал╕птичний. А наратолог╕я Люципера, есхатолог╕чн╕ в╕з╕╖ - це простори, в яких людина апр╕орно не може перебувати у стан╕ динам╕чно╖ р╕вноваги м╕ж сво╖ми сутностями. Власне, наратор ╕ вводить це поняття (Сутник) як дом╕нантне. Воно визнача╓ подальш╕ структури вза╓мод╕╖. Розд╕л м╕стер╕╖, в якому голоси ╕дентичностей мають можли-в╕сть сказати сво╓ останн╓ слово, тобто момент карнавального оголення Сутник╕в - дуже яскравий. У "Дом╕, в якому розбиваються серця" Б. Шоу, один ╕з персонаж╕в (Менген) пропону╓ зняти з себе одяг. У "Бран╕" момент зняття оболонки св╕домост╕, що зростила в соб╕ р╕зн╕ голоси, набува╓ символ╕чного звучання. Одним ╕з еп╕граф╕в до цього тексту ╓ слова Конфуц╕я: "Мудра людина шука╓ все в соб╕, нерозумна - в ╕ншому". Мушу сказати, що в ц╕й сх╕дн╕й ф╕лософськ╕й думц╕ кри╓ться код для входження в подальшу матрицю всього тексту. Процес самоосягання ╕ пошук свого питомого коду, тобто входження в субкоди св╕домост╕ в пошуках в╕дпов╕д╕ на запитання: "Хто я?" - це момент, до якого людина наближа╓ться впродовж життя. Власна ╕дентичн╕сть - це стан гармон╕йного мовчання. Цей принцип використовували здавна - в╕д г╕сихаст╕в до естетики театру мовчання Мор╕са Метерл╕нка в ╓вропейськ╕й традиц╕╖ ХХ стор╕ччя. Мушу сказати, що п╕сля звернення до чительника тексту м╕стер╕╖ передують аж 5 цитат: 2 ╕з Франка, 1 з В╕нграновського, Стуса ╕ Конфуц╕я. Все б╕льше склада╓ться враження, що перед нами не тв╕р л╕тератури в класичному розум╕нн╕, а, як св╕дчить Р. Барт у статт╕ "В╕д твору до тексту", саме текст, що ╓ полем р╕зних дискурсивних практик, простором перехрещування методолог╕й. Це поле внутр╕шньо╖ нестаб╕льност╕, адже св╕дом╕сть суб'╓кта, який творить час ╕ прост╕р, - н╕би голограма, що ма╓ безл╕ч складових. Почина╓ться "Бран" ╕з в╕рша багатокрил╕сть. Наратор уводить старий у час╕ написання текст (лютий 1972 року), що викону╓ в текстуальному простор╕ функц╕ю дом╕нантного центру. Цей в╕рш - стан, на якому людина в╕дчува╓, як внутр╕шн╕ центроб╕жн╕ сили (крила!) ламають психолог╕чн╕ структури, заносять людину в р╕зн╕ вим╕ри, через як╕ людина ма╓ пройти етапи ╕н╕ц╕ац╕╖, н╕би К╕хана з "Байгорода" Яновського. Шлях наратора "Брану" - це розпов╕дь психолог╕зованого Данте в момент проходженням вс╕ма колами Пекла, Чистилища ╕ Раю. Принаймн╕, саме цей образ подоро-ж╕, маршруту в потойб╕ччя вирина╓ з перших стор╕нок. Сутники - це т╕, хто оберта╓ться у вир╕ пекельного в╕тру, або навпаки янголи з Божого св╕тла. Кожен розд╕л обрамлю╓ граф╕чний малюнок: павутиння, що уособлю╓ в'язницю, ф╕зичних еманац╕й Сутник╕в, чорного ╕ б╕лого птаха, що св╕дчать про символьне зведення вс╕х сутностей Людини до протистояння добра ╕ зла, морал╕ й аморальност╕, сили ╕ слабкост╕, любов╕ й ненавист╕. В цих б╕нарних структурах розкрива╓ться сама ризома тексту. В н╕й - перехрещення лаб╕ринт╕в у час╕: для тексту властив╕ ретардац╕╖ та ретроспекц╕╖, психолог╕зован╕ д╕алоги, "розпов╕д╕ про неспок╕й", боротьба м╕ж собою на р╕вн╕ "Е╜о" ╕ "Супер-Е╜о". Кожен Сутник ма╓ сво╓ матер╕ал╕зоване зображення, свою п╕ктуру. Наратор у заглибленн╕ в потрощене "Я", у голограму власно╖ св╕домост╕ н╕би дивиться у дзеркало. Його внутр╕шн╕й монолог в╕ктим╕зу╓ться, це евентуальна бес╕да у простор╕ з безл╕ччю дзеркал. "Бран" - це сум╕ш гарн╕тур, маркувань ╕ петит╕в. Текст ╓ дуже п╕длаштованим для читача. Р╕зн╕ гарн╕тури, кегл╕ - все це естетична гра з читачем. Водночас сам текст св╕дчить про перех╕д акцентуац╕╖ в╕д простору автора до простору читача. В╕н улаштований п╕д читача. Кожна сутн╕сть - це не механ╕зована структура, позбавлена повноти саморозкриття. Князь, Душак, Небник, Льоня, Спокусник, Родовик, Сп╕вко, Водолюб, Мовар, Поет, Лячко, Кацапчук, Ченчик - це неолог╕зми, як╕ визначають р╕вн╕ внутр╕шньо╖ енергетично╖ субстанц╕╖ наратора. Кожен ма╓ свою ╕стор╕ю, свою б╕ограф╕ю з датами народження. Гра з текстом перлокутивно викривля╓ власн╕ атав╕зми сов╓тсько╖ доби, що сьогодн╕ набувають нечуваного прогресу. Це метастази тотал╕-тарно╖ чуми, як╕ обволочують павутинням, заганяючи в системи однокл╕тинност╕ (терм╕н Михайлини Коцюбинсько╖) мислення. Можлив╕сть вийти на етап "смерт╕ страху" перед минулим, момент ╕рон╕чного см╕ху над власними помилками, Сутниками-страхами - вив╕льня╓ людину, розправляючи крила. Текст наповнений ╕рон╕╓ю, а тому трагед╕я сколапсованого сов╓тського св╕ту оберта╓ться на траг╕чне св╕тов╕дчуття х╕ба що для зовн╕шн╕х бранц╕в само╖ системи. Наратор-в'язень вт╕лю╓ категор╕╖ житт╓во╖ свободи, адже сама боротьба Сутник╕в, вих╕д кожного на психолог╕чну поверхню, здатн╕сть до промовляння перетворю╓ людину на суб'╓кта, значно вищого за систему. Попри те, що тематично тв╕р апелю╓ до системи сов╓тських знак╕в ╕ код╕в, текст викону╓ функц╕ю деструкц╕╖ системи, ╕рон╕я з'╖да╓ ╕люз╕ю "тотал╕тарного прядку". Саме у в'язниц╕, м╕сц╕, в якому, за радянськими стандартами, мав би бути найб╕льший порядок, в╕дбува╓ться прол╕ферац╕я можливост╕ порядку. Людина в момент свободи в╕д ╕деолог╕чного простору, п╕д час рефлексувань вив╕льню╓ться. Зустр╕ч╕ з Льонею, Кацапчуком - це моменти зустр╕ч╕ в╕ч-на-в╕ч з тими, хто б╕льше не ма╓ влади над людиною, яка збунтувалась проти системи, а себто й проти себе, проти то╖ ╕дентичност╕, яка живиться сов╓тським сущим, ╕деолог╕чною баландою. Текст "Брану" - це складний г╕брид ╕дентичностей. Текст постав як сплав текст╕в-голос╕в, що були написан╕ ╕ в 50-т╕ роки ХХ, ╕ вже в ХХ╤ стор╕чч╕. Зм╕ни св╕домост╕, що в╕дбувалися на р╕вн╕ ╕дентичностей, зл╕плен╕ в одного Януса ╕з безл╕ччю облич; вони вибудовують складну для анал╕зу структуру. Сутники, поставлен╕ в один текстуальний прост╕р, не уживаються. Тексти, написан╕ в р╕зний час, накладаються в пал╕мпсест, що не ма╓ початку ╕ к╕нця. В╕н вториться "тут ╕ тепер", ми (читач╕) створю╓мо власний прост╕р, дискутуючи з тими Сутниками, що ╓ ╕ншими для нашо╖ св╕домост╕. ╢ в "Бран╕" абсолютно анахрон╕чн╕ тексти, медитац╕╖, звернення до Маяковського, що несв╕домо зумовлюють д╕╓гезис, внутр╕шн╕й д╕алог текст╕в п╕д час ╖хнього вза╓м-ного накладання. Тексти ╕нтегруються, ворогують, говорять. Така комун╕кац╕я - це експеримент у л╕тератур╕. Свого часу М. Костомаров у пов╕ст╕ "Черн╕г╕вка" вжив принцип, за яким наратор говорив рос╕йською, а геро╖ - укра╖нською. Под╕бну схему ма╓мо й у "Бран╕", коли Льоню вбудовано в систему рос╕йського дискурсу, а Олекса - це в╕зав╕, людина, яка ╕дентиф╕ку╓ себе як укра╖нського суб'╓кта, хоча й у пошкодженому нац╕ональному т╕л╕. Проте св╕дом╕сть Олекси через ╕рон╕чне ставлення до розколото╖ реальност╕ викону╓ ремед╕йну функц╕ю, рятуючи ╕ вивищуючи героя над св╕том чужих в'язниць. А ми здатн╕ злет╕ти над св╕том марнот? Сьогодн╕?
БОРИВ╤ТЕР
МИКИТА ШАПОВАЛ – УКРА╥НСЬКИЙ КНИГОЛЮБ-РЕВОЛЮЦ╤ОНЕР
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
